Рішення від 29 березня 2026 р. у справі №520/853/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2026 року Справа № 520/853/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садової М. І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

у с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність комісії по призначенню виплат одноразової грошової винагороди відповідно до постанови КМУ «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» від 11.02.2025 №153 (надалі – Постанова КМУ № 153, Постанова № 153) при військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не вирішення питання про відповідність ОСОБА_1 приписам абз.3 п.4 Постанови КМУ від 11.02.2025 № 153;

- скасувати рішення у вигляді протоколу № 290 від 27.10.2025 комісії по призначенню виплат одноразової грошової винагороди відповідно до Постанови КМУ від 11.02.2025 № 153 при військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, яке складено відносно ОСОБА_1 ;

- зобов`язати комісію по призначенню виплат одноразової грошової винагороди відповідно до Постанови КМУ від 11.02.2025 № 153 при військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України повторно розглянути питання про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди відповідно до Постанови КМУ від 11.02.2025 № 153 за підставою, визначеною абз.3 п.4 Постанови КМУ від 11.02.2025 № 153.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що позивачем 04.11.2022 року укладено контракт про проходження служби на посаді особи рядового складу з Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України строком на три роки. На час укладення контракту та зарахування до списків особового складу частини, позивачу 22.01.2002 року народження виповнилось повних 20 років.

Реалізуючи своє право, передбачене Постановою № 153 на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, позивач звернувся до відповідача. Рішенням у вигляді Протоколу № 290 від 27.10.2025 засідання комісії по призначенню виплат одноразової грошової винагороди відповідно до Постанови КМУ від 11.02.2025 № 153 при військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України вказано, що позивачу вказаний вид виплат не перебачений через недостатність кількості участі у бойових діях. Про існування вказаного рішення позовна сторона дізналась 17.12.2025, отримавши його супровідним листом відповідача від 09.12.2025. Позивач подав рапорт про звільнення з військової служби за закінченням строку контракту 04.11.2025 та відповідним наказом відповідача від 04.11.2025 № 309 з позивачем припинено контракт та з 04.11.2025 року позивача виключено зі списків особового складу частини. Приписами Постанови №153 та Порядку №153 чітко передбачено право особи, яка брала безпосередню участь у бойових діях строком менше шести місяців на дату набрання чинності вказаною постановою - 13.02.2025, із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених). Попри те відповідачем не вирішено право позивача на одноразову грошовому винагороду застосовуючи принцип пропорційності безпосередньої участі у бойових діях у відповідності до абзаце третього пункту 4 постанови № 153. Просить позов задовольнити.

Відповідачем подано до суду відзив, який містить заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що позивач брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить менше шести місяців, а саме 72 днів. Отже, з огляду на положення абз. 2 п. 4 Постанови №153, позивач не набув права на виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, адже позивач брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить менше шести місяців. Таким чином, у позивача відсутня одна з необхідних складових для набуття права на виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах – безпосередня участь в бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців. Просить у позові відмовити.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив. Наводить аргументи про те, що відповідач наполягав на недостатність кількості участі у позивача у бойових діях, для відповідності позивача праву, передбаченому абзацом 2 пункту 4 Постанови №153 на отримання одноразової грошової винагороди 1 млн. грн. Недостатність у позивача кількості участі у бойових діях, для відповідності позивача праву, передбаченому абзацом 2 пункту 4 Постанови №153 на отримання одноразової грошової винагороди 1 млн. грн. позивачем не заперечується, однак підстави виникнення спору є зовсім іншими та полягають у невирішені відповідачем можливості пропорційного обчислення вказаного виду виплат, як то визначено абзацом 3 пункту 4 Постанови №153. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 27.01.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Розгляд і вирішення адміністративної справи проводиться за правилами письмового провадження на підставі матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд прийшов до наступного.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено копією паспорта громадянина України, документ № НОМЕР_2 та витягом з реєстру територіальної громади від 15.08.2023.

Суд установив, 04.11.2022 між позивачем та Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України укладено контракт про проходження громадянином України військової служби у національній гвардії України на посаді осіб рядового складу строком на три роки.

06.12.2022 позивач зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, що підтверджено копією з витягу з наказу від 06.12.2022 № 348.

Згідно з відомостей наказів відповідача стосовно позивача про кількість днів особового складу, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України: від 05.01.23 № 7 - оголошено кількість днів 26 з 06 по 31 грудня 2022, від 04.03.2023 № 73 - оголошено кількість днів 28 з 01 по 28 лютого 2023, від 05.04.2023 № 111 - оголошено кількість днів 10, 01 березня 2023 та з 15 по 23 березня 2023, від 07.09.2023 № 272 – оголошено кількість днів 5 з 18 по 22 серпня 2023, від 09.10.2023 № 302 – оголошено кількість днів 2 з 15 по 16 вересня 2023, від 10.02.2025 № 44 – оголошено кількість днів 1, 14 січня 2025.

04.11.2025 припинено контракт від 04.11.2022 та виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Під час проходження військової служби позивач подав рапорт до відповідача про виплату йому одноразової грошової винагороди у відповідності до Постанови КМУ № 153.

Відповідно до рішення комісії по призначенню виплат одноразові винагороди відповідно до Постанови №153, оформленого протоколом від 27.10.2025 № 290, установлено, що згідно з пунктом 4 Постанови № 153, військовослужбовцям, які були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, після 24 лютого 2022 року у віці до 25 років, з числа осіб, які проходили строкову військову службу та брали участь у бойових діях не менше одного повного облікового періоду (тобто не менше 30 календарних днів), виплачується одноразова грошова винагорода у розмірі 1 000 000 гривень за 6 повних місяців (180 днів) участі. Загальна тривалість участі в бойових діях становить 72 дні, що дорівнює 2 повним сумарно обчисленим періодам (1 сумарно обчислений період - 30 календарних днів). Старший солдат ОСОБА_1 був зарахований до списків особового складу військової частини наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 06.12.2022 № 348 с/ч уклав контракт у військовій частині НОМЕР_3 НГУ про проходження військової служби в Національній гвардії України строком до оголошення демобілізації від 04.11.2022. Висновок: загальна тривалість участі у бойових діях старшого солдата ОСОБА_1 у військовій частині НОМЕР_1 НГУ становить 72 дні. На підставі наданих підтверджуючих документів одноразова грошова виплата 1 млн гривень не передбачена.

Позивач вважає відмову відповідача протиправною у зв`язку із чим звернулася до суду за захистом свого права із відповідним позовом.

Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

В силу статті 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон 2232-ХІІ).

Частиною 3 статті 1 Закону 2232-ХІІ визначено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно з частиною 9 статті 1 Закону 2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

11 лютого 2025 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», якою затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі Порядок № 153).

Пунктом 3 вказаної постанови установлено, що учасниками експериментального проекту є, зокрема: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили.

Пунктом 4 Постанови № 153 установлено, що:

особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Порядок № 153 визначає механізм реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Держприкордонслужбі під час воєнного стану (далі - експериментальний проект) та особливості залучення під час воєнного стану на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби на посади рядового складу громадян України віком від 18 до 25 років, проходження ними військової служби, а також створення для цього відповідних умов.

Метою експериментального проекту є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього (пункт 1 Порядку №153).

За приписами п.2 Порядку № 153 під час воєнного стану в рамках реалізації експериментального проекту на військову службу за контрактом до Збройних Сил, … на посади рядового складу строком на один рік можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 до 25 років (далі - окремі категорії громадян).

Згідно із п.4 Порядку № 153 окремі категорії громадян укладають контракт, форма якого затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану.

Аналіз положень пункту 4 Постанови КМУ №153 дає підстави суду дійти висновку, що на одержання одноразової грошової винагороди в розмірі 1 млн. гривень за тривалість проходження служби в бойових умовах мають право військовослужбовці за наявності одночасно таких умов:

- які до набрання чинності цією постановою (11.02.2025 року) у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (надалі – абзац-1);

- проходять військову службу ( надалі – абзац-2);

- брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою (11.02.2025 року) ( надалі – абзац-3).

Щодо наявності цих ознак, суд прийшов наступного.

Суд бере до уваги, що умови п. 4 Постанови № 153, які необхідні для виплати такої винагороди, а саме вказані вище абзаци-1 та -2 сторонами не заперечуються, а тому не підлягають доказуванню у відповідності до п. 1 ст. 78 КАС України та така умови підтверджені доказами, які містяться у матеріалах справи, а тому суд бере до уваги їх наявність у позивача.

Разом із тим, ще однією з обов`язкових умов для виплати одноразової грошової винагороди є також безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком не менше шести місяців за сукупністю протягом дії контакту (абзац-3).

Відповідач заперечує право позивача на отримання одноразової грошової винагороди відповідно до Постанови № 153, оскільки загальний строк участі у бойових діях становить менше ніж шість місяців, а саме 72 дні, а тому відсутні підстави для застосування абзацу другого п. 4 Постанови № 153.

Суд повторно відмічає, дійсно копіями наказів та протоколом відповідача від 27.10.2025 підтверджується безпосередня участь позивача у бойових діях в районах введення бойових дій 72 дні.

Натомість позивач наводить аргументи про те, що під час розгляду його рапорту відповідач не вирішив право позивача на одноразову грошову винагороду у відповідності до абзацу третього частини 4 цієї постанови.

Щодо права позивача на виплату одноразової грошової винагороди пропорційна часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах введення бойових дій у відповідності до п. 4 постанови №153, суд прийшов наступного.

Суд повторно зазначає, що відповідно до пункту 4 Постанови № 153 установлено, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень; військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Із протоколу комісії відповідача від 27.10.2025 № 290 суд не установив, що таким обставинам було надано оцінку за наявності участі менше шести місяців право позивача на виплату одноразової грошової винагороди виходячи із засад пропорційності участі у бойових діях з урахуванням положень постанови №153.

Крім того, позивач до кримінальної, адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення, дисциплінарних відповідальності не притягався, про що зазначено відповідачем у протоколі від 27.10.2025 № 290.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

З огляду на викладене вище суд дійшов висновку про протиправність прийнятого рішення суб`єкт владних повноважень, яке оформлено протоколом від 27.10.2025 № 290, а відтак таке слід скасувати.

Відповідно до пункту 4 частини другої та частини четвертої статті 245 КАС України суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення на користь позивача лише за умови, що: позивач виконав усі вимоги закону для отримання відповідного рішення; орган влади не має дискреції, тобто не має права обирати між кількома варіантами поведінки.

Якщо ж для вирішення питання орган влади повинен здійснити оцінку документів, перевірити їх відповідність, витребувати додаткові відомості, усунути розбіжності або використати інші інструменти, що належать до його компетенції, суд не вправі підміняти собою адміністративний орган, а має лише зобов`язати його розглянути заяву та ухвалити рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Така позиція є усталеною і узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2014 року у справі № 21-11а14 та від 22 квітня 2014 року у справі № 21-484а13, та у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2022 року у справі №520/12333/21, від 09 травня 2024 року у справі №580/3690/23, від 08 грудня 2025 року в справі №420/13975/24.

Ураховуючи встановлені судом обставини та те, що саме до повноважень відповідача віднесено подання висновку щодо можливості призначення та виплати одноразової грошової винагороди, перевірку наявності ознак передбачених пунктом 4 Постанови №153, суд дійшов переконання, що належним способом захисту порушеного права буде зобов`язати відповідача повторно розглянути рапорт позивача щодо виплати одноразової грошової винагороди пропорційно часу участі у бойових діях в районах введення бойових дій у відповідності до постанови КМУ №153, з урахуванням висновків суду.

Щодо позовної вимоги про визнання бездіяльності відповідача протиправною щодо не розгляду рапорту позивача у відповідності до абзацу третього частини 4 Постанови КМУ №153, суд прийшов наступного.

Суд вважає за необхідне зазначити, що дії суб`єкта владних повноважень - активна поведінка, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб, в той час коли протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Суд зазначає, що рапорт позивача про виплату йому одноразової грошової винагороди передбаченої Постановою №153 відповідачем розглянуто та прийнято суб`єктом владних повноважень відповідне рішення, яке цим судом рішенням скасовано, та зобов`язано повторно розглянути це питання згідно з вказаної постанови, а тому підстав вважати що відповідачем допущено бездіяльність з цього питання суд не установив, а відтак у цій частині позовних вимог слід відмовити.

Суд враховує позицію ЄСПЛ сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене доходжу висновку про задоволення позову частково.

Щодо клопотання позивача про поновлення строку звернення до суд із цим позовом передбаченого ст. 233 КЗпП України, суд відмічає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У силу ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 233 КЗпП (в редакції, чинній з 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

За приписами ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними.

Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 18.02.2022 у справі № 380/893/20, від 25.07.2022 у справі № 120/14148/21-а.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» вирішено погодитись з пропозицією Міністерства оборони стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану.

Верховним Судом при розгляді справи № 460/21394/23 у постанові від 21.03.2025 констатовано, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, до прикладу у вказаній справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).

Втім, матеріали справи не містять відомостей щодо нарахованих та виплачених позивачу сум грошового забезпечення у зв`язку зі звільненням.

В свою чергу, для правильного вирішення питання про дотримання чи пропуск позивачем строку звернення до суду необхідно з`ясувати, коли саме він отримав письмове повідомлення, що містило інформацію про суми грошового забезпечення, нараховані та виплачені йому при звільненні. Саме дата отримання такого письмового повідомлення відповідно до приписів статті 233 КЗпП є визначальною для початку перебігу строку звернення до суду в правовідносинах, що є предметом судового дослідження.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 11.04.2025 у справі № 520/27667/24.

Крім того, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 також зазначив, що тримісячний строк звернення до суду, передбачений ст. 233 КЗпП слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом в постанові від 25.09.2025 у справі № 340/1472/25, від 01.10.2025 у справі № 580/11545/24, від 07.11.2025 у справі № 160/26686/24.

Суд зазначає, що саме отримання інформації (листа, довідок) про виплату грошового забезпечення є подією, з якою пов`язаний початок перебігу строку звернення до суду.

З огляду на викладене вище суд дійшов переконання про те, що позивачем не пропущено тримісячний строк передбачений ч. 2 ст. 233 КЗпП України, а відтак відсутні підстави для застосування норм права щодо поновлення строку звернення до суду.

У відповідності до ст. 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється, у зв`язку із звільненням позивача від сплати судового збору у відповідності до Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 241-246, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України по призначенню виплат одноразової грошової винагороди відповідно до постанови КМУ «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» від 11.02.2025 №153, оформлене у вигляду протоколу від 27.10.2025 № 290 стосовно ОСОБА_1 .

Зобов`язати Військову частини НОМЕР_1 Національної гвардії України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про нарахування та виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , місце проживання – АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ;

відповідач Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, місцезнаходження – АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 .

Повне судове рішення складено та підписано суддею 30.03.2026.

Суддя М. І. Садова