Вирок від 29 березня 2026 р. у справі №619/1641/26 — Дергачівський районний суд Харківської області

справа № 619/1641/26

провадження № 1-кп/619/313/26

ВИРОК

іменем України

30 березня 2026 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської області у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду кримінальне провадження №12026221230000054 відносно:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Мала Данилівка Харківського (колишнього Дергачівського) району Харківської області, українця, громадянина України, офіційно не працевлаштованого, раніше засуджений 09.07.2025 вироком Дергачівського районного суду Харківської області за ч.1 ст.263 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України від відбуття покарання звільнений з іспитовим строком 1 рік, що зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Судом встановлено, 16.01.2026, у вечірній час доби, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував за місцем свого мешкання, а саме у приватному домоволодінні розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , де разом з гр. ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 вживав алкогольні напої.

В подальшому, в ході вживання алкогольних напоїв між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин виник конфлікт, за мірою розвитку якого у ОСОБА_5 виник прямий злочинний умисел направлений та спрямований на спричинення шкоди здоров`ю ОСОБА_6 , шляхом нанесення тяжких тілесних ушкоджень.

Реалізуючи свій раптово виниклий злочинний умисел, направлений на протиправне спричинення шкоди здоров`ю ОСОБА_6 шляхом заподіяння тілесних ушкоджень, користуючись при цьому фактором несподіванки та фізичним положенням, усвідомлюючи протиправність своїх дій та суспільно небезпечні наслідки у вигляді отриманні потерпілим тяжких тілесних ушкоджень та свідомо бажаючи їх настання, ОСОБА_5 перебуваючи в межах приватного домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , в стані алкогольного сп`яніння, кулаками рук та нижньою частиною ніг наніс ОСОБА_6 не менше 10-20 ударів в область голови, грудної клітини та кінцівок останнього.

Нанесеними ОСОБА_5 ударами по різним частинам тіла потерпілого ОСОБА_6 , придушено будь-які можливі спроби останнього до спротиву, після чого ОСОБА_5 зупинив свої протиправні дії, та залишив ОСОБА_6 в спокої в приміщенні житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , де останній в подальшому від отриманих тілесних ушкоджень помер.

В результаті вищевказаних, протиправних дій ОСОБА_5 , згідно висновку судової медичної експертизи №20260121120000028 від 28.02.2026, ОСОБА_6 спричинені наступні тілесні ушкодження:

-голови: забиті рани в лобній ділянці голови (3), забита рана на лівій надбрівній дузі (1), розлитого характеру синці на обличчі (2), велика кількість саден на обличчі, багато уламковий перелом кісток носу;

- тулубу: закрита тупа травма грудної клітини у вигляді: синців: в проекції правої ключиці(І), на передній поверхні грудної клітки(2); прямого перелому грудини в 3-му міжреберному просторі, конструкційних переломів ребер: зліва - 2, 4 по середній ключичній лінії, 5,6 по передній паховій лінії, 7-10 по середній паховій лінії, 8-11 по лопатковій лінії, справа - 3-9 по передній паховій лінії, з крововиливами в товщу м`яких тканин по периферії;

- кінцівок: синці на лівому плечі (1), на розгинальних поверхнях правого та лівого ліктьових суглобів (2), переривчастого характеру синець на всьому протязі лівого стегна по його зовнішній поверхні, синця на зовнішній поверхні правого стегна (1); велика кількість саден на передній поверхні лівого колінного суглобу з розповсюдженням на передню поверхню лівої гомілки та тильну поверхню лівої ступні та по передній поверхні правого колінного суглобу з розповсюдженням на передню поверхню правої гомілки.

Закрита тупа травма грудної клітини, яка ускладнилась розвитком гострої легенево-серцевої недостатності спричиненої порушенням каркасності та екскусрії грудної клітини та значним зменшенням перфузії, утворилася за життя, в строк обчислюваний десятками годин до настання смерті, внаслідок ударної дії тупими (тупим) предметами (предметом), індивідуальні особливості поверхонь що травмують котрих в ушкодженнях не відобразились, та згідно п. 4.8 правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, має ознаки тяжкого тілесного ушкодження, за критерієм небезпеки для життя (згідно п.2.1.1.а., п.2.1.2., п.2.1.3.о «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень» затверджених наказом МОЗ України № 6 від 17.01.1995). Ця травма має причинний зв`язок з настанням смерті потерпілого.

Багато уламковий перелом кісток носу утворився від дії тупим предметом (предметами), які не відобразили індивідуальних особливостей своєї поверхні що травмує, впливу на настання смерті не мав, та згідно п. 4.8 правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень має ознаки тілесного ушкодження середнього ступеню тяжкості за критерієм тривалості розладу здоров`я (згідно п.2.2.1.а., п.2.2.1.6., п.2.2.1.в., п.2.2.2. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» затверджених наказом МОЗ України № 6 від 17.01.1995).

Всі інші вище описані тілесні ушкодження, утворилися за життя, внаслідок ударної та ударно-ковзаючої дії тупими предметами (предметом), індивідуальні особливості поверхонь що травмують котрих в ушкодженнях не відобразились, утворились в строк обчислюваний десятками годин до настання смерті та згідно п.4.8 правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень відносяться до легких тілесних ушкоджень за критерієм тривалості розладу здоров`я (згідно п.1.5.2., п.2.3.2.6., п.2.3.5. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» затверджених наказом МОЗ України № 6 від 17.01.1995).

Причиною смерті громадянина ОСОБА_6 стала закрита тупа травма грудної клітини, що ускладнилась гострою легенево-серцевою недостатністю, що і є безпосередньою причиною смерті.

Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_5 свою вину у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України визнав у повному обсязі, щиро розкаявся у скоєному, пояснивши суду про обставини викладені вище.

Потерпіла, ОСОБА_7 , просила розглянути справу без її участі, про що надала письмову заяву. Також зазначила, що матеріальних претензій до обвинуваченого вона не має. Вид і міру покарання просила призначити на розсуд суду.

Потерпіла, ОСОБА_8 , просила розглянути справу без її участі, про що надала письмову заяву. Також зазначила, що матеріальних претензій до обвинуваченого вона не має. Вид і міру покарання просила призначити на розсуд суду.

Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_5 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення при обставинах, викладених у обвинувальному акті та беручи до уваги, що прокурор також не оспорював фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений, правильно розуміє зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності його позиції, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються, роз`яснивши при цьому учасникам судового провадження положення ч.3 ст.349 КПК України про те, що у такому випадку він буде позбавлений права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку. Таким чином, суд обмежився дослідженням доказів, поясненнями обвинуваченого та вивченням даних про його особу, без дослідження інших письмових доказів, які стосуються фактичних обставин справи.

Аналізуючи зібрані та досліджені докази, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_5 є доведеною, дії обвинуваченого суд кваліфікує за ч.2 ст.121 КК України - як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження небезпечне для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого.

Суд, вивчивши дані про особу обвинуваченого ОСОБА_5 встановив, що він раніше засуджений вироком Дергачівського районного суду Харківської області від 09.07.2025, за ч. 1 ст. 263 КК України, до 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України від відбуття покарання звільнений з іспитовим строком 1 рік, на обліку у лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває, згідно характеристики з місця проживання зарекомендував себе посередньо.

Згідно висновку судово-психіатричного експерта №133, ОСОБА_5 на теперішній час страждає на хронічне психічне захворювання у формі синдрому залежності внаслідок вживання алкоголю. Відповідно до свого психічного стану може усвідомлювати свої дії та керувати ними. У період часу, якому відповідає правопорушення, ОСОБА_5 виявляв ознаки вищевказаного хронічного психічного захворювання та перебував у стані гострої неускладненої алкогольної інтоксикації, поза тимчасового розладу психічної діяльності. Міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. ОСОБА_5 на теперішній час, відповідно до свого психічного стану, застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.

При призначенні покарання суд, враховує характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_5 , відповідно до ст.66 КК України, суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставинами, що обтяжують покарання обвинуваченого суд визнає вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння, рецидив злочинів.

У відповідності до ст.8 ч.1 Конституції України в України діє принцип верховенства права.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини " передбачено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику суду як джерело права.

Згідно ст.46 Конвенції та ст.2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є обов`язковими для виконання Україною.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Так, згідно з роз`ясненнями, які містить п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (в редакції Постанови Верховного Суду №8 від 12.06.2009), суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд при призначенні покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, дані про особу винного, які маються у матеріалах кримінального провадження, а саме те, що він офіційно не працевлаштований, не одружений, раніше судимий, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, конкретні обставини вчинення злочину, характер та спосіб вчиненого, при цьому, призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин та попередження нових злочинів.

Виходячи з засади співмірності призначене покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують. Без урахування й належної оцінки всіх цих обставин у своїй сукупності обрана міра покарання не може вважатися справедливою.

За таких обставин справи, суд дійшов висновку, що виправлення обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, тому вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції частини відповідної статті, що буде необхідним і достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочини та попередження нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 78 КК України, у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового кримінального правопорушення суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 71 КК України визначено, що якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Отже, передумовою застосування судом положень ст. 71 КК України є факт вчинення особою нового кримінального правопорушення до повного відбуття покарання за попереднім вироком, точний вид та розмір якого суд має встановити й зазначити у своєму рішенні.

Висновок щодо застосування цієї норми права, обов`язковий для врахування іншими судами в силу ч. 6 ст. 13 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 6 грудня 2021 року (справа № 243/7758/20, провадження № 51-113кмо21). Як виснувала вказана палата, для застосування закріплених у ч. 1 ст. 71 КК правил призначення покарання за сукупністю вироків законодавець визначає сукупність двох обов`язкових умов, що мають бути встановлені в їх нерозривній єдності: перша стосується моменту вчинення нового кримінального правопорушення засудженим - «після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання» за попереднім вироком; друга - наявності невідбутої частини покарання (основного та/або додаткового) за попереднім вироком на момент призначення судом покарання за новим вироком.

Відсутність хоча б однієї з указаних умов виключає можливість застосування положень ч. 1 ст. 71 КК під час вирішення питання про призначення покарання за новим вироком.

Враховуючи вищевикладене, оскільки ОСОБА_5 , засуджений вироком Дергачівського районного суду Харківської області від 09.07.2025 за ч.1 ст.263 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України від відбуття покарання звільнений з іспитовим строком 1 рік, покарання не відбув та вчинив нове кримінальне правопорушення під час іспитового строку, суд призначає остаточне покарання на підставі частини першої статті 71 КК України за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання до призначеного за цим вироком суду покарання невідбутої частини покарання за вироком Дергачівського районного суду Харківської області від 09.07.2025 із врахуванням вимог статті 72 КК України.

Обраний запобіжний захід ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою слід залишити без змін до набрання вироком законної сили та суд не вбачає підстав для його зміни.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Накладений ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 26.01.2026 арешт підлягає скасуванню відповідно до ч.4 ст.174 КПК України.

Долю речових доказів по кримінальному провадженню слід вирішити відповідно до статті 100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 373, 374, 395 КПК України, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, та призначити покарання у вигляді 7 (семи) років позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.71, ст.72 КК України за сукупністю вироків, до призначеного за вказаним вироком покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Дергачівського районного суду Харківської області від 09.07.2025, та остаточно призначити ОСОБА_5 покарання у виді 7 (семи) років 2 (двох) місяців позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_5 до набрання законної сили цим вироком залишити незмінним - тримання під вартою.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 , розраховувати з дня його фактичного затримання, тобто з 23.01.2026.

Накладений ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 26.01.2026 (н.с.619/502/26 н.п.1-кс/619/63/26) арешт в рамках цього кримінального провадження - скасувати.

Речові докази: кофту із напівсинтетичного трикотажу чорного кольору в горизонтально орієнтовану полосу білого кольору; футболку із напів-бавовняного трикотажу зеленого кольору; труси із бавовняного трикотажу сірого кольору; чоловічі чоботи, жовтого кольору, 40 розміру, з нашаруванням речовини бурого кольору, змив речовини бурого кольору на ватну паличку із взуття, виданого ОСОБА_5 – знищити.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, захиснику та прокурору.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст.349 КПК України, до Харківського апеляційного суду через Дергачівський районний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги за відсутності такої скарги, а при оскарженні вироку - після постановлення ухвали апеляційним судом.

Суддя ОСОБА_1