Постанова від 11 березня 2026 р. у справі №462/7764/24 — Львівський апеляційний суд

Справа № 462/7764/24 Головуючий у 1 інстанції: Пилип`юк Г. М.

Провадження № 22-ц/811/4090/25 Доповідач в 2 інстанції: Савуляк Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

Головуючого судді: Савуляка Р.В.

суддів: Мікуш Ю.Р., Шандри М.М.

секретаря: Заяць Я.І.

з участю: представника ОСОБА_1 – Медведя В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 03 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» про визнання незаконним та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Медведя В.О. звернувся з позовом до Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» про визнання незаконним та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що починаючи із 11.07.2023 року ОСОБА_3 працював на посаді першого заступника директора Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій».

22 липня 2024 року відповідачем видано наказ № 51 «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідно до якого ДП МОУ «Львівський завод збірних конструкцій» вирішив звільнити ОСОБА_1 з посади першого заступника директора в перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності у зв`язку з нез`явленням на роботу більше як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, виплатити ОСОБА_1 компенсацію невикористаної основної відпустки за період з 11 липня 2023 року по дату звільнення.

14 серпня 2024 року відповідачем видано наказ № 61 «доповнення до наказу від 22 липня 2024 року № 51 про звільнення ОСОБА_1 », відповідно до якого ДП МОУ «Львівський завод в перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності у зв`язку з нез`явленням на роботу більше як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, виплатити ОСОБА_4 компенсацію невикористаної основної відпустки за період за 2023 рік - 11 календарних днів, за 2024 рік - 15 календарних днів.

29 липня 2024 року позивач отримав від відповідача супровідний лист за № 307 від 22.07.2024 року разом із наказом № 51 від 22.07.2024 року «Про звільнення ОСОБА_1 » на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, який було направлено на поштову адресу позивача.

Натомість, 22 липня 2024 року позивач засобами поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення надіслав на поштову адресу відповідача заяву від 22 липня 2024 року, із змісту якої позивач просив надати йому чергову відпустку з 31 липня 2024 року по 30 серпня 2024 року на підставі графіку відпусток на 2024 рік ДП МОУ «ЛЗЗК», яку відповідач отримав 24 липня 2024 року.

Тобто, на момент надіслання засобами поштового зв`язку відповідачем на адресу позивача наказу, відповідач вже був ознайомленим із заявою позивача. Разом з тим, станом на 30 вересня 2024 року жодного повідомлення про результати розгляду заяви позивача від 22 липня 2024 року останньому не надходило, відповідне рішення за результатом отриманої заяви очевидно не прийнято.

Вже 29 серпня 2024 року на поштову адресу позивача надійшов наказ за № 61 від 14 серпня 2024 року «Про доповнення до наказу від 22 липня 2024 року № 51 про звільнення ОСОБА_1 ».

14 серпня 2024 року позивач, не отримавши жодної відповіді на заяву від 22 липня 2024 року, скерував на електронну адресу відповідача заяву від 13 серпня 2024 року, у якій просив надати йому відпустку за власний рахунок за сімейними обставинами з 14 серпня 2024 року по 29 серпня 2024 року. Тобто, на момент надіслання засобами поштового зв`язку (14.08.2024 року) відповідачем на адресу позивача наказу за № 61 від 14 серпня 2024 року, відповідач вже був ознайомленим із заявою позивача від 13 серпня 2024 року про надання відпустки за власний рахунок.

Разом з тим, станом на 30 вересня 2024 року жодного повідомлення про результати розгляду заяви позивача від 13 серпня 2024 року останньому не надходило, відповідне рішення за результатом отриманої заяви не прийнято.

Вважає, що чотиримісячний строк його тимчасової непрацездатності переривався, а тому надалі цей строк мав би обчислюватися спочатку.

Видаючи наказ № 61 від 14.08.2024 року, відповідач визнав той факт, що позивач мав право на щорічну основну відпустку, оскільки в абзаці 2 наказу передбачив компенсацію невикористаної основної відпустки за 2024 року - 15 календарних днів.

Переривання чотиримісячного строку мало місце і 14 серпня 2024 року, а саме, коли позивач скерував на електронну адресу відповідача заяву від 13 серпня 2024 року, у якій просив надати йому відпустку за власний рахунок за сімейними обставинами з 14 серпня 2024 року по 29 серпня2024 року, яка залишена відповідачем без будь якого реагування.

Крім того, ні наказ за № 51 від 22 липня 2024 року, ні наказ № 61 від 14 серпня 2024 року не містить жодного посилання на виробничу необхідність, а також на обґрунтування неможливості перерозподілити обов`язки хворого між іншими працівниками, ні прийняти іншого працівника на період його хвороби. Оскаржувані накази також не містять посилання на те, які конкретно посадові обов`язки (трудові функції) позивача не можуть бути виконано іншим працівником через перебування позивача на лікарняному. Таким чином, саме послідовне та систематичне порушення відповідачем норм законодавства призвело до незаконного звільнення.

З врахуванням зазначених обставин позивач просив:

визнати незаконним та скасувати наказ Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» від 22 липня 2024 року № 51 «Про звільнення ОСОБА_1 »;

визнати незаконним та скасувати наказ Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» від 14 серпня 2024 року за № 61 «Доповнення до наказу від 22 липня 2024 року № 51 про звільнення ОСОБА_1 »;

поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника директора Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод залізобетонних конструкцій» з 15 серпня 2024 року;

стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу та судові витрати.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 03 листопада 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» про визнання незаконним та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу – відмовлено.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 03 листопада 2025 року оскаржив представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі покликається на те, що 22 липня 2024 року ОСОБА_1 надіслав Державному підприємству Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» заяву, в якій просив надати йому чергову відпустку з 31 липня 2024 року по 30 серпня 2024 року згідно з графіком відпусток на 2024 рік, однак така заява не розглянута, у зв`язку з чим 13 серпня 2024 року він повторно подав заяву про надання йому відпустки з 14 серпня 2024 року по 29 серпня 2024 року, на яку йому також не надано жодної відповіді.

Саме прийняття відповідного рішення за результатом поданих заяв могло б бути наслідком можливого застосування до вказаних правовідносин Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», однак відповідачем не прийнято жодного рішення за результатом поданих заяв, тому цей закон не поширюється на спірні правовідносини.

Надавши компенсацію за невикористану основну відпустку, відповідач визнав право ОСОБА_1 на щорічну основну відпустку.

В період з 07 березня 2024 року по 13 серпня 2024 року тимчасова непрацездатність ОСОБА_1 переривалася в тому числі і з виходом на роботу 22 березня 2024 року, 13 травня 2024 року, 22 липня 2024 року та 14 серпня 2024 року, відтак відсутні підстави для його звільнення у зв`язку з нез`явленням на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності.

Звільнення працівника є крайнім заходом, що має бути викликаний виробничою необхідністю, однак Державне підприємство Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» не надало доказів наявності виробничої необхідності у звільненні ОСОБА_1 .

Крім того, відповідач порушив вимоги статті 149 КЗпП України, не зажадавши від ОСОБА_1 письмових пояснень перед тим як застосувати дисциплінарне стягнення у виді звільнення.

Послідовне та систематичне порушення роботодавцем норм трудового законодавства призвело до незаконного звільнення, що є підставою для визнання незаконним та скасування наказу Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод залізобетонних конструкцій» від 22 липня 2024 року № 51 «Про звільнення ОСОБА_1 » та наказу № 61 від 14 серпня 2024 року «Доповнення до наказу від 22 липня 2024 року № 51 про звільнення ОСОБА_1 » та поновлення ОСОБА_1 на роботі з виплатою йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Просить рішення Залізничного районного суду м. Львова від 03 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Розгляд справи в суді апеляційної інстанції призначався на 15 год. 15 хв. 19 лютого 2026 року та 16 год. 30 хв. 26 березня 2026 року

В судове засідання представник Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується довідками про доставку в електронному вигляді судової повістки-повідомлення до електронного кабінету (а.с. 199, 207 ).

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Враховуючи те, що предметом позову є поновлення на роботі, належним чином повідомлений представник Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» двічі не з`являється в судові засідання суду апеляційної інстанції, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, у справі достатньо матеріалів для ухвалення рішення по суті спору, колегія суддів приходить до висновку про розгляд справи без його участі .

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що безперервний чотирьохмісячний період непрацездатності позивача тривав понад чотири місяці, а його захворювання не є такими, що пов`язані з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, і не є захворюванням на туберкульоз, тому звільнення проведено відповідно до вимог чинного законодавства, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погодитися не може з огляду на таке.

Судом встановлено, що наказом Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» № 88 від 11 липня 2023 року ОСОБА_1 прийнято на роботу з 11 липня 2023 року на посаду першого заступника директора заводу.

Наказом голови комісії по реорганізації Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» від 07 вересня 2023 року № 57 покладено тимчасове виконання обов`язків директора філії «Львівська» ДП «ЛЗЗК» на ОСОБА_1 (за його згодою).

22 березня 2024 року ОСОБА_1 подав заяву про увільнення його від виконання обов`язків директора філії ««Львівська» ДП «ЛЗЗК».

Наказом голови комісії по реорганізації Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» від 22 березня 2024 року № 28 увільнено від виконання обов`язків директора Філії «Львівська» Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» ОСОБА_1 .

Згідно з наявними в матеріалах справи медичними висновками про тимчасову непрацездатність, виданими КНП ЛТМО «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги» період тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 у зв`язку із захворюванням або травмою загального характеру тривав з 07 березня 2024 року до 01 квітня 2024 року, з 08 квітня 2024 року по 18 травня 2024 року з 20 травня 2024 року по 31 травня 2024 року, з 03 червня 2024 року по 14 червня 2024 року, з 17 червня 2024 року по 28 червня 2024 року, з 01 липня 2024 року по 12 липня 2024 року, з 15 липня 2024 року по 13 серпня 2024 року (а.с. 28-50).

10 травня 2024 року 2024 року ОСОБА_1 подав Державному підприємству Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» заяву з реквізитами банківського рахунку, на який він просив перераховувати заробітну плату та допомогу по тимчасовій непрацездатності.

Наказом голови комісії з реорганізації Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» від 22 липня 2024 року № 49 «Про створення комісії по визначенню періоду тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 », у зв`язку з нез`явленням на роботу першого заступника ОСОБА_1 протягом більше як чотирьох місяців, створено комісію у складі: голови комісії – заступника директора по виробництву Патька О., членів комісії – бухгалтера ОСОБА_5 , бухгалтера ОСОБА_6 , старшого інспектора Святецької О., по визначенню строку перебування ОСОБА_7 на лікарняному за період з 01 січня 2024 року по теперішній час на підставі Е-лікарняних .

Відповідно до акту про перебування ОСОБА_1 на лікарняному, складеного 22 липня 2024 року комісією Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій», згідно з Електронним реєстром листків непрацездатності Пенсійного фонду України за період з 01 січня 2024 року перший заступник директора ОСОБА_3 перебував на лікарняному: з 07 березня 2024 року по 11 березня 2024 року, з 12 березня 2024 року по 15 березня 2024 року, з 16 березня 2024 року по 21 березня 2024 року, 22 березня 2024 року по 26 березня 2024 року, з 27 березня 2024 року по 29 березня 2024 року, з 30 березня 2024 року по 01 квітня 2024 року, з 02 квітня 2024 року по 05 квітня 2024 року, з 06 квітня 2024 року по 08 квітня 2024 року, з 09 квітня 2024 року по 18 квітня 2024 року, з 19 квітня 2024 року по 03 травня 2024 року, з 03 травня 2024 року по 18 травня 2024 року, з 20 травня 2024 року по 31 травня 204 року, з 03 червня 2024 року по 10 червня 2024 року, з 11 червня 2024 року по 14 червня 2024 року, з 17 червня 2024 року по 21 червня 2024 року з 22 червня 2024 року по 26 червня 2024 року, з 27 червня 2024 року по 28 червня 2024 року, з 01 липня 2024 року по 05 липня 2024 року, з 06 липня 2024 року по 10 липня 2024 року, з 11 липня 2024 року по 12 липня 2024 року, з 15 липня 2024 року по 22 липня 2024 року. За період з 07.03.2024 року по теперішній час перший заступник директора ОСОБА_3 на роботі в ДП МОУ «ЛЗЗК» не знаходився.

Наказом голови комісії з реорганізації Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» від 22 липня 2024 року № 51 звільнено ОСОБА_1 з посади першого заступника директора в перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності у зв`язку з нез`явленням на роботу протягом більше як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності у зв`язку з на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

22 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» із заявою про надання йому чергової відпустки з 31 липня 2024 року по 30 серпня 2024 року, надіславши таку засобами поштового зв`язку на адресу відповідача, який отримав цю заяву 24 липня 2024 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 13).

13 серпня 2024 року ОСОБА_1 написав заяву про надання йому відпустки за власний рахунок з 14 серпня 2024 року по 29 серпня 2024 року, яку надіслав на адресу підприємства засобами електронного зв`язку (а.с. 26).

Наказом голови комісії з реорганізації Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» від 14 серпня 2024 року № 61 «Доповнення до наказу від 22 липня 2024 року № 51 про звільнення ОСОБА_1 » звільнено ОСОБА_1 з посади першого заступника директора ДП МОУ «ЛЗЗК» 14 серпня 2024 року у зв`язку з нез`явленням на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Згідно з актом, складеним 14 серпня 2024 року заступником директора по виробництву Патьком О.М., бухгалтером Каваценко О.В. та старшим інспектором з кадрів Святецькою О.І., 14 серпня 2024 року перший заступник директора Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» Цейтлін І.О. був відсутній на роботі протягом усього робочого дня з 08.00 год. до 17.00 год.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Конституційний Суд України (Другий сенат) у своєму рішенні у справі № 6-р(II)/2019 від 04 вересня 2019 року вказав на те, що допускається обмеження прав працівників, однак будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів. Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Соціально-правове значення трудових юридичних гарантій полягає у забезпеченні неухильного виконання нормативно-правових актів, що створює умови для безперешкодної реалізації людиною права на працю, інших трудових прав та запобігає їх порушенню.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у разі нез`явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв`язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Згідно з ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Згідно з пунктом 1.3 Положення про експертизу тимчасової непрацездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09 квітня 2008 року № 189, непрацездатність (утрата працездатності) – це стан здоров`я (функцій організму) людини, обумовлений захворюванням, травмою тощо, який унеможливлює виконання роботи визначеного обсягу, професії без шкоди для здоров`я.

Випадок тимчасової непрацездатності – тимчасова непрацездатність, яка триває безперервно від початку визначеного захворювання, травми тощо, підтверджується наданням листка непрацездатності з можливим продовженням лікування в одному або декількох закладах охорони здоров`я до відновлення працездатності, що підтверджується закриттям листка непрацездатності - «стати до роботи». У разі, якщо особа стала непрацездатною з приводу того самого захворювання, травми до виходу на роботу або відпрацювала неповний робочий день, випадок тимчасової непрацездатності не переривається. При виникненні іншого захворювання, травми, відпустки в зв`язку з вагітністю випадок тимчасової непрацездатності вважається новим.

Звільнення працівника за пунктом 5 частини першої статті 40 КЗпП України з ініціативи керівництва підприємства можливе у разі нез`явлення працівника на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, якщо така непрацездатність не пов`язана: з вагітністю та пологами; із захворюванням на туберкульоз; із професійним захворюванням або трудовим каліцтвом

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 759/10039/18.

Застосування п. 5 ст. 40 КЗпП України передбачає одночасну наявність двох складових диспозиції цієї правової норми: установленого проміжку часу, протягом якого працівник не з`являвся на роботу, а також факту безперервної непрацездатності працівника упродовж зазначеного часу.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі №210/906/21, від 29 березня 2023 року у справі №305/2278/19.

Норма п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України пов`язує переривання тимчасової непрацездатності працівника з його фактичним (фізичним) виходом на роботу та виконанням ним своїх посадових обов`язків і не пов`язана з продовженням первинного чи заведенням нового листка непрацездатності.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі №492/1155/16-ц та від 19 січня 2023 року у справі №210/906/21 (провадження №61-7116св22).

Таким чином, вихід працівника на роботу хоча б на один день перериває чотиримісячний строк, і надалі цей строк має обчислюватися спочатку.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на переривання ним чотиримісячного строку тимчасової непрацездатності 22 березня 2024 року та 13 травня 2024 року, оскільки в ці дні він був на роботі, на підтвердження чого надав подані ним заяви про увільнення його від виконання обов`язків директора філії від 22 березня 2024 року та про надання реквізитів для оплати допомоги по тимчасовій непрацездатності та заробітній платі від 10 травня 2024 року .

З наявної в матеріалах справи заяви про увільнення його від виконання обов`язків директора філії від 22 березня 2024 року вбачається, що така написана власноручно та містить резолюцію щодо підготовки відділом кадрів відповідного наказу (а.с. 89).

Видання наказу Державним підприємством Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» за результатами поданої 22 березня 2024 року заяви того самого дня свідчить про те, заява написана позивачем саме 22 березня 2024 року.

Відсутність штампу вхідної кореспонденції та власноручне написання заяви свідчить про особисте подання заяви позивачем, що підтверджує фактичну присутність ОСОБА_1 на робочому місці 22 березня 2024 року.

Заперечуючи щодо задоволення позовних вимог, Державне підприємство Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» надало акт про перебування ОСОБА_1 на лікарняному, складений 22 липня 2024 року комісією Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» згідно з Електронним реєстром листків непрацездатності Пенсійного фонду України, в якому зазначено про тимчасову непрацездатність ОСОБА_1 в тому числі і у період з 07 березня 2024 року по 22 липня 2024 року.

Наказом Держкомстату України від 05.12.2008 №489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці» регламентується ведення табельного обліку робочого часу на підприємствах, в установах і організаціях.

У табелі обліку використання робочого часу (типова форма №п-5) робляться відмітки про фактично відпрацьований час, відпрацьовані за місяць години, у тому числі надурочні, вечірні, нічні години роботи та ін., а також інші відхилення від нормальних умов роботи. У разі відсутності працівника на робочому місці у табелі обліку використаного робочого часу проставляється позначка «НЗ» - неявка з нез`ясованих причин.

Разом з тим, матеріали справи не містять табелю обліку робочого часу на Державному підприємстві Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій», який би підтверджував фактично відпрацьований позивачем час чи фактичну відсутність на робочому місці.

Отже, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про те, що перебуваючи на робочому місці 22 березня 2024 року, позивач при цьому фактично не виконував трудових обов`язків протягом робочого дня.

Керівник приймає рішення про звільнення на підставі запису у табелі обліку робочого часу, листків непрацездатності та службової записки начальника відділу. Звільнити працівника за зазначеною підставою можливо вже на наступний день після чотиримісячного строку.

Відсутність на робочому місці протягом чотирьох місяців обов`язково повинна бути підтверджена наявністю листків непрацездатності.

Наявними в матеріалах справи медичними висновками про тимчасову непрацездатність підтверджується тимчасова непрацездатність ОСОБА_1 у період з 07 березня 2024 року по 01 квітня 2024 року та з 08 квітня 2024 року по 13 серпня 2024 року.

Водночас в матеріалах справи відсутні медичні висновки про тимчасову непрацездатність ОСОБА_1 у період з 02 квітня 2024 року по 07 квітня 2024 року.

Зазначені обставини свідчать про переривання строку тимчасової непрацездатності позивача.

Оскільки безперервний чотиримісячний строк непрацездатності працівника розпочалася з 08 квітня 2024 року станом на 22 липня 2022 року у відповідача не було підстав для звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України,

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що звільнення працівника є крайнім заходом, що має бути викликаний виробничою необхідністю, при якій заміщення непрацездатного працівника є необхідним (неможливо ні перерозподілити обов`язки хворого між іншими працівниками, ні прийняти іншого працівника на період його хвороби).

У відсутність позивача відповідач мав можливість для призначення іншої особи, а ст. 105 КЗпП України нормативно врегульовано оплату праці при суміщенні професій (посад) і виконанні обов`язків тимчасово відсутнього працівника.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування наказу Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» від 22 липня 2024 року № 51 «Про звільнення ОСОБА_1 », а також наказу Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» від 14 серпня 2024 року за № 61 «Доповнення до наказу від 22 липня 2024 року № 51 про звільнення ОСОБА_1 », що його доповнює, та поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника директора Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод залізобетонних конструкцій» з 15 серпня 2024 року.

Частиною 2 статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток працівника визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два пленарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом п Порядку передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

За період з 01 січня 2024 року по 14 серпня 2024 року загальна сума нарахованої заробітної плати ОСОБА_1 склала 111814.59 грн, що підтверджується довідкою про доходи № 429 від 09 жовтня 2024 року, виданою Державним підприємством Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» (а.с. 111).

Оскільки загальна сума нарахованої заробітної плати за останні два місяці роботи становить 22580.97 грн, розмір середньоденної заробітної плати складає 525.14 грн (22580.97 грн / 43 роб дні = 525.14 грн).

Згідно з розрахунком середнього заробітку за час вимушеного прогулу, наданим позивачем, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 15 серпня 2024 року по 12 березня 2026 року становить 215 832.54 грн (525.14 х 411 роб днів = 215832.54 грн).

Вищезазначений розрахунок відповідає вимогам Порядку, а відтак належним чином підтверджує розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Враховуючи те, що колегія суддів дійшла висновку про незаконність звільнення ОСОБА_1 та поновлення його на посаді першого заступника директора Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод залізобетонних конструкцій», з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 215832.54 грн з врахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Частина 13 ст. 141 ЦПК України передбачає, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку з тим, що колегія суддів дійшла висновку про задоволення позову ОСОБА_1 , який звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збору», то на підставі ч. 13 ст. 141 ЦПК України розмір судових витрат, які підлягають стягненню, слід змінити та стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» на користь держави 11 451 (одинадцять тисяч чотириста п`ятдесят одна) гривень 80 копійок судових витрат.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 – задовольнити.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 03 листопада 2025 року – скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» про визнання незаконним та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу – задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» від 22 липня 2024 року № 51 «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Визнати незаконним та скасувати наказ Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» від 14 серпня 2024 року за № 61 «Доповнення до наказу від 22 липня 2024 року № 51 про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника директора Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод залізобетонних конструкцій» з 15 серпня 2024 року.

Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 215832 (двісті п`ятнадцять тисяч вісімсот тридцять дві) гривень 54 копійок з врахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» на користь держави 11 451 (одинадцять тисяч чотириста п`ятдесят одна) гривень 80 копійок судових витрат.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 30 березня 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Мікуш Ю.Р.

Шандра М.М.