Постанова від 29 березня 2026 р. у справі №174/932/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4403/26 Справа № 174/932/25 Суддя у 1-й інстанції - Попов В. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 174/932/25

Дніпровський апеляційний суд ускладі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.

суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.

сторони:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал»

відповідач ОСОБА_1

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 грудня 2025 року, яке ухвалено суддею Поповим В.В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні,

УСТАНОВИВ:

В липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (надалі - ТОВ «Юніт Капітал») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява обґрунтована тим, що 26 січня 2020 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та відповідачем було укладено Кредитний договір № 126757409 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.

Позивач набув право вимоги стягнення заборгованості за цим кредитним договором в результаті неодноразового відступлення кредиторами свого права вимоги до боржника.

Зокрема, 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено ряд Договорів факторингу за № 28/1118-01. Відповідно до Реєстру прав вимоги № 76 від 28 квітня 2020 року до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача за Кредитним договором № 126757409 від 26 січня 2020 року. 05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено Договір факторингу № 05/0820-01. Відповідно до Реєстру прав вимоги № 9 від 30 травня 2023 року до Договору факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача за Кредитним договором №126757409 від 26 січня 2020 року. Окрім цього, 04 червня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач уклали Договір факторингу № 04/06/25-Ю, відповідно до умов якого позивачу було відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором № 126757409 від 26 січня 2020 року.

Таким чином, ТОВ «Юніт Капітал» набуло право вимоги і є поточним кредитором щодо заборгованості відповідача за Кредитним договором № 126757409 від 26 січня 2020 року.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Кредитним договором № 126757409 від 26 січня 2020 року, станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 20 653 грн 63 коп, яка складається з 7 117 грн - заборгованості по тілу кредиту; 12 045 грн 70 коп - заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом; 1 490 грн 93 коп - заборгованості за штрафними санкціями (пеня, штрафи), яку позивач просив стягнути з відповідача разом з судовими витратами по справі.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 грудня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість за Кредитним договором № 126757409 від 26 січня 2020 року у розмірі 19 162 грн 70 коп, яка складається з 7 117 грн - заборгованості по тілу кредиту; 12 045 грн 70 коп - заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» сплачений судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить змінити рішення суду першої інстанції, позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з неї на користь позивача заборгованість за Кредитним договором № 126757409 від 26 січня 2020 року у розмірі 9 483 грн 50 коп, яка складається з 7 117 грн - заборгованості по тілу кредиту та 2 366,50 грн - заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом, розподіл судових витрат покласти на сторони відповідно до ст.141 ЦПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що факт отримання кредиту в сумі 7 117 грн за Кредитним договором № 126757409 від 26 січня 2020 року відповідач не заперечує, як і не заперечує відступлення права вимоги за вказаним кредитним договором до відповідача.

Разом з тим відповідач зазначає, що за умовами Кредитного договору № 126757409 від 26 січня 2020 року строк кредитування відповідача був визначений тривалістю 25 днів: з 26 січня 2020 року по 20 лютого 2020 року. Таким чином, нарахування процентів за кредитом, передбачених цим Договором позики, повинно було припинитися з 21 лютого 2020 року. Після цієї дати права кредитодавця мали бути забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до Графіку розрахунків, що є додатком до Кредитного договору № 126757409 від 26 січня 2020 року, позичальник (відповідач) повинен повернути суму кредиту - 7 117,00 грн і нараховані проценти в сумі 2 366,50 грн, а всього - 9 483,50 грн в термін 20 лютого 2020 року. Після неповернення відповідачем позики і нарахованих відсотків в строк до 20 лютого 2020 року, позикодавець мав право стягнути з позичальника суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України.

У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивач ТОВ «Юніт Капітал» зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ціна позову у даній справі становить 19 162,70 грн, що менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, 26 січня 2020 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та відповідачем укладено Договір № 126757409, відповідно якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 7 117 грн, строком на 25 днів.

Відповідно до п.1.3. Договору, на період строку, визначеного п.1.2. Договору, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється за Дисконтною процентною ставкою у розмірі 1,33% від суми Кредиту за кожний день користування Кредитом.

У випадку користування Кредитом понад строк, встановлений п.1.2. Договору, умови щодо нарахування процентів за Дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між Сторонами застосовується Базова процентна ставка в розмірі 1,70% від суми Кредиту за кожний день користування Кредитом, відповідно до чого Позичальник зобов`язується сплатити Товариству різницю між фактично сплаченими процентами за Дисконтною та нарахованою Базовою процентними ставками за весь строк користування Кредитом (від дати отримання Кредиту до фактичної дати його повернення) (п.1.4.Договору).

Згідно до п.1.5. Договору, Базова процентна ставка за користування Кредитом не застосовується протягом строку користування Кредитом вказаного в п.1.2. Договору, виключно за умови якщо розмір Базової процентної ставки більший ніж 1,70% від суми Кредиту за кожен день користування Кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за Базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до п.1.4. цього Договору.

Відповідно до п.3.3. Договору, у разі порушення Позичальником своїх зобов`язань щодо погашення суми Кредиту та/або процентів за користування ним, Товариство має право нараховувати Позичальнику пеню у розмірі 1,3% від залишку суми Кредиту за кожний день прострочення повернення заборгованості, починаючи з першого дня порушення до дня повного погашення Заборгованості за Кредитом.

Закінчення строку надання Кредиту не звільняє Сторони від відповідальності за порушення Договору (п.3.6. Договору).

Кредитний договір підписано відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора.

Відповідно до інформації, наданої АТ КБ «ПриватБанк», на ім`я відповідача в банку емітовано карту № НОМЕР_1 та 26 січня 2020 року, остання на вказану банківську картку отримала грошові кошти у розмірі 7 117 грн.

Згідно розрахунку ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога», заборгованість відповідача за Кредитним договором № 126757409 від 26 січня 2020 року за період з 26 січня 2020 року по 28 квітня 2020 року становить 18 646 грн 63 коп, з яких: 7 117 грн - заборгованість по основному боргу (тіло кредиту), 11 529 грн 63 коп - заборгованість по процентам.

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено Договір факторингу № 28/1118-01, за умовами якого ТОВ «Таліон Плюс» набуло право грошової вимоги до фізичних осіб боржників ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога».

Відповідно до Реєстру прав вимоги № 76 від 28 квітня 2020 року до Договору факторингу № 28/1118-01, ТОВ «Таліон Плюс» набув право грошової вимоги до відповідача за Кредитний договір № 126757409 від 26 січня 2020 року у розмірі 18 646 грн 63 коп, з яких: 7 117 грн - заборгованість по основному боргу (тіло кредиту), 11 529 грн 63 коп - заборгованість по процентам.

Згідно до наданого розрахунку ТОВ «Таліон Плюс», заборгованість відповідача за Кредитним договором № 126757409 від 26 січня 2020 року за період з 29 квітня 2020 року по 30 травня 2023 року становить 19 162 грн 70 коп, яка складається з: 7 117 грн - заборгованості по тілу кредиту; 12 045 грн 70 коп - заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом. Заборгованість нараховувалась у період з 29 квітня 2020 року по 01 грудня 2021 року.

01 серпня 2020 року та 01 січня 2021 року відповідач здійснила часткову оплату за Кредитним договором № 126757409 від 26 січня 2020 року на загальну суму 1 480 грн 30 коп.

05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» було укладено Договір факторингу № 05/0820-01, за умовами якого ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» набуло право грошової вимоги до фізичних осіб боржників ТОВ «Таліон Плюс».

Відповідно до Реєстру прав вимоги № 9 від 30 травня 2023 року до Договору факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року, до ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача за Кредитним договором № 126757409 від 26 січня 2020 року у розмірі 19 162 грн 70 коп, яка складається з: 7 117 грн - заборгованості по тілу кредиту; 12 045 грн 70 коп - заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

04 червня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» було укладено Договір факторингу № 04/06/25-Ю, за умовами якого ТОВ «Юніт Капітал» набуло право грошової вимоги до фізичних осіб боржників ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс».

Відповідно до Реєстру Боржників від 04 червня 2025 року до Договору факторингу №04/06/25-Ю від 04 червня 2025 року, до ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право вимоги до відповідача за Кредитним договором № 126757409 від 26 січня 2020 року у розмірі 20 653 грн 63 коп, яка складається з: 7 117 грн - заборгованості по тілу кредиту; 12 045 грн 70 коп - заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом; 1 490 грн 93 коп -заборгованості за штрафними санкціями (пеня, штрафи).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем докази, є належними і допустимими, також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості. У свою чергу відповідачем не надано суду доказів, які б підтверджували належне виконання ним зобов`язань, які б спростовували суму заборгованості перед позивачем та позовні вимоги у цілому.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, так як його суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір № 126757409 від 26 січня 2020 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 укладений в електронній формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).

Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини 4 статті 263 ЦПК України).

З матеріалів справи слідує, що кредитний договір № 126757409 від 26 січня 2020 року, укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов`язки, які витікають із кредитного договору.

Таким чином, апеляційний суд вважає доведеною обставину отримання відповідачем грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеним кредитним договором, що відповідачем по справі не оспорюється.

Доказів належного виконання кредитного зобов`язання ОСОБА_1 на користь первісного кредитора ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» матеріали справи не містять.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Відповідно до положень статей 1077,1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За правилами статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною першою статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак, це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 914/868/17, від 18 жовтня 2018 року у справі № 910/11965/16.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012).

Доказів того, що договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, укладений між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», договір факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року, укладений між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Онлайн фінанс», договір факторингу № 04/06/25-Ю від 04 червня 2025 року, укладений між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» визнані недійсними суду не надано, а тому колегія суддів вважає, що позивачем надано докази, які підтверджують ту обставину, що ТОВ «Юніт Капітал» набуло статус нового кредитора за договором № 164019490 від 11 лютого 2021 року.

При цьому суд апеляційної інстанції завертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25 зазначено, що майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу. Майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення.

Таким чином, звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Юніт капітал» надало належні докази, які підтверджують право вимоги позивача за кредитним договором, що відповідачем не оспорюється, а також наявність у відповідача грошового зобов`язання та заборгованості перед позивачем.

Тобто, відповідач несе відповідальність за неналежне виконання зобов`язання за кредитним договором перед новим кредитором ТОВ «Юніт капітал».

З огляду на викладене вище, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт капітал» підлягає стягненню заборгованість в загальному розмірі 19 162 грн 70 коп, розмір якої нею не спростовано.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що за умовами Кредитного договору № 126757409 від 26 січня 2020 року строк кредитування відповідача був визначений тривалістю 25 днів: з 26 січня 2020 року по 20 лютого 2020 року, тому нарахування процентів за кредитом, передбачених цим Договором позики, повинно було припинитися з 21 лютого 2020 року, а після цієї дати права кредитодавця мали бути забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, колегією суддів не приймаються до уваги, з огляду на наступне.

З матеріалів справи, а саме розрахунку заборгованостей ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» і ТОВ «Таліон Плюс» слідує, що відсотки за користування кредитом нараховувались наступним чином: за період з 26 січня 2020 року по 20 лютого 2020 року, ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» відповідно до п. 1.3 Кредитного договору, відсотки нараховувались за процентною ставкою у розмірі 1,33% від суми кредиту за кожен день користування кредитом; за період з 21 лютого 2020 року по 28 квітня 2020 року, ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» відповідно до п. 1.4 Кредитного договору, відсотки нараховувались за процентною ставкою у розмірі 1,70% від суми кредиту за кожен день користування кредитом та за період з 29 квітня 2020 року по 10 травня 2020 року, ТОВ «Таліон Плюс» відповідно до п. 1.4 Кредитного договору, відсотки нараховувались за процентною ставкою у розмірі 1,70% від суми кредиту за кожен день користування кредитом.

В даному випадку позивач вимогу про стягнення відсотків, що нараховуються за прострочення виконання грошових зобов`язань не заявляв, а лише просив, окрім тіла кредиту, стягнути відсотки за правомірне користування кредитними коштами. Розмір таких відсотків був визначений сторонами договору за їх взаємною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 Цивільного кодексу України, при цьому волевиявлення сторін на укладення та підписання договору було усвідомленим і добровільним. Відповідачка, укладаючи кредитний договір, мала можливість самостійно обрати фінансову установу для отримання кредиту, оцінити запропоновані умови кредитування та зважити на можливість їх виконання з огляду на своє фінансове становище.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що у справі, яка переглядається, нарахування кредитодавцем відсотків за користування кредитом суперечить принципам добросовісності.

У справі, що розглядається, судом першої інстанції надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у апелянта іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судом першої інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання суду апеляційної інстанції до прийняття іншого рішення - на користь апелянта.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції.

Наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат апелянта, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 30 березня 2026 року.

Головуючий:

Судді: