Постанова від 29 березня 2026 р. у справі №214/9640/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3734/26 Справа № 214/9640/25 Суддя у 1-й інстанції - Попов В. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2026 року м.Кривий Ріг

Справа № 214/9640/25

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.

сторони:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України,без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Мудрак Михайло Миколайович, на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 грудня 2025 року, яке ухвалено суддею Поповим В.В.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 19 грудня 2025 року, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (надалі - ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 17 травня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачем було укладено Договір про споживчий кредит №4315550, за умовами якого відповідачу надається кредит у розмірі 7 000 грн. 00 коп., а відповідач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.

Відповідно до умов Договору відступлення прав вимоги №07Т від 13 вересня 2021 року, ТОВ «МІЛОАН» відступлено право вимоги за Кредитним договором №4315550 від 17.05.2021 року на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», у свою чергу ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуто права вимоги до відповідача.

Згідно Договору факторингу сума боргу відповідача становить 33 530 грн. 00 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту – 7 000 грн. 00 коп.; заборгованість за відсотками – 25 200 грн. 00 коп., заборгованість по комісійним винагородам – 1 330 грн. 00 коп.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за Кредитним договором №4315550 від 17.05.2021 рокуу розмірі 33 530 грн. 00 коп., а також понесені судові витрати зі сплати судового збору та витрати на правничу допомогу.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 грудня 2025 рокупозовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» заборгованість за Кредитним договором №4315550 від 17.05.2021 року у розмірі 33 530 грн. 00 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту – 7 000 грн. 00 коп.; заборгованість за відсотками – 25 200 грн. 00 коп., заборгованість по комісійним винагородам – 1 330 грн. 00 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» судовий збір у розмірі 2 422 грн. 40 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. 00 коп.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Мудрак М.М.,просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на істотне порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач та його представник не були повідомлені взагалі про дату і час судового засідання, внаслідок чого відповідач ОСОБА_1 був позбавлений можливості: подати відзив та докази у строк, заявити клопотання (у тому числі про витребування доказів у позивача), оспорити допустимість і належність доказів позивача, надати суду пояснення щодо фактичних обставин, реалізувати право на участь у судовому засіданні.

Позивачем не доведено належними доказами факт укладення кредитного договору, тоді як відповідач заперечує факт підписання будь-яких документів, заперечує вчинення ним електронних дій, що прирівнюються до підпису, і зазначає, що жодних власноручних підписів апелянта на поданих документах немає.

Зазначає, що навіть за умови існування договору (яке заперечується), позивач повинен довести факт реального перерахування коштів апелянту належними доказами, а не припущеннями. Первинними доказами видачі є банківські документи: виписки, платіжні інструкції, підтвердження переказу із зазначенням платника і отримувача, реквізитів рахунків, дати і часу операції, призначення платежу, а також підтвердження належності карткового рахунку апелянту. У матеріалах, на які посилається позивач, наявні переважно внутрішні «відомості» та таблиці, які не є первинними бухгалтерськими документами, а тому: не доводять реального руху коштів; не підтверджують банківським чином факту перерахування; не підтверджують належності платіжного інструмента апелянту; не дозволяють здійснити перевірку достовірності. Суд першої інстанції не встановив, на який саме рахунок/картку було перераховано 7 000 грн 00 коп, ким саме, з якого рахунку, і чи належить цей рахунок апелянту. Відтак, на переконання відповідача, суд зробив висновок про наявність боргу без встановлення факту видачі кредитних коштів, що є істотним порушенням як матеріального, так і процесуального права.

Також, вважає, що матеріалами справи не підтверджено переходу права вимоги за кредитним договором до позивача та належного повідомлення апелянта про відступлення права вимоги.

Вимоги щодо відсотків і комісій є похідними від основного зобов`язання, а тому у задоволенні цих вимог теж необхідно відмовити.

Вказує також на те, що у цій справі розмір судових витрат на професійну правничу допомогу - 5 000 грн 00 коп заявлений як фіксований, проте, суд першої інстанції не навів переконливих мотивів, чому саме цей розмір є співмірним, а також не оцінив заперечення відповідача щодо недоведеності основних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивач ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Також, просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» витрати, понесені ним на оплату професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції за складання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 грудня 2025 року у справі № 214/9640/25 у розмірі 4 000,00 грн.

Ціна позову у даній справі становить 33 530 грн., що менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а, згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин, справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 17 травня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит №4315550, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 7 000 грн. 00 коп., строком на 30 днів, тобто до 16 червня 2021 року.

Згідно п. 1.5.1, 1.5.2, 1.6. Договору, комісія за надання кредиту – 1 330 грн. 00 коп., яка нараховується за ставкою 19,00% від суми кредиту одноразово, проценти за користуванням кредитом – 4 200 грн. 00 коп., яка нараховуються за ставкою 2,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Кредитний договір відповідачем підписано за допомого електронного підпису - одноразового ідентифікатора.

Відповідно до платіжного доручення №46468179 від 17.05.2021 року, відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 7 000 грн. 00 коп.

13 вересня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» було укладено Договір відступлення прав вимоги №07Т, згідно умов якого позивач набув права вимоги до боржників ТОВ «МІЛОАН».

Відповідно до Витягу з Додатку до Договору факторингу №07Т від 13.09.2021 року, позивач набув права грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором №4315550 від 17.05.2021 року у сумі 33 530 грн. 00 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту – 7 000 грн. 00 коп.; заборгованість за відсотками – 25 200 грн. 00 коп., заборгованість по комісійним винагородам – 1 330 грн. 00 коп.

ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» на адресу відповідача ОСОБА_1 направлялась досудова вимога від 25.07.2025 року, із зазначенням суми заборгованості, належної до сплати, терміну та реквізитів для сплати.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з факту отримання позичальником ОСОБА_1 кредитних коштів та неналежного виконання зобов`язання за укладеним кредитним договором позичальником в частині повернення кредиту та сплати відсотків за його користування й права позивача, у зв`язку з цим, вимагати від відповідача повернення заборгованості за кредитним договором у сумі 33 530 грн. 00 коп., яка складається із наступного: заборгованість за тілом кредиту – 7 000 грн. 00 коп.; заборгованість за відсотками – 25 200 грн. 00 коп., заборгованість по комісійним винагородам – 1 330 грн. 00 коп., на дату відступлення права вимоги, в межах строку кредитування.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, договір про споживчий кредит №4315550 від 17 травня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачем ОСОБА_1 укладено в електронній формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).

Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини 4 статті 263 ЦПК України).

З матеріалів справи слідує, що договір про споживчий кредит №4315550 від 17 травня 2021 року укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов`язки, які витікають із кредитного договору.

Підписавши вказаний договір, відповідач погодився з Умовами договору та Правилами надання споживчого кредиту від ТОВ «МІЛОАН».

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20).

Колегією суддів враховано, що без здійснення входу на сайт ТОВ «МІЛОАН» та без введення відповідачем одноразового ідентифікатора, що означає підписання електронного повідомлення про прийняття пропозиції (акцепту), кредитний договір не був би укладеним.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 , від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 12 січня 2021 у справі №524/5556/19, від 28 квітня 2021 року у справі №234/7160/20, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 18 червня 2021 року у справі №234/8079/20, від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023року у справі№640/7029/19.

З урахуванням викладеного, встановивши, що без здійснення вказаних дій відповідачем, кредитний договір не був би укладений сторонами, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, у зв?язку з чим колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги щодо недоведення позивачем факту укладення кредитного дововору.

Зазначений договір є чинним та підлягає виконанню сторонами.

Кредитодавець ТОВ «МІЛОАН» свої обов`язки за кредитним договором виконав у повному обсязі.

Факт отримання відповідачем кредитних коштів та непогашення простроченої заборгованості підтверджується змістом самого договору та платіжним дорученням №46468179 від 17 травня 2021 року (а.с. 29-зворот), у зв`язку з чим колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що надані позивачем розрахунки суми боргу за кредитними договорами не підтверджені первинними обліковими бухгалтерськими документами.

Відповідач, в обґрунтування своїх заперечень та доводів щодо незгоди з рішенням суду першої інстанції, указував на те, що позивачем не надано суду первинних бухгалтерських документів, однак, наголошуючи на відсутності доказів наявності заборгованості за отриманими ним коштами, які за умовами договору переховувались в безготівковій формі на платіжну банківську картку, не надав ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду виписки по зазначеному картковому рахунку за спірні періоди на підтвердження факту погашення ним заборгованості у повному обсязі, враховуючи, що ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» не є первісним кредитором та не є банківською установою.

У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Отже, в даному випадку надано достатні докази на підтвердження порушення відповідачем умов кредитних договорів та наявності у відповідача відповідного розміру заборгованості, при цьому відповідачем доказів на спростування вказаних обставин не надано.

Спірний договір про споживчий кредит та його умови в судовому порядку не оскаржувався, не визнавався недійсним, а тому є таким, що відповідає волевиявленню сторін та відповідно до статей 628, 629 ЦК України є обов`язковими для виконання.

Доказів належного виконання кредитного зобов`язання ОСОБА_1 на користь первісного кредитору матеріали справи не містять.

13 вересня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» було укладено Договір відступлення прав вимоги №07Т, згідно умов якого позивач набув права вимоги до боржників ТОВ «МІЛОАН».

Відповідно до Витягу з Додатку до Договору факторингу №07Т від 13.09.2021 року, позивач набув права грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором №4315550 від 17.05.2021 року у сумі 33 530 грн. 00 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту – 7 000 грн. 00 коп.; заборгованість за відсотками – 25 200 грн. 00 коп., заборгованість по комісійним винагородам – 1 330 грн. 00 коп.

За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частин перша статті 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредитору та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Частиною першою статті 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом частини першої статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Тобто, відповідач ОСОБА_1 несе відповідальність за неналежне виконання зобов`язання за кредитним договором перед новим кредитором ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» у тому ж обсязі, що і перед первісним кредитором.

Згідно із статтею 1082 ЦК України, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

При цьому, позивачем на адресу відповідача направлялась Досудова вимога від 25 липня 2025 року, із зазначенням суми заборгованості, належної до сплати, терміну та реквізитів для сплати, однак така була залишена відповідачем поза увагою, у зв`язку з чим колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги щодо неповідомлення боржника про відступлення прав вимоги за кредитним договором.

Слід зазначити, що, згідно з правовою позицією Верховного Суду в постанові від 23.09.2015 у справі № 6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Відповідно до умов Договору про споживчий кредит №4315550 від 17 травня 2021 року, відповідача отримав кредитні кошти у розмірі 7 000 грн. 00 коп., й перерахування грошових коштів відповідачці підтверджується платіжним дорученням №46468179 від 17 травня 2021 року.

Заборгованість за тілом кредиту на дату відступлення права вимоги становить 7 000,00 грн., й цей розмір не спростовано в апеляційній скарзі.

З огляду на зазначене, з урахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про укладення та підписання ОСОБА_1 кредитного договору з відповідною фінансовою установою, невиконання позичальником своїх зобов`язань щодо повернення, отриманих в борг коштів, та наявності у нього боргових зобов`язань перед позивачем, який набув прав вимоги за вищевказаним кредитним договором за договором відступлення прав вимоги.

Вищевказаний кредитний договір містить суму основного зобов`язання, відсотки за користування кредитними коштами та строки їх повернення та нарахування.

Враховуючи те, що за умовами вищезазначеного договору відповідач отримав кредитні кошти та користувався ними, належних та допустимих доказів на підтвердження повернення отриманих в кредит коштів, всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надав, відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що заборгованість за основним боргом на підставі вищезазначеного договору підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», а відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

Пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості, позивач, крім заборгованості за основним боргом, просив стягнути заборгованість за процентами за користування кредитними коштами та комісією.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, згідно приписів абзацу 2 частини першої ст. 1048 ЦК України щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/95/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст.1050 ЦК України.

Судом встановлено, що 17 травня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит №4315550, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 7 000 грн. 00 коп., строком на 30 днів, тобто до 16 червня 2021 року.

Згідно п. 1.5.1, 1.5.2, 1.6. Договору, комісія за надання кредиту – 1 330 грн. 00 коп., яка нараховується за ставкою 19,00% від суми кредиту одноразово, проценти за користуванням кредитом – 4 200 грн. 00 коп., яка нараховуються за ставкою 2,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Разом з тим, п. 2.3.1 договору визначено, що продовження вказаного у п.1.3. договору строку кредитування може відбуватись на пільгових або стандартних (базових) умовах таким чином:

Згідно п. 2.3.1.1 Договору для продовження строку кредитування на пільгових умовах позичальник має вчинити дії, передбачені Розділом 6 Правил надання фінансових кредитів, що розміщені на веб-сайті. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 Правил. Можливі періоди продовження строку кредитування, максимальні ставки комісії за управління та обслуговування кредиту у відсотках від поточного залишку кредиту: 3 дні 3,00%; 7 днів 5,00% комісії; 15 днів 10,00% комісії. Якщо позичальник здійснює продовження строку (пролонгацію) напільгових умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування нараховуються за ставкою, визначеною п. 1.5.2 Договору.

Пунктом 2.3.1.2 Договору передбачено пролонгацію настандартних (базових) умовах. Так, позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день, шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загаломне можеперевищувати 60днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позивальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється за кількістю днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) процентною ставкою, наведеною в п. 1.6 договору. У випадку, якщо позичальник протягом періоду, на який продовжено строк кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, які дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.

У п. 4.2 розділу 4 договору сторони погодили, що у разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець, починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов`язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою п. 1.6 договору, в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п. 1.6 договору. Обов`язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимоги кредитодавця.

Тобто, в даному випадку, кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту.

Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про виконання відповідачем своїх зобов`язань з повернення коштів за тілом кредиту у строк, визначений договором, тобто, до 16 червня 2021 року. Відповідно, останній продовжив користуватись кредитними коштами, а тому пролонгація дії кредитного договору відбулась автоматично, що відповідає п. 2.3 договору.

Згідно п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Апеляційний суд також враховує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22), згідно якого у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (ст.1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (ст. 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 червня 2022 у справі №3-188/2020(455/20) вказано, що приписи ч.2 ст. 625 ЦК України, першого речення ч.1 ст. 1050 ЦК України та ч.1 ст. 1048 ЦК України регулюють різні за змістом правовідносини, які не є взаємовиключними, адже за загальним правилом (ч.1 ст. 622 цього Кодексу), якщо інше не встановлено в договорі або законі, застосування заходів цивільної відповідальності не звільняє боржника від виконання зобов`язань за договором у натурі.

Таке обґрунтування Рішення Конституційного Суду України збігається з висновками Великої Палати Верховного Суду. Саме тому, що приписи ч.2 ст.625 та ч.1 ст. 1048 ЦК України регулюють різні за змістом відносини, які не є взаємовиключними, кредитор після прострочення повернення кредиту може вимагати як сплати процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання (які нараховуються за ст. 625 ЦК України як наслідок неправомірної поведінки боржника), так і сплати кредиту та процентів за наданий кредит, нарахованих до настання строку повернення кредиту (які нараховуються за ст. 1048 ЦК України як наслідок правомірної поведінки сторін).

Враховуючи те, що відповідач, підписавши договір про споживчий кредит, погодився з його умовами, відсутні підстави вважати, що умови такого договору про порядок застосування процентних ставок, визначення строку кредитування, його пролонгації, не були відомі відповідачу.

Нарахування процентів за користування кредитом здійснювалось кредитором на підставі ч. 1 ст. 1048 ЦК України та у порядку, визначеному умовами договору.

Наведений позивачем розрахунок заборгованості за процентами та комісією відповідає умовам погодженим між сторонами умовам договору, наявні у справі матеріали не містять доказів, які б такий розрахунок спростовували, і доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу.

Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, відповідно до п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

При цьому, витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі №727/463/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18, від 02 червня 2022 року у справі №15/8/203/20.

Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих послуг адвокатом, оцінюючи співмірність витрат зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, взявши до уваги обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, та виходячи із засад розумності та справедливості, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 5 000,00 грн. на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, й доводи апеляційної скарги правильність таких висновків не спростовують.

Доводи ж апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та порушення права відповідача ОСОБА_1 на належний доступ до правосуддя, колегією суддів не приймаються, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення заборгованості у розмірі 33 530 грн тобто, дана справа є малозначною в силу положень п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України.

Оскільки, предмет даного спору не включено до переліку справ, які не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження, визначеного у ч. 4 ст. 274 ЦПК України, цивільна справа за позовом ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором може бути розглянута у порядку спрощеного позовного провадження, у зв`язку з чим суд першої інстанції правомірно, ухвалою від 27 жовтня 2025 року, постановив розглядати даний спір у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 51).

За положеннями п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України обов`язковою підставою для скасування рішення суду є розгляд справи за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду, у випадку, якщо так повідомлення є обов`язковим, тобто неповідомлення відповідача ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи, у даному випадку, зважаючи на розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, не тягне за собою скасування рішення суду першої інстанції, у зв`язку з чим колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги в цій частині.

Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Згідно п. в ч. 1 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами у порядку, визначеному статтею 137 ЦПК України.

Зокрема, розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання професійної правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання професійної правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджуються здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робі, виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання професійної правничої допомоги (п. 2 ч. 2, ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Згідно Акту від 28 січня 2026 року приймання-передачі правничої допомоги відповідно до умов Договору про надання правничої допомоги №42649746-АБ від 05 січня 2026 року, клієнт отримав у повному обсязі правничу допомогу за у суді апеляційної інстанції та розмір таких витрат склав 4 000,00 грн, що підтверджено детальним описом виконаних робіт, а саме: аналіз чинного законодавства та судової практики на предмет виявлення змін і доповнень, аналіз наявних кредитних та платіжних документів; правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС»; складання відзиву на апеляційну скаргу.

З урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи в суді апеляційної інстанції, критерію необхідності підготовки процесуальних документів та значимості таких дій у справі виходячи з її конкретних обставин, заяви відповідача ОСОБА_1 щодо не співмірності цих витрат, колегія суддів дійшла висновку про те, що обґрунтованими є витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 3 000,00 грн. та їх стягнення не суперечить принципу розподілу судових витрат.

Оскільки, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених відповідачем ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Мудрак Михайло Миколайович, - залишити без задоволення.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 грудня 2025 року - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» понесені судові витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 3 000 (три тисячі) гривень 00 (нуль) копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 30 березня 2026 року.

Головуючий:

Судді: