Рішення від 29 березня 2026 р. у справі №520/24594/25 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

30 березня 2026 року справа № 520/24594/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Супрун Ю.О. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під.3, пов. 2, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61022, код ЄДРПОУ 14099344), третя особа, яка бере участь на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Варшавська, буд. 3-Б, смт. Макарів, Київська обл., Бучанський р-н, 08001, код ЄДРПОУ 22933548) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Адвокат, Зачепіло О.М., діючи в інтересах позивача звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 27.06.2025 про відмову ОСОБА_1 , рнокпп: НОМЕР_1 , у призначенні дострокової пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу період роботи з 22.08.1994 по 01.11.1994 та період навчання в педагогічному училищі з 1990 по 1994 роки.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву від 27.06.2025 ОСОБА_1 та призначити дострокову пенсію за віком, як матері, що здійснює виховання дитини з інвалідністю відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 11.09.2023.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона звернулась із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п. 3. ч. 1 ст. 115 Закону України від 09 липня 2003 року №1058- IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Однак, рішенням від 27.06.2025 №253950010526 було відмовлено в призначенні пенсії, оскільки за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 22.08.1994 по 01.11.1994 згідно з записами трудової книжки НОМЕР_2 з підстав наявності виправлення в даті прийом у на роботу та за висновком лікарсько-консультативної комісії від 19.06.2025 №17 не підтверджено, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку. Вважаючи таке рішення протиправним, позивачка звернулась до суду з відповідним позовом.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 18.09.2025 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

На тривалість виготовлення процесуального документу вплинула обставина знаходження судді Супрун Ю.О., у щорічній відпустці та на лікарняному.

Крім того, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України №376 від 28.02.2025, місто Харків у період з 24.02.2022 по 15.09.2022 належало до території активних бойових дій, а з 15.09.2022 по теперішній час є територією можливих бойових дій.

В зв`язку із здійсненням діяльності Харківським окружним адміністративним судом з відправлення правосуддя в умовах ведення бойових дій на території Харківської міської територіальної громади, розгляд справи було відтерміновано.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до положень ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно з положеннями ч.ч. 2, 3, 4, 5 ст. 262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п`ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якому позивач наполягав на задоволенні позовних вимог в повному обсязі з огляду на їх обґрунтованість та доведеність.

Дослідивши доводи позову, відзиву проти нього, відповіді на відзив, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком як матір особи з інвалідністю з дитинства, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №23950010526 від 27.06.2025 відмовлено у призначенні пенсії відповідно до п.1 п.п. 3 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю висновку лікарсько-консультаційної комісії про встановлення інвалідності ОСОБА_2 до досягнення шестирічного віку та виписку з акту огляду МСЕК та відсутністю необхідного страхового стажу.

Підставою для відмови вказано, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано:

- період роботи з 22.08.1994 по 01.11.1994 згідно з записами трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки наявне виправлення в даті прийом у на роботу, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29 липня 1993р. №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993р. За № 110.

За висновком лікарсько-консультативної комісії від 19.06.2025р. №17 не підтверджено, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, оскільки висновок не містить посилання на наказ Міністерства праці та соціальної політики України Міністерства фінансів України від 08 листопада 2001 року №454/471/516 та наказу МОЗ від 11.07.2005 №34, відсутнє посилання на медичні висновки з медичними показами щодо визнання дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

Крім того судом встановлено, що відповідно до розрахунку стажу позивачці зараховано період навчання з 22.09.1992 по 01.07.1994 року.

Не погоджуючись із відмовою відповідача, вважаючи рішення протиправним та вважаючи що має право на зарахування до стажу періоду навчання з 1990 по 1994 рік, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 №1058-1V.

Відповідно до положень статті 5 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 9 липня 2003 року №1058-IV (надалі - Закон №1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 115 Розділу XIV "Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян" Закону № 1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.

До стажу роботи зараховується також час догляду за інвалідом I групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду (п. «є» ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).

Водночас, ч. 1 ст. 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) передбачено, що жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти "є" і "ж" статті 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії.

Отже, із аналізу п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-IV та ч. 1 ст. 17 Закону № 1788-XII слідує, що право на призначення дострокової пенсії мають матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку та восьмирічного віку. До осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.

Відповідно до п. 2.18 Порядку № 22-1 визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності).

Отже, право на призначення дострокової пенсії у матерів дитини інваліда або інваліда з дитинства виникає у разі наявності таких умов: виховання дитини інваліда або інваліда з дитинства до восьмирічного віку та/або шестирічного віку; досягнення 50-річного віку жінкою, яка виховувала дитину інваліда або інваліда з дитинства; наявність страхового стажу роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дитиною (дітьми).

Суд зауважує, що до числа осіб інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-IV однією з необхідних умов для набуття права на дострокову пенсію матерями дітей інвалідів є виховання дитини інваліда або інваліда з дитинства до шестирічного віку.

У свою чергу, пункт 2.18 Порядку № 22-1 передбачає, що визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується, зокрема, випискою з акта огляду в МСЕК, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку надається висновок ЛКК про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення вказаного віку. У разі визнання інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років.

Таким чином, ст. 17 Закону № 1788-ХІІ, як і п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-IV не передбачають такої обов`язкової умови для призначення дострокової пенсії за віком, як встановлення дитині інвалідності до досягнення 6-річного віку та надання відповідного висновку лікарсько-консультативної комісії, а лише умову виховання інваліда з дитинства до цього віку.

Так, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Харківській області прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії № 253950010526 від 27.06.2025.

Зі змісту вказаного рішення вбачається, що відповідно до пункту 2.18 Порядку Подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою, Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції У України 27.12.2005 за №1599/11846 (далі-Порядок) визнання особою в інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується, випискою з акту огляду у МСЕК, огляду у МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги.

За висновком лікарсько-консультативної комісії від 19.06.2025р. №17 не підтверджено, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, оскільки висновок не містить посилання на наказ Міністерства праці та соціальної політики України Міністерства фінансів України від 08 листопада 2001 року №454/471/516 та наказу МОЗ від 11.07.2005 №34, відсутнє посилання на медичні висновки з медичними показами щодо визнання дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

В призначенні пенсії відмовлено, оскільки відсутній висновок лікарсько-консультаційної комісії про встановлення інвалідності ОСОБА_2 до досягнення шестирічного віку та виписку з акту огляду МСЕК.

Перевіряючи обґрунтованість вказаних доводів, суд зазначає наступне.

Відповідно до Витягу з медичної картки амбулаторного, стаціонарного хворого, виданого Київською обласною дитячою лікарнею від 20.08.2002 р. ОСОБА_2 було рекомендовано надати інвалідність згідно з Наказом 454/471/516 Розділ ІХ пункт 3, H90.4.

Так, відповідно до Висновку про час настання інвалідності №17 від 19 червня 2025 року, виданого Броварською багатопрофільною клінічною лікарнею, профіль МСЕК- Броварська дитяча лікарська-консультативна комісія зазначає, що ОСОБА_2 знаходиться на обліку з діагнозом двобічна сенсоневральна туговухість, глухота справа та підлягав інвалідності з 07.04.2000 року у віці 4,5 років.

Відповідно до вищезгаданого Висновку ОСОБА_2 був визнаний МСЕК інвалідом дитинства з 13.08.2002 року до 13.10.2013 року.

Наявність медичних показань для визнання ОСОБА_2 підтверджується й іншими медичними висновками, витягами з медичної картки та аудіограмою.

Відповідно до Довідок про призначення надбавки на догляд за дитиною інвалідом з малозабезпеченої сім`ї, виданою від 19.08.2005 року та Довідкою про призначення надбавки на догляд за дитиною-інвалідом від 15.02.2006 року ОСОБА_1 була призначена надбавка на догляд за дитиною-інвалідом з малозабезпеченої сім`ї відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 04.08.2005 року по 03.02.2006 року.

Отже, наявними у справі доказами в повній мірі підтверджено, що хвороба дитини позивача мала вроджений характер. Зазначене, на переконання суду, доводить той факт, що дитина позивача мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, водночас доказів встановлення інвалідності матеріали справи не містять.

Разом із тим, суд наголошує, що ст. 17 Закону № 1788-ХІІ, як і п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-IV не передбачають такої обов`язкової умови для призначення дострокової пенсії за віком, як встановлення дитині інвалідності до досягнення 6-річного віку та надання відповідного висновку лікарсько-консультативної комісії, а лише умову виховання інваліда з дитинства до цього віку.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в ухвалі від 05.09.2018 року у справі № 330/2181/16-а (№ К/9901/16153/18).

Суд зауважує, що п.2.18 Порядку № 22-1 не суперечить положенням статті 17 Закону №1788-ХІІ та статті 26 абзацу 4 пункту 3 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV, оскільки не встановлює та/або не змінює механізм призначення такого виду пенсії.

При цьому, визначальною умовою для призначення дострокової пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства є виховання до шестирічного віку саме дитини з інвалідністю з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань. Тобто при вирішенні питання про наявність права на призначення такого виду пенсії враховується не тлумачення поняття «інваліда з дитинства», а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності.

Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, суд вважає, що ОСОБА_1 має право на призначення дострокової пенсії за віком на підставі п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058-ІV, оскільки виховувала дитину-інваліда та надала усі наявні в неї документи, які передбачені пунктом 2.18 Порядку №22-1.

Крім того, щодо наявності необхідного страхового стажу, суд зазначає наступне.

Оскаржуваним у цій справі рішенням до страхового стажу позивачці не зараховано період роботи з 22.08.1994 по 01.11.1994 згідно з записами трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки наявне виправлення в даті прийом у на роботу, що на думку відповідача, не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29 липня 1993р. №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993р. За № 110.

Суд зазначає, що згідно з ч.ч. 1, 2, 4 ст. 24 вказаного Закону страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

До набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» спірні правовідносини регулював Закон України «Про пенсійне забезпечення».

Положеннями ч. 1 ст. 56 вказаного Закону було передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.п. 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Зазначені норми права вказують на те, що першочергово страховий стаж встановлюється на основі трудової книжки і лише в разі її відсутності або відсутності записів у трудовій книжці трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 надала відповідачу трудову книжку серії НОМЕР_3 , яка містить записи про періоди роботи позивача, зокрема, щодо спірного періоду з 22.08.1994 по 01.11.1994 в ДВЗ №303 Харківського району м. Києва на посаді вихователя.

Разом із тим, записи в трудовій книжці позивача Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області визнало недостатніми для підтвердження трудового стажу.

Відповідачем вказано, що до страхового стажу не зараховано період з 22.08.1994 по 01.11.1994 в ДВЗ №303 Харківського району м. Києва, оскільки наявне виправлення в даті прийом у на роботу.

У спірний період роботи позивача порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58.

Відповідно до пунктів 1.1, 2.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.

За змістом пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Відтак, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця.

Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, в зв`язку з чим недотримання правил ведення трудової книжки не може спричиняти жодних негативних наслідків для особи якій належить трудова книжка, та відповідно не може впливати на її особисті права.

Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист, в тому числі і щодо вирішення питання призначення пенсії за віком.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 19.12.2019 у справі №307/541/17 підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи, а не правильність записів у трудовій книжці.

Суд наголошує на тому, що всі записи в трудовій книжці ОСОБА_1 виконані послідовно (дати вчинення записів про прийняття на роботу узгоджуються із датами записів при звільнення з попередніх місць роботи), не місять суперечливих відомостей про періоди страхового стажу та узгоджуються між собою.

Також суд враховує, що відповідач не ставить під сумнів достовірність записів, внесених до трудової книжки позивача, а вказує на окремі недоліки під час заповнення трудової книжки.

Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області не врахувало, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідних періодів роботи до страхового стажу, оскільки визначальним для вирішення питання про призначення пенсії є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Таким чином, зазначені відповідачем недоліки щодо виправлення не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії та позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист.

Крім того, факт прийняття позивачки на посаду вихователя в дошкільний заклад № 303 Харківського району міста Києва 22.08.1994 року, наказ № 25 & 8 по Д/З № 303 від 15.08.1994 року підтверджується довідкою №4 від 15.07.2025 виданої Дошкільним навчальним закладом №303.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 27.06.2025 № 253950010526 про відмову ОСОБА_1 у призначенні дострокової пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу період роботи з 22.08.1994 по 01.11.1994 підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу період навчання в педагогічному училищі з 1990 по 1994 роки, суд зазначає наступне.

Як вже встановлено судом, відповідно до розрахунку стажу позивачці зараховано період навчання з 22.09.1992 по 01.07.1994 року, при цьому оскаржуване рішення не містить висновків щодо не зарахування даного періоду.

Обґрунтовуючи вказану вимогу позивач вказує, що період навчання мав бути зарахований відповідачем з 1990 по 1994 рік, оскільки вказаний період, на думку позивачки, підтверджується Трудовою книжкою НОМЕР_4 , Дипломом молодшого спеціаліста Серії ІК №000252 від 1 липня 1994 року, Додатком до диплома молодшого спеціаліста Серії НОМЕР_5 , Довідкою Київського столичного університету ім. Бориса Грінченка від 27.03.2025 року, Додатком до диплома Серії НОМЕР_5 , дата видачі диплому від 27.03.2025 року.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

Судом досліджено диплом молодшого спеціаліста Серії ІК №000252 від 1 липня 1994 року та встановлено, що в ньому наявний лише рік вступу без зазначення числа і дати, а саме 1990 рік, так само трудова книжка позивачки містить відомості про навчання з 1990 по 1994 без вказання дат.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі – Закон № 1058) страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Зазначена норма Закону № 1058 набрала чинності з 1 січня 2004 року.

Отже, за період до 01.01.2004 страховий стаж враховується на підставі документів про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (надалі – Порядок № 637).

Відповідно до п. «д» ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788 до стажу роботи, який дає право на пенсію, зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах з підготовки кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Відповідно до Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пунктом 2.19 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58, передбачено внесення окремим рядком запису, зокрема, про час навчання у вищих навчальних закладах з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів.

Якщо в записах трудової книжки відсутні вищезазначені відомості про періоди навчання, то відповідно до п. 8. Порядку № 637 час навчання у вищих навчальних, професійних, навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі та клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

Щодо зарахування до страхового стажу періоду навчання після 01.01.2004 року, то статтею 11 Закону № 1058 визначений перелік осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню.

Отже, якщо в дипломі вказано лише рік вступу, стаж для періодів до 1 січня 2004 року зараховується на підставі довідки з навчального закладу про тривалість навчання або запису в трудовій книжці (за наявності), що підтверджують навчання на денній формі.

Разом із тим, як встановлено судом, позивачкою надавалась до відповідача Довідка Дошкільного навчального закладу №303 №063/01-574 від 27.03.2025 року, в якій підтверджено, що ОСОБА_3 дійсно навчалася в Київському міському педагогічному училищі №2 ім. К.Д. Ушинського. 22.09.1992 вступила до Київського міського педагогічного шляхом переведення з Слободського училища №2 педагогічного «Дошкільне виховання», училища на спеціальність 01.07.1994 закінчила форма навчання - денна (наказ від 22.09.1992 №267). ім. К.Д. Ушинського та Київське міське педагогічне училище №2 образотворчої здобула кваліфікацію вихователя, керівника.

Отже, оскільки Довідкою Дошкільного навчального закладу №303 №063/01-574 від 27.03.2025 року підтверджено дату вступу 22.09.1992 підстав для зобов`язання відповідача зарахувати до стажу період навчання з 1990 року відсутній, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву від 27.06.2025 ОСОБА_1 та призначити дострокову пенсію за віком, як матері, що здійснює виховання дитини з інвалідністю відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 11.09.2023, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

З огляду на положення КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Тобто, спосіб захисту має враховувати суть правопорушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем.

Відповідно до правової позиції палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.01.2006 року, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 року у справі за позовом ТОВ "Аскоп-Україна" до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів зазначив, що "спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення".

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Засіб захисту, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02).

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.

Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до абзацу 3 пункту 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду "Про судове рішення в адміністративній справі" від 20.05.2013 № 7, суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту за винятком випадків, коли суб`єкт владних повноважень відповідно до закону приймає рішення на власний розсуд.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Отже, питання щодо призначення і виплати пенсії у даному випадку не входить до компетенції суду.

Враховуючи вищезазначене, оскільки суд не може перебирати на себе функцій суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта, суд приходить до висновку, що для ефективного захисту прав позивача є підстави для задоволення позову шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву від 19.06.2025 ОСОБА_1 про призначення дострокової пенсії за віком, як матері, що здійснює виховання дитини з інвалідністю відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Підстави для зобов`язання відповідача призначити з 11.09.2023 року пенсію відсутні з підстав викладених судом вище.

Крім того суд зауважує, що датою звернення позивача з заявою про призначення дострокової пенсії за віком, як матері, що здійснює виховання дитини з інвалідністю відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є 19.06.2025 року, а не 27.06.2025 року, як вказано позивачем в позовних вимогах.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 139, 241, 243, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під.3, пов. 2, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61022, код ЄДРПОУ 14099344) , третя особа, яка бере участь на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Варшавська, буд. 3-Б, смт. Макарів, Київська обл., Бучанський р-н, 08001, код ЄДРПОУ 22933548) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 27.06.2025 № 253950010526 про відмову ОСОБА_1 у призначенні дострокової пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під.3, пов. 2, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61022, код ЄДРПОУ 14099344) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_1 ) період роботи з 22.08.1994 по 01.11.1994 рік.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під.3, пов. 2, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61022, код ЄДРПОУ 14099344) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_1 ) від 19.06.2025 про призначення дострокової пенсії за віком, як матері, що здійснює виховання дитини з інвалідністю відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61022, код ЄДРПОУ 14099344) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в частині задоволення позовних вимог в сумі 605 грн. (шістсот п`ять) 62 коп..

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано - 30.03.2026, враховуючи час перебування судді у відпустці та з урахуванням наявності безпечних умов для життя та здоров`я учасників процесу, суддів та працівників суду.

Суддя Супрун Ю.О.