Постанова від 16 березня 2026 р. у справі №320/2301/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/2301/25 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Кочанова П.В.,

Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Черпака Ю.К., Штульман І.В.,

при секретарі Литвин С.В.

за участю:

представника позивача: Валька І.В.

представника відповідача: Бєжанової М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпробудком» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпробудком» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Дніпробудком») звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві) в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві №118405/26-15-07-03-01-25 від 18.10.2024 року форми «Р», яким ТОВ «Дніпробудком» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 612,38 гривень та застосовано 25% штрафну санкцію у розмірі 153,10 гривень, а загалом на 765,48 гривень;

- визнати протиправним та скасувати повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві №118389/26-15-07-03-01-25 від 18.10.2024 року форми «ПС», яким до ТОВ «Дніпробудком» застосовано штрафні санкції з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 340,00 гривень;

- визнати протиправним та скасувати повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві № 001196780701 від 21.10.2024 року форм «Р», яким ТОВ «Дніпробудком» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 1 077 737 гривень та застосовано штрафну санкцію 25% у розмірі 269 435,00 гривень, а загалом 1 347 172,00 гривень;

- визнати протиправним та скасувати повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві № 001196770701 від 21.10.2024 року форми «Р», яким ТОВ «Дніпробудком» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на суму 1 163 956,00 гривень та застосовано штрафну санкцію 25% у розмірі 290 989,00 гривень, а загалом 1 454 945,00 гривень.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року значений позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, які з`явилися у призначене судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу ГУ ДПС у м. Києві від 31.07.2024 № 5016-п,контролюючим органом проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ «Дніпробудком» з питань дотримання вимог податкового законодавства, за період з 01.07.2019 по 30.06.2024, валютного законодавства за період з 01.07.2019 по 30.06.2024, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.07.2019 по 30.06.2024.

За результатом проведеної перевірки, податковим органом складено акт від 10.09.2024 № 102504/Ж5/26-15-07-01-05/38991221 (далі по тексу - акт перевірки).

У висновках акта перевірки вказано встановлені порушення ТОВ «Дніпробудком»:

- п. 44.1, п.44.2 ст.44, пп. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (зі змінами та доповненнями); п.5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №11 «Зобов`язання» затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20 (із змінами та доповненнями); п.5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №15 «Дохід», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290 (із змінами і доповненнями); п.1 ст.9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами та доповненнями); п.1.2 ст. 1. п.2.4 ст.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (із змінами та доповненнями) встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 1 163 956 грн, в тому числі за 2019 рік на 1 163 956 грн;

- п. 44.1 ст. 44, п.198.1, п. 198.3, п.198.6 ст.198. п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ (зі змінами та доповненнями) встановлено його заниження всього в сумі 1 077 737 грн, в тому числі: за грудень 2019 на суму 740 131 грн за березень 2020 на суму 337 606 гривень;

- п.п. 266.7.5 п. 266.7 статті 266 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-УІ із змінами та доповненнями, в результаті чого не подано податкову декларацію та додаток до неї по податку на нерухоме майно, відмінне віл земельної ділянки за 2024 рік до у м. Києві (Деснянський район, код ДГП-2652);

- п.п. 266.1.1 п. 266.1. п.п. 266.2.1 п. 266.2 статті 266 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податкові зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки до ГУ ДПС у м. Києві (Деснянський район, код ДПІ-2652) на загальну суму 612,38 гривень.

- п.201.1, п. 201.7. п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755- VІ (із змінами та доповненнями), відображено податкові накладні з порушенням граничних термінів реєстрації в ЄРПН.

На підставі акту перевірки, ГУ ДПС у м. Києві прийнято податкові повідомлення- рішення (далі по тексту - оскаржувані ППР):

- № 118405/26-15-07-03-01-25 від 18.10.2024 року форми «Р», яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 612,38 гривень та застосовано 25% штрафну санкцію у розмірі 153,10 гривень, загальна сума 765,48 гривень;

- № 118389/26-15-07-03-01-25 від 18.10.2024 року форми «ПС», яким застосовано штрафні санкції з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 340,00 гривень;

- № 001196780701 від 21.10.2024 року форм «Р», яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 1 077 737,00 гривень та застосовано штрафну санкцію 25% у розмірі 269 435,00 гривень, загальна сума 1 347 172,00 гривень;

- № 001196770701 від 21.10.2024 року форми «Р», яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на суму 1 163 956,00 гривень та застосовано штрафну санкцію 25% у розмірі 290 989,00 гривень, загальна сума 1 454 945,00 гривень.

Не погоджуючись з оскаржуваними ППР, позивач скористався своїм правом та оскаржив їх в адміністративному порядку до Державної податкової служби України.

Рішенням від 03.01.2025 року № 172/6/99-00-06-01-01-06 Державна податкова служба залишила адміністративну скаргу без задоволення, а рішення - без змін.

Не погоджуючись з оскаржуваними ППР, позивач звернувся до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем підтверджено та доведено належними доказами фактичне здійснення спірних господарських операцій, що як наслідок, є цілком правомірним формування позивачем фінансового результату по податку на прибуток та податку на додану вартість, за наслідками господарських операцій, проте відповідачем не доведено заниження позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість за спірними господарськими операціями.

Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що наслідки застосування обов`язку сплати податку та застосування штрафних санкцій здійснюється в разі невиконання підприємством податкового обов`язку на виконання приписів податкового законодавства самостійно у визначені строки, разом з тим, в даному випадку відповідні декларація і оплата подано позивачем до ГУ ДПС у м. Києві, що є належним виконанням позивачем обов`язку з декларування та сплати податку.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України (далі по тексту - ПК України) та іншими законами України з питань оподаткування (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі статтею 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту, що відносяться до повноважень митних органів), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

Повноваження і функції контролюючих органів визначаються цим Кодексом, Митним кодексом України та законами України (пункт 41.5 статті 41 ПК України).

Відповідно до підпункту 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 ПК України контролюючі органи зобов`язані не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Щодо оскаржуваних ППР № 001196780701 від 21.10.2024 року та № 001196770701 від 21.10.2024 року, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності на час виникнення спірних правовідносин визначало Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене наказом Міністерства фінансів України 31 грудня 1999 року № 318, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за № 27/4248 (далі П(С)БО 16).

Відповідно до пунктів 5-7 П(С)БО 16 витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Згідно з пунктом 9 П(С)БО 16 не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати: платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо; попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг; погашення одержаних позик; інші зменшення активів або збільшення зобов`язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Положення (стандарту); витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; балансова вартість валюти.

Пунктом 6 П(С)БО 16 передбачено, що витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Тобто, підставою для відображення (нарахування) витрат в бухгалтерському обліку є факт понесення таких витрат, що виражається у зменшенні активів або збільшенні зобов`язань.

Пунктом 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року № 290, (далі П(С)БО 15) встановлено, що дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Критерії визнання доходу, наведені в цьому П(С)БО, застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Згідно з пунктом 8 П(С)БО 15 дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, інших активів) визнається в разі наявності всіх наведених нижче умов:

покупцеві передані ризики й вигоди, пов`язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив);

підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами);

сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена;

є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов`язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені.

Згідно з підпунктом 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 ПК України податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпунктів «а» та «б» пункту185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з пунктом 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (пункту 198.2 статті 198 ПК України).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК України).

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.4 статті 200 ПК України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до пунктів 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, (далі Положення № 88) забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Пунктом 2.4 Положення № 88 визначено, що первинні документи (на паперових і машино -зчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва підприємства, установи від імені яких складений документ, назва документа (форма), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складення первинного документа.

Згідно з визначенням, наведеним у статті 1 Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі Закон № 996-XIV), первинним документом визнається документ, який містить відомості про господарську операцію.

Статтею 9 Закону № 996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складений документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, висновки контролюючого органу щодо заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість та прибутку зроблені за результатами аналізу господарських операцій ТОВ «Дніпробудком» із постачальниками (контрагентами позивача) ТОВ «Удьтратрейдінг», ТОВ «НВП «Укрсірой», ТОВ «Гідробуд Компані», ТОВ «БГ «Перспектива».

Так, контролюючий орган дійшов висновку, що господарські операції з вище вказаними контрагентами позивача є нереальними, адже рух активів від контрагентів-постачальників товарів та послуг до позивача в дійсності не відбувся, а надані позивачем первинні документи не опосередковуються з реальним рухом активів; фактично мало місце використання в господарській діяльності товарів, джерело походження яких не встановлене, а наявність факту використання в господарській діяльності придбаних товарів є свідченням набуття останніх у власність (безоплатного отримання) без наявності будь-яких первинних документів, які опосередковують таке отримання.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та доводи сторін, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що ТОВ «Дніпробудком» укладено договір поставки № 2019/08-11-13 від 08.11.2019 року з ТОВ «Ультратрейдінг», відповідно до умов якого 11.12.2019 року передано товар, що оформлено видатковими накладними № 379/1112-87, № 379/1112-88, № 379/1112-89 та № 379/1112-90 від 11.12.2019 року.

За фактом поставки товарів 11.12.2019 року постачальником зареєстровано податкові накладні № 385, № 386, № 387 та № 388 від 11.12.2019 року.

Відповідно до п. 4.3. укладеного договору товариство повністю сплатило за куплені товари, що підтверджується рахунком № ULT-00000066 від 11.12.2019 року та платіжними дорученнями № 562 від 03.01.2020 року, № 563 від 03.01.2020 року та № 3 від 10.01.2020 року.

Також, що ТОВ «Дніпробудком» укладено договір поставки № 2019/05-11-2 від 05.11.2019 року з ТОВ «НВП «Укрстрой», відповідно до якого, 07.12.2019 року поставлено товар, що оформлено видатковими накладними № 362/0712-48, № 362/0712-49 та № 362/0712-50 від 07.12.2019 року.

За фактом поставки товарів постачальником зареєстровано податкові накладні № 1100 від 07.12.2019 року, № 1101 від 07.11.2019 року та № 1102 від 07.12.2019 року.

Відповідно до п. 4.3. укладеного договору товариство повністю сплатило за куплені товари, що підтверджується рахунком № UNP-00000577 від 7 грудня 2019 року та платіжним дорученням № 536 від 19.12.2019 року.

02.12.2019 року, між тими ж сторонами, укладено договір на виконання робіт (договір підряду) № 11/19-1, на виконання, якого підприємством проведено роботи, що підтверджено актом від 04.12.2019 року. Виконавцем зареєстровано податкову накладну № 32 від 04.12.2019 року. Робота повністю сплачена, відповідно платіжного доручення № 540 від 19.12.2019 року.

05.12.2019 року укладено договір на виконання робіт (договір підряду) № 12/19-3, відповідно до якого підприємством проведено роботи, що підтверджено актом від 17.12.2019 року та актом від 25.12.2019 року. Виконавцем зареєстровано податкову накладну № 142 від 17.12.2019 року та № 143 від 25.12.2019 року відповідно. Виконані роботи повністю сплачено згідно платіжного доручення № 9 від 20.01.2020 року, № 15 від 24.01.2020 року.

06.12.2019 року укладено договір на виконання робіт (договір підряду) № 12/19-4, на виконання якого підприємством проведено роботи, що підтверджено актом від 27.12.2019 року. Виконавцем зареєстровано податкову накладну № 144 від 27.12.2019 року. Роботи повністю сплачені згідно платіжного доручення № 186 від 28.01.2020 року.

Також, ТОВ «Дніпробудком» з ТОВ «Будівельна група «Перспектива» укладено договір на виконання робіт (договір підряду) № 12/19-1 від 04.12.2019.

Належне виконання робіт підтверджено актами від 16.12.2019 року та 27.12.2019 року. Виконавцем зареєстровані податкові накладні № 64 від 16.12.2019 року та № 65 від 27.12.2019 року. Проведено оплати виконаних робіт, що підтверджується платіжними дорученнями № 5 від 13.01.2020 року та № 7 від 13.01.2020 року.

Також, з вказаним підприємством позивачем укладався Договір на виконання робіт (договір підряду) № 12/19-2 від 05.12.2019 року. Належне виконання робіт підтверджено актом від 26.12.2019 року. Виконавцем зареєстровано податкову накладну № 66 від 26.12.2019 року. Проведено повну оплату виконаних робіт, що підтверджується платіжним дорученням № 6 від 13.01.2020 року.

Первинні документи, якими позивач підтверджує фактичне здійснення спірних господарських операцій, повністю відтворюють зміст господарських операцій, містять інформацію щодо фактично здійснених господарських операцій, їх обсягів та вартості.

При цьому, такі документи не мають ознак дефектності, підтверджують зв`язок отриманого доходу з господарською діяльністю.

Під час проведення перевірки посадовими особами відповідача не виявлено неповноту, недостовірність, суперечливість, а також складення та/або їх підписання не уповноваженими особами, жодних доказів протилежного, акт перевірки не містить.

Окрім того, спірні господарські операції в судовому порядку недійсними не визнавались, здійснювалися правоздатними юридичними особами і по своїй суті не суперечать інтересам держави, що дає підстави вважати, що такі мали реальний характер, тоді як підтвердження нереальності господарських операцій не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

У свою чергу, контролюючим органом не підтверджено наявність податкової вигоди для позивача за наслідком здійснених господарських операцій, та, як наслідок, наявність умислу на ухилення від оподаткування.

Реальність здійснення господарської операції повинна досліджуватися на підставі первинних документів, складених за результатами таких операцій та не може ґрунтуватися виключно на отриманій податковій інформації з баз даних податкового органу.

З огляду на вказане, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що податковий орган безпідставно посилається на отриману податкову інформацію щодо порушення контрагентами позивача норм податкового законодавства.

Так, законодавство передбачає можливість використання податковим органом інформаційних баз контролюючих органів з метою виконання покладених на останніх функцій та завдань. Разом з тим, наявна у інформаційних базах ДПС інформація не може, в розумінні процесуального закону, бути доказом стосовно реальності або нереальності господарських операцій.

Верховний Суд у постанові від 10.04.2020 у справі № 804/1984/16 дійшов висновку, що контролюючим органом всупереч вимог КАС України не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для проведення господарської діяльності з поставки товару, обумовленого укладеними договорами з позивачем, як не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили про наявність фактів, які встановлені судами, однак не були враховані під час прийняття рішень, та свідчили про протиправну поведінку контрагентів та про обізнаність платника податків щодо такої, та злагодженості дій між ними. Крім того, колегія суддів зазначила, що висновки про відсутність у контрагентів по ланцюгу постачання трудових та матеріально - технічних ресурсів контролюючим органом зроблено виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації наявної в базі даних ДФС, проте податкова інформація, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган.

Згідно позиції Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі №П/811/3228/14, Суд дійшов висновку, що будь-яка податкова інформація, наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація, надана іншими контролюючими органами, у тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Зокрема, посилання контролюючого органу на наявність актів як критерію оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними, оскільки під час складення таких актів жодні первинні документи платника податків не використовувались та не аналізувались, а отже оформлення вказаних актів з відображенням в них окремих відомостей не відповідають критерію юридичної значимості, а отже не є належними доказами в розумінні процесуального Закону.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. У первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

У постанові від 13.10.2020 у справі №0340/1408/18 Верховний Суд зазначив, що норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності). Саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків. Визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Ні наявна у контролюючого органу податкова інформація, ні відсутність у постачальників контрагента чи у контрагента достатньої кількості основних засобів та трудових ресурсів самі по собі не можуть бути самостійними підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність недоліків у первинних документах може свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Також, Верховний Суд у постанові від 09.10.2019 у справі № 826/16601/18 зазначив, що не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей для виконання взятих на себе зобов`язань посилання податкового органу на відсутність достатньої кількості штатних одиниць, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах.

Отже, відповідно до правової позиції Верховного Суду на реальність господарських операцій жодним чином не впливає наявність у контрагента платника податку виробничих, трудових та інших ресурсів, оскільки останній має право їх залучати на підставі цивільно-правових угод.

Аналіз вимог чинного законодавства та встановлених обставин у справі, враховуючи подані ТОВ «Дніпробудком» первинні документи, дає підстави для висновку про реальність здійснення вищенаведених господарських операцій з контрагентами позивача, тоді як доводи відповідача не можуть вказувати на протиправність дій позивача при оподаткуванні господарських операцій і підтверджувати обізнаність позивача про можливе сумнівне ведення господарської діяльності його контрагентами.

Зокрема, в акті зазначається, що згідно з інформацією підрозділів податкового органу неможливо здійснити аналіз можливості виконання оформлених господарських операцій з придбання (виробництва)/продажу ідентифікованих товарів/послуг наявним трудовим ресурсом, у зв`язку з ненаданням підприємствами-контрагентами документів підтверджуючих фінансово-господарську діяльність, у зв`язку з відсутністю за податковою адресою.

Проте, неможливість знайти посадових осіб підприємства (контрагента) не є тотожним відсутності підприємства або неможливості здійснювати діяльність взагалі, що спростовує висновки про нереальність спірних господарських операцій.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що саме по собі невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків, відсутність за місцезнаходження не можуть бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку, і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов`язання).

Згідно з частиною статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

Також, норми ПК України не ставлять у залежність право платника податків на податковий кредит від виконання податкового обов`язку іншими платниками - постачальниками товарів (послуг). Лише у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать, що платник податків був чи міг бути обізнаний щодо протиправної діяльності його контрагента, яка полягає в незаконній мінімізації податкових зобов`язань, зокрема у створенні штучних підстав для збільшення валових витрат та/чи податкового кредиту, або у разі коли платник податків діяв без належної обачності чи обережності при виборі контрагента, який не виконує податкового обов`язку, при встановлених обставинах, які не підтверджують реальність господарських операцій, отримана таким платником податків податкова вигода у вигляді права на податковий кредит є безпідставною.

Під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товар (послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Таким чином, посилання контролюючого органу на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставним оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Принцип індивідуальної податкової відповідальності - один з принципів, на яких базується чинне податкове законодавство України.

Водночас, належними та допустимими в розумінні статті 124 Конституції України, доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об`єктивною стороною злочинів, передбачених статтею 191 КК України та статтею 212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до статей 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що станом на час перевірки платника податку, як і станом на момент ухвалення судового рішення в даній справі, не було ухвалено жодного вироку та/або постановлено ухвали про закриття кримінального провадження, які набрали законної сили та якими б посадових осіб контрагентів позивача або безпосередньо посадових осіб контрагентів позивача було визнано винними у вчиненні кримінальних правопорушень.

Сумнівність господарських операцій позивача обґрунтована податковим органом виключно інформацією, викладеною в інформаційних базах даних податкового органу не може слугувати підтвердженням нереальності господарської операції, оскільки така інформація містить лише загальну оцінку господарської діяльності контрагентів позивача та їх постачальників (покупців), без оцінки їх спільної діяльності, зокрема, щодо реальності здійснення досліджуваних господарських операцій.

Як зазначено Верховним Судом в постанові від 19.06.2023 у справі №810/1577/17 у справах, предмет розгляду в яких стосується правомірності відображення платником податків у бухгалтерському та податковому обліках фінансових показників господарських операцій, які за висновком контролюючого органу є фіктивними, сталою є судова практика Верховного Суду, яка, якщо її узагальнити, полягає в тому, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та витрат настають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності. Сутність таких господарських операцій повинна проявлятися в русі активів, зміні в зобов`язаннях чи власному капіталі платника податків, відповідати економічному змісту укладених платником податку договорів, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, у позивача внаслідок придбання товарів виникли грошові зобов`язання перед продавцями (постачальниками), що потягло за собою зменшення активів внаслідок оплати цих товарів.

Суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про необґрунтованість доводів контролюючого органу щодо недоведеності фактичного здійснення спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентами, що свідчить про правомірне формування ТОВ «Дніпробудком» фінансового результату до оподаткування податком прибуток та податком на додану вартість за наслідками вказаних господарських операцій.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що оскаржувані ППР № 001196780701 від 21.10.2024 та № 001196770701 від 21.10.2024 є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо податку на нерухоме майно та штрафу, згідно оскаржуваних ППР № 118405/26-15-07-03-01-25 та № 118389/26-15-07-03-01-25 від 18.10.2024 року, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, в акті перевірки зазначено, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, під час проведення перевірки встановлено, що за ТОВ «Дніпробудком» у періоді, що перевірявся, були зареєстровані об`єкти нерухомого майна на праві власності, а саме:

- група нежитлових приміщень № 2698065880000, загальна площа 5,20 кв.м., підстава - договір купівлі - продажу майнових прав № П2-6ц, виданий 14.07.2020, довідка про працю довірителя на набуття у власність об`єкта інвестування б/н, виданий 22.02.2023, виданий ТОВ «КОМФОРТ ГРУПП»; дата - 24.02.2023 року; адреса нерухомого майна - м. Київ, вул. Радистів, буд. 14, приміщення 68;

- група нежитлових приміщень № 2698057280000, загальна площа 6,3 кв.м., підстава - договір купівлі - продажу майнових прав № П2-11ц, виданий 14.07.2020, довідка про працю довірителя на набуття у власність об`єкта інвестування б/н, виданий 22.02.2023, виданий ТОВ «КОМФОРТ ГРУПП»; дата - 22.02.2023 року; адреса нерухомого майна - м. Київ, вул. Радистів, буд. 14, приміщення 73.

При цьому, в акті перевірки вказано, що перевіркою встановлено неподання податкової декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та додатку до неї, за 2024 рік, до ГУ ДПС у м. Києві (Деснянський район, код ДПІ - 2652).

Перевіркою визначено податкові зобов`язання в сумі 612,38 грн по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, які ТОВ «Дніпробудком» повинне було нарахувати та сплатити, за період з 01.01.2024 по 30.06.2024, до ГУ ДПС у м. Києві (Деснянський район).

Відповідно до підпункту податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування у відповідності до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України визначено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Згідно підпункту 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

У відповідності до вимог підпункту 266.7.1 пункту 266 статті 266 ПК України, обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку:

а) за наявності у власності платника податку одного об`єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів «а» або «б» підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті та відповідної ставки податку;

б) за наявності у власності платника податку більше одного об`єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів зменшеної відповідно до підпунктів «а» або «б» підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті та відповідної ставки податку;

в) за наявності у власності платника податку об`єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів, зменшеної відповідно до підпункту «в» підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті та відповідної ставки податку;

г) сума податку, обчислена з урахуванням підпунктів «б» і «в» цього підпункту, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об`єктів житлової нерухомості.

Відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України визначено, що податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Згідно із підпунктом 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 ПК України податкове зобов`язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Отже, 60-ти денний строк сплати земельного податку обліковується з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Згідно з підпунктом 266.9.1 пункту 266.9 статті 266 ПК України податок сплачується за місцем розташування об`єкта/об`єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України.

Відповідно до п. 11 підрозділу 10 розділу XX ПК України штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій (з урахуванням нормі пункту 7 цього підрозділу).

Згідно з п. 120.1 ст. 120 ПК України Неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, платежі, контроль за сплатою яких покладено на контролюючі органи, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов`язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом,

- тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 340 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення,

- тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Відповідно до п. 123.1 та п. 123.2 ст. 123 ПК України вчинення платником податків діянь, що зумовили визначення контролюючим органом суми податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2 (крім випадків зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларованої до повернення з бюджету у зв`язку із використанням права на податкову знижку), 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, -

тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 10 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Діяння, передбачені пунктом 123.1 цієї статті, вчинені умисно, -

тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми визначеного податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.

У даному випадку, як віно встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Дніпробудком», під час перевірки, надано до податкового органу докази на підтвердження обставин вчасного подання/прийняття декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2024 рік, та сплати податку до ГУ ДПС у м. Києві (платіжна інструкція від 27.02.2024 № 103) (а.с.125).

При цьому, посилання контролюючого органу на те, що вказані докази є неприйнятними, оскільки подання декларації та сплата коштів мала бути здійснена на рахунки податкової інспекцій Деснянського району Києва, є безпідставними, оскільки наказом Державної податкової служби України від 12.11.2020 року № 643 затверджено Положення про Головне управління ДПС у м. Києві, відповідно до якого податкові інспекції є підрозділами Головного управління ДПС у м. Києві і здійснюють виключно консультативні, реєстраційні і сервісні функції.

Окрім цього, наслідки застосування обов`язку сплати податку та застосування штрафних санкцій, у даному випадку, здійснюється в разі невиконання підприємством податкового обов`язку, відповідно до вимог податкового законодавства, самостійно у визначені строки, разом з тим, що відповідні декларація і оплата надійшли до ГУ ДПС у м. Києві, що є належним виконанням обов`язку ТОВ «Дніпробудком» з декларування та сплати податку.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що оскаржувані ППР № 118405/26-15-07-03-01-25 та № 118389/26-15-07-03-01-25 від 18.10.2024 року є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин і не довів правомірності винесення оскаржуваних ППР.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Ю.К. Черпак

І.В. Штульман

Повний текст виготовлено 27.03.2026 року