Постанова від 29 березня 2026 р. у справі №213/5266/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4058/26 Справа № 213/5266/25 Суддя у 1-й інстанції - Попов В. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 213/5266/25

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.

суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.

сторони:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс»

відповідач ОСОБА_1

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Бєлова Тетяна Олегівна, на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 грудня 2025 року, яке ухвалено суддею Поповим В.В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, та повне судове рішення складено 22 грудня 2025 року,

УСТАНОВИВ:

В жовтні 2025 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 23 травня 2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1399-0449, відповідно до умов якого відповідачу надано кредитні кошти у розмірі 13 200 грн, на строк 365 днів (базовий період - 14 день), знижена процентна ставка 1,45 % в день, стандартна процентна ставка 1,45 % в день.

Внаслідок неналежного виконання умов вказаного договору у відповідача перед позивачем виникла кредитна заборгованість, яка станом на 19 вересня 2025 року складає 83 061 грн, з яких: 13 200 грн - прострочена заборгованість за кредитом; 69 861 грн - прострочена заборгованість за нарахованими процентами.

При цьому, кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а саме часткового списання заборгованості позичальнику за нарахованими процентами у сумі 17 061 грн за умови погашення позичальником решти заборгованості за кредитним договором у розмірі 66 000 грн.

Враховуючи викладене позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача неповну суму заборгованості у розмірі 66 000 грн, з яких: 13 200 грн - прострочена заборгованість за кредитом, 52 800 грн - прострочена заборгованість за нарахованими процентами, а також покласти на відповідача судові витрати у розмірі 2 422,40 грн.

Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 грудня 2025 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 1399-0449 від 23 травня 2024 року у сумі 66 000 грн з яких: 13 200 грн - прострочена заборгованість за кредитом, 52 800 грн - прострочена заборгованість за нарахованими процентами, та стягнуто судовий збір в сумі 2 422,40 грн.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , від імені та в в інтересах кого діє адвокат Бєлова Т.О., просить скасувати рішення суду та направити справу на повторний розгляд до суду першої інстанції посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права та неповне дослідження обставин справи.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що нарахування заборгованості по процентам здійснювалося враховуючи реальну річну процентну ставку в розмірі 13038,17 %. Така процентна ставка явно не відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності, які закріплені Законом України «Про захист прав споживачів». Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором (п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»). Таким чином, включаючи в договір такі положення зокрема щодо реальної річної процентної ставки 13038.17 % річних, кредитор мав на меті отримати надмірні прибутки, що призвело до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Суд першої інстанції, встановивши, що нарахування процентів за ставкою 1,45 % після 20 серпня 2024 року суперечить п.17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», фактично не врахував, що цей розмір процентів є надмірним і несправедливим для відповідача, перевищує допустимі законодавчі межі та призводить до отримання кредитором невиправданих додаткових прибутків. Однак, всупереч вимогам закону, суд не застосував встановлений ним же правовий наслідок, а задовольнив позов у розмірі, обґрунтовуючи це виключно внутрішньою «Програмою лояльності» позивача, яка не є нормативно-правовим актом та не може замінювати вимоги закону. Таким чином, суд фактично узаконив неправомірне нарахування процентів, що є істотним порушенням норм матеріального права та підставою для скасування рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Укр Кредит Фінанс» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Зазначає, що умови кредитного договору, якими визначені строк кредитування, базовий період сплати відсотків, процентні ставки не можна вважати несправедливими, оскільки розмір процентів за користування кредитними коштами сторонами визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України. Відповідач взяв на себе зобов`язання та не виконав їх належним чином. Проценти визначені у договорі жодним чином не суперечать вимогам законодавства. Відповідач був ознайомлений з усіма умовами договору та погодився із ними. Товариством не здійснюється нарахування (пеня, штраф) за порушення умов договору, а тому відсутні порушення норм закону, що визначені в п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Позивач має законне право на нарахування процентів (згідно п. 4.10 та 10.1 договору) протягом строку договору (згідно п. 4.13 договору). Проценти за користування кредитом визначено відповідно до ст.ст. 1048,1054, 1056-1 ЦК України та не є компенсацією у разі невиконання зобов`язань за договором в розумінні п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 23 травня 2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту, який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», було укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1399-0449 (далі – Кредитний договір).

Відповідно до умов Кредитного договору, кредитодавець відкрив кредитну лінію для позичальника шляхом надання позичальнику грошових коштів на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника, а позичальник зобов`язується повернути кредит не пізніше останнього дня строку кредитування та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом у порядку, передбаченому цим Договором (п. 2.2. Кредитного договору).

Як зазначено в п.п.4.1, 4.8, 4.10, 4.13, 10.1 договору, загальний розмір кредиту становить 13 200 грн, базовий період - 14 календарних днів, стандартна процентна ставка - 1,45 %, строк, на який надається кредит - 365 календарних днів, дата повернення кредиту - 22 травня 2025 року, пільгова процентна ставка - 0,01 % за кожен день користування кредитом протягом першого базового періоду, знижена процентна ставка - 1,45%. У договорі зазначено, що позичальник підтверджує, що до укладання договору уважно ознайомився з текстом договору та Правилами, розміщеними на вебсайті кредитодавця, повністю розуміє всі їх умови, і зобов`язався їх виконувати.

Договір підписано відповідачем електронним підписом шляхом використання одноразового ідентифікатора.

Згідно з наданою позивачем довідкою кредитні кошти перераховані позичальнику на картковий рахунок 23 травня 2024 року у сумі 13 200 грн.

Позичальник, в порушення вимог кредитного договору, свої зобов`язання щодо виконання належним чином взятих на себе зобов`язань за цим договором не виконав, що потягло за собою виникнення простроченої заборгованості за кредитом та процентами.

Згідно з доданим до позовної заяви розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за договором № 1399-0449 від 23 травня 2024 року станом на 19 вересня 2025 року становить 83 061 грн і складається із простроченої заборгованості за кредитом - 13 200 грн та простроченої заборгованості за нарахованими процентами - 69 861 грн.

Позивач, користуючись Програмою лояльності для споживачів фінансових послуг, просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 66 000 грн, з яких заборгованість за кредитом - 13 200 грн, заборгованість за процентами - 52 800 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що сторони погодили розмір процентної ставки, яка підлягає застосуванню у випадку невиконання боржником грошового зобов`язання, порядок і строки виконання зобов`язання. Позивач довів факт отримання ОСОБА_1 кредиту на умовах визначених у кредитному договорі № 1399-0449 від 23 травня 2024 року та невиконання ним взятих зобов`язань, внаслідок чого утворилась заборгованість у загальному розмірі 66 000 грн, з яких заборгованість за кредитом - 13 200 грн, заборгованість за процентами - 52 800 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості станом на 19 вересня 2025 року, який не спростований відповідачем. Тому позовні вимоги в межах заявлених вимог підлягають задоволенню.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що такі висновки суду першої інстанції узгоджуються з матеріалами справи та вимогами закону.

Підставами позовних вимог ТОВ «Укр Кредит Фінанс» є неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору, який було укладено в електронній формі через інформаційно-телекомунікаційну систему із застосуванням електронного підпису.

Згідно ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимогвідповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Закон України «Про електронну комерцію» (тут і далі на час виникнення спірних правовідносин) визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договірце домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до ч.1ст.12 Закону України «Про електроннукомерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У ч. 1 та ч. 2 ст. 639 ЦК України зазначено, щодоговір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч. 1 ст. 642 ЦК України).

За приписами ст. ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У справі що переглядається позивачем підтверджений факт укладення кредитного договору з відповідачем та порушення ним взятих на себе зобов`язань, ознайомлення і згода відповідача з умовами кредитного договору.

Позивачем доведено порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань за кредитним договором.

Згідно з наявним в матеріалах справи розрахунком загальна сума заборгованості становить 83 061 грн: прострочена заборгованість за кредитом - 13 200 грн, прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 69 861 грн.

Не погоджуючись з розрахунком позивача суд першої інстації виходив з того, що Кредитний договір укладено 23 травня 2024 року, тобто після набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг». Строк кредитування – 365 днів.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів – 2,5 %; протягом наступних 120 днів – 1,5 %.

Перехідні положення законопроекту застосовуються у разі, якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.

Тобто з 24 грудня 2023 року та протягом перших 120 днів (по 21 квітня 2024 року включно) для таких договорів розмір денної процентної ставки не може перевищувати 2,5 %, протягом наступних 120 днів (з 22 квітня 2024 року по 19 серпня 2024 року включно) – 1,5 %, з 20 серпня 2024 року – 1%.

Проаналізувавши наданий позивачем розрахунок заборгованості, суд першої інстанції встановив, що проценти з 23 травня 2024 року по 05 червня 2024 року включно нараховувалися за ставкою 0,01% в день, з 06 червня 2024 року по 22 травня 2025 року включно - 1,45% в день. На підставі п. 10.2 договору у зв`язку із несплатою відповідачем процентів кредитодавцем здійснено перерахунок нарахованих процентів за період 23 травня 2024 року по 05 червня 2024 року включно за ставкою 1,45 % в день.

Таким чином судом встановлено, що протягом усього строку кредитування проценти нараховувалися за ставкою 1,45 % в день.

При цьому, нарахування процентів у таких розмірах до 19 серпня 2024 року включно не суперечить нормам законодавства. За заначений період розмір нарахованих процентів становить 17 034,60 грн (13 200,00 х 1,45% х 89 днів).

Разом з тим, суд дійшов обгрутованого висновку про те, що нарахування процентів за період з 20 серпня 2024 року по 22 травня 2025 року (276 днів) за ставкою 1,45% в день у розмірі 52 826,40 грн (13 200 х 1,45 % х 276) не відповідає вимогам п. 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».

Судом першої інстанції правильно встановлено, що за зазначений період розмір нарахованих процентів має становити 36 432 грн (13 200 х 1% х 276). Отже загальний розмір заборгованості за процентами становить 53 466,60 грн (17 034,60 + 36 432).

Виходячи з наведеного вище, суд першої інстанції вірно виснував, що позивач, користуючись Програмою лояльності для споживачів фінансових послуг, вправі вимагати стягнення заборгованості за процентами в розмірі 52 800 грн, який не перевищує розмір, встановлений вимогами п. 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».

Наведеним вище спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, встановивши, що нарахування процентів за ставкою 1,45 % після 20 серпня 2024 року суперечить п.17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», фактично не врахував, що цей розмір процентів є надмірним і несправедливим для відповідача, перевищує допустимі законодавчі межі та призводить до отримання кредитором невиправданих додаткових прибутків.

Посилання в апеляційній скарзі на неврахування судом першої інстанції невідповідності умов договору положенням Закону України «Про захист прав споживачів» апеляційний суд уважає безпідставним.

Так, у пункті 5 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів» вказано, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Отже, вказана норма передбачає право суду зменшити розмір заборгованості за тими відсотками, які нараховуються як міра відповідальності за неналежне виконання позичальником обов`язку щодо своєчасного повернення отриманих у кредит грошових коштів.

Водночас у даному випадку позивач вимогу про стягнення процентів, що нараховуються за прострочення виконання грошових зобов`язань не заявляв, а лише просив, окрім тіла кредиту, стягнути проценти за правомірне користування кредитними коштами. Розмір таких процентів був визначений сторонами договору за їх взаємною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 Цивільного кодексу України, при цьому волевиявлення сторін на укладення та підписання договору було усвідомленим і добровільним. Відповідач, укладаючи кредитний договір, мав можливість самостійно обрати фінансову установу для отримання кредиту, оцінити запропоновані умови кредитування та зважити на можливість їх виконання з огляду на своє фінансове становище.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що у справі, яка переглядається, нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності.

У справі, що розглядається, судом першої інстанції надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у апелянта іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судом першої інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання суду апеляційної інстанції до прийняття іншого рішення - на користь апелянта.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції.

Наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених апелянтом у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Бєлова Тетяна Олегівна,залишити без задоволення.

Рішення Інгулецького районного суду Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складений 30 березня 2026 року.

Головуючий:

Судді: