Постанова від 26 березня 2026 р. у справі №465/10009/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 465/10009/25 Головуючий у 1 інстанції: Чорний І.Я.

Провадження № 33/811/373/26 Доповідач: Романюк М. Ф.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Романюка М.Ф, з участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , захисника – адвоката Ладанівської Н.І., потерпілої ОСОБА_2 , представника потерпілої – адвоката Столяр О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 – адвоката Козина Володимир Олеговича на постанову судді Франківського районного суду м. Львова від 06 лютого 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП,

встановив:

вищенаведеною постановою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 340 (триста сорок) гривень 00 копійок.

Звільнено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від сплати судового збору на підставі п.п. 12,13 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Згідно з постановою судді, 30.10.2025 о 21:45, АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно своєї дружини ОСОБА_2 , а саме, багато разів дзвонить на мобільний телефон, чим здійснює психологічний тиск, чим могла бути завдана шкода психологічному здоров`ю ОСОБА_2 , за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст.173-2 КУпАП.

Не погоджуючись з даною постановою захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвокат Козин В.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що постанова суду є необґрунтованою та такою, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що підтвердження факту нібито психологічного тиску ґрунтується лише на поясненнях заявниці ОСОБА_2 та факту того, що ОСОБА_1 було зроблено багато телефонних дзвінків для того, що поспілкуватися з спільною дитиною.

Звертає увагу на те, що у протоколі не конкретизовано в чому саме насильство полягало і яка шкода заподіяна, хоча це прямо випливає з диспозиції ст. 173-2 КУпАП.

Зазначає, що сам факт звернення ОСОБА_2 до органів поліції щодо вчинення домашнього насильства без належних та допустимих доказів, що підтверджують такі дії, не є достатнім підтвердженням вчинення такого насильства.

При апеляційному розгляді особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисник – адвокат Ладанівська Н.І., підтримали подану апеляційну скаргу та просили її задоволити.

Потерпіла ОСОБА_2 та її представник – адвокат Столяр О.М., заперечили апеляційну скаргу та просили залишити оскаржувану постанову без змін.

Заслухавши пояснення учасників провадження, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що така не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішенні її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення повинен з`ясувати чи винна дана особа у вчиненні адміністративного правопорушення, а також всі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

За нормами ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Згідно ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Диспозицією ч. 1 ст. 173-2 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто, умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» вирізняє такі види домашнього насильства:

- фізичне насильство, що є формою домашнього насильства, та включає: ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру;

- психологічне насильство - насильство, пов`язане з тиском одного члена сім`ї на психіку іншого через навмисні словесні образи або погрози, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи;

- економічне насильство - навмисні дії одного члена сім`ї щодо іншого, спрямовані на позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Об`єктивна сторона ч. 1 ст. 173-2 КУпАП передбачає існування обов`язкової ознаки можливість настання чи настання фізичної чи психологічної шкоди, яка була чи могла бути завдана потерпілому.

Відповідно до Закону України «Про попередження насильства в сім`ї» насильство в сім`ї - це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім`ї стосовно іншого члена сім`ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім`ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров`ю.

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017 року(далі Закон) визначає, що предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають у процесі запобігання та протидії домашньому насильству.

Згідно зі ст. 3 Закону дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: подружжя; колишнє подружжя; мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); особи, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; особи, які мають спільну дитину (дітей); батьки (мати, батько) і дитина (діти); та ін..

Зважаючи на викладене, адміністративним правопорушенням є не будь-яке домашнє насильство, а те, яке потягло за собою завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого або ж могло спричинити таку шкоду.

Сама по собі сварка в сім`ї, нецензурні висловлювання чи образи не становлять собою домашнє насильство. Такі дії утворюють склад адміністративного правопорушення у тому випадку, коли такі висловлювання спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, необхідно з`ясувати, чи дійсно особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство.

З аналізу вищевказаних норм вбачається, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, має місце тоді, коли будь-які діяння фізичного, психологічного чи економічного характеру тягнуть за собою можливість завдання чи завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Отже, під домашнє насильство, зокрема, психологічного характеру, яке утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, підпадають лише такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода психічному здоров`ю іншого члена сім`ї.

Домашнє насильство характеризується такими ознаками: умисність (з наміром досягнення бажаного результату); спричинення шкоди; порушення прав і свобод людини; значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов`язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.

Для наявності складу адміністративного правопорушення щодо вчинення домашнього насильства є обов`язковим одночасне існування вищевказаних ознак, у разі відсутності хоча б однієї із ознак дії особи не можна розцінювати як насильство.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення підтверджується: протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД №134696 від 30.10.2025, копією ТЗПП серії АА №278322 від 30.10.2025, поясненнями та заявою ОСОБА_2 , формою оцінки ризиків вчинення домашнього насильства від 30.10.2025.

Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази у сукупності, дійшов правильного висновку, що в діях ОСОБА_1 , який притягується до адміністративної відповідальності вбачається склад адміністративного правопорушення, передбачений ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Суд першої інстанції при накладенні адміністративного стягнення правильно враховував: ступінь суспільної небезпеки правопорушення, особистість правопорушника, ступінь його провини, майновий стан.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 дії працівників поліції щодо складання відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення не оскаржував, доказів неправомірної поведінки останніх та доказів, які б спростовували фактичні дані, що містяться в протоколі про адміністративне правопорушення та додатках до нього, не надано суду і під час апеляційного розгляду.

З протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №134696 від 30.10.2025 року вбачається, що 30.10.2025 о 21:45, АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно своєї дружини ОСОБА_2 , а саме, багато разів дзвонить на мобільний телефон, чим здійснює психологічний тиск, чим могла бути завдана шкода психологічному здоров`ю ОСОБА_2 , за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст.173-2 КУпАП.

Враховуючи сукупність зазначеного вище і в мотивувальній частині постанови, можна дійти висновку, що дії ОСОБА_1 , можна характеризувати як домашнє насильство у формі психологічного насильства, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Отже, враховуючи відсутність будь-яких скарг та заяв сторони захисту щодо дій працівників поліції при складанні адміністративного матеріалу щодо ОСОБА_1 , та протоколу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відомості, які зафіксовані в письмових доказах, що долучені до матеріалів справи, відповідають дійсності, що вочевидь унеможливлює врахування апеляційним судом доводів апелянта щодо незаконності дій працівників поліції.

Позиція ОСОБА_1 щодо невизнання своєї вини розцінюється апеляційним судом як спосіб самозахисту та уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що відсутні передбачені законом підстави для скасування постанови суду першої інстанції та закриття провадження у справі відповідно до вимог п. 1 ст. 247 КУпАП.

Суд першої інстанції, з огляду на встановлені фактичні обставини справи, на підставі наявних доказів, обґрунтовано прийшов до висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 252 КУпАП, всебічно, повно і об`єктивно дослідивши всі обставин справи в їх сукупності, прийшов до висновку, що постанова суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, є законною та обґрунтованою.

Відповідно до п. 1 ч. 8 ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін.

Виходячи з вищезазначеного, апеляційний суд вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні, а тому апеляційну скаргу, слід залишити без задоволення, а постанову судді Франківського районного суду м. Львова від 06 лютого 2026 року без змін.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

постановив:

Постанову судді Франківського районного суду м. Львова від 06 лютого 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 – адвоката Козина Володимир Олеговича – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя М.Ф. Романюк