Постанова від 26 березня 2026 р. у справі №320/54680/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/54680/24 Суддя (судді) першої інстанції: Жукова Є.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Штульман І.В.

суддів: Кобаля М.І.,

Черпака Ю.К.,-

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

20 листопада 2024 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Кашуба Микола Олексійович звернувся в Київський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області (далі - відповідач) про:

- визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку за шість місяців, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України;

- зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку за шість місяців, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Стягнуто з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 80154,00 гривні. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції вважав за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) України, виходячи із середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, врахувавши принцип розумності, справедливості та пропорційності. Крім того, судом першої інстанції зазначено, що підстав для зменшення розміру середнього заробітку (зокрема, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі №761/9584/15-ц) немає, оскільки спірні відносини виникли після набрання чинності 19 липня 2022 року Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року.

Не погоджуючись з рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року, Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області (далі - апелянт) звернулося до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати вказане судове рішення і ухвалити нове, яким відмовити у позові ОСОБА_1 у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що позивачем ОСОБА_1 пропущено строк звернення до адміністративного суду та звертає увагу на відсутність клопотання про його поновлення. Апелянт відмічає, що ОСОБА_1 наказом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області від 17 жовтня 2022 року №369 о/с було звільнено 18 жовтня 2022 року зі служби у відставку, отже останній день звернення до суду позивача припадав на 17 квітня 2024 року, проте позов подано до суду першої інстанції 20 листопада 2024 року з пропущенням строку звернення. Крім того, апелянт вважає, що на відносини між позивачем і відповідачем не поширюється дія КЗпП України.

Позивачем відзив на апеляційну скаргу не подано.

За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

За приписами частини другої статті 309 КАС України, у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.

Згідно з частиною четвертою статті 9 КАС України, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі.

Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги відповідача, мотивуючи це наступним.

Судом першої інстанції встановлено, і це є правильним, що позивача ОСОБА_1 звільнено зі служби у відставку за пунктами 12, 56, 173, 176 підпунктом " 2" (за віком) Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, з 18 жовтня 2022 року з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні: 20 років 07 місяців 00 днів (наказ Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області №369 о/с від 17 жовтня 2022 року).

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року у справі №320/9827/23, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року, зобов`язано Головне управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Київській області здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби ОСОБА_1 , з урахуванням доплати за роботу в зоні Чорнобильської атомної електростанції, передбаченої статтею 40 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2008 року №831 на момент звільнення, та виплатити ОСОБА_1 різницю недоотриманої грошової допомоги, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року у справі №320/8648/23, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2024 року, зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби позивача, з урахуванням індексації грошового забезпечення на момент звільнення, та виплатити позивачу різницю недоотриманої грошової допомоги, з урахуванням раніше виплачених сум.

18 жовтня 2024 року на банківський рахунок позивача ОСОБА_1 надійшла грошова сума 29958,07 грн з коментарем до платежу "нарахована та виплачена ОСОБА_1 різниця недоотриманої одноразової грошової допомоги при звільненні, згідно рішення суду від 10.09.2024 по справі №320/9827/23 зг. розрахунку 2 від 16.10.2024".

Також, 18 жовтня 2024 року на банківський рахунок позивача ОСОБА_1 надійшла грошова сума 10318,49 грн з коментарем до платежу "нарахована та виплачена ОСОБА_1 різниця недоотриманої одноразової грошової допомоги при звільненні, згідно рішення суду від 27.08.2024 по справі №320/8648/23 зг. розрахунку 1 від 16.10.2024". Загальна сума коштів становить 40276,56 грн.

21 жовтня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кашуба М.О. звернувся до начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області із запитом щодо нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку (тобто починаючи з наступного дня після дня звільнення 19 жовтня 2022 року по 18 жовтня 2024 року), але не більше ніж за шість місяців, відповідно до статті 117 КЗпП України.

Листом від 06 листопада 2024 року №500/12/01 Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області проінформувало позивача ОСОБА_1 , що на осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту не поширюється дія постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати", а отже 11 Державний пожежно-рятувальний загін (далі - ДПРЗ) не може видати довідку про середньомісячний та середньоденний заробіток ОСОБА_1 , оскільки дана постанова не регулює питання грошового забезпечення та, відповідно, для нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше ніж за шість місяців, відповідно до статті 117 КЗпП України ОСОБА_1 немає підстав.

Вважаючи, що несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, адвокат Кашуба М.О. звернувся до суду з цим позовом за захистом прав та інтересів свого довірителя ОСОБА_1 .

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ).

За визначенням, що міститься у статті 1 Закону №2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

На виконання частини другої статті 1-2 Закону №2011-ХІІ, у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно із частиною другою статті 9 Закону №2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, у тому числі Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, на яке посилається апелянт, не встановлено відповідальність за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.

Відповідно до пункту 1 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.

Спеціальне законодавство, що регламентує порядок проходження військової служби, не містить норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Непоширення норм трудового законодавства на військовослужбовців стосується, зокрема, порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення). Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не передбачене положеннями спеціального законодавства, що передбачає порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24 червня 2021 року у справі №480/2577/20, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, а тому колегія суддів Верховного Суду погодилася з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.

Отже, питання здійснення своєчасно всіх видів виплат врегульоване КЗпП України, норми якого в цій ситуації є загальними та поширюється на правовідносини, які виникають у зв`язку з несвоєчасним розрахунком під час звільнення з військової служби.

Згідно із статтею 47 КЗпП України (в редакції на день звільнення позивача з військової служби) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно із статтею 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша). При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (частина друга).

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, текст статті 117 викладено в такій редакції: "У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (частина перша). При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (частина друга).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

Вказаний висновок, від якого відступила Велика Палата Верховного Суду, містився зокрема й у постанові від 14 березня 2024 року в справі №560/6960/23 та інших згаданих автором касаційної скарги в аспекті обрахунку суми середнього заробітку за час затримки постановах.

Так, переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що "виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України".

При цьому, Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Законом №2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами "...але не більш як за шість місяців".

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX передбачає: "У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців".

Зі змісту наведеної норми Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій "період затримки (прострочення)", установивши для нього граничну межу.

Водночас, установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик "нескінченної" відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття "обмеження максимального строку" та "досягнення співмірності" не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата Верховного Суду повторила, що Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-то розумності, справедливості та пропорційності варто застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України необхідно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеному судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок: "Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.".

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, варто зазначити, що застосовуючи критерії, наведені у згаданій Великою Палатою у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Зокрема, у пунктах 58-60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Лінгвістичне тлумачення тексту цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Верховний Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

З матеріалів справи вбачається, що позивача ОСОБА_1 звільнено зі служби та виключений з усіх видів забезпечення 18 жовтня 2022 року, тоді як фактичний розрахунок з ним проведений лише 18 жовтня 2024 року на виконання рішень у справах №320/9827/23 та №320/8648/23.

Суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення на користь позивача ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку в розмірі 80154 грн без зменшення розміру середнього заробітку (зокрема, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі №761/9584/15-ц), оскільки спірні відносини виникли після набрання чинності Законом №2352-IX

Спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється виключно дією редакцій статті 117 КЗпП України, після внесених до неї змін Законом №2352-ІХ, оскільки виплата коштів на виконання судового рішення здійснена після 19 липня 2022 року.

Судом першої інстанції зазначено, що при виплаті 18 жовтня 2024 року суми грошового забезпеченні в розмірі 40276,56 грн відповідач не виплатив позивачу ОСОБА_1 відповідно до положень статті 117 КЗпП України середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, та допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, але не більше ніж за 6 місяців.

Період затримки розрахунку при звільненні становить з 18 жовтня 2022 року по 18 квітня 2023 року (відповідно до статті 117 КЗпП не більш як за шість місяців).

Судом першої інстанції зазначено, що з відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП не більш як за шість місяців з становить 183 календарних днів (з 18 жовтня 2022 року по 18 квітня 2023 року).

Згідно з довідкою 11 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС у Київській області від 25 серпня 2025 року №36 у серпні 2022 року грошове забезпечення позивача становило 13360,35 грн (відпрацьовано 31 календарний день), у вересні 2022 року грошове забезпечення становило 13360,35 грн. (відпрацьовано 30 календарних днів).

Отже, середньоденна заробітна плата позивача ОСОБА_1 становила 438 гривень (13360,35 грн+13360,35 грн)/61 днів).

Судом першої інстанції зазначено, що сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 438 грн х 183 днів = 80154 грн.

Проте, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду звертає увагу, що в даному випадку підлягає застосування остання практика Верхового Суду, а отже розрахунок має складатися наступним чином:

40276,56 грн (виплата на банківську картку позивача) / 6 (за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців) = 6712,76 грн / 438 грн (середня заробітна плата з урахуванням двох останніх місяців роботи) = 15,3 % (коефіцієнт від суми середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні).

Враховуючи принцип справедливості та співмірності, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду прийшла до висновку, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням істотності частки становить 12263,56 грн (80154 грн. х 15,3%) без відповідних відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.

Отже, враховуючи принцип співмірності та розумності з урахуванням позиції Верховного Суду викладеного у постанові від 17 березня 2026 року по справі №580/9134/23, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає, що розмір відшкодування заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який орієнтований на шестимісячний строк затримки у сумі 12263,56 грн буде еквівалентним сумам, які не були своєчасно виплачені, пропорційним, справедливим, належним і достатнім.

Щодо посилання апелянта на те, що позивачем ОСОБА_1 пропущено строк звернення до адміністративного суду та відсутність у справі в суді першої інстанції клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду з обґрунтування поважності такого пропущення, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, що наказом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області №369 о/с від 17 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звільнено зі служби у відставку за пунктами 12, 56, 173, 176 підпунктом " 2" (за віком) Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, з 18 жовтня 2022 року з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні: 20 років 07 місяців 00 днів.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року у справі №320/9827/23, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року, зобов`язано Головне управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Київській області здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби ОСОБА_1 , з урахуванням доплати за роботу в зоні Чорнобильської АЕС, передбаченої статтею 40 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2008 року №831 на момент звільнення, та виплатити ОСОБА_1 різницю недоотриманої грошової допомоги, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року у справі №320/8648/23, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2024 року, зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби позивача, з урахуванням індексації грошового забезпечення на момент звільнення, та виплатити позивачу різницю недоотриманої грошової допомоги, з урахуванням раніше виплачених сум.

На банківські рахунки позивача ОСОБА_1 18 жовтня 2024 року надійшли грошові кошти: сума 29958,07 грн з коментарем до платежу "нарахована та виплачена ОСОБА_1 різниця недоотриманої одноразової грошової допомоги при звільненні, згідно рішення суду від 10.09.2024 по справі №320/9827/23 зг. розрахунку 2 від 16.10.2024"; сума 10318,49 грн з коментарем до платежу "нарахована та виплачена ОСОБА_1 різниця недоотриманої одноразової грошової допомоги при звільненні, згідно рішення суду від 27.08.2024 по справі №320/8648/23 зг. розрахунку 1 від 16.10.2024". Загальна сума коштів становить 40276,56 грн.

21 жовтня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кашуба М.О. звернувся до начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області із запитом щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку (тобто починаючи з наступного дня після дня звільнення 19 жовтня 2022 року по 18 жовтня 2024 року), але не більше ніж за шість місяців, відповідно до статті 117 КЗпП України.

Листом від 06 листопада 2024 року №500/12/01 Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області проінформувало, що на осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту не поширюється дія постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати", а отже 11 ДПРЗ не може видати довідку про середньомісячний та середньоденний заробіток ОСОБА_1 , оскільки дана постанова не регулює питання грошового забезпечення та, відповідно, для нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше ніж за шість місяців, відповідно до статті 117 КЗпП України ОСОБА_1 немає підстав.

20 листопада 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кашуба М.О. звернувся в Київський окружний адміністративний суд з даним адміністративним позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду приходить до висновку, що в даному випадку ОСОБА_1 не допущено зволікань з поданням даної позовної заяви, оскільки з моменту звільнення зі служби до подання даної позовної заяви позивач неодноразово звертався до суду з позовними заявами щодо неправомірних дій відповідача під час нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні та звертався до відповідача з відповідною заявою щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку (тобто починаючи з наступного дня після дня звільнення 19 жовтня 2022 року по 18 жовтня 2024 року), але не більше ніж за шість місяців, відповідно до статті 117 КЗпП України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає, що в даному випадку ОСОБА_1 подано позовну заяву в межах місячного строку на звернення, а отже дотримано вимоги статті 122 КАС України.

За таких обставин, апеляційна скарга відповідача в даній частині є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи пункту 1 частини першої статті 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає за необхідне апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області - задовольнити частково, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року у справі №320/54680/24 - змінити у мотивувальній та резолютивній частинах.

Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано вимоги законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування, проте є підстави для зміни третього пункту резолютивної частини рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року у справі №320/54680/24.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області - задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року у справі №320/54680/24 в частині: "Стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 80154 грн. (вісімдесят тисяч сто п`ятдесят чотири гривні 00 коп.)." - змінити, виклавши його в новій редакції:

Стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 12263 (дванадцять тисяч двісті шістдесят три гривні) 56 копійок.

В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Штульман

Судді: М.І. Кобаль

Ю.К. Черпак