Рішення від 26 березня 2026 р. у справі №541/231/26 — Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/231/26

Номер провадження 2/541/706/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27 березня 2026 року м. Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Дністрян О.М.,

при секретарі Докуніній А.С.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Миргород цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Свій позов мотивувала тим, що вонаперебуває з відповідачем у шлюбі, який зареєстрований Миргородським міським відділом РАГС Полтавської області 12.10.1985, що засвідчується свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_1 . У період шлюбу нею та відповідачем набуте майно за спільні кошти. 29.04.1998 між відповідачем та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу незакінченого будівництвом жилого будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , шо складався з незакінченого будівництвом житлового будинку 65% готовності та земельної ділянки розміром 600 кв.м. Даний договір зареєстрований в реєстрі за № 2-1354 Першою Миргородською державною нотаріальною конторою. У подальшому будинок був добудований спільно позивачкою та відповідачем та з 07.12.2002 вона зареєстрована в даному будинку за адресою: АДРЕСА_1 . 30.08.2024, відповідач, зареєстрував даний житловий будинок в Реєстрі речових прав на нерухоме майно з номером запису про право власності: 56516303. Вищевказаний будинок знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером: 5310900000:50:018:0261 площею 0,0505 га. Усе спільно нажите майно зареєстроване на ім`я відповідача. Оскільки вищевказане спірне майно було набуто сторонами у період перебування у шлюбі, то воно є об`єктом спільної сумісної власності. Просила: визнати спільною сумісною власністю подружжя – житловий будинок садибного типу загальною площею 79 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,0505 га з кадастровим номером 5310900000:50:018:0261; визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 01.04.1997 Миргородським МРВ УМВС в Полтавській області) право власності на 1/2 частку житлового будинку садибного типу загальною площею 79 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , як таке, що набуто у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя; визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 01.04.1997 Миргородським MPВ УМВС в Полтавській області) право власності на 1/2 частку на земельну ділянку з кадастровим номером: 5310900000:50:018:0261 площею 0,0505 га як таку, що набута у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя.

Ухвалою суду від 05.02.2026 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Позивачка до початку судового розгляду подала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

Відповідач до початку судового засідання подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги визнав та не заперечував проти їх задоволення.

Згідно ч. 3 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення, зокрема у випадку визнання позову відповідачем.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Засади шлюбу, а також особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, визначає Сімейний кодекс України.

Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в п.п. 23, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді прав про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.

Згідно з нормою статті 319 цього Кодексу власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебувають у зареєстрованому шлюбі з 12 жовтня 1985 року, який був зареєстрований Миргородським міським відділом РАЦС Полтавської області, актовий запис №315 (а.с.18).

Згідно договору купівлі-продажу незакінченого будівництвом жилого будинку від 29.04.1998, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , останній купив незакінчений будівництвом жилий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 , та в цілому складається з незакінченого будівництвом жилого будинку, процент готовності якого становить 65%, за земельній ділянці 600 кв.м. (а.с.12) Даний договір посвідчено державним нотаріусом 1 Миргородської державної нотаріальної контори Смагою Л.М., та зареєстровано в реєстрі за № 2-1354.

У подальшому будинок був добудований сторонами.

З 07.12.2002 позивачка зареєстрована у спірному будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вбачається зі змісту інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №5005653225927-17906929233 від 07.01.2026, житловий будинок садибного типу загальною площею 97 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_2 на праві власності (а.с.11).

Згаданий житловий будинок розташований на земельній ділянці з кадастровим номером: 5310900000:50:018:0261 площею 0,0505.

Зі змісту інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №5005653225927-17906929234 від 07.01.2026 вбачається, що власником земельної ділянки з кадастровим номером: 5310900000:50:018:0261 площею 0,0505 га є ОСОБА_2 . Підстава виникнення права власності – рішення про передачу земельної ділянки у власність, серія та номер: 205, виданий 12.07.2024, видавник: Миргородська міська рада (а.с.10).

Відповідно до ч.3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч.1 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 63 Сімейного кодексу України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу, що встановлено ч.1 ст.69 Сімейного кодексу України.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 Сімейного кодексу України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Враховуючи, що спірний житловий будинок та земельна ділянка набуті сторонами під час шлюбу, зазначене нерухоме майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, тому виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, слід визнати за подружжям, за кожним, право власності на 1/2 частки зазначеного житлового будинку та земельної ділянки.

Таким чином, дослідивши матеріали справи та враховуючи надані докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що зазначені вище норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Доказів, що спростовують вищенаведене, відповідачем суду не надано.

Таким чином, встановивши, що спірний житловий будинок та земельна ділянка на якій він розташований був придбаний сторонами спору під час перебування у шлюбі, суд приходить до висновку, що житловий будинок садибного типу загальною площею 79 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , та земельна ділянка площею 0,0505 га з кадастровим номером 5310900000:50:018:0261, є спільною сумісною власністю подружжя, де частки чоловіка і дружини є рівними.

За таких обставин суд вважає, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Приписами ч. 1 ст. 142 ЦПК України передбачено, що зокрема у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Відповідач до початку розгляду справи по суті позов визнав, а позивачкою відповідно до платіжної інструкції № QZF3-KBSU-9Q9E від 23.01.2026 при подачі позову було сплачено судовий збір у розмірі 4408,00 грн, тому суд вважає за можливе повернути позивачці 50 відсотків сплаченого судового збору у розмірі 2204,00 грн з державного бюджету.

Оскільки позивачці буде компенсовано 50 відсотків сплаченого нею судового збору за рахунок Держави, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути на її користь понесені нею судові витрати у виді судового збору в розмірі 2204,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 10, 12, 13, 81, 141, 200, 206, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя житловий будинок садибного типу, загальною площею 79 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,0505 га з кадастровим номером 5310900000:50:018:0261.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку садибного типу загальною площею 79 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , як таке, що набуто у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку на земельну ділянку з кадастровим номером: 5310900000:50:018:0261 площею 0,0505 га як таку, що набута у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2204 (дві тисячі двісті чотири) грн 00 коп..

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого нею при поданні позову за квитанцією про сплату № QZF3-KBSU-9Q9E від 23.01.2026 на суму 4408,00 грн, тобто у розмірі 2204 (дві тисячі двісті чотири) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивачка – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Суддя: О. М. Дністрян