Рішення від 29 березня 2026 р. у справі №120/15664/25 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

30 березня 2026 р. Справа № 120/15664/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Ю.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач) про визнання протиправним скасування рішення, стягнення моральної та матеріальної шкоди.

Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача зазначає, що батько позивача є особою з інвалідністю І групи, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_2 , за яким здійснює постійний догляд, відтак має відстрочку від призову під час мобілізації на особливий період та право на перетин державного кордону. 18.10.2025 прибув до пункту пропуску через державний кордон України ППр "Могилів - Подільський - Отач" МП-1695 з метою отримання консультативного висновку лікаря офтальмолога, у якого заплановано візит в Республіці Польща, м. Варшава. Для перетину державного кордону надано повний пакет документів, однак відповідачем прийнято рішення про відмову у перетині державного кордону. На думку представника позивача відповідачем прийнято необґрунтоване рішення, оскільки містить лише посилання на статті та пункти нормативного акту, яким керувався відповідач. Прийняття такого рішення завдало як моральної, так і матеріальної шкоди, яка підлягає стягненню.

Ухвалою від 28.11.2025 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Установлено строк для подання заяв по суті.

19.01.2026 через підсистему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позову заперечує, та клопотання про поновлення процесуального строку для подання відзиву. По суті позову відповідач вказав, що 18.10.2025 посадова особа здійснювала перевірку документів громадянина України ОСОБА_1 , який на паспортний контроль, як підставу для перетину ДКУ військовозобов`язаного громадянина України під час дії воєнного стану надав, зокрема, паспорт та ідентифікаційний номер ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 , паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_4 , витяг з реєстру територіальної громади від 17.10.2025 №2025/015260080, військового обліковий документ з додатку «Резерв+» із відміткою про наявність відстрочки в порядку п. 13 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 від 10.01.1984, паспорт та ідентифікаційний номер ОСОБА_2 серії НОМЕР_6 , паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_7 , витяг з реєстру територіальної громади від 17.10.2025 №2025/015260249, посвідчення особи з інвалідністю серії НОМЕР_2 від 02.09.2024, довідку МСЕ №054767 серії 2-18 ВА, консультативний висновок спеціаліста від 12.08.2025, свідоцтво про шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 09.06.2022 серії НОМЕР_8 , свідоцтво про смерть ОСОБА_4 від 29.03.2023 серії НОМЕР_9 , протокол перевірки технічного стану транспортного засобу серії НОМЕР_10 № 00990-000867-25, докази реєстрації запланованого візиту до лікаря офтальмолога, акцепт оферти договору комплексного страхування подорожуючих за кордон №ЕМВ.002779075 від 15.10.2025 щодо ОСОБА_2 , поліс UA048.41360357 від 18.10.2025 щодо транспортного засобу PEUGEOT НОМЕР_11 , акцепт оферти договору комплексного страхування подорожуючих за кордон №EMB.002778895 від 15.10.2025.

Після проведення опитування та фільтраційних заходів встановлено, що гр. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батько позивача, 18.10.2024 перетинав кордон у супроводі свого сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а останній станом на 18.10.2025 на територію України не повернувся. Відтак, відносно ОСОБА_7 скеровано повідомлення про виявлення кримінального правопорушення № 13169-25-Вих. від 18.10.2025, таким чином в діях ОСОБА_7 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 332 КК України.

У подальшому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батько позивача відмовився від перетину державного кордону та вибув з пункту пропуску у супроводі працівників НПУ, тож у позивача зникла підстава для перетину державного кордону. Тому, начальником 2 групи ІПК відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_4 " (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_5 " (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_6 лейтенантом ОСОБА_8 прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Таким чином, вказаний факт свідчить про можливу участь в діяльності, спрямованій на незаконне переміщення осіб призовного віку через державний кордон України. Відтак, уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону обґрунтовано, на основі даних перевірки обох осіб, які перетинали державний кордон, та на підставі фактичних даних про неодноразовий перетин особою з інвалідністю - ОСОБА_7 у супроводі осіб саме чоловічої статі, які за інших обставин обмежені в перетині державного кордону в умовах воєнного стану, встановила штучність та протиправність створених позивачем та особою, яку він супроводжував, ознак відповідності вимогам, передбаченим пунктом 2-1 Правил перетину ДКУ, оскільки за реальних та дійсних обставин справи особа, яку супроводжував позивач може повернутись з-за кордону вже без здійснення постійного догляду останнім. Тому позивач не підпадає під положення п. 2-1 Правил перетину ДКУ, у зв`язку із чим, у відповідності до вимог та в порядку, визначеному ч. 1 ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль» прийнято Рішення №МП-1956 від 18.10.2025 про відмову в перетинанні державного кордону України.

Відповідач вважає, що чинним законодавством передбачено можливість встановлення законних обмежень щодо права вільного залишення території України громадянами в умовах воєнного стану.

Крім того, відповідач вказує, що рішення про відмову особі в перетині державного кордону України не тягне за собою юридичної заборони в перетині державного кордону в наступний раз (навіть одразу після повторного повернення в пункт пропуску), тобто має одноразове застосування та приймається на основі вивчення посадовою особою законодавчих підстав та поданих документів для перетину державного кордону саме в момент спроби його здійснення.

Щодо стягнення моральної та матеріальної шкоди, то позивачем не надано достатніх та допустимих доказів на підтвердження причинно - наслідкового зв`язку між прийняттям та оскаржуваного рішення та витратами позивача.

23.01.2026 через підсистему "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача зазначив, що доводи, викладені у відзиві, не спростовують доводи позовної заяви, а навпаки - такими, що підтверджують необґрунтованість рішення про відмову позивачу у перетині державного кордону. Відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача про поновлення процесуального строку для подання відзиву.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи позову, встановив наступне.

18.10.2025 позивач у супроводі батька ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю І групи, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_2 , з метою прибуття до офтальмологічного центру в Республіці Польща, м. Варшава, вул. Доменіко Мерліні, 9 прибув на власному транспортному засобі PEUGEOT 307 M1 державний номерний знак НОМЕР_11 прибув до пункту пропуску (пункт контролю) через державний кордон України ППр «Могилів-Подільський – Отач» МП-169. Як підставу для перетину ДКУ військовозобов`язаного громадянина України під час дії воєнного стану надав, зокрема, паспорт та ідентифікаційний номер ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 , паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_4 , витяг з реєстру територіальної громади від 17.10.2025 №2025/015260080, військового обліковий документ з додатку «Резерв+» із відміткою про наявність відстрочки в порядку п. 13 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 від 10.01.1984, паспорт та ідентифікаційний номер ОСОБА_2 серії НОМЕР_6 , паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_7 , витяг з реєстру територіальної громади від 17.10.2025 №2025/015260249, посвідчення особи з інвалідністю серії НОМЕР_2 від 02.09.2024, довідку МСЕ №054767 серії 2-18 ВА, консультативний висновок спеціаліста від 12.08.2025, свідоцтво про шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 09.06.2022 серії НОМЕР_8 , свідоцтво про смерть ОСОБА_4 від 29.03.2023 серії НОМЕР_9 , протокол перевірки технічного стану транспортного засобу серії НОМЕР_10 № 00990-000867-25, докази реєстрації запланованого візиту до лікаря офтальмолога, акцепт оферти договору комплексного страхування подорожуючих за кордон №ЕМВ.002779075 від 15.10.2025 щодо ОСОБА_2 , поліс UA048.41360357 від 18.10.2025 щодо транспортного засобу PEUGEOT НОМЕР_11 , акцепт оферти договору комплексного страхування подорожуючих за кордон №EMB.002778895 від 15.10.2025.

Рішенням від 18.10.2025 відмовлено в перетинанні державного кордону з підстав того, що ОСОБА_10 не має права на перетин державного кордону України під час введення на території України надзвичайного або воєнного стану у зв`язку з обмеженнями визначеними п. 2-1 - 2-22 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995.

Позивач не погоджується з прийнятим рішенням, тому звернувся до суду з вимогами про визнання його протиправним та скасування.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Статтею 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Воєнний стан в розумінні положеньст.1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 №389-VIII (далі Закон №389-VIII) - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст. 2 Закону №389-VIII).

Приписами частини 1 статті 8 Закону №389-VIII передбачено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів (п.6 ч.1ст.8 Закону №389-VIII); забороняти громадянам, які перебувають на військовому або спеціальному обліку у Міністерстві оборони України, Службі безпеки України чи Службі зовнішньої розвідки України, змінювати місце проживання (місце перебування) без дозволу військового комісара або керівника відповідного органу Служби безпеки України чи Служби зовнішньої розвідки України; обмежувати проходження альтернативної (невійськової) служби (п.16 ч.1ст.8 Закону №389-VIII).

Отже, право особи на вільний перетин державного кордону України, згідно з положеннями Конституції України та законодавчих норм, може бути обмежено в умовах воєнного стану.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-IX.

Пунктом 3 вказаного вище Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

У подальшому воєнний стан був продовжений Указами Президента України, який діє і по сьогодні.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Із вищевказаного слідує, що станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України може бути обмежене.

Відповідно до вимог ст. ст. 6, 10, 27, 28 Закону України Про Державну прикордонну службу України, Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, який виконує завдання щодо забезпечення недоторканості державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) зоні, є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону. Однією із функцій Держприкордонслужби, відповідно до чинного законодавства, є здійснення прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України осіб.

Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами (частина 3 статті 6 Закону України Про прикордонний контроль, далі - Закон №1710-VI).

Відповідно до вимог ст. 7 Закону №1710-VI, паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.

За обставин справи, спірним рішенням від 18.10.2025 відмовлено в перетинанні державного кордону з підстав того, що позивач не має права на перетин державного кордону України під час введення на території України надзвичайного або воєнного стану у зв`язку з обмеженнями визначеними п. 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995.

Водночас, як стверджує представник позивача, позивач для перетину державного кордону у супроводі свого батька, особи з інвалідністю І групи, надано повний пакет документів.

Так, в обґрунтування спірного рішення відповідач вказує, що на основі баз даних щодо перевірки обох осіб, які перетинали державний кордон, та на підставі фактичних обставин про неодноразовий перетин державного кордону особою з інвалідністю - ОСОБА_11 , встановлено, що останній у супроводі свого сина ОСОБА_6 18.10.2024 перетнув державний кордон, однак ОСОБА_12 станом на 18.10.2025 не повернувся на територію України. В подальшому, ОСОБА_5 відмовився від перетину державного кордону та вибув з пункту пропуску у супроводі працівників Національної поліції України.

З наведених підстав позивач не підпадає під положення п. 2-1 - 2-22 Правил перетину ДКУ, у зв`язку із чим, у відповідності до вимог та в порядку, визначеному ч. 1 ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль» прийнято Рішення №МП-1956 від 18.10.2025 про відмову в перетинанні державного кордону України відносно ОСОБА_1 .

Суд зазначає, що відповідно до п. 2-1 Правил перетинання державного кордону у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право, особи, які здійснюють постійний догляд за особами з інвалідністю I чи II групи і супроводжують таких осіб для виїзду за межі України, за наявності документів (посвідчення, довідки) про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або документів, що підтверджують інвалідність, та акта встановлення факту здійснення догляду. Акт встановлення факту здійснення догляду за особою з інвалідністю I чи II групи складається на підставі звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, до районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради із заявою про здійснення особою такого догляду. У випадку, якщо особа з інвалідністю I чи II групи є взятою на облік внутрішньо переміщеною особою, звернення із заявою про здійснення догляду подається за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. На підставі такого звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом сільської, селищної, міської ради не пізніше ніж протягом п`яти робочих днів після надходження заяви складається акт встановлення факту здійснення догляду в довільній формі. Зазначений акт надсилається заявнику або видається особисто за його бажанням.

Громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, зазначені в абзацах третьому - сьомому, дев`ятому і десятому цього пункту, які супроводжували осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, чи дітей, визначених пунктом 2-2 цих Правил, для виїзду за межі України, зобов`язані повернутися в Україну не пізніше повернення на територію України осіб, яких вони супроводжували.

В силу приписів п. 5 ст. 6 Закону України "Про прикордонний контроль" прикордонний контроль та пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів проводяться з урахуванням оцінки ризиків, що здійснюється за методиками, визначеними спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону.

Відповідно до п.п. 2, 3 Закону України "Про прикордонний контроль" у ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.

Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з урахуванням результатів оцінки ризиків можуть проводити перевірку підтверджуючих документів та повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон.

З аналізу наведених вище норм слідує, що посадова особа прикордонної служби наділена повноваженнями проводити опитування та перевірку інформації за результатами оцінки ризиків.

Суд наголошує, що в даному випадку підставою для виїзду позивача за межі України був супровід особи з інвалідністю, який за обставин встановлених посадовою особою прикордонної служби вже повертався з-за кордону без супроводжуючої особи. Більш того, на момент пропуску після встановлення відповідних обставин, батько позивача, особа яку супроводжують, відмовився від перетину державного кордону та вибув з пункту пропуску у супроводі працівників Національної поліції України.

Положення п. 2-1 Правил передбачають право особи на перетинання державного кордону, які здійснюють постійний догляд за особами з інвалідністю I чи II групи і супроводжують таких осіб для виїзду за межі України.

Враховуючи встановлені обставини, з урахуванням того, що під час проведення опитування та фільтраційних заходів батько позивача, особа з інвалідністю І групи, яку супроводжував позивач відмовився від перетину державного кордону та вибув з пункту пропуску, у позивача відпали законні підстави для перетину державного кордону.

Більш того, суд акцентує увагу, що ані у позовній заяві, ані у відповіді на відзив позивач та представник позивача не довели суду, що фактичні обставини, які стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення, не відповідають дійсним обставинам, а у позивача були законні підстави для перетину державного кордону за відсутності особи, яка потребує супрводу.

З приводу доводів представника позивача, що рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим, то суд зазначає таке.

Так, частиною 1 ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль» передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (ч. 2 ст. 14 наведеного вище Закону).

Наказ Міністерства внутрішніх справ України 05 червня 2023 року № 457 затверджено форми рішень про відмову в перетинанні державного кордону України.

Суд зауважує, що дана форма не містить такої вимоги для посадових осіб прикордонної служби, як конкретизацію підстав, передбачених ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», а отже посадові особи прикордонної служби не зобов`язані у своєму рішенні зазначати такі підстави.

При цьому, суд звертає увагу на те, що перелік підстав, передбачених ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», не є вичерпним, а передбачене ч. 1 ст. 33 Конституції України право кожного вільно залишати територію України може бути тимчасово обмежене в умовах воєнного стану, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а саме відповідно до Правил № 57.

Як вбачається із змісту оскаржуваного рішення, його форма відповідає затвердженій наказом Міністерства внутрішніх справ України 05 червня 2023 року № 457.

Відповідно до спірного рішення гр. ОСОБА_13 відмовлено в перетинанні державного кордону України з причини, що вищезазначений громадянин не має права на перетин державного кордону України під час введення на території України надзвичайного або воєнного стану у зв`язку з обмеженнями, визначеними п. 2-1 - 2-22 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995.

Водночас наявність такого недоліку, як не зазначення конкретної підстави для відмови у перетинанні кордону у спірному рішенні, не є безумовною підставою для скасування спірного рішення, яке в цілому відповідає критеріям, визначеним у частині другій статті 2 КАС України, та не впливає на його законність.

В контексті цього суд зазначає, що Верховний Суд, застосовуючи критерії статті 2 КАС України, у постанові від 17.08.2023 у справі № 380/7792/22 дійшов висновку, що враховуючи першочерговий пріоритет публічного інтересу, обумовлений безпрецедентним масштабом загрози для суверенітету та незалежності України, Суд приходить до висновку, що спосіб реалізації державою у тих умовах прав, свобод та інтересів її громадян визначався потребою мобілізації оборонних людських та матеріальних ресурсів для забезпечення захисту державності, а тому є співмірним із застосованим до позивача обмеженням та не є свавільним.

При цьому, суд зауважує, що спірне рішення відповідача вичерпало свою дію фактом його виконання, а тому за наявності на те законних підстав, які надають право позивачу на перетин державного кордону на виїзд з України та повного пакету документів, оскаржуване рішення жодним чином не створить перешкод для перетину кордону України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що суд дійшов висновку про правомірність спірного рішення, відсутні підстави для стягнення моральної та матеріальної шкоди.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні даного позову.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_12 ).

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_6 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_13 ).

Рішення суду складено 30.03.2026.

Суддя Бошкова Юлія Миколаївна