Постанова від 29 березня 2026 р. у справі №212/10099/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3715/26 Справа № 212/10099/25 Суддя у 1-й інстанції - Ваврушак Н. М. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 212/10099/25

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.

суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.

сторони:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС»

відповідач ОСОБА_1

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, в порядку ч.13 ст. 7, ч.2 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 08 січня 2026 року, яке ухвалено суддею Ваврушак Н. М.у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, та повне судове рішення складено 08 січня 2026 року,

УСТАНОВИВ:

В серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (далі - ТОВ «ФК «ЕЙС») звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 26 листопада 2021 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі по тексту – ТОВ «Манівео») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 547201912 із використанням електронного підпису відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до умов договору товариство надало відповідачу кредит у розмірі 12 100 грн на його банківський рахунок № НОМЕР_1 . ТОВ «Манівео» ініціювало переказ коштів на платіжну картку ОСОБА_1 . Всупереч умов кредитного договору відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконував, у зв`язку з чим виникла заборгованість.

Між ТОВ «Манівео» та товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (далі по тексту - ТОВ «Таліон Плюс») 28 листопада 2018 року укладено договір факторингу № 28/1118-01 та додаткові угоди № 19 від 28 листопада 2019 року, № 26 від 31 грудня 2020 року, № 27 від 31 грудня 2021 року, № 31 від 31 грудня 2022 року, № 32 від 31 грудня 2023 року, за умовами якого, відповідно до реєстру боржників, до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором № 547201912.

Між ТОВ «Таліон Плюс» та товариством із обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (далі по тексту – ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс») 30 жовтня 2023 року укладено договір факторингу № 30/1023-01, за умовами якого до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача.

Між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» 08 липня 2025 року укладено договір факторингу № 08/07/25-Е, за умовами якого позивачу відступлено право вимоги до відповідача за кредитним договором. Через невиконання зобов`язань за кредитним договором № 547201912, у відповідача виникла заборгованість у загальному розмірі 41 887,62 грн, з яких: 12 100 грн - заборгованість за тілом кредиту, 29 787,62 грн - заборгованість по відсоткам.

Відповідач не виконує умови взятого на себе зобов`язання, не погашає заборгованість за кредитним договором та проценти за користування кредитом, що є порушенням законних прав та інтересів ТОВ «ФК «ЕЙС».

На підставі вищевикладеного, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № 547201912 від 26 листопада 2021 року в розмірі 41 887,62 грн, а також судові витрати, що складаються з судового бору в сумі 2 422,40 грн та витрат на правову допомогу в сумі 7 000 грн.

Рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 08 січня 2026 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 547201912 від 26 листопада 2021 року, у сумі 41 887,62 грн, з яких: 12 100 грн заборгованість за тілом кредиту, 29 787,62 грн - заборгованість по відсоткам.

Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» судові витрати, що складаються з судового збору в 2 422 грн 40 коп, та витрати на правову допомогу у сумі 7 000 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, або ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю чи зменшити розмір стягнення до справедливого та співмірного.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що суд першої інстанції розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та без забезпечення його фактичної участі у процесі. Про існування судового провадження відповідач був обізнаний. До моменту отримання повідомлення у застосунку «Дія» жодних судових повісток чи копій позовної заяви, які б забезпечили реальне ознайомлення зі справою та можливість подання відзиву, фактично не отримував. На момент розгляду справи відповідач проходив військову службу у складі Збройних Сил України у військовій частині НОМЕР_2 , перебував в іншій області та не мав можливості залишати місце служби, що підтверджується довідкою з військової частини.

Суд першої інстанції безкритично прийняв розрахунок заборгованості, наданий позивачем, не перевіривши співмірність та справедливість нарахованих процентів. Процентна ставка за кредитним договором становить 1,98 % на день (722,7 % річних). У результаті сума процентів у розмірі 29 787,62 грн більш ніж у два рази перевищує суму основного боргу - 12 100 грн. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував, що суди зобов`язані перевіряти співмірність процентних нарахувань навіть за відсутності заперечень відповідача, а надмірні проценти можуть бути підставою для втручання суду та зменшення відповідальності боржника (зокрема, постанови Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 61-13160св18).

Також апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не перевірив факт належного повідомлення відповідача, як боржника, про відступлення права вимоги; обсяг переданих прав та момент виникнення у позивача права вимоги саме до відповідача.

Крім того послається на безпідставність стягнення судом витрат на правничу допомогу не перевіривши їх реальність, необхідність та співмірність.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «ЕЙС», посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення. Зазначає, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження своїх заперечень.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, за наявними матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, за наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду, у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не було належним чином повідомлено відповідача про розгляд справи.

Згідно ч. 2 ст. 128 ЦПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання, якщо їх явка є не обов`язковою.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 ЦПК України, судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Згідно ч. 8 ст. 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про до ставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день про ставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцеперебування, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 26 вересня 2026 року позовна заява ТОВ «ФК «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості прийнята до розгляду та у справі відкрито провадження. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику з повідомленням сторін за наявними у справі матеріалалми за відсутності клопотання будь-якої зі сторін інше.

Разом з тим, з наданої відповідачем довідки № 3194/д, останній перебуває на військовій службі з 29 серпня 2025 року по теперішній час.

Отже, відповідач не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про розгляд справи в суді, оскільки на момент відкриття провадженя у справі перебував на військовій службі.

Принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 8 квітня 2010 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене сенсу, якщо б сторона у справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Таким чином, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції, на підставі п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по справі по суті позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини третьої статті 11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина шоста статті 11 вказаного Закону).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі частина дванадцята статті 11 Закону №675-VIII.

Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1 статті 526 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 214 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що 26 листопада 2021 року між ТОВ «Манівео» та ОСОБА_1 був укладений договір кредитної лінії № 547201912 від 26 листопада 2021 року, у формі електронного документа з використанням електронного підпису MNV2K7Z4.

Зокрема, відповідач ОСОБА_1 за допомогою мережі «Інтернет» перейшов на офіційний сайт кредитодавця www.moneyveo.ua та ознайомився з актуальною редакцією правил надання грошових коштів у позику. Після цього заявив бажання про отримання коштів, зареєструвався на сайті. Під час чого пройшов процедуру ідентифікації/верифікації, тобто вказав свої персональні ідентифікаційні дані.

Договір кредитної лінії № 547201912 підписано шляхом введення у відповідне поле форми на веб-сайті кредитодавця електронного підпису у вигляді одноразового ідентифікатору, який надсилається кредитовацем позичальнику в смс-повідомлення, у відповідності до п.п.7.10 та п.8 кредитного договору.

Згідно п.7.11 кредитного договору, сторони дійшли згоди між позичальником та кредитодавцем у разі укладення електронного договору у якості підпису сторін буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором з боку позичальника та аналог власноручного підпису кредитодавця, відповідно до правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.

Відповідно до п.п.2 п.2 кредитного договору, кошти кредиту надаються у безготівковій формі шляхом їх перерахування кредитодавцем зі свого поточного рахунку на карту позичальника, емітовано банком України.

Відповідно до п.п.1 п.1 договору, кредитодавець надає позичальнику кредит у національній валюті у вигляді кредитної лінії на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов`язується одержати та повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені цим договором.

Відповідно до п.1 договору сума кредитного ліміту складає 12 100 грн, тип кредиту кредитна лінія, строк кредитної лінії 19 днів, дата повернення кредиту 15 грудня 2021 року або достроково, тип процентної ставки 722,70% річних за кожен день користування кредитом, що становить 1,98% від суми Кредиту.

26 листпада 2021 року ТОВ «Манівео» здійснило переказ коштів, за даним договором безготівковим зарахуванням через банк провайдер АТ «Альфа-Банк» на платіжну карту відповідача № НОМЕР_3 .

Отже, ТОВ «Манівео» свої зобов`язання виконало в повному обсязі, шляхом переведення грошових коштів на карту відповідача, що підтверджується повідомленням від 26 листопада 2021 року з відміткою ТОВ «Манівео», чого відповідач не заперечує в поданій ним апеляційній скарзі.

Відповідно до положень статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, у тому числі внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина 1 статті 1077 ЦК України).

Згідно статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Як вбачається із маетріалів справи, 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01 та додаткові угоди від 28 листопада 2019 року № 19, від 31 грудня 2020 року № 26, від 31 грудня 2021 року № 27, від 31 грудня 2022 року № 31, від 31 грудня 2023 року № 32, за якими ТОВ «Таліон Плюс» набуло права грошової вимоги до боржників за договорами, укладеними з кредитором, що зазначені в реєстрах прав вимоги.

У договорі факторингу визначено, що «право вимоги» означає всі права клієнта за кредитними договорами, у тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитним договором, строк платежу за яким настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому (п.1.3 договору). «Борг» означає суми грошових коштів, належні до сплати клієнту боржниками за кредитними договорами, включаючи суми кредиту, процентів за користування кредитом, та будь-які інші суми, що належать до сплати клієнту за кредитними договорами, які нараховані або можуть бути нараховані клієнтом на день набуття цим договором зобов`язальної сили (п.1.4 договору).

Як передбачено у п. 4.1 договору факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01, право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному договорі.

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 169 від 18 січня 2022 року, право вимоги за договором № 547201912 від 26 листопада 2021 року, укладеним з ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «Таліон Плюс».

На момент відступлення прав вимоги, 18 січня 2022 року, загальна сума заборгованості за даним договором складає 28 906,74 грн, із яких 12 100 грн - заборгованість по кредиту, 16 806,74 грн - заборгованість по відсоткам.

У свою чергу, між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» 30 жовтня 2023 року укладено договір факторингу № 30/1023-01, яким до фактора перейшло право вимоги за договорами, вказаними у відповідному додатку до договору.

Згідно з витягом № 2 від 20 грудня 2023 року до договору факторингу №30/1023-01 від 30 жовтня 2023 року, право вимоги за договором № 547201912 від 26 листопада 2021 року, укладеним з ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс». Загальна сума заборгованості за даним договором складає 41 887,62 грн, з яких 12 100 грн - заборгованість по кредиту, 29 787,62 грн - заборгованість по відсоткам.

Окрім того, між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» 08 липня 2025 року укладено договір факторингу № 08/07/25-Е, яким до позивача перейшло право вимоги за договорами, вказаними у відповідному додатку до договору.

Відповідно до витягу з реєстру Боржників № б/н від 08 липня 2025 року до договору факторингу № 08/07/25-Е від 08 липня 2025 року, право вимоги за договором № 547201912 від 26 листопада 2021 року, укладеним з ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «ФК «ЕЙС». Загальна сума заборгованості за даним договором складає 41 887,62 грн, з яких: 12 100 грн - заборгованість за тілом кредиту, 29 787,62 грн - заборгованість по відсоткам.

Отже, ТОВ «Манівео» відступило право вимоги щодо договору № 547201912, укладеного з відповідачем, кінцево на користь позивача ТОВ «ФК «ЕЙС», і таке відступлення відповідає вимогам п. 1 ч. 1 ст. 512 та ст. 513 ЦК України, що визначає правомірність звернення ТОВ «ФК «ЕЙС» до суду з вимогами до ОСОБА_2 як дійсним кредитором.

Доводи апеляційної скарги відповідача про його не повідомлення, як боржника, про відступлення права вимоги не заслуговують на увагу, оскільки згідно ч. 1 ст. 18 Закону України «Про споживче кредитування» відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит здійснюється відповідно до цивільного законодавства з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Кредитодавець, який відступив право вимоги за договором про споживчий кредит новому кредитору або залучив колекторську компанію до врегулювання простроченої заборгованості, зобов`язаний протягом 10 робочих днів з дати відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит новому кредитору або залучення колекторської компанії до врегулювання простроченої заборгованості повідомити споживача у спосіб, визначений частиною першою статті 25 цього Закону та передбачений договором про споживчий кредит, про такий факт та про передачу персональних даних споживача, а також надати інформацію про нового кредитора або колекторську компанію відповідно (найменування, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, місцезнаходження, інформацію для здійснення зв`язку - номер телефону, адресу, адресу електронної пошти).

Зазначений обов`язок зберігається за новим кредитором у разі подальшого відступлення права вимоги за відповідним договором.

Таким чином, позивач не зобов`язаний направляти письмове повідомлення боржнику про зміну сторони Кредитодавця.

Якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, унаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Отже, не є підставою для звільнення боржника від виконання Кредитного договору те, що він не був повідомлений про відступлення права грошової вимоги, а лише означає виконання боржника свого зобов`язання перед кредитодавцем, з яким укладав договір, що не виконано.

Крім того, відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

За висновками Верховного Суду України, що викладені у постанові № 6 979цс15 від 23 вересня 2015 року, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

При цьому слід зауважити, що обсяг переданих прав за договором № 547201912 від 26 листопада 2021 року, укладеним з ОСОБА_1 , від ТОВ «Манівео» до ТОВ «ФК «ЕЙС» підтверджений наведеними вище та наданими суду першої інстанції договорами факторингу з підтвердженням передачі права вимоги реєстрами боржників, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині не заслуговують на увагу.

Також не заслуговують на увагу доводи апеляціійної скарги про те, що процентна ставка за кредитним договором становить 1,98 % на день (722,7 % річних), тому в результаті сума процентів у розмірі 29 787,62 грн більш ніж у два рази перевищує суму основного боргу - 12 100 грн, та про те, що суди зобов`язані перевіряти співмірність процентних нарахувань навіть за відсутності заперечень відповідача, а надмірні проценти можуть бути підставою для втручання суду та зменшення відповідальності боржника, з оглдяу на наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 та частини першої ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Припис абзацу 2 ч.1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Цей висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12.

Відповідно до п. 1.7. Кредитна лінія надається строком на 19 днів від дати отримання Кредиту Позичальником (далі – Дисконтний період), а саме до 15 грудня 2021 року. У випадку надання першого Траншу не в день укладення Договору строк дії Кредитної лінії автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення Договору по відношенню до дати надання першого Траншу за Договором.

Відповідно до п. 1.9.2. за умови продовження строку Дисконтного періоду, на умовах п. 1.8. Договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п. 1.7. Договору строку, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється за Індивідуальною процентною ставкою в розмірі 591,48 % річних, що становить 1,62 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним.

Кредитодавець за своїм вибором може надавати Позичальнику знижки на розмір Індивідуальної процентної ставки, про що останній інформується в Особистому кабінеті.

Як вбачається із матеріалів справи, нарахування відсотків здійснювалось за такою формулою: 12 100 грн (сума виданого кредиту) * 19 (строк Кредиту) * 1,62 (процентна ставка)/100 = 3 655,41 (сума нарахованих відсотків за користування кредитом строком 19 днів) 3 655,41/19 = 192,39 (сума за один день користування кредитом), що здійснювалось за період 26 листопада 2021 року по 15 грудня 2021 року (що підтверджується розрахунком підготовленим ТОВ «Манівео Швидка фінансова допомога»).

Згідно з п. 1.12.2. з наступного дня після закінчення Дисконтного періоду Позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 1087,70 % річних, що становить 2,98 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним. Нарахування відсотків здійснюється за такою формулою: 12 100 грн (сума виданого кредиту) * 2,98 (процентна ставка)/100 = 360,58 (сума за один день користування кредитом), що здійснювалось за період 16 грудня 2021 року по 18 січня 2022 року (що підтверджується розрахунком підготовленим ТОВ «Манівео Швидка фінансова допомога»).

19 грудня 2021 року нараховано різницю між нарахованими процентами за Базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за Дисконтною та Індивідуальною процентними ставками за весь строк користування Кредитом протягом Дисконтного періоду відповідно до положень п. 1.9.3.

03 січня 2022 року відповідачем здійснено частковий платіж у розмірі 5 грн. заборгованості за нарахованими відсотками.

18 січня 2022 року відбулося відступлення права вимоги за договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року від ТОВ «Манівео Швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс».

Нарахування відсотків здійснюється за такою формулою: 12 100 грн (сума виданого кредиту) * 2,98 (процентна ставка)/100 = 360,58 (сума за один день користування кредитом), що здійснювалось за період 19 січня 2022 року по 03 березня 2022 року (що підтверджується розрахунком підготовленим ТОВ «Таліон Плюс»).

У зв`язку з введенням Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (далі по тексту – «Указ») на території України воєнного стану з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, Товариством прийнято рішення про звільнення всіх клієнтів від зобов`язань по сплаті процентів за користування кредитом починаючи з дати введення воєнного стану в Україні та до 10 квітня 2022 року включно.

Відповідні коригування заборгованості клієнтів були відображені в обліковій та реєструючій системі 04 березня 2022 року та 08 квітня 2022 року.

20 грудня 2023 року відбулося відступлення права вимоги за договором факторингу № 30/1023-01 30.10.2023 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», яке в подальшому перейшло до позивача.

ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач не здійснювали нарахувань за кредитним договором.

Отже, у зв`язку з порушенням відповідачем взятих на себе кредитних зобов`язань, утворилась загальна заборгованість у сумі: 41 887,62 грн, яка складається з: 12 100 грн - заборгованість по тілу кредиту; 29 787,62 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.

Згідно з ч.1-2 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1.ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 касаційний суд дійшов такого висновку: «проценти за користування кредитом - проценти, які нараховуються в межах строку кредиту (позики), визначені у договорі. Такі проценти розуміються як проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором або законом, які сплачує позичальник. Порядок їх виплат врегульований ч.1 ст.1048 ЦК України.

Проценти за неправомірне користування чужими грошовими коштами - проценти, які нараховуються внаслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, порядок виплати якого врегульований ч.2 ст.625 ЦК України, у зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування».

Як зазначалося вище, сторони в кредитному договорі узгодили, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього Договору є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч.2 ст. 625 ЦК України. Позивач у своїй позовній заяві посилався безпосередньо на ст. 625 ЦК України (абзац 7 сторінка 5 Позовної заяви).

Таким чином, у позивача наявні всі правові підстави для стягнення відсотків за кредитним договором як в межах строку його дії (відповідно до ст. 1048 ЦК України) так і після спливу строку кредитування (відповідно до ст. 625 ЦК України), так як останні нараховані згідно умов кредитного договору.

Таким чином, загальна сума заборгованості за кредитним договором № 547201912 від 26 листопада 2021 року у сумі 41 887,62 грн, з яких: 12 100 грн - заборгованість за тілом кредиту, 29 787,62 грн - заборгованість по відсоткам, підлягає стягненню з відповідача.

Позивач у позовній заяві та апеляційній скарзі просить також стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000 грн.

На підтвердження розміру понесених позивачем витрат на правову допомогу були надані копії: договору про надання правничої допомоги № 09/07/25-01 від 09 липня 2025 року, протокол погодження вартості послуг до Договору про надання правничої допомоги (а.с. 28 зворот), Додаткова угода № 25770680695 до Договору про надання правничої допомоги № 09/07/25-01 від 09 липня 2025 року, акт прийому передачі наданих послуг до Договору про надання правничої допомоги від 17 липня 2025 року.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

За надання правової допомоги в суді першої інстанції позивачу необхідно було сплатити на користь Адвокатського бюро «Тараненко та Партнери» 7 000 грн (вивчення матеріалів справи - 1000 грн, підготовка адвокатського запиту 500 грн, підготовка та подання клопотання 500 грн та складання позовної заяви 5 000 грн).

Враховуючи характер виконаних робіт з надання правової допомоги у зв`язку із розглядом справи, з урахуванням принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 грн на користь ТОВ «Фінансова компанія «Ейс».

Виходячи з положень ст.137,141 ЦПК України, колегія суддів вважає необхідним стягнути з відповідача на користь ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої у розмірі 2 422,40 грн та витрати на професійну правову допомогу, понесені в суді першої інстанції у розмірі 7 000 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 376, 381,382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 08 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 547201912 від 26 листопада 2021 року, у сумі 41 887 (сорок одна тисяча вісімсот вісімдесят сім) грн 62 коп, з яких: 12 100 грн - заборгованість за тілом кредиту, 29 787,62 грн - заборгованість по відсоткам.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» судові витрати, що складаються з судового збору в 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп, та витрати на правову допомогу у сумі 7 000 (сім тисяч) грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 30 березня 2026 року.

Головуючий:

Судді: