Рішення від 29 березня 2026 р. у справі №580/1934/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2026 року справа № 580/1934/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаврилюка В.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Звенигородського відділу державної виконавчої служби у Звенигородському районі Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови,

встановив:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивачка) подала позов до Звенигородського відділу державної виконавчої служби у Звенигородському районі Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі – відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Звенигородського відділу державної виконавчої служби у Звенигородському районі Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Лужанської Олени Олександрівни від 14.10.2025 № 68849437 про стягнення виконавчого збору у розмірі 16166,60 грн.

В обґрунтування позовних вимог представник позивачки зазначив, що оскільки фактичного примусового виконання рішення суду органом державної виконавчої служби не здійснювалося, а заборгованість була погашена позивачкою добровільно в період 2022-2025 років, то підстав для стягнення виконавчого збору немає.

Ухвалою від 09 березня 2026 року суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 та вирішив розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження.

23.03.2026 до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому представниця відповідача просить у задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що за час перебування судового наказу на виконанні у Відділі ДВС у боржника утворилась заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищував суму відповідних платежів за 12 місяців, та яка станом на 01.10.2025 року становила 161665,98 грн. Крім того вказала, що стягнення виконавчого збору не залежить від здійснення державним виконавцем виконавчих дій в межах відповідного виконавчого провадження. Натомість, навіть за відсутності заходів з примусового виконання після завершення виконавчого провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону, у державного виконавця наявний обов`язок винести постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 10% від суми заборгованості зі сплати аліментів. Крім того, про наявність заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищував суму відповідних платежів за 12 місяців, було відомо як позивачеві, так і представнику позивача, ще з квітня 2025, що підтверджується й у позовній заяві. При цьому розрахунки заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № 68849437 до суду не оскаржувались.

Крім того заперечила щодо стягнення із відповідача на користь позивачки витрат на правничу допомогу адвоката, зазначивши, що представник позивача у позовній заяві частково використав не чинні правові норми, зокрема, частини 2 статті 27 Закону України “Про виконавче провадження” та застарілу правову позицію Великої Палати Верховного Суду, так як норми права, на яких вона базувалася, були суттєво змінені.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.

На виконанні у Звенигородському відділі державної виконавчої служби у Звенигородському районі Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження № 68849437 з примусового виконання судового наказу № 694/140/22, виданого 11.02.2022 Звенигородським районним судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 24 січня 2022 року і до досягнення дітьми повноліття.

Державний виконавець здійснив розрахунок заборгованості зі сплати аліментів за період з 24.01.2022 до 31.03.2025 згідно якої борг станом на 01.04.2025 становить – 149809,42 грн.

Також 06.10.2025 державний виконавець здійснив розрахунок заборгованості зі сплати аліментів за період з 24.01.2022 до 30.09.2025 згідно якої борг станом на 06.10.2025 становить – 161665,98 грн.

14.10.2025 до державного виконавця надійшла заява стягувача у ВП № 68849437 у якій останній повідомив про отримання ним аліментів від ОСОБА_1 на утримання дітей у сумі 161665,98 грн та суми штрафу у сумі 80832,99 грн та просив повернути без виконання судовий наказ № 694/140/22.

14.10.2025 державний виконавець прийняла постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 16166,60 грн.

29.10.2025 державний виконавець прийняла постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Позивачка вважає постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору протиправною, а тому звернулась в суд з цим позовом.

Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, є Закон України “Про виконавче провадження” від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі – Закон № 1404-VIII).

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) – сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною ст. 5 Закону № 1404-VІІІ визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”.

Частиною першою статті 13 Закону № 1404-VIII встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Відповідно до ст. 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

За виконавчими документами про стягнення аліментів за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців, державний виконавець нараховує виконавчий збір із заборгованості зі сплати аліментів. У подальшому державний виконавець зобов`язаний нараховувати виконавчий збір щомісяця у розмірі, визначеному частиною другою цієї статті, залежно від розміру простроченого щомісячного аліментного платежу. Постанова про стягнення виконавчого збору за виконавчими документами про стягнення аліментів виноситься державним виконавцем після погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі або у разі повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження на підставі розрахунку про його нарахування (ч. 4 ст. 27 Закону № 1404-VIII).

Порядок стягнення аліментів встановлює ст. 71 Закону № 1404-VIII, відповідно до ч. 4 якої виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику, зокрема, у разі надходження виконавчого документа на виконання від стягувача.

Аналіз вказаних положень вказує на те обов`язок державного виконавця обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця та у зв`язку із наявністю такої нараховувати виконавчий збір щомісяця у розмірі, визначеному частиною другою цієї статті 27 Закону № 1404-VIII, залежно від розміру простроченого щомісячного аліментного платежу.

Під час дослідження правомірності спірної постанови державного виконавця суд зазначає таке.

Суд встановив, що 02.05.2025 ОСОБА_4 (донька позивачки) звернулась до відповідача із заявою про перерахунок заборгованості по сплаті аліментів у якій повідомила, що її мати ОСОБА_1 , неодноразово сплачувала на її картковий рахунок аліменти на утримання її та молодшого брата. Догляд за ними здійснювала бабуся, а не батько, батько проживав окремо. Також, вона регулярно приїздила до матері у Республіку Польща, відповідно й матір мене утримувала. Приїздив до матері і її брат у Республіку Польща. З 16.06.2024 року проживає разом із матір?ю за кордоном.

Додала до заяви копії квитанцій про сплату аліментів на її картковий рахунок матір?ю, а саме: 21 травня 2024 року – 9247,82 грн, 26 травня 2024 року – 1255,74 грн, 27 травня 2024 року – 958,48 грн, 02 червня 2024 року – 761,06 грн, 04 червня 2024 року – 557,80 грн, 12 червня 2024 року – 4156,18 грн, 26 липня 2024 року – 5112,72 грн, 20 серпня 2024 року – 16033,69 грн; 01 жовтня 2024 року – 1000,23 грн.

Суд зауважує, що відповідно до ст. 179 Сімейного кодексу України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини.

Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.

Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.

З урахуванням зазначеного суд доходить висновку, що перераховані позивачкою протягом 2024 року суми коштів на картковий рахунок її неповнолітньої доньки ( ОСОБА_4 ) є аліментами на її утримання, оскільки аліменти на дитину є власністю дитини та можуть бути одержані неповнолітньою дитиною самостійно.

Разом з тим, відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів за період з 24.01.2022 до 30.09.2025 державний виконавець визначила загальну суму боргу станом на 06.10.2025 у розмірі 161665,98 грн, не врахувавши сплачені позивачкою на користь неповнолітньої доньки у період з травня 2024 року до жовтня 2024 року суми коштів (у розрахунку за вказаний період у графі сплачено відображено – “0”, а.с. 46-47).

За таких обставин, суд доходить висновку, що державний виконавець, маючи відомості про сплату позивачкою на користь неповнолітньої доньки аліментів за період із травня 2024 року до жовтня 2024 року, безпідставно не врахувала перераховані суми коштів за вказаний період під час визначення розміру заборгованості позивачки, а тому невірно визначила заборгованість позивачки зі сплати аліментів станом на 06.10.2025 в межах виконавчого провадження № 68849437 у розмірі 161665,98 грн.

Суд врахував, що виконавчий збір у відповідності до ч. 2 ст. 27 Закону № 1404-VIII стягується у розмірі 10 відсотків суми заборгованості із сплати аліментів. Таким чином, враховуючи висновки суду про невірне визначення заборгованості позивачки зі сплати аліментів, суд доходить висновку, що виконавчий збір у ВП № 68849437 державний виконавець нарахувала неправомірно, у зв`язку із чим постанову № 68849437 від 14.10.2025 про стягнення виконавчого збору належить визнати протиправною та скасувати.

Суд також враховує інші аргументи сторін, зазначені у заявах по суті справи, однак зауважує, що встановлені судом обставини є самостійними та достатніми підставами для прийняття рішення по суті спору.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити повністю.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує таке.

У позовній заяві позивач просить відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 132 КАС України такі витрати належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з вимогами ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. ч. 6-7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з абз. 1 ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Суд врахував, що в обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач подав суду договір про надання правової допомоги від 23.02.2026 у якому визначено фіксовану суму гонорару адвоката у розмірі 5000 грн, та квитанцію № 19727750800 від 23.02.2026 на суму 5000,39 грн.

Разом з тим, суд враховує покликання представниці відповідача про те, що представник позивача у позовній заяві частково використав не чинні правові норми, зокрема, частини 2 статті 27 Закону України “Про виконавче провадження” та застарілу правову позицію Великої Палати Верховного Суду, та вважає, що в цьому випадку є підстави для зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 1000 грн.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору, суд враховує таке.

Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що позовні вимоги позивачки підлягають задоволенню, то судові витрати, які підлягають відшкодуванню, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 – 246, 271, 272, 287, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Звенигородського відділу державної виконавчої служби у Звенигородському районі Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Лужанської Олени Олександрівни від 14.10.2025 № 68849437 про стягнення виконавчого збору у розмірі 16166,60 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Звенигородського відділу державної виконавчої служби у Звенигородському районі Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн 96 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 (одна тисяча) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

1) позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 );

2) відповідач – Звенигородський відділ державної виконавчої служби у Звенигородському районі Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (20202, Черкаська обл., Звенигородський р-н, м. Звенигородка, пров. Віктора Погорілого, 1, код ЄДРПОУ 40291673).

Рішення складене у повному обсязі та підписане 30.03.2026.

Суддя Василь ГАВРИЛЮК