Вирок від 29 березня 2026 р. у справі №619/3380/25 — Дергачівський районний суд Харківської області

справа № 619/3380/25

провадження № 1-кп/619/153/26

ВИРОК

іменем України

30 березня 2026 року м. Дергачі

Колегія суддів Дергачівського районного суду Харківської області у складі:

Головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

за участю секретаря судових засідань ОСОБА_4 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12025221230000274 від 17.03.2025 за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця

с. Безруки Дергачівського району Харківської області, громадянина України, з середньою-спеціальною освітою, неодруженого, працюючого, однак офіційно непрацевлаштованого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч.1 ст. 115 КК України

Сторони кримінального провадження та інші учасники судового провадження:

прокурор ОСОБА_6 ,

потерпілий ОСОБА_7

захисник ОСОБА_8 ,

обвинувачений

ОСОБА_5 обвинувачення, визнаного судом доведеним та обставини вчинення кримінального правопорушення.

17.03.2025 приблизно о 14:00 годині, більш точного часу в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_5 перебував у приміщенні житлового будинку, розташованого за адресою:

АДРЕСА_1 ,де вживав алкогольні напої.

В той же час, до житлового будинку за вказаною вище адресою прийшов раніше знайомий ОСОБА_5 - ОСОБА_7 . В ході побутової розмови між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин виник конфлікт, в ході якого у ОСОБА_5 виник умисел на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_7 .

Реалізуючи свій раптово виниклий злочинний умисел, направлений на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_7 , усвідомлюючи протиправність своїх дій, суспільно небезпечні наслідки, та свідомо бажаючи їх настання, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, ОСОБА_5 тримаючи у правій руці за руків`я ніж, що направлений у бік ОСОБА_7 , зі спини наніс один удар ножем в ділянку шиї ззаду, в результаті чого, згідно з висновком судово-медичної експертизи №12-14/8-ОКЛ/25 від 07 травня 2025 заподіяв йому тілесне ушкодження у вигляді колото-різаної лінійної рани задньої поверхні шиї.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину визнав частково, оскільки не виключає, що саме під час сварки із ОСОБА_7 , останній міг зазнати від нього тілесних ушкоджень, проте прямого умислу на вбивство потерпілого не мав. Пояснив, що 17.03.2025 року приблизно о 14 годині до будинку, в якому він мешкав зайшов потерпілий - його дальній знайомий, який прийшов розбиратися у конфлікті, що виник раніше у нього з сусідом ОСОБА_9 . Події відбувалися на кухні. Вони випили алкогольний напій грамів 200-300, в цей час він нарізав їжу на столі. Розмова була на підвищених тонах. Потерпілий почав сварку, кинувся на нього і штовхнув у груди, після чого вибіг з кухні, а він забажав дати відсіч, тому наздогнав потерпілого і схопив правою рукою, у якій був ніж, а лівою ударив в обличчя . При цьому зазначає, що у нього була можливість ударити ножем, проте він ударив потерпілого кулаком, а ножем заціпив випадково коли потерпілий виривався і побіг. За потерпілим він не гнався. Він повернувся до кухні, ніж кинув у мийку, не миючи його та пішов у будинок, де спала дружина. Те що ОСОБА_7 отримав поранення він не бачив.

ІІ. Статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Дії ОСОБА_5 суд кваліфікує за ч. 2 ст. 125 КК України , то б то умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.

ІІІ. Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

Органом досудового розслідування дії ОСОБА_5 були кваліфіковані за ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України, а саме закінчений замах на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

Відповідно до ч.3 ст.337 КПК України, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Заслухавши показання обвинуваченого ОСОБА_5 , потерпілого ОСОБА_7 , свідків, дослідивши в порядку ст.358 КПК України документи, які надані прокурором та містяться в матеріалах кримінального провадження, та дослідивши в порядку ст.359 КПК України відеозапис до протоколу проведення слідчого експерименту подій, що мали місце 17.03.2025 року за участі потерпілого та обвинуваченого, висновки експертів , суд з урахуванням положень ч.3 ст.337 КПК України дійшов висновку, що своїми діями ОСОБА_5 , вчинив кримінальний проступок, передбачений ч.2 ст.125 КК України.

Як роз`яснено в п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 №2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи» для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч.2 ст.121 КК України, суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.

Згідно з ч.6 ст.368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у своїй постанові від 14 листопада 2018 року (справа №760/4968/15-к, провадження №51-3425км18) зазначив, що відповідно до ч.1 ст.115 КК України умисним вбивством є умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Умисне вбивство слід відрізняти від умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого. Визначальним при цьому є спрямованість умислу винного, його суб`єктивне ставлення до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до таких наслідків характеризується необережністю. Питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. З системного аналізу закону випливає, що при відмежуванні замаху на вбивство від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження визначальним є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим. Для з`ясування змісту та спрямованості умислу особи при дослідженні доказів їм необхідно виходити з сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. Визначити, які конкретні злочинні наслідки своїх дій передбачав винуватий і бажав їх настання, можна лише за ретельного аналізу складу вчиненого злочину і виявлення його елементів та всіх обставин справи. Порушення цієї вимоги породжує серйозні помилки щодо кваліфікації злочину. Характерною ознакою прямого умислу є також бажання настання злочинного наслідку, що був задуманий, щодо матеріальних злочинів, і бажання вчинення злочинного діяння - щодо формальних злочинів. У такого роду бажанні знаходить своє вираження вольова ознака умислу як його найважливіша і відмінна риса. Наявністю бажання настання злочинного наслідку при вчиненні злочину з матеріальним складом прямий умисел відрізняється від інших форм і видів вини. Бажання, як вольове начало, перебуває в нерозривній єдності із свідомістю особи, яка діяла з прямим умислом, і її здатністю передбачити наслідки свого діяння. Згідно з ч.1 ст.15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату. Наслідки, які не настали, інкримінуються особі в тому разі, якщо вони були включені в ціль її діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, вона не могла й вчиняти замаху на їх досягнення.

Таким чином, розмежовуючи замах на умисне вбивство та заподіяння умисного тілесного ушкодження, необхідно визначити ознаки, які характеризують об`єктивні прояви складу злочину, обставини, які вказують на умисел позбавити особу життя, а також наявність або відсутність не залежних від волі обвинуваченого причин, які за наявності умислу на позбавлення життя особи не дозволили довести злочин до кінця.

Крім того, потрібно надати оцінку сукупності обставин, які можуть бути передумовою для висновку про спрямування умислу обвинуваченого. Сама лише локалізація тілесного ушкодження та спосіб його нанесення, без урахування інших обставин, не свідчать про умисел на позбавлення життя. Замах на позбавлення життя особи може бути вчинено лише з прямим умислом, тобто коли обвинувачений усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки у виді смерті людини і бажає їх настання. За відсутності умислу на позбавлення людини життя дії обвинуваченого кваліфікуються за їх фактичними наслідками.

За змістом ст.62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень суд має суворо додержуватись принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно з вимогами ст.91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов`язок доказування зазначених обставин під час судового розгляду покладається на прокурора.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною 5 ст.9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у п.65 справи «Коробов проти України» (заява №39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n.161, Series А заява №25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

У діях обвинуваченого ОСОБА_5 не вбачається прямого умислу на позбавлення життя ОСОБА_7 , зазначене підтверджується показаннями потерпілого, даними під час судового розгляду, та в спосіб, які не можуть свідчити про наявність вказаного умислу.

Суд вважає обґрунтованими доводи обвинуваченого та його захисника про те, що умислу у нього на позбавлення життя ОСОБА_7 не було, про що зазначив і сам потерпілий в ході судового розгляду.

Будь-яких об`єктивних доказів, якими б спростовувалось твердження обвинуваченого про те, що він не мав наміру вбивати людину, в ході здійснення кримінального провадження та в суді не встановлено.

Не спростовуються матеріалами провадження і твердження обвинуваченого про те, що він хотів спричинити потерпілому тілесні ушкодження, оскільки ОСОБА_7 прийшов у його будинок та почав сварку і бійку.

Аналізуючи у сукупності та взаємозв`язку представлені стороною обвинувачення докази, суд дійшов висновку, що ОСОБА_5 , використовуючи ніж, діяв з непрямим умислом.

Проте замах на умисне вбивство з непрямим умислом неможливий.

Виходячи з положень статей 23, 24 КК України, умисел є однією з форм вини, яка включає в себе інтелектуальну та вольову ознаки: усвідомлення характеру свого діяння, передбачення його наслідків та бажання чи свідоме допускання їх настання.

Згідно з положеннями ст. 24 КК України, умисел поділяється на прямий і непрямий. При цьому прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим же є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

За положеннями ст. 15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Замах на вчинення кримінального правопорушення є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 07.02.2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи» замах на злочин може бути вчинено лише з прямим умислом (коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання).

Отже, виходячи з вимог закону та згідно з усталеною судовою практикою, хоча умисне вбивство може бути вчинено як з прямим, так і з непрямим умислом, проте замах на цей злочин можливий лише з прямим умислом.

Таким чином, якщо винний діяв з непрямим умислом, він не може нести відповідальність за замах на вбивство.

На вказаному неодноразово наголошував і Верховний Суд у своїх судових рішеннях (зокрема у справах № № 311/1739/20, 760/19781/18, 636/4085/19, 754/2480/18, 640/20173/18).

З урахуванням викладеного, дії ОСОБА_5 підлягають кваліфікації за ч.2 ст.125 КК України, так як внаслідок дій обвинуваченого потерпілому ОСОБА_7 були заподіяні легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, оскільки обвинувачений, учиняючи ці дії, усвідомлював їх суспільно-небезпечний характер, передбачав їх суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажав, але свідомо припускав їх настання.

Таким чином, винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, визнаного судом доведеним, підтверджується встановленими у судовому засіданні доказами, а саме:

- показаннями потерпілого ОСОБА_7 у судовому засіданні про те, що на весні 2025 року, він зустрів свого знайомого ОСОБА_9 у якого був сінець під оком. ОСОБА_9 повідомив, що його побив ОСОБА_5 , за що він не знає і попросив його розібратися з ОСОБА_5 з цього приводу, тому він і пішов до обвинуваченого. Підійшовши до двору ОСОБА_5 і покликавши його, останній відповів, що він у хаті . Зайшовши у будинок він спитав у ОСОБА_5 за що той побив ОСОБА_9 , на що останній ударив його в обличчя і вибив три зуба. При виході з будинку у коридорі він відчув удав в шию. Пробувши в будинку 3-4 хвилини , пійшов на вихід, де у коридорі відчув удар в шию . Отримавши необхідну медичну допомогу він самовільно залишив лікарню . Крім того зазначав, що ОСОБА_5 не хотів його вбити. Після нанесення удару він вийшов з двору, ОСОБА_10 за ним не пішов, претензій до обвинуваченого не має;

- показаннями свідка ОСОБА_11 у судовому засіданні про те, що ОСОБА_5 є її рідним братом. З потерпілим вона не знайома. ОСОБА_12 добрий хлопець, працьовитий, був волонтером, розвозив харчи по селах, інколи вживає алкоголь, але у невеликій кількості;

-показаннями свідка ОСОБА_13 у судовому засіданні про те, що обвинувачений є її співмешканцем. З потерпілим вона не знайома. Події сталися 17.03.2025 року, але в цей час вона спала. Свідок спала, тому сварку не чула. Коли лягала спати о дев`ятій ранку, то потерпілого ще не було, а коли прокинулась, то побачила що ОСОБА_12 стояв за воротами з поліцією. ОСОБА_14 , яка стояла за воротами з ОСОБА_15 сказала їй, що то вона привела ОСОБА_7 , бо він хотів поспілкуватися з ОСОБА_16 з приводу сварки між ним та ОСОБА_9 . ОСОБА_12 добрий чоловік, піклується про її доньок, не конфліктний. З сусідом ОСОБА_9 у ОСОБА_16 дійсно був конфлікт;

-показаннями свідка ОСОБА_17 у судовому засіданні про те, що він працює парамедиком, і коли приїхав на виклик до будинку ОСОБА_5 , то встановив, що потерпілий отримав проникаюче поранення ножом у шию. Постраждалий був в стані алкогольного сп`яніння , був госпіталізований був госпіталізований лікарні;

-показаннями свідка ОСОБА_18 у судовому засіданні про те, що потерпілого вона раніше не знала, а познайомив її в цей день ОСОБА_19 у якого були синці на обличчі і він повідомив ОСОБА_20 , що його побив ОСОБА_12 . Після чого ОСОБА_7 вирішив заступитися за ОСОБА_9 та залагодити конфлікт між ними і вони пішли до дому ОСОБА_5 . ОСОБА_7 зайшов на подвір`я ОСОБА_21 , а вона залишилась сидіти на лавочці та до неї вийшла з двору ОСОБА_22 , яка повідомила, що ОСОБА_7 та ОСОБА_5 почали виясняти один з одним відносини. Через деякий час за двір вибіг потерпілий, який перебував у стані алкогольного сп`яніння та кричав щоб викликали швидку при цьому , ОСОБА_5 за ним не біг. Поранення вона не бачила, проте потерпілий тримався за шию;

- показаннями свідка ОСОБА_23 у судовому засіданні про те, що 17.03.2025 року вона зайшла до своїх знайомих - ОСОБА_13 та її співмешканця ОСОБА_5 в гості, де вживали разом. ОСОБА_7 зайшов до ОСОБА_5 , щоб розібратися із ним з приводу образи сусіда ОСОБА_24 . При цьому потерпілий був розлючений. Сидячи на лавочці з ОСОБА_25 за двором вони чули розмову на підвищених тонах між ОСОБА_26 та ОСОБА_27 . Через деякий час вийшов потерпілий, який сказав, щоб викликали поліцію, а сам пішов по вулиці. Потеплілий і обвинувачений були у стані алкогольного сп`яніння;

-відомостями протоколу огляду місця події від 17.03.2025 та фототаблицею до нього, проведеного на території подвір`я та будинку за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого вилучено: 1) зріз лінолеуму з нашаруванням РБК (об`єкт № 1), який поміщено до паперового конверту «НПУ»;2) ніж з руків`ям синього кольору та нашаруванням РБК (об`єкт № 2), який поміщено до паперового конверту «НПУ»;3) змив РБК на ватну паличку (об`єкт № 3), який поміщено до паперового конверту;4)ганчірку блакитного кольору (об`єкт № 4), яка поміщена до паперового конверту «НПУ»;5) ніж з дерев`яним руків`ям з ізолюючою стрічкою чорного кольору (об`єкт № 5), який поміщено до паперового конверту «НПУ»;6)ніж з синьо-білим руків`ям (об`єкт № 6), який поміщено до паперового конверту «НПУ»;7) чарку скляну (об`єкт № 7), яку поміщено до картонної коробки;8) ніж з білим руків`ям (об`єкт № 8), який поміщено до паперового конверту «НПУ»;9) чарку скляну (об`єкт № 9), яку поміщено до картонної коробки;10)чарку скляну (об`єкт № 10), яку поміщено до картонної коробки;11)сліди папілярних візерунків на три відрізки липкої стрічки, які поміщено до сейф-пакету «НПУ» «РSР3017022»;

- протоколом слідчого експерименту від 17.03.2025 з доданим відеозаписом, який був проведений 17.03.2025 року о 21 год. 26 хв. за участі потерпілого ОСОБА_7 ;

- протоколом слідчого експерименту від 02.05.2025 року з доданим відеозаписом, який був проведений за участі обвинуваченого ОСОБА_5 ;

- висновком експерта № 15-12/269-Ц/Дм 2025 рік від 08.04.2025, відповідно до якого в результаті проведення судово-медичної експертизи змивів з обох рук ОСОБА_5 ,1985 року народження сліди крові не знайдено, як не знайдено і ядровмістимі клітини ;

-висновком експерта № 15-12/267Ц/Дм 2025 рік від 08.04.2025, відповідно до якого в результаті проведення судово-медичної експертизи кухонного ножа, вилученого в результаті проведення судово-медичної експертизи кухонного ножа з синім руків?ям (об?єкт N?2), вилученого за адресою: АДРЕСА_1 , на клинку знайдені сліди крові людини. При серологічному досліджені виявлен антиген В. Таким чином, сліди крові могли походити від людини з групою крові В (III) ізогемаглютиніном анти-А, в тому числі і від потерпілого громадянина ОСОБА_28 . При досліджені рукоятці цього ж ножу сліди крові не знайдено. При цитологічному досліджені ядровмістимі клітини не знайдено;

-висновком експерта № 14-12/904-Дм/25 рік від 01.04.2025, відповідно до якого в результаті проведення судово-медичної експертизи зрізу лінолеуму з нашаруванням РБК (об`єкт № 1), вилученої при огляді місця події за адресою: Харківська обл., Харківський р-н, сел. Лещенки , вул. Поповича, буд. 17, знайдена кров людини групи В з ізогемаглютиніном анти-А, походження якої від ОСОБА_28 не виключається;

-висновком експерта № 14-12/902-Дм/25 рік від 01.04.2025, відповідно до якого в результаті проведення судово-медичної експертизи на фрагменті аплікатора зі змивом (об`єкт № 1), вилученому при огляді місця події за адресою: АДРЕСА_1 , знайдена кров людини групи В з ізогемаглютиніном анти-А, походження якої від ОСОБА_28 не виключається;

-висновком експерта № 15-12/268-Ц/Дм 2025 рік від 11.04.2025, відповідно до якого в результаті проведення судово-медичної експертизи піднігтьового вмісту нігтьових зрізів з пальців обох рук ОСОБА_5 сліди крові не знайдено. Що стосується клітинного вмісту, то знайдені клітини шипуватогго шару епідермісу чоловічої генетичної статі. В цих клітинах виявлен антиген В. Таким чином, дані клітини могли походити від чоловіка з груповою приналежністю крові В ІІІ з ізогемаглютиніном анти-А, походження якої від ОСОБА_28 не виключається;

-висновком експерта №12-14/8-ОКЛ/25 від 03.04.2025, відповідно до якого в результаті проведення судово-медичної експертизи, встановлено що 17.03.25 о 15:15 год., гр. ОСОБА_7 , 1973 року народження машиною швидкої допомоги доставлено до КНП ХОР «ОКЛ» та госпіталізовано в хірургічне відділення, де після клінічного, лабораторних та інструментальних обстежень, встановлено діагноз: «Колото-різане поранення задньої поверхні шиї». 17.03.25 Від подальшого лікування в умовах хірургічного стаціонару хворий відмовився . За даними наданої медичної документації у гр. ОСОБА_7 встановлені наступні тілесні ушкодження: колото-різана лінійна рана задньої поверхні шиї. Вказане ушкодження могло бути отримано від дії гострого предмету в час та при обставинах, вказаних в наданій документації. Зазначене вище ушкодження відноситься до легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров`я. Крім того в експертизі зазначено, що з копії «Протоколу» від 02.05.2025 року проведення слідчого експерименту за участю підозрюваного ОСОБА_29 , 1985 р.н.:”…Головань підійшов до ОСОБА_30 ближче, обхватив своєю рукою шию ОСОБА_30 і тримаючи ніж в праві руці тримав ..”, а лівою рукою кулаком наніс удар з боку в область носа Олега. Після удару кулаком руки, ОСОБА_31 почав вириватися від захвату. ОСОБА_32 цей же час можливо ножем і відбулося поранення на задній поверхності від шиї Олега...». Далі у розділі ПІДСУМКИ зазначено, що показання підозрюваного ОСОБА_29 , які він надав в ході проведення слідчого експерименту, в цілому, відповідають об`єктивним судово-медичним даним, по запитанню про механізм та засіб спричинення тілесних ушкоджень потерпілому.

-висновком експерта №260 від 14.04.2025, відповідно до якого ОСОБА_5 на теперішній час страждає на хронічне психічне захворювання у формі синдрому залежності внаслідок вживання алкоголю. Відповідно до свого психічного стану може усвідомлювати свої дії та керувати ними. У період часу, якому відповідає правопорушення, ОСОБА_5 перебував у стані вищевказаного хронічного психічного захворювання, поза тимчасового психічної діяльності. Міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. ОСОБА_5 на теперішній час, відповідно до свого психічного стану, застосування в примусових заходів медичного характеру не потребує;

- у протоколі проведення слідчого експерименту від 02.05.2025 розпочатого о 11 год 20 хв та закінченому об 11 год 35 хв. за участю підозрюваного ОСОБА_5 та захисника ОСОБА_8 з відповідними фототаблицями, в якому ОСОБА_5 продемонстрував механізм нанесення потерпілому поранення ножом ;

-висновком експерта №12-14/8-ОКЛ/25 від 07.04.2025, відповідно до якого в результаті проведення судово-медичної експертизи, встановлено що 17.03.25 о 15:15 год., ОСОБА_7 , 1973 року народження машиною швидкої допомоги доставлено до КНП ХОР «ОКЛ» та госпіталізовано в хірургічне відділення, де після клінічного, лабораторних та інструментальних обстежень, встановлено діагноз: «Колото-різане поранення задньої поверхні шиї». 17.03.25 від подальшого лікування в умовах хірургічного стаціонару хворий відмовився. За даними наданої медичної документації у гр. ОСОБА_7 встановлені наступні тілесні ушкодження: колото-різана лінійна рана задньої поверхні шиї. Вказане ушкодження мого бути отримано від дїї гострого предмету в час та при обставинах, вказаних в наданій документації. Зазначене вище ушкодження відноситься до летких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров`я. На підставі відомих обставин справи, з урахуванням відомостей з наданого «Протоколу» проведення слідчого експерименту від 02.05.2025 р. за участю підозрюваного ОСОБА_5 , 1985 р.н., у відповідь на поставлені питання, експерт дійшов наступних підсумків: показання підозрюваного ОСОБА_29 , які він надав в ході проведення слідчого експерименту, в цілому, відповідають об`єктивним судово-медичним даним, по запитанню про механізм та засіб спричинення тілесних ушкоджень потерпілому.

Висновок експерта № 15-12/266-Ц/Дм 2025 рік від 08.04.2025, висновок експерта № 15-12/265-Ц/Дм 2025 рік від 08.04.2025, висновок експерта № 15-12/264-Ц/Дм 2025 рік від 08.04.2025, висновок експерта № 14-12/903-Дм/25 рік від 01.04.2025, висновок експерта № СЕ-19/121-25/7640-Д від 02.04.2025, висновок експерта № СЕ-19/121-25/7638-Д від 01.04.2025, висновок експерта № СЕ-19/121-25/7639-Д від 07.04.2025, висновок експерта № СЕ-19/121-25/7637-Д від 08.04.2025, які надані прокурором судом не враховуються, оскільки не стосуються предмета доказування у цій справі.

Детальний аналіз вказаних доказів не дає підстав прийти до висновків, що, поза розумним сумнівом, умисел обвинуваченого був спрямований на позбавлення життя потерпілого.

Характер і локалізація удару, який був завдаваний ОСОБА_5 потерпілому, а також обставини, за яких удар був завданий, не дають підстав стверджувати, що обвинувачений діяв з прямим умислом, направленим на вбивство потерпілого.

Так, судом визнано доведеним те, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 стався конфлікт, який переріс у бійку, в ході якої потерпілому було завдано легке тілесне ушкодження.

Оцінюючи досліджені докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у Кримінальному процесуальному Законі, зібрані у відповідності з чинним кримінально-процесуальним законодавством. Зазначені докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі, сумніву в своїй належності та допустимості не викликають.

Фактично основою висунутого ОСОБА_5 обвинувачення за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України стали показання потерпілого щодо нанесеного тілесного ушкодження в область шиї, згідно якого орган досудового розслідування дійшов висновку, що обвинувачений мав намір на вбивство ОСОБА_7 , але смерть не настала з причин, які не залежали від його волі.

В ході судового розгляду обвинувачений свою вину у пред`явленому обвинуваченні за обставин, викладених в обвинувальному акті, не визнав, вказав, що лише після того, як потерпілий штовхнув його, він завдав йому тілесне ушкодження кулаком, а вже ножеву рану потерпілий отримав намагаючись вирватися від обвинуваченого , оскільки той його тримав щоб вдарити в обличчя. Тобто, у нього не було жодного наміру на нанесення цілеспрямованого удару потерпілому у життєво важливий орган з метою позбавлення життя останнього.

Аналізуючи показання свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_23 , потерпілого та обвинуваченого про подію, яка сталася 17.03.2025 року, суд вважає, що вони не містять в собі будь-яких даних про наявність у ОСОБА_5 умислу на позбавлення життя ОСОБА_7 .

Разом з тим в ході проведення слідчого експерименту 17.03.2025 потерпілий ОСОБА_7 не зміг продемонструвати механізм спричинення йому тілесних ушкоджень, що вбачається з видеозапису до протоколу проведення слідчого експерименту , який був проведений 17.03.2025 року о 21 год. 26 хв. за участі потерпілого.

Також суд враховує віктімну поведінку потерпілого, яка полягає в тому, що потерпілий у стані алкогольного сп`яніння ( про що потерпілий зазначив сам), раптово без попередньої домовленості, прийшов у домоволодіння обвинуваченого з метою з`ясування причин конфлікту з ОСОБА_33 , першим штовхнув ОСОБА_5 , і в них лише під час розмови почались активні дії один до одного .

Також суд враховує поведінку обвинуваченого безпосередньо після вчинення правопорушення, а саме те що, маючи можливість, якби бажав смерті потерплому, довести свій умисел до кінця та не здійснив цього. Коли обвинувачений побачив що потерпілий прямує до воріт, він за ним не погнався, а навпаки провернувся до кухні.

Оскільки протиправне діяння ОСОБА_5 закінчилось після нанесення тілесного ушкодження одноразово та останній не продовжив активні дії з метою завдання потерпілому більш значних тілесних ушкоджень, які б могли за собою потягнути більш тяжкі наслідки, а саме смерть потерпілого, суд вважає, що ОСОБА_5 не мав умислу в заподіянні смерті потерпілому.

При цьому, ОСОБА_5 , застосовуючи в якості знаряддя своїх дій кухонний ніж, достеменно усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій і передбачав, що внаслідок такої його поведінки буде заподіяно шкоду здоров`ю потерпілого. Водночас, наносячи удари потерпілому, обвинувачений, не конкретизував у своїй свідомості, яку ж саме шкоду здоров`ю (наслідок завдання тілесних ушкоджень) буде фактично заподіяно ним потерпілому. Тобто, в даному випадку обвинувачений діяв із невизначеним (неконкретизованим) умислом, за якого особа хоча і бажає спричинити або свідомо припускає спричинення шкоди здоров`ю потерпілого, але при цьому не конкретизує точними межами у своїй свідомості тяжкість цієї шкоди.

У своїй правовій позиції (Постанова від 05 червня 2018 року у справі №405/3991/16-к) Верховний Суд вказав, що дії особи, яка завдає удару іншій особі, з невизначеним умислом на заподіяння тілесних ушкоджень мають кваліфікуватися за наслідками таких дій.

Відповідальність за ст. 125 КК України настає у тих випадках, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров`ю і фактично було заподіяно легке тілесне ушкодження.

Правова позиція висловлена у Постанові Верховного суду України від 31 січня 2013 року у справі № 5-32кс12, згідно якої замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення й наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату. Ціль досягнення суспільно небезпечного результату – це конструктивний елемент попередньої злочинної діяльності, у тому числі й замаху. Таким чином, наслідки, які не настали, інкримінуються особі в тому разі, якщо вони були включені в ціль її діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певні наслідків, то вона не могла й вчинити замах на її досягнення.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного суду від 30.08.2019 у справі № 140/548/17, від 15.08.2019 у справі № 610/3116/17

Як передбачено ч.ч.1,2 ст.22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

IV.Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.

Відповідно до ч. 2 ст. 66 КК України судом не встановлено обставини, які пом`якшують покарання ОСОБА_5 .

Відповідно до п.13 ч.1 ст.67 КК України обставиною, яка обтяжує покарання ОСОБА_5 , є вчинення правопорушення ним у стані алкогольного сп`яніння.

V.Мотиви призначення покарання.

Вивченням відомостей про особу ОСОБА_5 установлено, що він раніше не судимий, на обліку в лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває, має постійне місце проживання, за яким характеризується позитивно.

Відповідно до змісту статей 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Суд, при призначенні покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з засади співмірності призначене покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та відомостями про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують. Без урахування й належної оцінки всіх цих обставин у своїй сукупності обрана міра покарання не може вважатися справедливою.

Згідно з ч. 6 ст. 368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у своїй постанові від 02 листопада 2021 року (справа № 750/5031/18, провадження № 51-2761км21) зазначив, що процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині. При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання. Водночас, визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Ураховуючи дані про особу обвинуваченого та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є кримінальним проступком, особливості й обставини вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, а також думку потерпілого, який вказав про відсутність претензій будь-якого характеру до обвинуваченого, просив суворо не карати, суд вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції статті у виді штрафу.

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

VI. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд

Згідно з ч. 2 ст. 124 КПК у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

У цьому кримінальному провадженні наявні витрати на залучення експертів, які слід стягнути з обвинуваченого.

Щодо долі речових доказів, то питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили (ч. 9 ст. 100 КПК України).

Запобіжний захід, застосований відносно ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили слід залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 124, 368-371, 373-376, 392, 395 КПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

ОСОБА_5 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України і призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів, що становить 1700 (одна тисяча сімсот) гривень 00 копійок.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили - залишити незмінним у вигляді домашнього арешту.

Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_5 на користь держави процесуальні витрати за проведення:

-судової дактилоскопічної експертизи №СЕ-19/121-25/7640-Д від 02.04.2025 у розмірі 3979,50 гривень;

-судової дактилоскопічної експертизи №СЕ-19/121-25/7637-Д від 08.04.2025 у розмірі 3979,50 гривень.

-судової дактилоскопічної експертизи №СЕ-19/121-25/7638-Д від 01.04.2025 у розмірі 3979,50 гривень.

-судової дактилоскопічної експертизи №СЕ-19/121-25/7639-Д від 07.04.2025 у розмірі 3183,60 гривень.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Дергачівського районного суду Харківської області від 21 березня 2025 року на майно, скасувати.

Речові докази у справі, а саме: зріз лінолеуму з нашаруванням РБК (об`єкт № 1), який поміщено до паперового конверту «НПУ»; ніж з руків`ям синього кольору та нашаруванням РБК (об`єкт № 2), який поміщено до паперового конверту «НПУ»; змив РБК на ватну паличку (об`єкт № 3), який поміщено до паперового конверту; ганчірку блакитного кольору (об`єкт № 4), яка поміщена до паперового конверту «НПУ»; ніж з дерев`яним руків`ям з ізолюючою стрічкою чорного кольору (об`єкт № 5), який поміщено до паперового конверту «НПУ»; ніж з синьо-білим руків`ям (об`єкт № 6), який поміщено до паперового конверту «НПУ»; чарку скляну (об`єкт № 7), яку поміщено до картонної коробки; ніж з білим руків`ям (об`єкт № 8), який поміщено до паперового конверту «НПУ»; чарку скляну (об`єкт № 9), яку поміщено до картонної коробки;чарку скляну (об`єкт № 10), яку поміщено до картонної коробки; сліди папілярних візерунків на три відрізки липкої стрічки, які поміщено до сейф-пакету «НПУ» «РSР3017022» які зберігаються в камері зберігання речових доказів ВП №3 ХРПУП №3 ГУНП в Харківській області - знищити.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Дергачівський районний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Учаснику судового провадження, який не був присутній в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Судді: ОСОБА_3

ОСОБА_2