Постанова від 29 березня 2026 р. у справі №485/1995/25 — Миколаївський апеляційний суд

30.03.26

22-ц/812/744/26

Справа №485/1995/25 Доповідач апеляційного суду Т.Б. Кушнірова

Провадження №22-ц/812/744/26

Постанова

Іменем України

30 березня 2026 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого Кушнірової Т.Б.,

суддів: Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,

із секретарем Колосовою О.М.,

розглянувши у порядку позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником – ОСОБА_2 на рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області, ухвалене 23 січня 2026 року під головуванням судді Бодрової О.П., повний текст рішення складений в цей же день, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (далі за текстом – ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС») звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 06 липня 2024 року між ТОВ «Макс Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №00-9843826 у формі електронного документа, відповідно до умов якого останній надано кредит у розмірі 13800 грн, який був зарахований через ТОВ «Платежі онлайн» на її платіжну картку № НОМЕР_1 .

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору, станом на момент подання позову, утворилася загальна заборгованість у сумі 28 764,00 грн, яка складається з заборгованості по тілу кредиту в сумі 13800,00 грн, заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом - 14964,00 грн.

20 січня 2025 року між ТОВ «Макс Кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» укладено договір факторингу №20012025-МЕ/Ейс, згідно з умовами якого до ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за вказаним вище кредитним договором.

З урахуванням викладеного, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором №00-9843826 від 06 липня 2024 року в розмірі 28 764,00 грн, судовий збір у сумі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7000 грн.

31 жовтня 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» подало до суду заяву про зменшення позовних вимог, в якій просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 24240,00 грн, яка складається з заборгованості по кредиту в сумі 13800,00 грн; заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом у розмірі 10440,00 грн, а також понесені судові витрати.

23 січня 2026 року рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області задоволено позов ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС».

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором №00-9843826 від 06 липня 2024 року у загальній сумі 24240,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» судові витрати у загальному розмірі 5422,40 грн, які складаються з: судового збору 2422,40 грн, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення суд першої інстанції дійшов висновку про те, що сторони по справі погодили усі умови кредитування.

Кредитний договір між ТОВ «Макс Кредит» та ОСОБА_1 був укладений в електронній формі за допомогою електронного підпису, що відповідачка не оспорює, що також не суперечить приписам ч.1 ст. 205, ст. 6, 207, 627-628, ч. 2 ст. 639 ЦК України.

Надаючи розрахунок боргу за договором та визначаючи заборгованість за процентами за користування кредитом, суд взяв до уваги, що договір укладено в період чинності змін, внесених до Закону України «Про споживче кредитування», в частині визначення максимально можливого розміру денної процентної ставки. Внаслідок таких змін тимчасове поступове зменшення розміру такої денної процентної ставки не передбачалося, оскільки пунктом 17 Перехідних та прикінцевих положень алгоритм застосовується для поступового приведення у відповідність до положень цього Закону тих договорів споживчого кредитування, що укладені раніше, ніж були внесені зміни до законодавства.

Тому, суд взяв до уваги нараховані кредитором відсотки з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, виходячи з процентної ставки 1 % в день, стягнув з ОСОБА_1 на користь позивача 10440,00 грн заборгованості по відсотках за користування кредитом.

Суд вважав безпідставними посилання представника відповідача на нікчемність умов кредитного договору в частині визначення відсоткової ставки, які на думку останнього не відповідають частині 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» та необхідність проведення розрахунку відсотків у відповідності до частини 1 статті 1048 ЦК України, виходячи з облікової ставки НБУ.

Обгрунтовував тим, що підстави для розрахунку процентів за обліковою ставкою НБУ відсутні, оскільки умовами договору та законом визначено порядок їх нарахування та максимально можливий розмір, а умови укладеного сторонами договору, містять усі складові, що визначені у частині 1 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», та не обмежують права позичальника, а отже не можуть бути визнані нікчемними.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 23 лютого 2026 року відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подачу апеляційної скарги до ухвалення апеляційним судом судового рішення у справі.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення районного суду в частині стягнення процентів в сумі 10440 грн скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в повному обсязі у задоволені позовних вимог у цій частині.

Апеляційна скарга мотивована тим, що спірний кредитний договір є споживчим та укладений між сторонами після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», тому денна процентна ставка у відповідності до чинного законодавства не може перевищувати 1 % тоді як відсоток за користування кредитом становить 1,45% за якою було нараховано відсотків позивачем у сумі 10440 грн, що суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Законом України «Про споживче кредитування» встановлюється максимальна процентна ставка у розмірі 1%, але в даному випадку її застосувати неможливо, оскільки проценти в Договорі позики є неузгодженими між сторонами згідно до перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».

Умови кредитного договору щодо нарахування денної відсоткової ставки у розмірі 1,45% суперечать Закону України «Про споживче кредитування» та являються нікчемними, а отже, розмір процентів між сторонами є неузгодженим.

Пунктом 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,45% .

Проте, зазначений кредитний договір був укладений після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», тому умови договору щодо встановлення денної процентної ставки на рівні 1,45 % є нікчемними в силу положень ч. 5 ст. 8 та ч.5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», а інші умови щодо іншої відсоткової ставки в понятті вищезазначених змін щодо максимальної відсоткової ставки 1% не зазначені. Тому відсоткова ставка взагалі не обумовлена і повинна бути нарахована за обліковою ставкою НБУ.

19 березня 2026 року позивач подав відзив на апеляційну скаргу, який ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 30 березня 2026 року залишено без розгляду з підстав, передбачених ст. 126 ЦПК України.

Відповідачем оскаржується рішення суду першої інстанції в частині стягнення процентів за користування кредитом, в іншій частині рішення суду не оскаржується, тому в силу ч. 1 ст. 367 ЦПК України не переглядається апеляційним судом.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 06 липня 2024 року ОСОБА_1 уклала з ТОВ «Макс Кредит» договір кредитної лінії № 00-9843826 у формі електронного документа з використанням електронного підпису одноразового ідентифікатора 32133.

Умовами вказаного договору передбачено строк дії кредитної лінії (строк кредитування) 360 календарних днів, дата остаточного повернення кредиту 01 липня 2025 року (п. 1.3 договору).

Відповідно до п. 1.4 договору, позичальник зобов`язаний оплатити проценти в періодичну дату оплати процентів, а саме на 31 липня 2024 року, та на кожний 25 день після цієї дати за фактичне користування грошовими коштами протягом строку дії кредитної лінії (строку кредитування). Дата повернення кредиту, періодичні дати оплати процентів та комісії за надання кредиту зазначено в Графіку платежів, який міститься в Додатку 1 до цього договору та є його невід`ємною частиною.

Пунктами 1.5, 1.5.1 договору визначено тип процентної ставки - фіксована. Стандартна процентна ставка складає 1,45% від суми кредиту за кожний день користування кредитом, застосовується у межах строку дії кредитної лінії.

Крім того, у відповідності до п. 1.6 договору кредитодавець одноразово нараховує комісію за надання кредиту у розмірі 15% від суми кредиту, що складає 1800,00 грн, яку позичальник зобов`язаний сплатити на умовах, визначених п. 3.5 цього договору.

Згідно п. 1.7.1 договору, денна процентна ставка за цим договором при застосуванні стандартної процентної ставки та комісії (у разі її наявності) дорівнює 1,5%.

Сума кредиту перераховується на рахунок позичальника за реквізитами платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_2 (п.2.8 договору).

Згідно з копією паспорта споживчого кредиту відповідачка 06 липня 2024 року ознайомилася з умовами надання кредиту, підписавши електронним підписом одноразовим ідентифікатором 47193.

За даними інформаційної довідки №173/02 від 06 лютого 2025 року, ТОВ «Платежі Онлайн» підтверджує про успішні транзакції через платіжний сервіс «Platon», у тому числі транзакцію відповідачки №42026-24957-28714 у сумі 12000,00 грн 06 липня 2024 року о 13:41 на картку клієнта № НОМЕР_2 .

Згідно довідки про ідентифікацію, клієнт ОСОБА_1 ідентифікована ТОВ «Макс Кредит», акцепт договору позичальником – одноразовий ідентифікатор 32133 06 липня 2024 року 13:41:22.

Умови кредитного договору №00-9843826 відповідачка не виконувала, у зв`язку з чим, за період з 20 січня 2025 року по 01 жовтня 2025 року, заборгованість склала 28764,00 грн, з них: 13800,00 грн прострочена заборгованість за сумою кредиту, 14964,00 грн прострочена заборгованість за процентами.

Наведене підтверджується випискою з особового рахунку позичальника та розрахунком заборгованості, наданого ТОВ «Макс Кредит».

20 січня 2025 року між ТОВ «Макс Кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» укладено договір факторингу № 20012025-МК/Ейс, у відповідності до умов якого ТОВ «Макс Кредит» передав (відступив) ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у Реєстрі боржників до цього договору.

Відповідно до Реєстру боржників до договору факторингу № 20012025-МК/Ейс від 20 січня 2025 року, ТОВ «ФК «ЕЙС» набуло права грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 00-9843826 від 06 липня 2024 року в сумі 28764,00 грн, з яких: 13800,00 грн залишок заборгованості по кредиту, 14964,00 грн залишок заборгованості по відсоткам.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина 1 статті 205 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина 1 статті 207 ЦК України).

В силу частин 1, 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно вимог частини 1 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Оскільки кредитний договір № 00-9843826 від 06 липня 2024 року між ТОВ «Макс Кредит» та ОСОБА_1 укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису, тому на нього поширюються вимоги Закону України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Згідно пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Статтею 11 цього ж Закону передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов`язку передати покупцеві товар.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункти 6, 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Факт укладення кредитного договору в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» та отримання кредитних коштів на свій банківський рахунок ОСОБА_1 не оспорює.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач набув право вимоги до відповідачки за договором № 00-9843826 від 06 липня 2024 року.

За такого позивач як кредитор у зобов`язанні має право на задоволення вимог до боржника відповідно до положень ст.ст. 512,514, 516, ч.1ст.1078 ЦК України.

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до підпункту 4.3.1 договору кредитної лінії від 06 липня 2024 року позичальник зобов`язався повернути кредитодавцю суму кредиту та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені договором.

ОСОБА_1 не заперечувала факт порушення нею зобов`язань за кредитним договором, стягнення з неї суми отриманого кредиту 13 800 грн.

Заперечуючи проти стягнення заборгованості за процентами за користування кредитними коштами, зазначала, що суд не в повній мірі з`ясував обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку процентів за користування кредитом, безпідставно застосував розмір денної відсоткової ставки без урахуванням змін до Закону України «Про споживче кредитування», які набрали чинності з 24 грудня 2023 року.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

Відповідно до підпункту 1.7.1. Договору сторони домовились про сплату позичальницею процентної ставки в розмірі 1,5 % за кожен день за користування кредитом.

Відповідно до умов Договору отриманий відповідачкою на його підставі кредит є споживчим.

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначається Законом України «Про споживче кредитування».

Стаття 8 згаданого закону регулює питання реальної річної процентної ставки, денної процентної ставки та загальної вартості кредиту для споживача.

Вищезазначену статтю було доповнено частиною п`ятою згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ від 22 листопада 2023 року, якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Цим Законом Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» також було доповнено пунктом 17, відповідно до якого тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати:-протягом перших 120 днів - 2,5 %;-протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

З урахуванням змін до Закону України «Про споживче кредитування», які набрали чинності з 24 грудня 2023 року, розмір денної процентної ставки за договорами про споживчий кредит з 25 грудня 2023 року по 22 квітня 2024 року (120 днів перехідного періоду) мають нараховуватися в розмірі денної процентної ставки не більше 2,5 %, з 23 квітня 2024 року по 20 серпня 2024 року (наступні 120 днів перехідного періоду) - не більше 1,5 %, а з 21 серпня 2024 року - не більше 1%.

Тому, умови договору кредитної лінії, який було надано на споживчі потреби, укладений 06 липня 2024 року, мають відповідати вимогам частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» щодо обмеження розміру денної процентної ставки з урахуванням приписів пункту 17 Прикінцевих та перехідних положень цього закону.

У договорі кредитної лінії від 06 липня 2024 року зазначена денна процентна ставка, що дорівнює 1,5% (підпункт 1.7.1.) без застереження періоду застосування такого розміру денної процентної ставки, тоді як з 21 серпня 2024 року її розмір не може бути більшим за 1%. Тобто умови Договору щодо денної процентної ставки з 21 серпня 2024 року суперечать вимогам Закону України «Про споживче кредитування», тоді як ці умов за період з 06 липня по 20 серпня 2024 року відповідають вимогам цього Закону.

З урахуванням наведених положень Закону України «Про споживче кредитування» ототожнення терміну «денна процентна ставка» та обраного сторонами у Договорі порядку нарахування процентів за користування кредитом, визначеного як проценти «в день», є неприпустимими.

Згідно із частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

За такого умови Договору про визначення денної процентної ставки на рівні 1,5%, починаючи з 21 серпня 2024 року, обмежують права споживачки ОСОБА_1 порівняно з вимогами закону щодо граничного розміру денної процентної ставки, а тому є нікчемними з дня укладання Договору.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції на наведене уваги не звернув, залишив поза увагою наведені вище положення Закону України «Про споживче кредитування» , а саме, що умови договору кредитної лінії щодо денної процентної ставки на рівні 1,5% з 21 серпня 2024 року є недійсними з моменту вчинення Договору, внаслідок їх нікчемності, оскільки сторонами Договору розмір процентів за користування кредитом, починаючи з 21 серпня 2024 року не узгоджено. Тому помилково вважав, що умови Договору щодо денної процентної ставки на рівні 1,5% з 21 серпня 2024 року не обмежують права позичальника.

Оскільки процентна ставка за користування кредитом на рівні 1% в день не була погоджена сторонами Договору, тоді як відповідно до цивільного законодавства (статті 626-628 ЦК України) зміст умов договору визначається саме за домовленістю сторін, у суду першої інстанції не було підстав для стягнення процентів за користування кредитними коштами, які розраховано позивачем із застосуванням розміру процентів, що дорівнює 1% в день за весь строк кредитування.

Згідно із частиною 4 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою: ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t : 100%, де ДПС - денна процентна ставка; ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом; ЗРК - загальний розмір кредиту; t - строк кредитування у днях.

Частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що для цілей обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

За такого проценти за користування кредитом (їх розмір за весь строк кредитування) є невід`ємною складовою розрахунку денної процентної ставки, тому у разі не визначення сторонами Договору значення денної процентної ставки відсутні підстави для визнання погодженими розміру процентів за користування кредитом, починаючи з 21 серпня 2024 року (у цій справі це проценти за кожен день).

Тому, виходячи з вище викладеного, у суду були підстави для стягнення процентів за користування кредитом за визначеною у Договорі ставкою -1,5% в день з 06 липня 2024 року по 20 серпня 2024 року за 46 днів, і їх розмір склав 9 522 грн (13 800 грн х 46 дн. х1,5%).

Щодо визначення судом розміру процентної ставки після 20 серпня 2024 року, то позивач у справі, яка переглядається, не заявляв вимоги про стягнення процентів за користування кредитом виходячи з облікової ставки Національного банку України на підставі частини 1 статті 1048 ЦК України.

Оскільки в силу імперативного припису, закріпленого у ст. 13 ЦПК України суд обмежений вимогами диспозитивності цивільно – процесуального судочинства та не може вийти за межі позовних вимог, тому відсутні правові підстави для стягнення процентів з розрахунку облікової ставки Національного банку України після вказаного періоду.

За такого за встановлених у справі обставин та враховуючи наведені у цій постанові положення закону, що регулює правовідносини у сфері споживчого кредитування, колегія суддів доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення процентів за користування кредитом мають бути задоволені частково у сумі 9 522 грн, а не 10 440 грн, як просив позивач у заяві про зменшення позовних вимог.

З огляду на наведене, оскаржуване судове рішення відповідно до п.п. 2, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України слід змінити, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором від 06 липня 2024 року у розмірі 23 322 грн, з яких: 13 800 грн - заборгованість за тілом кредиту, 9522 грн – заборгованість за процентами за користування кредитом.

В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду змінено, відповідно, є підстави для зміни проведеного судом першої інстанції розподілу судового збору та відповідного стягнення судового збору за подання апеляційної скарги.

За подання позовної заяви ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» сплатило 2422 грн 40 коп. судового збору.

Тому з відповідачки на користь позивача слід стягнути 2 330 грн, 34 коп судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог (96,2%).

За подачу апеляційної скарги ОСОБА_1 повинна сплатити 3633 грн 60 коп. судового збору, оплата якого була відстрочена до ухвалення рішення у даній справі на підставі ухвали Миколаївського апеляційного суду від 23 лютого 2026 року.

Тому з ОСОБА_1 на користь держави пропорційно розміру задоволених позовних вимог, підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3 313 грн 84 коп.

Судовий збір у розмірі 319 грн 79 коп підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» на користь держави.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381 -384 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником – ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 23 січня 2026 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором №00-9843826 від 06 липня 2024 року у розмірі 23 322 грн, з яких: 13 800 грн - заборгованість за тілом кредиту, 9522 грн – заборгованість за процентами за користування кредитом та 2 330 грн 34 коп судового збору за подачу позовної заяви.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 3 313 грн 84 коп, а з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» 319 грн 79 коп судового збору за подачу апеляційної скарги.

В іншій частині вказане судове рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий

Судді:

_____________________

Повне судове рішення складено 30.03.2026 р.