Постанова від 29 березня 2026 р. у справі №212/11655/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1965/26 Справа № 212/11655/24 Суддя у 1-й інстанції - Ваврушак Н.М. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2026 року м.Кривий Ріг

Справа № 212/11655/24

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.

сторони:

позивач – Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «СОКОЛОВСЬКА 13»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 08 жовтня 2025 року, яке ухвалено суддею Ваврушак Н.М.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 08 жовтня 2025року, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2024 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «СОКОЛОВСЬКА 13» (надалі – ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати внесків та платежів.

Позовна заява мотивована тим, що відповідач ОСОБА_1 зареєстрований та є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

11.07.2021 рішенням установчих зборів співвласників багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_2 було створено та функціонує на сьогодні ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13».

Рішеннями та протоколами загальних зборів співвласників ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13» від 11.07.2021 року та від 07.08.2021 року було прийнято ряд рішень, що пов`язані з поточною діяльністю ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13», а саме: здійснювати господарче забезпечення діяльності ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13» шляхом самозабезпечення, обрати голову правління ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13» та встановлювати, визначити та затверджувати перелік та розмір внесків і платежів співвласників ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13», у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів (витрати на управління багатоквартирним будинком), у розмірі 5,50 грн. за 1 кв.м. для квартир та приміщень. Сплата внесків та платежів повинна здійснюватися щомісячно до 20 числа поточного місяця наступного за розрахунковим.

Оскільки, ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13» створено власниками квартир та нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_2 , та з метою здійснення управління багатоквартирним будинком фактично несло витрати на його утримання, як складової витрати на управління багатоквартирним будинком, у межах затвердженого кошторису співвласників, наявні правові підстави для стягнення заборгованості зі сплати внесків та платежів з відповідача

Крім того, у зв`язку із невиконанням відповідачем обов`язку щодо сплати заборгованості, позивачем нараховані інфляційні втрати у розмірі 5 233,22 грн. та 3 % річних у розмірі 1019,46 грн.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд: стягнути з відповідача заборгованість зі сплати внесків та платежів за період 01.11.2021 по 31.10.2024 року у сумі 11325,60 грн., інфляційні втрати у сумі 5233,22 грн., 3% річних у сумі 1019,46 грн., а також судовий збір у розмірі 3028 грн.

Відповідачем ОСОБА_1 заявлено про застосування наслідків пропуску позовної давності.

Рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 08 жовтня 2025 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13» заборгованість зі сплати внесків та платежів з 01.11.2021 року по 31.10.2024 року в розмірі 11325,60 гривень, суму індексу інфляції у розмірі 5233,22 грн. та 3 % річних у розмірі 1019,46 грн., а всього 17578,28 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3028 гривень.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було проігноровано ухвалу Покровського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 жовтня 2024 року по справі № 212/7866/24, провадження № 2-с/212/90/24, якою було скасовано судовий наказ № 212/7866/24, 2-н/212/1517/24, виданий 21.08.2024 року Жовтневим районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області за заявою ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13» про видачу судового наказу про стягнення суми боргу з ОСОБА_1 , що свідчить про те, що позивачем двічі було подано позов до того самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 26.11.2025 року ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13» звернулось до суду із вказаним позовом, що не відповідає дійсності.

Позивач надав до суду першої інстанції розрахунок суми заборгованості з урахуванням індексу інфляції, у якому не вказано за який період проводиться розрахунок. Позивач був зобов`язаний надати до суду першої інстанції розрахунок інфляції за кожен місяць окремо з законодавчим обґрунтуванням суми за кожен місяць.

Між сторонами відсутні договірні правовідносини та позивач не надав до суду відомості про стуктуру тарифу за житлово-комунільні послуги.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач зареєстрований та є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , однак, це грубо суперечить реальним обставинам. Станом на момент проведення Установчих Зборів ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13», 11.07.2021 співвласниками трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_3 були батьки відповідача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 співвласником вищевказаної квартири не був. Власники вказаної квартири участі не приймали та про установчі збори мені у період з 01.01.2021 по 31.10.2024 їм не було відомо та своєї письмової згоди на створення ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13» відповідач не надавав.

Зазначає, що він отримав Свідоцтва про право на спадщину за законом 20.06.2023 на та трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_3 , тобто, власником вищевказаної квартири ОСОБА_1 став 20.06.2023.

Вказує, що позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за надані ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13» послуги як зі споживача, а вимог як до відповідача, як спадкоємця представником позивача не заявлено, і судом не було перевірено дотримання позивачем строків, визначених ст. 1281 ЦК України.

Суд першої інстанції посилається на норми ЗУ “Про житлово-комунальні послуги”, однак, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості зі сплати внесків та платежів, що спрямовуються на управління багатоквартирним будинком, й дані внески не є комунальними послугами, передбаченими ЗУ “Про житлово-комунальні послуги”.

Розрахунок за період з 01.01.2021 по 31.10.2024 не є первинним документом в розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», з якого вбачалося б за можливе встановити фактичне здійснення позивачем господарської операції, а водночас є документом який містить тільки суму, яку потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Позивачем не надано первинних документів бухгалтерського обліку, які б могли підтвердити понесені позивачем витрати на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території.

Наполягає на тому, що відповідач має запитання по предмету спору, на які має відповісти представник позивача особисто, у зв?язку з чим у суді першої інстанції вважав за необхідне визнати обов`язковою явку на кожне судове засідання представника позивача ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13», однак, судом першої інстанції відповідне клопотання відповідача було проігноровано.

Просить застосувати до позовних вимог ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13» загальний строк позовної давності у три роки.

У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивач ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13» зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Ціна позову у даній справі становить 17 578,28 грн, що менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а, згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин, справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 19.09.2000 року і по теперішній час (а.с.16-17,39).

Згідно витягів та Свідоцтва про право на спадщину за законом, ОСОБА_1 прийняв спадщину, яка складається з квартири АДРЕСА_4 , після смерті матері ОСОБА_3 та після смерті батька ОСОБА_2 у 20.06.2023.

З протоколу № 1 установчих зборів співвласників багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_2 від 11.07.2021 року, вбачається, що співвласниками вказаного будинку ухвалено: створити об`єднання співвласників багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_2 та надати йому назву ОСББ «Соколовська 13»; затвердити статус ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13»; обрано Правління ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13» у кількості 5-х осіб ; обрано в ревізійну комісію ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13» ; уповноважити голову установчих зборів ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13» підписати статус ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13» від імені співвласників ОСББ та подати всі необхідні документи для проведення державної реєстрації ОСББ (а.с. 19).

За протоколом № 1 загальних зборів ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13» від 07.08.2021 було обрано голову зборів та секретаря зборів, ухвалено здійснювати господарче забезпечення діяльності ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13», встановлено та затверджено перелік, розмір внесків та платежів співвласників ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13» у розмірі 5,50 грн за 1 кв.м з урахуванням якого й було затверджено проект кошторису ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13», встановлено, що сплата внесків співвласників ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13» здійснюється щомісячно до 20 числа наступного місяця; затверджено в.о. Голови правління ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13» ОСОБА_4 ; затверджено кошторис ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13» на утримання будинку в сумі 22244,30=5,50 грн*4044,39м2 (а.с.20-розворот).

Згідно розрахунку заборгованості щодо сплати внесків на управління багатоквартирного будинку та прибудинкової території, за період 01.11.2021-31.10.2024, заборгованість відповідача становить 11325,60 грн (а.с.35-36).

На виконання ухвали суду, позивачем була надана суду інформація про стан особового рахунку НОМЕР_1 (а.с.97-98).

Кошторис ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13» (а.с.100).

Надано інформацію щодо виконаних робіт та Акти прийому-передачі виконаних робіт (а.с.101-202).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з доведеності факту наявності фактичних договірних відносин між сторонами з приводу надання та отримання житлово-комунальних послуг, невиконання споживачем обов`язків з їх оплати та наявності підстав для стягнення заборгованості в розмірі 11325,60 грн.

Стягуючи з відповідача на користь позивача інфляційні втрати у розмірі 5233,22 грн. та три відсотки річних за порушення виконання зобов`язання по сплаті грошових коштів у розмірі 1019,46 грн., суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив грошове зобов`язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення, відповідно до статті 625 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За положеннями частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Частиною першою статті 385 ЦК України також передбачено, що власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).

Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління визначає Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», предметом регулювання якого є відносини, що виникають у процесі реалізації прав та виконання обов`язків власників квартир та нежитлових приміщень як співвласників багатоквартирного будинку.

За визначеннями, які вживаються в цьому Законі та містяться в статті 1 Закону, багатоквартирний будинок - це житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна; нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія;

Частка співвласника - частка, яку становить площа квартири та/або нежитлового приміщення співвласника у загальній площі всіх квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

За змістом статей 1, 9 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» управління багатоквартирним будинком - це вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку. Управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками. За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об`єднань співвласників багатоквартирного будинку).

За частинами першою-третьою статті 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку`витрати на управління багатоквартирним будинком включають: 1) витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку; 2) витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку;2-1) витрати, пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитним договором, укладеним за програмами Фонду енергоефективності; 3) витрати на сплату винагороди управителю в разі його залучення; 4) інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом. Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат. Невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком.

За частиною другою статті 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» до повноважень зборів співвласників належить прийняття рішень з усіх питань управління багатоквартирним будинком, у тому числі про визначення переліку та розміру витрат на управління багатоквартирним будинком.

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих і нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», відповідно до статті 1 якого об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - це юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна. Співвласники багатоквартирного будинку (далі - співвласники) - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» основною метою створення об`єднання є забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. А за частиною четвертою статті 4 цього Закону діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Загальні збори співвласників є вищим органом управління об`єднання, до виключної компетенції яких відноситься, зокрема, затвердження статуту об`єднання, внесення змін до нього; затвердження кошторису, балансу об`єднання та річного звіту; визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників. Рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов`язковим для всіх співвласників (стаття 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку»).

Об`єднання має право встановлювати порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів, які за статтею 21 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» належать до коштів об`єднання, та зобов`язане забезпечувати дотримання інтересів усіх співвласників при встановленні умов і порядку володіння, користування і розпорядження спільною власністю, розподілі між співвласниками витрат на експлуатацію та ремонт спільного майна.

Об`єднання забезпечує утримання та експлуатацію багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку. Для забезпечення утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку, включаючи поточний ремонт, утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, водопостачання та водовідведення, теплопостачання і опалення, вивезення побутових відходів, об`єднання за рішенням загальних зборів має право: задовольняти зазначені потреби самостійно шляхом самозабезпечення; визначати управителя, виконавців окремих житлово-комунальних послуг, з якими усі співвласники укладають відповідні договори; виступати колективним споживачем (замовником) усіх або частини житлово-комунальних послуг.

Питання самостійного забезпечення об`єднанням експлуатації та утримання багатоквартирного будинку та користування спільним майном у такому будинку регулюються Господарським кодексом України в частині господарчого забезпечення діяльності негосподарюючих суб`єктів.

Самостійне забезпечення об`єднанням утримання і експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у багатоквартирному будинку може здійснюватися безпосередньо співвласниками, а також шляхом залучення об`єднанням фізичних та юридичних осіб на підставі укладених договорів.

Для фінансування самозабезпечення об`єднання співвласники сплачують відповідні внески і платежі в розмірах, установлених загальними зборами об`єднання. За згодою правління окремі співвласники можуть у рахунок сплати таких внесків і платежів виконувати окремі роботи.

Статтею 20 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» врегульовано визначення часток внесків і платежів на утримання, експлуатацію та ремонт спільного майна. Так, частка співвласника у загальному обсязі внесків і платежів на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку встановлюється пропорційно до загальної площі квартири (квартир) та/або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності. Частка участі співвласника квартири та/або нежитлового приміщення визначається відповідно до його частки як співвласника квартири та/або нежитлового приміщення.

Статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII визначено, що послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій включають в себе: прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території; санітарно-технічне обслуговування; обслуговування внутрішньобудинкових мереж; утримання ліфтів; освітлення місць загального користування; поточний ремонт; вивезення побутових відходів тощо.

Відповідно до Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 року № 869, тариф на ці послуги розраховується окремо за кожним будинком залежно від запланованих кількісних показників послуг, що фактично повинні надаватися для забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням Типового переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого вказаною постановою Кабінету Міністрів України. Перелік послуг за кожним будинком погоджується у договорі на надання цих послуг, який укладається між споживачами та підприємством, організацією тощо, які надають ці послуги.

Отже, законодавство, яке регулює порядок забезпечення співвласниками багатоквартирного будинку утримання та експлуатацію багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку, вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку (управління багатоквартирним будинком), передбачає, що внески і платежі на утримання, експлуатацію та ремонт спільного майна є складовою частиною внесків та платежів співвласників як витрат на управління багатоквартирним будинком.

Наведені вище висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 року у справі №910/6471/18 та відповідно до положень частини четвертої статті 263 ЦПК України підлягають врахуванню судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Спір між сторонами виник щодо стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13» заборгованості по внескам, у відповідності до тарифу, встановленого, згідно з протоколами загальних зборів, за період з 01 листопада 2021 року по 31 жовтня 2024 року, в розмірі 11 325,60 грн. та застосування до правовідносин сторін статті 625 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до п. 1 розділу II Статуту ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13», метою створення об`єднання є забезпечення і захист прав співвласників дотримання ними своїх обов`язків, належне утримання та використання спільного майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та цим Статутом.

Згідно п. 3 розділу IIІ Статуту ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13» виключною компетенцією загальних зборів співвласників є визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників (а.с.23).

Згідно з протоколом № 1 загальних зборів ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13» від 07.08.2021, встановлено та затверджено перелік, розмір внесків та платежів співвласників ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13» у розмірі 5,50 грн за 1м2 з урахуванням якого й було затверджено проект кошторису ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13», встановлено, що сплата внесків співвласників ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13» здійснюється щомісячно до 20 числа наступного місяця; затверджено кошторис ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13» на утримання будинку в сумі 22244,30=5,50 грн*4044,39м2 (а.с.20-розворот).

Слід зазначити, що рішення загальних зборів ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13» є чинними та в судовому порядку недійсними не визнавалися, а тому є обов`язковими для виконання співвласниками багатоквартирного будинку, й доводи апеляційної скарги в цій частині колегією суддів не приймаються.

Отже, загальними зборами ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13» встановлено вартість послуг з утримання будинку та прибудинкової території ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13», що узгоджується з приписами Закону України ст. 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», який є спеціальним, та положеннями Статуту ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13», і на відповідача ОСОБА_1 , як співвласника, покладено обов`язок з виконання рішення загальних зборів та оплати вартості послуг з утримання будинку та прибудинкової території у визначеному розмірі.

Статтею 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Таким чином, кватира за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності відповідачеві ОСОБА_1 з моменту відкриття спадщини, а тому колегією суддів не приймаються його доводи щодо набуття ним квартири у власність на підставі Свідоцтва про право на спадщину від 20 червня 2023 року.

При цьому, статтею 156 ЖК України визначено, що повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 19.09.2000 року (а.с.16-17,39), тобто, саме з цього часу він зобов?язаний брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не було перевірено дотримання позивачем строків, визначенихст. 1281 ЦК України, колегією суддів не приймаються, оскільки позивачем заявлен позовні вимоги до відповідача ОСОБА_1 , як до споживача житлово-комунальних послуг, а не як до спадкоємця власників квартири.

Відповідно до вимог ст.ст. 11, 526 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Згідно п.п.3 п.2 ст.21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов`язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотриманням умов його виконання.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги.

Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц, провадження № 61-11107св18, постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16, провадження № 61-26204св18.

Надаючи оцінку наявним розрахункам заборгованості за житлово-комунальні послуги, проведеним позивачем, перевіривши обґрунтованість та правильність нарахованої суми боргу суд встановив, що сума заборгованості за період з 01 листопада 2021 року по 31 жовтня 2024 року розрахована вірно і складає 11 325,60 гривень, що підтверджується наданими позивачем розрахунками, і вказане не спростовано відповідачем.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондується із обов`язком боржника щодо такої сплати.

Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов`язань.

Відповідно до вимог ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

В постанові Верховного Суду в постанові від 30.01.2019 у справі №922/175/18 зазначено, що нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних та інфляційні втрати не є неустойкою у розумінні ст. 549 цього Кодексу.

Виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія ч.2 ст.625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 р. у справі № 6-42цс11).

З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов`язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України, а тому колегія суддів вважає обґрунтованими позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 5233,22 грн. та трьох відсотків річних за порушення виконання зобов`язання по сплаті грошових коштів у розмірі 1019,46 грн., й відповідачем правильність таких розрахунків не спростовано, як і не надано власного розрахунку.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги щодо наявності правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із пропуском позивачем ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13» строків позовної давності для звернення позивача до суду з даним позовом.

Згідно із ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року №211 (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 530-ІХ від 17 березня 2020 року введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються настрок дії такого карантину».

У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Зазначені зміні вступили в силу з 02 квітня 2020 року.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2» від 11 березня 2020 року № 211 в Україні встановлено карантин з 12 березня 2020 року, який діяв до 30 червня 2023 року.

За таких обставин, законом передбачено продовження позовної давності щодо вимог за якими перебіг позовної давності не закінчився станом на 02 квітня 2020 року.

Крім того, відповідно до п. 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

У зв`язку з викладеним, починаючи з дня набрання чинності Закону України від 30 березня 2020 № 540-IX, тобто з 02 квітня 2020 року діє положення про продовження строків позовної давності на період дії карантину та воєнного стану в Україні.

Спір виник з приводу стягнення заборгованості, яка виникла за період з 01 листопада .2021 року по 31 жовтня 2024 року, таким чином, розрахунок заборгованості здійснений у межах строку позовної давності.

З урахуванням наведенного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для застосування до вказаного спору строків позовної давності і відмови з цих підстав у задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги в цій частині зводяться до довільного помилкового тлумачення правових норм.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції було проігноровано ухвалу Покровського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 жовтня 2024 року по справі № 212/7866/24, провадження № 2-с/212/90/24, якою було скасовано судовий наказ № 212/7866/24, 2-н/212/1517/24, виданий 21.08.2024 року Жовтневим районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області за заявою ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13» про видачу судового наказу про стягнення суми боргу з ОСОБА_1 , що свідчить про те, що позивачем двічі було подано позов до того самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки суперечать положенням статті 171 ЦПК України, якою визначено, що в ухвалі про скасування судового наказу суд роз`яснює заявнику (стягувачу) його право звернутися до суду із тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та розгляд справи без виклику представника позивача ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13» у судове засідання для надання особистих пояснень, колегією суддів не приймаються, оскільки ЦПК України передбачає право суду, а не обов?язок, визнати явку обов`язковою явку у судове засідання сторін у справі.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 93 ЦПК України, учасник справи має право поставити в першій заяві по суті справи, що ним подається до суду, не більше десяти запитань іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи, а тому відповідач ОСОБА_1 не був позбавлений можливості поставити питання позивачеві ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13» без визнанння явки його представника у судове засідання обов?язковою.

Щодо наявності у рішенні суду описки в частині дати звернення ОСББ «СОКОЛОВСЬКА 13» до суду з даним позовом, колегія суддів заначає, що це не є підставою для зміни чи скасувння рішення суду, і відповідач ОСОБА_1 не позбавлений можливості звернутися до суду першої інстанції із заявою про виправлення описки у порядку, визначеному статтею 269 ЦПК України.

Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених відповідачем ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 08 жовтня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 30 березня 2026 року.

Головуючий:

Судді: