Постанова від 29 березня 2026 р. у справі №380/12768/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/12768/25 пров. № А/857/6018/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Запотічного І. І.,

суддів Довгої О.І., Шинкар Т.І.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2026 року (головуюча суддя Качур Р.П., ухвалене в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в м. Львів) у справі № 380/12768/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

23.06.2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач), в якому просив: визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 від 10 квітня 2025 року № 134550023229; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області перерахувати і виплачувати пенсію з 03 квітня 2025 року, зарахувавши до його страхового стажу періоди роботи з 03.05.2005 по 31.01.2008, з 01.02.2008 по 21.11.2013, з 18.09.2015 по 29.12.2017, з 09.01.2018 по 09.04.2019, з 10.04.2019 по 27.03.2020, з 06.04.2020 по 25.07.2022 та врахувавши довідки про його дохід за 2020 рік від 01.03.2021, за 2021 рік від 01.09.2022, за 2022 рік від 24.01.2023, з урахуванням фактично виплачених сум.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2026 року позов задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про пенсійне забезпечення ОСОБА_1 від 10 квітня 2025 року № 134550023229. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області перерахувати ОСОБА_1 пенсію з 01 квітня 2025 року, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з квітня 2020 року по липень 2022 року врахувавши довідки про його дохід за 2020 рік від 01.03.2021, за 2021 рік від 01.09.2022, за 2022 рік від 24.01.2023, з урахуванням фактично виплачених сум. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, сторони подали апеляційні скарги.

Позивач оскаржує рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог та вважає, що судом першої інстанції таке ухвалено із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, неповним з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для адміністративної справи, недоведеністю обставин, що мають значення для цієї справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що відсутність інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду іноземної держави та неможливість їх підтвердження не може бути підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу для призначення пенсії за віком стажу роботи, набутого на території іноземної держави, який підтверджений належними доказами, зокрема записами трудової книжки, яка є основним документом. У трудовій книжці НОМЕР_1 від 11 липня 1988 року та вкладиші до неї НОМЕР_2 від 01 лютого 2008 року зроблено записи про спірні періоди роботи з 03.05.2005 по 31.01.2008, з 01.02.2008 по 21.11.2013, з 18.09.2015 по 29.12.2017, з 09.01.2018 по 09.04.2019, з 10.04.2019 по 27.03.2020, з 06.04.2020 по 25.07.2022, які зараховуються до страхового стажу позивача. Суд першої інстанції не взяв до своєї уваги того, що позивач позбавлений можливості збирати чи подавати інші документи щодо своєї зайнятості на території іноземної держави у зв`язку із військовою агресією російської федерації щодо нашої держави.

Просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2026 року у справі № 380/12768/25 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог й ухвалити нове судове рішення у відповідній частині, яким зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області перерахувати і виплачувати ОСОБА_1 пенсію з 03 квітня 2025 року, зарахувавши до його страхового стажу періоди роботи з 03.05.2005 по 31.01.2008, з 01.02.2008 по 21.11.2013, з 18.09.2015 по 29.12.2017, з 09.01.2018 по 09.04.2019, з 10.04.2019 по 27.03.2020, з 06.04.2020 по 25.07.2022 та врахувавши довідки про його дохід за 2020 рік від 01.03.2021, за 2021 рік від 01.09.2022, за 2022 рік від 24.01.2023, з урахуванням фактично виплачених сум.

Відповідач вважає, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, зазначені в ньому обставини не відповідають дійсності, мотивуючи тим, що позивач звернувся із заявою про призначення пенсії від 03.07.2023 № 4392 «по інвалідності». За принципом екстериторіальності таку заяву розглянуто ГУ ПФУ у Донецькій області. Вказав, що позивач також звернувся із заявою про перерахунок пенсії від 03.04.2025 № 2928 «зміна надбавки» та надав довідки про доходи за 2020 рік від 01.03.2021, за 2021 рік від 01.09.2022, за 2022 рік від 24.01.2023. За результатами опрацювання заяви позивача винесено рішення від 10.04.2025 № 134550023229 про відмову в проведенні перерахунку.

Відповідно до ст.26-1 Закону №1058 у разі відсутності необхідного страхового стажу, передбаченого ч.1-3 ст.26 Закону №1058, для визначення права на призначення пенсії за віком включаються періоди роботи особи в іншій державі (за наявності) у календарному обчисленні, за умови зарахування таких періодів роботи згідно із законодавством відповідної держави. Порядок підтвердження та зарахування періодів роботи особи в іншій державі до страхового стажу (стажу роботи) для визначення права на призначення пенсії за віком, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 №562 «Деякі питання обчислення страхового стажу». Враховуючи вищезазначене відсутні підстави для проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 03.05.2005 по 31.01.2008, з 01.02.2008 по 21.11.2013, з 18.09.2015 по 29.12.2017, з 09.01.2018 по 09.04.2019, з 10.04.2019 по 27.03.2020, з 06.04.2020 по 25.07.2022 на території російської федерації та довідок про доходи за 2020 рік від 01.03.2021, за 2021 рік від 01.09.2022, за 2022 рік від 24.01.2023 (підписані 26.03.2025), так як відповідно до ст.26-1 Закону №1058 періоди роботи особи в іншій державі включаються до страхового тільки у разі відсутності необхідного страхового стажу для визначення права на призначення пенсії за віком.

Також зазначає, щодо відсутності підстав для зарахування періоду роботи на території рф з 01.01.1992 по 01.10.1998, то обчислення стажу за спірний період трудової діяльності на території рф, має здійснюватися за законодавством росії. Відповідно до статті 1 Угоди від 13.03.1992 пенсійне забезпечення громадян держав учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Позивач проживає на території України, а тому його пенсійне забезпечення має здійснюватися за законодавством України. Законом України від 10.01.2002 № 2933-ІІІ «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів» приєдналась до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 року (далі – Конвенція 1961 року). Конвенція 1961 року застосовується у відносинах з державами, що не висловили заперечень проти їх приєднання до Конвенції 1961 року. Державами-учасницями Конвенції 1961 року є також рф та республіка білорусь. Проте, зазначене не було враховано судом першої інстанції при дослідженні обставин справи.

Просить скасувати рішення суду та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу позивача не подав, а відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2026 року у справі № 380/12768/25 в частині визнання протиправним і скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про пенсійне забезпечення ОСОБА_1 від 10 квітня 2025 року № 134550023229 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області перерахувати пенсію з 01 квітня 2025 року, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з квітня 2020 року по липень 2022 року врахувавши довідки про його дохід за 2020 рік від 01.03.2021, за 2021 рік від 01.09.2022, за 2022 рік від 24.01.2023, з урахуванням фактично виплачених сум – без змін.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, приходить до наступного.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд не в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію по інвалідності згідно з нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Як слідує з трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 та вкладиша до неї серії НОМЕР_2 позивач працював на території російської федерації:

- з 03.05.2005 по 31.01.2008 - ООО «МДМ_КОМПЛЕКТ»;

- з 01.02.2008 по 21.11.2013 - ООО «СЕРВИС-МАРКЕТ»;

- з 18.09.2015 по 29.12.2017 - ООО «РЕГИОН-ФУРНИМАРКЕТ»;

- з 09.01.2018 по 09.04.2019 - ООО «ФУРНИМИР»;

- з 10.04.2019 по 27.03.2020 - ООО «СТРОЙКОМПЛЕКС»;

- з 06.04.2020 по 25.07.2022 - ООО «Делай Мебель».

Позивач 03 квітня 2025 року звернувся до ГУ ПФУ у Львівській області з заявою про призначення/перерахунок пенсії. Просив зарахувати його стаж роботи у російській федерації за період з травня 2005 року по липень 2022.

За принципом екстериторіальності заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду у Донецькій області.

Рішенням № 134550023229 від 10.04.2025 ГУ ПФУ у Донецькій області відмовлено позивачу у задоволенні такої заяви. В обґрунтування відмови відповідач покликається на те, що 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних. сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94- ВР та протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98-ВР. Також вказав, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян-держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992, тому зарахувати стаж роботи у російській федерації період з травня 2005 по липень 2022 року немає підстав.

Не погоджуючись із цим рішенням та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі – Закон №1058) страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною другою статті 24 Закону №1058 передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною четвертою статті 24 Закону №1058 передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 56 Закону України від 04.11.1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Постановою КМУ №637 від 12.08.1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Відповідно до пункту 3 зазначеного Порядку, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 року затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.

Згідно пункту 1.1. цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до підпункту 2.2 Інструкції до трудової книжки вносяться відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Підпунктом 2.3 Інструкції визначено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

При цьому, згідно підпункту 2.4 Інструкції всі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).

Аналогічні вимоги містила Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 року №162.2.10.

Так, судом встановлено, що у трудовій книжці НОМЕР_1 від 11 липня 1988 року та вкладці до неї НОМЕР_2 від 01 лютого 2008 року зроблено записи № 17-29 про спірні періоди роботи з 03.05.2005 по 31.01.2008, з 01.02.2008 по 21.11.2013, з 18.09.2015 по 29.12.2017, з 09.01.2018 по 09.04.2019, з 10.04.2019 по 27.03.2020, з 06.04.2020 по 25.07.2022 на підприємствах в рф.

Трудова книжка позивача містить записи про його прийняття та звільнення з роботи у спірні періоди, дати прийому, звільнення з роботи, номери наказів, посади на яких позивач працював, а також завірені підписом відповідальної особи. Вказані записи скріплені однією печаткою під записом про звільнення.

Згідно записів трудової книжки позивач у спірні періоди працював у російській федерації, однак такі періоди не були зараховані, оскільки з 01.01.2023 росія призупинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав і громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійною забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.

Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави - учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Частинами 2-3 статті 6 Угоди передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь- якої і з цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувається трудова діяльність.

Крім того, частиною другою статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, взаємно визнається Сторонами. У разі остаточного виїзду трудівника-мігранта зі Сторони працевлаштування роботодавець (наймач) видає йому довідку або інший документ, який містить відомості про тривалість роботи та заробітну плату помісячно.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою; у разі виїзду трудівника-мігранта зі Сторони працевлаштування роботодавець (наймач) видає йому довідку або інший документ, який містить відомості про тривалість роботи та заробітну плату помісячно.

При цьому, на думку апеляційного суду, вихід України з 19 червня 2023 року із Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, не впливає на порядок обчислення стажу, набутого позивачем на території російської федерації, до цього моменту, для призначення пенсії.

Це, зокрема, пояснюється тим, що у пункті 2 статті 13 Угоди зазначено, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Апеляційний суд, вважає зазначені доводи відповідача безпідставними, оскільки припинення дії цієї угоди не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.

Згідно висновків Верховного Суду, сформульованих у постанові від 16.04.2020 у справі № 676/6166/16-а, положення міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

ГУ ПФУ в Донецькій області у своїй апеляційній скарзі посилається виключно на те, що після 23.12.2022, з дня набрання чинності Законом України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» від 01.12.2022 № 2783-IX, Україна зупинила дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, підписаної від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 № 240/94 ВР, у відносинах з рф та республікою білорусь.

З цього приводу апеляційний суд зазначає таке.

Як передбачено статтею 19 Закону України «Про міжнародні договори України», чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода).

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Згідно зі статтею 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і урядом рф «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Частиною другою статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російська федерація, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Таким чином, з наведеного слідує, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Колегія суддів зазначає, що в період роботи позивача у російській федерації Україна була учасником угоди, а тому норми Угоди застосовуються до спірних правовідносин.

Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.

Зазначена вище постанова набрала чинності 02.12.2022.

Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди, виконує зобов`язання, взяті згідно з Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Водночас наявна у матеріалах справи копія трудової книжки позивача та довідки з місця роботи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу.

Суд також зазначає, що за приписами статті 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, ратифікованої із застереженнями Законом № 240/94-ВР від 10.11.1994, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції та за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без будь-якого спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін і доказовою силою офіційних документів.

01.12.2022 прийнято Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» від 22 січня 1993 року №2783-IX (далі - Закон №2783-IX), яким керуючись положеннями статті 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 24 Закону України «Про міжнародні договори України» зупинено у відносинах з російською федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162). Вирішено керуючись положеннями статті 54 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 84 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, статті 24 Закону України «Про міжнародні договори України», вийти з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162).

Отже, Законом №2783-IX зупинено дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчинену від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифіковану Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР, а тому до документів, виданих на території російської федерації, при їх пред`явленні на території України застосовуванню підлягала вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 року, яка є чинною у відносинах України з російською федерацією.

Після зупинення дії Конвенції виникла ситуація, коли громадяни України, які мали документи, видані на території, зокрема, російської федерації, з метою проставлення на таких документах апостилю мали б їхати на територію держави-агресора, зокрема, російської федерації.

Водночас 04.02.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №107 Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав, якою установлено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24.02.2022 такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Таким чином, під час дії воєнного стану, виготовлені на території російської федерації, установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою документи, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24.02.2022 такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Щодо аргументів неврахування відповідачем для розрахунку пенсії заробітної плати позивача за період його роботи на території російської федерації, то колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

Обчислення пенсій проводиться із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах-учасницях Угоди введена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії (пункт 3 статті 6 вказаної Угоди у галузі пенсійного забезпечення).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2023 №107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» (далі Постанова №107) визначено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24.02.2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Згідно з пп. 3 п. 2.1 розділу II Порядку № 22-1, для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01.07.2000 (додатки 1, 3 до Положення). За бажанням пенсіонера у період до 01.01.2016 ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) до 01.07.2000 (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.

Пунктом 2.10. Порядку № 22-1 передбачено, що довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами. У випадках, коли архівні установи не мають можливості видати довідку за встановленою формою з розшифровкою виплачених сум за видами заробітку, вони можуть видавати довідки, що відповідають даним, наявним в архівних фондах, без додержання цієї форми.

Надані позивачем пенсійному органу довідки про заробітну плату (дохід) позивача оформлені (виготовлені) на території іноземної держави з метою їхнього подальшого врахування під час обчислення пенсії згідного з нормами міжнародних угод (договорів).

Отже, з урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що довідки про заробітну плату не підлягають легалізації у органах Пенсійного фонду України, а відтак, відсутні підстави для відмови у їх зарахуванні при обчисленні розміру пенсії позивача. Разом з тим, наданими позивачем довідками про дохід за 2020 рік від 01.03.2021, за 2021 рік від 01.09.2022, за 2022 рік від 24.01.2023 належним чином підтверджено заробітну плату позивача за періоди роботи з 06.04.2020 по 25.07.2022.

Апеляційний суд зазначає, що неможливість провести управлінням Пенсійного фонду перевірку відповідності запису довідки первинним документам через події, що пов`язані з повномасштабною війною, не може покладати надмірного тягаря та обов`язку на позивача, оскільки довідки видані належним органом та містять усі необхідні реквізити та відомості.

Подібні правові висновки були відображені Верховним Судом у правовідносинах щодо врахування при призначенні та обчисленні пенсії довідок, виданих підприємствами, які знаходяться на непідконтрольній українській владі території (справи №583/392/17, №234/3038/17, №360/1628/17).

Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції помилково покликався на неможливість зарахування до страхового стажу через відсутність відомостей про сплату страхових внесків, оскільки такі доводи не були підставою для відмови позивачу в зарахуванні спірного стажу.

Колегія суддів не погоджується з судом першої інстанції про відновлення порушеного права з 01.04.2025, а відтак, вважає, що таке має бути поновлено з 03.04.2025, тобто із звернення до відповідача.

Щодо покликання пенсійного органу в апеляційній скарзі на те, що зарахування спірних періодів роботи та врахування довідок про зарплату законодавством передбачено лише при переведенні на інший вид пенсії то колегія суддів не приймає, оскільки одержуючи пенсію по інвалідності, позивач позбавлений належних стажу та заробітку, які мали б бути враховані пенсійними органами під час призначення йому пенсії. Крім того, їхнє неврахування позбавляє позивача в подальшому на одержання пенсії за віком, оскільки в нього наявний неповний страховий стаж, що є неприпустимим за наявності фактично достатнього стажу, та юридичної можливості його врахування згідно з нормами міжнародних угод.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області перерахувати і виплачувати ОСОБА_1 пенсію з 03 квітня 2025 року, то колегія суддів зазначає наступне.

Так, згідно з підпунктом 1 пункту 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року №28-2 (далі - Положення № 28-2), управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднані управління є територіальними органами Пенсійного фонду України.

Відповідно до частини першої статті 58 Закону № 1058, Пенсійний фонд України є органом який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсію та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання пов`язані з веденням обліку пенсійних активів осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законами України і статутом Пенсійного фонду України.

Інструкцією користувача реалізації механізму розподілу та опрацювань звернень за принципом єдиної черги завдань та єдиної черги спеціалістів від 21 грудня 2020 року внесені зміни в програмне забезпечення підсистеми призначення та виплати пенсії на базі електронної пенсійної справи в частині централізації призначення пенсії. Пенсійним фондом України впроваджено новий механізм розподілу та опрацювання звернень щодо призначення/перерахунку пенсій за принципом єдиної черги завдань та єдиної черги спеціалістів.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України» (далі - Постанова № 25-1), зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 16 березня 2021 за № 339/35961, передбачено опрацювання заяв про призначення/перерахунки пенсії бек-офісами територіальних органів Фонду в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від місця подачі заяви та місця проживання пенсіонера.

Згідно з пунктом 4.2 розділу IV Постанови № 25-1 після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Рішення за результатами заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Екстериторіальність передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсій бек-офісами територіальних органів Фонду в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає пенсіонер.

Застосування екстериторіального призначення та перерахунку пенсій передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.03.2021 за № 339/35961.

За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області та прийнято рішення від 10 квітня 2025 року № 134550023229, яким відмовлено в перерахунку пенсії. При цьому, після надання відповіді електронна пенсійна справа, яка була отримана Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області для опрацювання, була передана засобами програмного забезпечення до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/ фактичного місця проживання особи. Тому, пенсійна справа позивача після розгляду заяви перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Львівській області.

В даному випадку повноваження щодо перерахунку позивачу пенсії делеговані ГУ ПФУ в Донецькій області, як органу, що визначений за принципом екстериторіальності для розгляду заяви позивача, проте обов`язок виплати пенсії у випадку її призначення залишається в територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонера, яким є м. Львів, а тому обов`язок щодо виплати пенсії позивачу після її перерахунку залишається в ГУ ПФУ у Львівській області, яке не є відповідачем у межах цієї справи.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції погоджується частково з доводами апеляційної скарги позивача, які є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, та частково з доводами апеляційної скарги відповідача, а, відтак, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 230, 241, 243, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2026 року у справі №380/12768/25 скасувати і прийняти нове, яким позов задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про пенсійне забезпечення ОСОБА_1 від 10 квітня 2025 року № 134550023229.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області перерахувати ОСОБА_1 пенсію з 03 квітня 2025 року, зарахувавши до його страхового стажу періоди роботи з 03.05.2005 по 31.01.2008, з 01.02.2008 по 21.11.2013, з 18.09.2015 по 29.12.2017, з 09.01.2018 по 09.04.2019, з 10.04.2019 по 27.03.2020, з 06.04.2020 по 25.07.2022 та врахувавши довідки про його дохід за 2020 рік від 01.03.2021, за 2021 рік від 01.09.2022, за 2022 рік від 24.01.2023, з урахуванням фактично виплачених сум.

В решті вимог – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. І. Запотічний

судді О. І. Довга

Т. І. Шинкар

Дата