Вирок від 29 березня 2026 р. у справі №630/353/26 — Люботинський міський суд Харківської області

Справа №630/353/26 Провадження № 1-кп/630/36/26

В И Р О К

Іменем України

30 березня 2026 року м. Люботин

Люботинський міський суд Харківської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку спрощеного провадження, відповідно до ст.ст. 381, 382 КПК України, без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, обвинувальний акт у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12026226150000054 від 13.03.2026 року за обвинуваченням

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Люботин, Харківського району, Харківської області, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, зареєстрованого та мешкаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не працюючого, раніше судимого:

1)26 січня 2001 року Люботинським міським судом Харківської області за ч.2 ст. 140, ст. 46-1 КК України в редакції 1960 року до 2 років позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку на 2 роки та штрафу у сумі 680 гривень;

2)20 серпня 2002 року Харківським районним судом Харківської області за ч.2 ст. 185, ст. 71 КК України до 2 років 6 місяців позбавлення волі;

3)15 грудня 2003 року Люботинським міським судом Харківської області за ч.1 ст. 296, ч.4 ст. 70 КК України до 3 років позбавлення волі, звільненого 06 квітня 2005 року умовно-достроково на невідбутий строк 4 місяці 21 день;

4)10 травня 2006 року Валківським районним судом Харківської області за ч.3 ст. 187, ст. 71 КК України до 8 років 3 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна; звільненого 06 червня 2012 року, з заміною невідбутої частини покарання у виді 1 року 3 місяців 22 днів позбавлення волі більш м`яким у виді виправних робіт;

5)22 червня 2015 року Дергачівським районним судом Харківської області за ч.1 ст. 121 КК України до 5 років позбавлення волі, звільненого 23 серпня 2017 року за відбуттям строку покарання;

6)24 червня 2019 року Харківським районним судом Харківської області за ч. 3 ст. 185, із застосуванням ст. 75 КК України до 4 років позбавлення волі з іспитовим строком 3 роки;

7)18 червня 2021 року Харківським районним судом Харківської області за ч.3 ст. 185, із застосуванням ч.1 ст. 71 КК України до 4 років 1 місяця позбавлення волі, звільненого 11 червня 2025 року за відбуттям строку покарання;

8)13.02.2026 року Харківського районного суду Харківської області за ч. 1 ст. 162 КК України до покарання у виді одного року обмеження волі із застосуванням ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік;

у вчиненні кримінального проступку, передбачених ч. 1 ст. 162 КК України,

УСТАНОВИВ:

12.03.2026 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , приблизно о 18:00 годині, перебуваючи поблизу домоволодіння АДРЕСА_2 , маючи намір на незаконне проникнення до володіння, усвідомлюючи, що порушує недоторканість права власності, без дозволу власника або законного користувача домоволодіння, проник до двору домоволодіння пройшовши повз вхідну хвіртку, чим незаконно проник до вказаного володіння, власниками якого є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно зі статтею 12 Загальної декларації прав людини, яка прийнята і проголошена Резолюцією 217 А (Ш) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, «…ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканість його житла…Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань».

Таке саме положення міститься у статті 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, прийнятого Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року, який набув чинності для України 23 березня 1976 року.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) передбачено, що: «Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Відповідно до ст. 30 Конституції України передбачено, що не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Статтями 7, 13 Кримінального процесуального кодексу України закріплено, засади кримінального судочинства за якими не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи положення частини другої статті 233 КПК недоторканості житла та іншого володіння особи це предмети матеріального світу, які перебувають законно або незаконно у фактичному стабільному (тривалому) і безперервному володінні фізичної особи та призначені, пристосовані чи спеціально обладнані для розміщення або зберігання її майна, вирощування чи виробництва продукції, забезпечення побутових та інших потреб особи, а також оснащені будь-якими пристосуваннями (огорожею, запорами, сигналізацією, охороною тощо), які роблять неможливим або ускладнюють проникнення до них.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (справа «Барклі проти Сполученого Королівства» 1996 року), який у своїх рішеннях, визначаючи, зокрема поняття «житло», тлумачить його як місце (помешкання), де особа постійно проживає, незалежно від форми чи підстави такого проживання, утримує і облаштовує його, навіть якщо це здійснено з порушенням національного законодавства.

Таким чином, ОСОБА_2 , усвідомлюючи відсутність перерахованих законних підстав, що дозволяли б останньому проникнути до двору домоволодіння ОСОБА_3 , безпідставно, самовільно, за відсутності дозволу власника або користувача володіння, шляхом проникнення через хвіртку, 12.03.2026 року, приблизно о 18:00 годині, проник до двору домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , чим порушив передбачене Конституцією України, міжнародно-правовими акти, діючим законодавством право на недоторканість іншого володіння потерпілої ОСОБА_3 .

Окрім цього 20.03.2026 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , приблизно о 14:00 годині, перебуваючи поблизу домоволодіння по АДРЕСА_3 , маючи намір на незаконне проникнення до володіння, усвідомлюючи, що порушує недоторканість права власності, без дозволу власника або законного користувача домоволодіння, через незамкнену вхідну хвіртку незаконно проник на територію вказаного приватного домоволодіння, власником якого є ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Таким чином, ОСОБА_2 , усвідомлюючи відсутність перерахованих законних підстав, що дозволяли б останньому проникнути до території приватного домоволодіння власником якого є ОСОБА_4 , безпідставно, самовільно, за відсутності дозволу власника або користувача, шляхом проникнення через вхідну хвіртку, 20 березня 2026 року приблизно о 14:00 годині проник на територію приватного домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , чим порушив передбачене Конституцією України, міжнародно-правовими актами, діючим законодавством право на недоторканість іншого володіння ОСОБА_4 .

Разом з тим, зазначені обставини, які встановлені органом досудового розслідування, не оспорюються учасниками кримінального провадження, які надали згоду щодо розгляду обвинувального акту за їх відсутності, а обвинувачений ОСОБА_2 , представлений захисником адвокатом ОСОБА_5 , беззаперечно визнав свою винуватість у вчиненні вказаних кримінальних проступків; потерпіла ОСОБА_3 надала заяву, в якій не заперечує проти розгляду обвинувального акту у спрощеному провадженні, потерпіла ОСОБА_4 надала заяву, в якій не заперечує проти розгляду обвинувального акту у спрощеному провадженні. А тому суд, за клопотанням прокурора Харківської окружної прокуратури ОСОБА_6 , що регламентоване ч. 1 ст. 302 КПК України, вважає за доцільне розглянути обвинувальний акт та додані до нього матеріали щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників кримінального провадження на підставі обвинувального акту та доданих до нього матеріалів із ухваленням вироку без зазначення доказів на підтвердження встановлених обставин відповідно до положень ч.2 ст.382 КПК України.

Відповідно до ч.2 ст.382 КПК України, вирок суду за результатами спрощеного провадження ухвалюється в порядку, визначеному цим Кодексом, та повинен відповідати загальним вимогам до вироку суду. У вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч.4 ст.107 КПК України не здійснювалось.

За таких обставин, дослідивши обвинувальний акт та додані до нього матеріали, оцінивши всі обставини у сукупності, суд приходить до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_2 у вчиненні кримінального проступку, передбачених ч.1 ст.162 КК України, а саме порушення недоторканості житла, тобто незаконному проникненні до іншого володіння особи – доведена у повному обсязі.

Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому, суд виходить із встановленої ст.50 КК України його мети, кари, виправлення і запобігання вчиненню нових злочинів, заснованої на вимогах виваженості та справедливості. При цьому суд враховує визначені ст.65 КК України загальні засади призначення покарання стосовно обставин цієї справи.

Вивченням даних про особу ОСОБА_2 встановлено, що він раніше судимий, не працює, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, відомості про інвалідність обвинуваченого відсутні, він не є військовослужбовцем, за місцем мешкання характеризується негативно.

Відповідно до ст.66 КК України обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого суд визнає щире каяття.

Відповідно до ст.67 КК України обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_2 виду та міри покарання відповідно до ст.ст. 61, 65 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України, є кримінальним проступком, пом`якшуючу обставину, щире каяття, відсутність обтяжуючих обставин, наведені вище дані про особу обвинуваченого, те що він раніше неодноразово судимий, не працює, не має постійного джерела доходів, з його письмових пояснень періодично виживає алкогольні напої, характеризується негативно, що у сукупності може свідчити про його стійку злочинну спрямованість.

За сукупності вище наведених обставин, враховуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, а також достатності покарання для подальшого виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_2 покарання в межах санкції ч.1 ст.162 КК України, а саме у виді обмеження волі строком на два роки.

Таке покарання, на думку суду, буде справедливим, а також необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним у майбутньому нових подібних кримінальних правопорушень.

Зважаючи на те, що вирок Харківського районного суду Харківської області від 13.02.2026 стосовно ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 162 КК України (із застосуванням ст. 75 КК України) на даний час не набрав законної сили, суд враховує правову позицію об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду викладену у постанові від 01 червня 2020 року у справі № 766/39/17 (провадження 51-8867кмо18), згідно до якої, визначення законодавцем більш суворих правил призначення остаточного покарання за сукупністю вироків, ніж за сукупністю злочинів, обумовлено саме фактом вчинення нового злочину (нових злочинів) після постановлення попереднього вироку, тобто після того, як цю особу вже було засуджено за інший злочин (інші злочини), але вона не зробила висновків зі своєї попередньої протиправної поведінки та факту її засудження, а навпаки продовжила злочинну діяльність, що вказує на підвищену суспільну небезпеку цієї особи та недосягнення виховної мети покарання, призначеного за попереднім вироком. Таким чином, суди, призначаючи остаточне покарання, повинні застосовувати правила, передбачені ст. 71 КК, якщо злочин вчинено саме після постановлення попереднього обвинувального вироку, а не після набрання ним законної сили.

Тому, враховуючи що вироком Харківського районного суду Харківської області від 13.02.2026 ОСОБА_2 засуджений за ч. 1 ст. 162 КК України (із застосуванням ст. 75 КК України) до покарання у виді обмеження волі на строк один рік з іспитовим строком 1 рік, суд, призначаючи остаточне покарання, застосовує правила, передбачені статтями 71 КК України, та шляхом часткового складання, до призначеного покарання за вказаним вироком частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком у виді обмеження волі на строк шість місяців.

Запобіжний захід стосовно обвинуваченого не обирався.

Цивільний позов не заявлений.

Судові витрати відсутні.

Речові докази відсутні.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 302, 373-374, 382, 392-395, КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнати винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.162 КК України і призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк два роки.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, до призначеного покарання частково приєднати невідбуту частину покарання, призначеного вироком Харківського районного суду Харківської області від 13 лютого 2026 р. за ч. 1 ст. 162 КК України, враховуючи правила складання покарань, призначити ОСОБА_2 за сукупністю вироків остаточне покарання у виді обмеження волі на строк два роки та шість місяців.

Строк відбування покарання у виді обмеження волі обчислювати з дня прибуття і постановки засудженого на облік в установі відбування покарання - виправному центрі.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Люботинський міський суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, однак відповідно до положень ч.1 ст.394 КПК України - вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статтями 381 та 382 цього Кодексу, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Копію вироку суду за результатами розгляду обвинувального акту щодо вчинення кримінального проступку не пізніше наступного дня, наступного за днем його ухвалення, надіслати учасниками кримінального провадження.

Суддя ОСОБА_1