Постанова від 29 березня 2026 р. у справі №560/2697/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/2697/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Печений Є.В.

Суддя-доповідач - Драчук Т. О.

30 березня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Драчук Т. О.

суддів: Смілянця Е. С. Полотнянка Ю.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

в лютому 2025 року позивач, - ОСОБА_1 , звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним рішення від 03.01.2025 № 220650006372 Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову у зарахуванні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до страхового стажу періоду роботи в СУ-59 тресту «Львівжитлобуд» з 18.07.1978 по 04.05.1980 та відмову у призначенні пенсії за віком.

Також, позивач просив зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до страхового стажу період роботи в СУ 59 (Су 53) тресту «Львівжитлобуд» з 18.07.1978 по 04.05.1980, у повному обсязі та зобов`язати Головне управляння Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за віком з моменту звернення.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.12.2025 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 03.01.2025 № 220650006372.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати період роботи ОСОБА_1 з 18.07.1978 по 04.05.1980 до страхового стажу.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком з 31.12.2024.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 40 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду у Хмельницькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"

За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення за результатами поданої заяви визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, яке своїм рішенням від 03.01.2025 року № 220650006372 відмовило позивачу в призначенні пенсії зв`язку з тим, що загальний трудовий страховий стаж складає 20 років 03 місяці 26 днів.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що не зараховано до страхового стажу позивачеві період роботи з 18.07.1978 по 04.05.1980 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 22.07.1978, оскільки назва підприємства при прийнятті на роботу не відповідає назві підприємства, печаткою якого скріплено запис про звільнення (відсутня інформація про перейменування), чим порушено п.2.14. Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 року № 162.

Вважаючи рішення відповідача, протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду захистом порушених прав.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 по справі №754/14898/15-а.

Щодо позовних вимог про зарахування до страхового стажу періоду роботи з 18.07.1978 по 04.05.1980 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 22.07.1978, суд першої інстанції зазначив, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, тому не може впливати на його особисті права.

Вказані записи містять дату прийому та звільнення з роботи, номери та дати наказів, відбиток печаток підприємства при прийнятті та звільненні з роботи.

Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

Суд першої інстанції звернув увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що наявні правові підстави для зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 18.07.1978 по 04.05.1980. Також позивач досягнув необхідного для призначення пенсії віку.

Таким чином, є протиправним та підлягає скасуванню рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 03.01.2025 № 220650006372.

Тому, з огляду на викладене, слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати період роботи ОСОБА_1 з 18.07.1978 по 04.05.1980 до страхового стажу.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області прийняти рішення про призначення пенсії за віком суд першої інстанції зазначив, що заяву про призначення пенсії позивач подав за місцем проживання, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Подана заява відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, яке прийняло спірне рішення про відмову в призначенні пенсії.

Тож, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглянув заяву позивача, яким у цьому випадку є Головне управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (який останнім розглядав заяву позивача про призначення пенсії).

У той же час, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому, відсутні правові підстави для задоволення щодо нього позовних вимог.

Отже, саме Головне управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області є повноважним територіальним органом Пенсійного фонду України, визначеним за принципом екстериторіальності, що розглянув заяву позивача про призначення йому пенсії.

За таких обставин і правових підстав слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області прийняти рішення про призначення позивачу пенсії за віком з 31.12.2024.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 62 Закону України №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника (пункт 18 Порядку №637).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.

Також, ведення трудових книжок здійснювалось відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої постановою Державного комітету праці СРСР від 20.06.1974 року № 162 (надалі - Інструкція № 162).

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 162, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Згідно з пунктом 2.2 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.

У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.

Пунктами 2.25 та 2.26 Інструкції № 162 визначено, що записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Наприклад, "Звільнений за згодою сторін", п.1 ст.29 КЗпП РСФСР".

Також пунктом 8.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58, вказано, що контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок проводиться в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР ВЦСПС від 06.09.1973 року № 656 "Про трудові книжки працівників і службовців".

Згідно пункту 18 вказаної Постанови відповідальність за організацію роботи по веденню, обліку, зберіганні і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Отже, записи у трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем.

Крім того, колегія суддів критично оцінює доводи апелянта про внесення записів до трудової книжки позивача з порушеннями вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок, оскільки неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.

Правова позиція щодо того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у такій трудовій книжці особи, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 по справі №677/277/17.

Колегія суддів зауважує, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій документації та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності таких даних.

При цьому, підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової документації.

Крім того, колегія суддів вказує, що Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (частина 3 статті 44 Закону № 1058-IV).

Отже, територіальний орган Пенсійного фонду може скористатись своїм правом перевірки даних трудової книжки позивача.

Також, колегія суддів зауважує, що трудова книжка позивача містить інформацію, що 18.07.1978 позивач прийнятий на роботу в СУ-59, в подальшому СУ-59 перейменовано в СУ-53 (запис №3).

Запис №4 - 04.05.1980 позивач звільнений з роботи у зв`язку з призовом в ряди радянської армії (печатка відділу кадрів трест "Львівжитлобуд").

В свою чергу, будівельні управління СУ-59, в подальшому СУ-53 є будівельними управліннями тресту "Львівжитлобуд" (дана обставина фактично сторонами не заперечується).

З урахуванням вказаного, наявні всі підстави для зарахування вказаного періоду до страхового стажу.

Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити позивачу з 31.12.2024 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 18.07.1978 по 04.05.1980.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не містить, у зв`язку з чим, враховуючи положення ст. 308 КАС України, суд апеляційної перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Також, колегія суддів зауважує, що суд апеляційної інстанції хоча й встановив описку в рішенні Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.12.2025, а саме невірно зазначена дата з якої необхідно призначити пенсію позивачу, а саме замість вірного "31.12.2024" помилково вказано "31.12.2025" (в мотивувальній та резолютивній частині рішення), однак дане питання повинно бути вирішено в межах ст.253 КАС України (з власної ініціативи суду першої інстанції або за заявою учасника справи).

Крім того, дана обставина не була доводом апеляційної скарги відповідача. Позивач апеляційну скаргу не подава.

З урахуванням вказаного, суд апеляційної інстанції не скасовує рішення суду першої інстанції в цій частині.

Також, ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України", суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо задоволення позовних вимог.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Драчук Т. О.

Судді Смілянець Е. С. Полотнянко Ю.П.