Постанова від 29 березня 2026 р. у справі №761/13100/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.

22-ц/824/2700/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 761/13100/25

30 березня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Янчука Максима Олександровича на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Романишена І.П., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, -

в с т а н о в и в:

У березні 2025 року ОСОБА_2 звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання.

В обґрунтування заявлених вимог зазначала, що 07.10.1995 року сторони уклали шлюб, який був зареєстрований 07.10.1995 року у Відділі реєстрації актів громадянського стану Баришівського району Київської області, про що зроблений актовий запис № 68.

У шлюбі народилися сини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (додаток 2) та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після розірвання шлюбу діти проживали із позивачем.

03 вересня 2018 року Шевченківським районним судом м.Києва було прийнято рішення про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 аліментів на утримання меншого сина, ОСОБА_3 у твердій грошовій сумі в розмірі 6000, 00 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Як зазначає позивач, ОСОБА_3 після досягнення 18 років продовжує навчання, відповідно до довідки № 376 від 18.03.2025, він навчається в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, факультет радіофізики, електроніки та комп?ютерних систем, освітній рівень - бакалавр, на денній формі навчання, закінчує навчання 30 червня 2028 року.

Для забезпечення потреб меншого сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в навчанні, харчуванні, підтримці здоров?я та розвитку, позивач змушена звернутися до суду із даним позовом.

З огляду на вище викладене просила суд стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , аліменти на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 8 290 грн., щомісячно з квітня 2025 року до припинення навчання ОСОБА_3 (червень 2028 року).

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання задоволено.

Стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у розмірі 8 290 грн., щомісячно, починаючи з 01 квітня 2025 року до дати закінчення навчання ОСОБА_3 , але не більше як до досягнення 23 років.

Рішення в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню в межах сплати суми платежу за один місяць.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь держави кошти судового збору в сумі 1 211 грн. 20 коп.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 21 серпня 2025 року заяву представника відповідача про перегляд заочного рішення від 12 червня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання - залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 18 вересня 2025 року представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Янчук М.О. подав апеляційну скаргу та просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що визначаючи розмір аліментів, суд першої інстанції встановив тверду суму 8 290 гривень щомісячно без будь-якого економічного обґрунтування, без аналізу доходів відповідача та без урахування принципу справедливості й співмірності.

Вказує на те, що суд першої інстанції недослідив матеріальне становище матері (позивача), її можливості самостійно утримувати повнолітнього сина; наявність у сина власних джерел доходів (стипендії, підробітку, інших виплат); розмір фактичних витрат на навчання та проживання, які могли б обґрунтувати заявлений розмір аліментів; майновий та фінансовий стан відповідача, його реальні доходи, наявність інших утриманців чи кредитних зобов`язань, що впливають на його спроможність сплачувати аліменти.

Вважає, що без встановлення цих обставин суд фактично ухвалив рішення на користь однієї сторони, не забезпечивши балансу інтересів, що є порушенням принципу справедливості, закріпленого у статті 3 ЦПК України.

06 березня 2026 року до Київського апеляційного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що відповідач на власний розсуд скористався своїм правом та не подавав до суду відзив на позовну заяву. Окрім того, відповідач не заперечував того, що має можливість сплачувати аліменти у визначеному розмірі.

Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідач є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 04.03.2016 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03 вересня 2018 року вирішено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 6 000 грн. щомісячно, починаючи з 15.12.2007 року до досягнення повноліття.

ОСОБА_3 є студентом денної форми навчання в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, факультет радіофізики, електроніки та комп?ютерних систем, освітній рівень - бакалавр, закінчує навчання 30 червня 2028 року.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання суд першої інстанції посилався на те, що суду не надано будь-яких доказів наявності незадовільного стану здоров`я відповідача або наявності у нього на утриманні інших осіб.

Матеріали справи не містять відомостей про те, що відповідач не може працювати за станом здоров`я або має якісь інші протипоказання до роботи.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Охорона дитинства в Україні визначається як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.

Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і складається з Закону України «Про охорону дитинства», а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Стаття 18 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991 та набула чинності для України 27.09.1991, декларує, що держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Охорона дитинства в Україні визначається як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття закріплено у ст. 180 СК України.

Одним з основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття, закріплене у Сімейному кодексі України.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів саме дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

У статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права.

Відповідно до положень Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959, дитина повинна зростати в умовах турботи.

Згідно зі ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (ст. 199, 200, 201 СК України).

Відповідно до ст. 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Згідно з положеннями ст. 200 ЦК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у ст. 182 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Сімейним кодексом України передбачено принцип рівності прав та обов`язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.

Таким чином, якщо повнолітня дитина продовжує навчання та потребує матеріальної допомоги, батьки зобов`язані надавати матеріальне утримання для своєї дитини, задля забезпечення найкращих інтересів дитини під час її навчання.

При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження, а розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).

У цій справі, ОСОБА_3 досягнув повноліття та є студентом денної форми навчання в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, факультет радіофізики, електроніки та комп?ютерних систем, освітній рівень - бакалавр, закінчує навчання 30 червня 2028 року.

З огляду на те, що спільний син сторін є студентом та навчається на денній формі навчання, у зв`язку із чим потребує допомоги батьків, позивачка звернулась до суду з вимогами про стягнення аліментів з батька на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання.

Суд першої інстанції встановивши, що відповідач, як батько, має можливість сплачувати аліменти на утримання сина, який продовжує навчання, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача аліментів.

Доводи апеляційної скарги відносно того, що суд першої інстанції не дослідив матеріальне становище матері (позивача), її можливості самостійно утримувати повнолітнього сина; наявність у сина власних джерел доходів (стипендії, підробітку, інших виплат); розмір фактичних витрат на навчання та проживання, які могли б обґрунтувати заявлений розмір аліментів; майновий та фінансовий стан відповідача, його реальні доходи, наявність інших утриманців чи кредитних зобов`язань, що впливають на його спроможність сплачувати аліменти, колегія суддів відхиляє, оскілльки є необґрунтованим.. Відповідно до норм сімейного законодавства, обов`язок утримувати повнолітню дитину, яка продовжує навчання, покладається на обох батьків, при цьому обов`язок відповідача не ставиться у залежність від матеріального становища матері, а визначається виходячи з потреб дитини та можливостей платника аліментів, апелянт не довів, що позивач має достатні доходи для повного самостійного утримання сина, а також не надав жодних доказів на підтвердження таких обставин.

Доводи апелянта щодо можливого отримання сином стипендії чи доходу від підробітку є припущеннями, оскільки жодного належного та допустимого доказу існування таких доходів апелянтом не надано, окрім того закон не пов`язує право на утримання з відсутністю будь-яких доходів у повнолітньої дитини, якщо ці доходи не забезпечують її повністю.

Твердження апелянта про недослідження витрат є безпідставним, оскільки сам факт навчання повнолітньої дитини вже свідчить про наявність об`єктивних витрат (харчування, проживання, транспорт, навчальні матеріали тощо). Закон не вимагає обов`язкового документального підтвердження кожної витрати для визначення розміру аліментів.

Посилання апелянта на те, що суд не дослідив фінансовий стан відповідача колегія суддів не приймає, оскільки саме на відповідача покладається обов`язок доведення обставин, які зменшують або виключають його обов`язок сплачувати аліменти. Апелянт не надав жодного доказу щодо свого доходу, місця роботи або його відсутності, не надано доказів наявності інших утриманців чи кредитних зобов`язань;

Таким чином, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання, оскільки не встановив підстав для відмови, які б унеможливлювали сплату відповідачем аліментів сину, який продовжує навчатися.

З вищенаведеного вбачається, що доводи апелянта щодо незаконності оскаржуваного рішення не ґрунтуються на вимогах закону, а отже не спростовують та не впливають на законність і обґрунтованість ухваленого судом рішення.

При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.

Також слід зауважити, що дана справа віднесена процесуальним законом до категорії малозначних справ, а тому, в силу положень ч. 6 ст. 19 та ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Янчука Максима Олександровича - залишити без задоволення.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді: