Постанова від 29 березня 2026 р. у справі №260/2483/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 29 березня 2026 р.

Справа: №260/2483/25

Суддя: Глушко Ігор Володимирович

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 260/2483/25 пров. № А/857/41703/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року, ухвалене суддею Луцович М.М. у м. Ужгороді у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі № 260/2483/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду у Київській області про визнання протиправними дій, зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

01 квітня 2025 року позивач – ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до відповідачів - Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду у Київській області, у якому просила визнати протиправною відмову в перерахунку пенсії, оформлене рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 14.08.2024 № 104650015799; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити перерахунок пенсії з 01.08.2024 відповідно до поданої заяви від 07.08.2024; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області провести з 01.08.2024 нарахування та виплату коштів.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 104650015799 від 14.08.2024 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України №1788-ХІІ період роботи з 15.08.1989 по 25.12.1996 та з 19.01.1997 по 31.10.1997 та провести перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) пенсії з дати подання заяви, а саме: з 07.08.2024.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, наведених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до неможливості врахування спірних періодів роботи позивача у подвійному розмірі з огляду на не підтвердження приналежності Боярського центрального дитячого санаторію МОУ до закладів, які надають лікувально-профілактичну допомогу хворим на туберкульоз, оскільки відсутні статутні документи даної установи, та до втручання суду обраним способом відновлення порушеного права позивача у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень. Зауважує також, що призначення та виплата пенсії позивачу здійснюється органами пенсійного фонду за місцем фактичного проживання пенсіонера, тому Головне управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області було уповноважене лише на розгляд конкретної заяви ОСОБА_1 та прийняття відповідного рішення у відповідності до п.4.2 Порядку №22-1, водночас не наділене повноваженнями щодо виконання рішення суду, оскільки позивач проживає на території, що обслуговується Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву позивача на неї, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Судом першої інстанції достовірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та з 12.10.2023 як отримувач пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

07 серпня 2024 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою №10878 щодо здійснення перерахунку та виплати пенсії, з урахуванням при її обчисленні періоду роботи з 15.08.1989 по 31.05.1997 у подвійному розмірі, що передбачає пільгове обчислення згідно приписів ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Заява №10878 від 07.08.2024 за принципом екстериторіальності передана на розгляд Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №104650015799 від 14.08.2024 позивачу відмовлено у здійсненні перерахунку пенсії.

Рішення мотивоване тим, що за наданими до заяви архівними довідками №179/4/3144 від 03.04.2024 та №179/1/4888 від 20.05.2024, виданими Галузевим державним архівом Міністерства оборони України, неможливо визначити приналежність Боярського центрального дитячого санаторію МОУ до закладів, які надають лікувально-профілактичну допомогу хворим на туберкульоз, оскільки відсутні статутні документи даної установи.

ОСОБА_1 вважаючи рішення пенсійного органу протиправним, звернулась до суду за захистом свого порушеного права на належне пенсійне забезпечення.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до ст.22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

За приписами ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч. 3 ст. 46 Конституції України).

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-ХІІ), від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до статті 24 Закону України № 1058 страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пільги по обчисленню стажу за роботу в деяких медичних закладах встановлені статтею 60 Закону № 1788-ХІІ.

Так, згідно з статтею 60 Закону № 1788-ХІІ робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

В розумінні статей 1, 7 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» інфекційні хвороби - це розлади здоров`я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення. Лікування хворих на інфекційні хвороби може проводитися в акредитованих у встановленому законодавством порядку державних і комунальних спеціалізованих закладах (відділеннях) охорони здоров`я та клініках наукових установ, а також в акредитованих закладах охорони здоров`я, заснованих у встановленому законодавством порядку на приватній формі власності. Лікуванням хворих на інфекційні хвороби можуть займатися особи, які мають, медичну освіту та відповідають кваліфікаційним вимогам, установленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, у тому числі особи, які в установленому порядку займаються приватною медичною практикою.

Відповідно до статей 1, 10 Закону України «Про протидію захворюванню на туберкульоз» протитуберкульозні заклади - лікувально-профілактичні заклади охорони здоров`я (протитуберкульозні диспансери, лікарні, санаторно-курортні, інші заклади) чи їх структурні підрозділи, в яких надається медична допомога хворим на туберкульоз. Перелік протитуберкульозних закладів затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я. Медична допомога хворим на туберкульоз надається амбулаторно або в умовах стаціонару протитуберкульозного закладу відповідно до галузевих стандартів надання медичної допомоги та стандарту інфекційного контролю за захворюванням на туберкульоз.

Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження переліків закладів охорони здоров`я, лікарських посад, посад фармацевтів, посад фахівців з фармацевтичною освітою (асистентів фармацевтів), посад професіоналів у галузі охорони здоров`я, посад фахівців у галузі охорони здоров`я та посад професіоналів з вищою немедичною освітою у закладах охорони здоров`я» від 28.10.2002 року №385, санаторій (у т.ч. дитячий, однопрофільний, багатопрофільний, спеціалізований) входить вказаного переліку.

Наказом Міністерства охорони здоров`я від 16.07.2009 № 514 затверджено «Перелік протитуберкульозних закладів, в якому міститься: розділ 1. Лікувально-профілактичні заклади, пункт 1.2 Санаторно-курортні заклади: санаторій (протитуберкульозний, туберкульозний, спеціалізований, спеціальний, у т.ч. дитячий).

Тобто протитуберкульозні заклади є інфекційними закладами охорони здоров`я, оскільки здійснюють лікування інфекційного захворювання.

Наведене свідчить на користь висновку, що протитуберкульозний дитячий санаторій належить до закладу охорони здоров`я, в якому надається медична допомога хворим на туберкульоз, що є інфекційною хворобою, а тому робота у такому медичному закладі має бути зарахована до стажу роботи у подвійному розмірі.

Водночас, згідно зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Згідно п.1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п.3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених положень дає суду підстави зробити висновок, що надання особою до пенсійного органу документів та уточнюючих довідок на підтвердження наявного трудового стажу при призначенні пенсії потрібно лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка або відповідні записи в ній.

Дослідженням трудової книжки позивача від 15.08.1989 серії НОМЕР_1 , судом встановлено та не заперечується скаржником, що у період з 15.08.1989 по 28.11.1997 позивач працювала учителем початкових класів у Боярському дитячому санаторії МО СССР.

Таким чином, робота ОСОБА_1 у Боярському дитячому санаторії МО СССР повинна зараховуватися до стажу роботи у подвійному розмірі.

Разом з цим, доказів зарахування Головним управлінням Пенсійного фонду в Закарпатській області у подвійному розміру відповідних періодів роботи, матеріали справи не містять.

З урахуванням наведеного, враховуючи, що позивач має право на пільгове обчисленні стажу при обрахунку пенсії із зарахуванням спірного періоду трудової діяльності до стажу роботи у подвійному розмірі, з огляду на те, що періоди та пільговий характер роботи позивача у спірний період підтверджений як записами у трудовій книжці позивача, яка в силу законодавства є основним документом, що підтверджує страховий та пільговий стаж, так й уточнюючими довідками №179/4/3144 від 03.04.2024 та №179/1/4888 від 20.05.2024, виданими Галузевим державним архівом Міністерства оборони України, якими підтверджено пільговий характер роботи та періоди такого пільгового стажу, колегія суддів вважає погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що спірне рішення пенсійного органу не відповідає критеріям правомірності, визначеним ч.2 ст. 2 КАС України, що має наслідком його скасування.

Обираючи належний спосіб відновлення порушеного права, суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Виходячи з принципу "належного врядування", суб`єкт владних повноважень повинен сам виправляти свої помилки і відновлювати права осіб, що звернулися до нього, і щодо яких мали місце порушення. Тим більше після того, як неправомірність рішення (дії, бездіяльності) встановлено судом.

У даному випадку територіальний орган Пенсійного фонду неналежно розглянув заяву позивача від ОСОБА_1 . Суд апеляційної інстанції зауважує, що пенсійний орган взагалі не вирішував можливість зарахування періодів роботи ОСОБА_1 з 15.08.1989 по 25.12.1996 та з 19.01.1997 по 31.10.1997 до стажу роботи у подвійному розмірі, не вжив жодних заходів для отримання додаткової інформації, яка могла підтвердити відповідний стаж, а також не використав всі передбачені законом повноваження задля повного та об`єктивного розгляду заяви.

Відповідно до приписів розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1), після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (пункту 4.2).

Згідно з пунктом 4.10 розділу IV Порядку №22-1 після призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи.

Отже, дії зобов`язального характеру щодо перерахунку пенсії позивачу пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглядав відповідні документи для перерахунку пенсії.

Вказані висновки апеляційного суду узгоджуються із постановою Верховного Суду від 08 лютого 2024 року у справі №500/1216/23 в частині розглядуваного питання.

Отже, суд апеляційної інстанції поділяє висновки суду першої інстанції, що ефективним способом відновлення порушеного права позивача на належне пенсійне забезпечення є визначення пенсійному органу, що розглядав заяву позивача за принципом екстериторіальності, зобов`язання вчинити кореспондуючі праву позивача на належне пенсійне забезпечення дії.

Обраний судом спосіб захисту відновлення порушеного права позивача на належне пенсійне забезпечення не буде втручанням в дискреційні повноваження пенсійного органу.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Відповідно до роз`яснень, які наведені в п.13.1 Постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013 «Про судове рішення в адміністративній справі», якщо у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Оскільки рішення суду в частині відмови у задоволенні позову сторонами не оскаржене, тому апеляційному перегляду у цій частині не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315,316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року у справі № 260/2483/25 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Глушко

судді В. С. Затолочний

Н. М. Судова-Хомюк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua