Постанова від 29 березня 2026 р. у справі №500/1084/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 500/1084/24 пров. № А/857/4538/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Затолочного В.С.,Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року з питань встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, постановлену суддею Баб`юком П.М. у м. Тернополі у порядку письмового провадження у справі №500/1084/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови ОСОБА_1 в розрахунку пенсії за віком, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2018, 2019, 2020 роки. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити з 27.08.2023 перерахунок та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 , із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2018, 2019, 2020 роки. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

02 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Тернопільського окружного адміністративного суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року у задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про задоволення вимог заяви.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що поза увагою суду залишились обставини, що пенсійний орган ухиляється від виконання рішення суду.

Згідно наданих відповідачем до суду апеляційної інстанції додаткових пояснень на виконання рішення суду Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснило перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2018, 2019, 2020 роки, у розмірі 9118,81 грн, що підтверджується рішенням від 23.12.2025 №961170805973. Отже, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19.06.2024 року у справі №500/1084/24 виконано відповідачем, а тому у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю відмовити та залишити без змін ухвалу від 07 січня 2025 року.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Невиконання рішення суду в адміністративній справі, яке набрало законної сили 20 серпня 2024 року, зумовило звернення позивача до суду із заявою про встановлення судового контролю за його виконанням в порядку, визначеному ст. 382 КАС України.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися залежно від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами. Також, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області самостійно здійснено перерахунок пенсії позивачу, що підтверджується рішенням №961170805973 від 23.12.2025, а отже, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року виконано відповідачем. Суд виснував, що звернення позивача до суду із заявою, яка розглядається, безпідставне та не обґрунтоване.

Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За змістом ч.1 ст.381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Відповідно до ч.2 ст.381-1 КАС України суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382 - 382-3 і 383 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, 02 грудня 2025 року позивач звернулась до Тернопільського окружного адміністративного суду із заявою, у якій просила зобов`язати пенсійний орган подати звіт про виконання судового рішення в порядку 382 КАС України.

Згідно з ч.1 ст.382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (ч.2 ст. 382-1 КАС України).

Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що основна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується ухваленням судового рішення, а також передбачає його виконання.

При цьому, аналіз норми статті 382 КАС України у її системному взаємозв`язку з нормами статті 372 КАС України дозволяє стверджувати, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися за наявності для цього підстав (безвідносно до факту наявності виконавчого провадження щодо виконання відповідного судового рішення), зокрема, у випадку, якщо: рішення суду ще не виконано, у тому числі у порядку його примусового виконання; існує обґрунтований і підтверджений доказами ризик його невиконання; існують підтверджені доказами обставини, які ставлять під сумнів виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, або дають підстави вважати, що: загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату, або що відповідач (його правонаступник) створює перешкоди для виконання такого рішення, має намір ухилення від цього обов`язку.

Крім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

У Рішенні від 26 червня 2013 року №5-рп/2013 Конституційний Суд України зауважив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.

У Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України наголосив, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесенням Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року №1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статтею 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Також, Конституційний Суд України, узявши до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, дійшов висновку, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене рішення.

Таким чином, встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, зокрема у формі зобов`язання боржника подати до суду відповідний звіт сприяє забезпеченню реалізації принципу виконуваності судового рішення (загальновідомо, що «рішення суду не має значення, якщо воно не виконується»), запобігає можливому зловживанню з боку боржника (наприклад, у формі уникнення оперативного та повного виконання рішення), гарантує дотримання законності (як у вимогах стягувача, так і у діях боржника), а також підвищує довіру громадян до суду та держави в цілому.

Наведене свідчить на користь висновку, що суд першої інстанції за наслідком розгляду заяви про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт уповноважений прийняти одне з двох рішень: про її задоволення або відмову.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції", пункт 68).

Встановлення судового контролю в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України є однією з повноцінних форм забезпечення виконання судових рішень, яка встановлена з метою фактичного виконання судового рішення на користь позивача.

У контексті праворозуміння інституту судового контролю за виконанням рішення суду, суд повинен врахувати, що такий контроль передбачено з метою реалізації завдань адміністративного судочинства, тому суд повинен займати активну позицію не лише під час вирішення публічно-правового спору, але й після набрання судовим рішенням законної сили.

Колегія суддів наголошує на тому, що, дійсно, встановлення судового контролю, є правом а не обов`язком суду, однак, задля того, щоб відмовити в його встановленні, суд має перевірити належним чином доводи заявника, викладені в його заяві та навести підстави для висновку про відмову в задоволенні заяви, поданої у порядку ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 23.12.2025 відповідач самостійно здійснив перерахунок пенсії позивача із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні за 2018-2020 роки в розмірі 9118,81 грн, а отже, резолютивна частина рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19.06.2024 у справі №500/1084/24 щодо зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити з 27.08.2023 перерахунок та виплату пенсії за віком рішення - виконано відповідачем.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що при вирішенні питання встановлення судового контролю за виконанням судового рішення судом першої інстанції не допущено порушення вимог ст.382 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Щодо доводів скаржника про те, що коефіцієнти збільшення показника середньої заробітної плати для обрахунку її пенсії застосовано пенсійним органом не правильно, суд першої інстанції слушно зауважив, що розмір таких коефіцієнтів та правильність їх застосування не були предметом розгляду у даній справі.

Колегія суддів наголошує, що оскільки резолютивна частина рішення є завершальною і відображає результат вирішення справи адміністративної юрисдикції та містить чіткі та вичерпні висновки щодо всіх вимог, які були предметом позову, тому виконання рішення суду, яке набрало законної сили, повинно реалізовуватись у визначений судом спосіб.

Обставини ж щодо визначення та застосування коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати при обчисленні розміру пенсії позивача виникли вже в процесі виконання рішення суду у даній справі, а тому такі можуть лише слугувати підставою для звернення до суду із новим позовом, оскільки такі обставини знаходяться поза межами розглядуваного спору.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) у межах встановленого статтею 309 Кодексу адміністративного судочинства України строку.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 січня 2026 року з питань встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, постановлену у справі №500/1084/24, - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. В. Глушко

судді В. С. Затолочний

Н. М. Судова-Хомюк