Постанова від 04 березня 2026 р. у справі №464/2815/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 464/2815/25 Головуючий у 1 інстанції: Беспальок О.А.

Провадження № 22-ц/811/2564/25 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2026 року м. Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого – судді Бойко С.М.,

суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря – Хоцяновича О.В.,

з участю: представника позивача – Угриновської Ю.В.,

представника відповідача – Процик І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Львівської міської ради на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 18 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради про визнання права власності на спадкове майно,

встановив:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила: визнати за нею право власності на 3/20 частки в квартирі АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та на 3/5 частки в цій квартирі у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер приблизно ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру, виданого 14.02.1997 року виконавчим комітетом Львівської міської ради народних депутатів, квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності їй ( ОСОБА_1 ), її матері ОСОБА_4 , батькові ОСОБА_3 , рідному брату ОСОБА_5 , діду та бабі по материнській лінії ОСОБА_2 та ОСОБА_6 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла її мати – ОСОБА_4 . Після смерті матері відкрилась спадщина, до складу якої увійшла 1/6 частка квартири.

31.01.2003 року державним нотаріусом Першої Львівської державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно з яким, спадкоємцями 1/6 частки квартири в рівних частках є чоловік, діти та батьки спадкодавця: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , – по 1/30 частці квартири кожний із них.

ІНФОРМАЦІЯ_4 померла баба позивачки – ОСОБА_6 . Після смерті баби відкрилась спадщина, до складу якої увійшла 1/6 частка (частка в спільній сумісній власності) та 1/30 частка (частка, успадкована після смерті дочки) квартири, що в цілому становить 1/5 частку квартири.

На час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 , із спадкодавцем постійно проживали та були зареєстровані: її чоловік ОСОБА_2 (спадкоємець першої черги за законом) та онуки ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (за правом представлення), а відтак, всі вони вважаються такими, що прийняли спадщину, відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України.

23.04.2025 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Василюком В.М. видано позивачці свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті баби – на 1/20 частку в квартирі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дід позивачки – ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилась спадщина на 1/6 (частку в спільній сумісній власності), 1/30 (частку, успадковану після смерті дочки) та 1/10 (частку, успадковану після смерті дружини) квартири, що в цілому становить 3/10 частки квартири.

Спадкоємцями, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_2 , були його онуки: позивачка ОСОБА_1 та її рідний брат ОСОБА_5 , – по 3/20 частки кожний із них, оскільки на час відкриття спадщини постійно проживали та були зареєстровані разом із спадкодавцем.

Після смерті ОСОБА_2 приватним нотарусом Львівського міського нотаріального округу Василюком В.М. 14.04.2025 року заведено спадкову справу, однак, у зв`язку з тим, що спадкодавець за життя не зареєстрував право власності на належні йому частки в квартирі, позивачка не може в позасудовому порядку оформити своє спадкове право на належні їй 3/20 частки квартири.

ІНФОРМАЦІЯ_5 помер рідний брат позивачки – ОСОБА_5 , після смерті якого відкрилась спадщина на 1/6 (частку в спільній сумісній власності), 1/30 (частку, успадковану після смерті матері), 1/20 (частку, успадковану після смерті баби) і 3/20 (частку, успадковану після смерті діда), що в цілому становить 2/5 частки квартири.

Спадкоємцем першої черги за законом, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_5 , був його батько ОСОБА_3 , оскільки на час відкриття спадщини постійно проживав і був зареєстрований разом із спадкодавцем.

Спадкова справа після смерті брата позивачки – ОСОБА_5 не заводилась.

Приблизно ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивачки – ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилась спадщина на 1/6 (частку в спільній сумісній власності), 1/30 (частку, успадковану після смерті дружини) та 2/5 (частку, успадковану після смерті сина), що сумарно становить 3/5 частки квартири.

На час відкриття спадщини після смерті батька, позивачка постійно проживала і була зареєстрована у квартирі разом із спадкодавцем, тому є спадкоємцем першої черги, яка прийняла спадщину в порядку ч.3 ст.1268 ЦК України.

Після смерті батька позивачки приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Василюком В.М. заведено спадкову справу, однак, у зв`язку з тим, що спадкодавцем не зареєстровано право власності на належні йому частки в квартирі, позивачка не може в позасудовому порядку оформити своє спадкове право на належні їй 3/5 частки квартири.

Отже, позивачка не може, інакше, ніж у судовому порядку оформити свої спадкові права на спадщину, яку прийняла, тому просила позов задовольнити.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 18 червня 2025 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/20 частки в квартирі АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/5 частки в квартирі АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер приблизно ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення суду оскаржив відповідач Львівська міська рада, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції залишено поза увагою та не досліджено обставин смерті батька позивачки – ОСОБА_3 , який помер приблизно ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За позицією відповідача, оскільки дата смерті ОСОБА_3 є приблизною, це свідчить про те, що на час його смерті біля нього присутнім ніхто не був.

Окрім того, зауважує, що місцем смерті ОСОБА_3 у свідоцтві зазначене с. Ракобовти, Золочівського району, Львівської області, що є відмінним від місця реєстрації спадкодавця, тому позивачку не можна вважати такою, що прийняла спадщину після його смерті в порядку ч.3 ст.1268 ЦК України.

Також, зазначає, що судом першої інстанції не досліджувалась та обставина, чи постійно позивачка проживала з дідом ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , щоб вважати її особою, яка має право на спадкування 3/20 частки в квартирі після його смерті.

Відповідач вважає, що висновки суду по суті вирішення спору є помилковими, оскільки матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, які свідчать про проживання позивачки із спадкодавцями.

27.10.2025 року позивач ОСОБА_1 в особі свого представника – адвоката Угриновської Ю.В. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує доводи та вимоги апелянта.

Зазначає, що згідно з Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України факт постійного проживання спадкоємця із спадкодавцем на момент відкриття спадщини підтверджується: витягом з реєстру територіальної громади; довідкою про реєстрацію місця проживання; іншим документом, що може підтверджувати відповідний факт.

При цьому, звертає увагу, що цим Порядком передбачено перелік документів, на підставі яких підтверджується факт постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини. В свою чергу, приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Василюком В.М. при заведенні спадкової справи після смерті ОСОБА_3 , дотримуючись вказаного Порядку, отримано/досліджено документи, що підтверджують факт постійного проживання спадкоємця і спадкодавця та, відповідно, зроблено висновок про прийняття нею спадщини в порядку ч.3 ст.1268 ЦК України.

Додає, що її батько ОСОБА_3 родом із села Ракобовти Золочівського (колишній Буський) району Львівської області, куди батько періодично навідувався поратися біля батьківської хати, відвідував родичів і в одній із таких поїздок помер у селі, де його і поховали.

Вважає, що апелянт підміняє поняття «постійне місце проживання» на «місце смерті», для яких характерні різні ознаки та передумови.

Наголошує, що нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину лише у зв`язку з тим, що спадкодавцями не зареєстровано своє право власності на належні їм частки в квартирі, які вони також набули у порядку спадкування за законом.

В судове засідання апеляційного суду обидві сторони з`явились. Ухвалення та проголошення судового рішення відкладено на 05.03.2026 року о 12:50.

Заслухавши пояснення сторони відповідача в підтримання апеляційної скарги, заперечення сторони позивача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України, лише порушене, невизнане або оспорюване цивільне право особи підлягає захисту в судовому порядку у визначений законом спосіб.

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною першою статті 1220 ЦК України визначено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або оголошення її померлою (ч.2 ст.1220 ЦК).

Згідно з ч.1 ст.1221 ЦК України, місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування одержують спадкоємці за законом, коло яких визначено ст.ст.1261 – 1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає в день відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1261 ЦК України, до спадкоємців першої черги належать діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частиною першою статті 1266 ЦК України визначено, що внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

За загальним правилом, яке міститься у ч.1 ст.1267 ЦК України, частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

У відповідності до частини першої статті 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно з ч.3 ст.1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч.5 ст.1268 ЦК).

Частиною першою статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто (ч.2 ст.1269 ЦК).

Згідно зі ст.1270 ЦК України, така заява повинна бути подана протягом шестимісячного строку з часу відкриття спадщини.

Частиною першою статті 1272 ЦК України передбачено, що якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини (ч.2 ст.1272 ЦК).

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (ч.3 ст.1272 ЦК).

Відповідно до ч.1 ст.1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до ч.1 ст.1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, в складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Отже, законом визначено порядок прийняття спадщини та оформлення прав на спадкове майно, якого повинні дотримуватись спадкоємці.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватись, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав в нотаріальному порядку.

Судом встановлено, що предметом спору є квартира АДРЕСА_1 .

Відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру № НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Львівської міської Ради народних депутатів 14.02.1997 року (а.с.29), квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 та членам її сім`ї: ОСОБА_3 (чоловікові), ОСОБА_1 (дочці, позивачці), ОСОБА_2 (батькові), ОСОБА_6 (матері), ОСОБА_5 (синові).

У відповідності до довідки ЛОР ОКП «БТІ та ЕО» №1/757 від 14.03.2025 року, державна реєстрація права власності на квартиру за вказаними особами проведена на підставі свідоцтва №Г-13625, зареєстрованого ЛМБТІ 17.03.1997 року за р.№25330 (а.с.31).

У відповідності до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 04.11.1993 року (а.с.16), позивачка ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_6 , її батьками є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Згідно з витягом з реєстру територіальної громади №2025/001930900, сформованим 10.02.2025 року (а.с.15), позивачка ОСОБА_1 зареєстрована у спірній квартирі з 29.11.1993 року.

Матір позивачки – ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджено свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим 27.12.2001 року міським відділом реєстрації актів громадянського стану Львівського обласного управління юстиції (а.с.20).

31.01.2003 року державним нотаріусом Першої Львівської державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 (а.с.28), яка складається з 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 , в рівних частках кожному з її спадкоємців: чоловіку ОСОБА_3 , неповнолітньому сину ОСОБА_5 , неповнолітній дочці ОСОБА_1 (позивачці), батькові ОСОБА_2 та матері ОСОБА_6 , – по 1/30 частці кожному з них.

ІНФОРМАЦІЯ_4 померла баба позивачки – ОСОБА_6 , що підтверджено свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , виданим 29.03.2025 року (повторно) міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції (а.с.23).

Згідно з інформацією, наданою Сихівською районною адміністрацією Львівської міської ради (лист №34-вих-54988 від 15.04.2025 року (а.с.19)), на момент смерті ОСОБА_6 , разом із нею у спірній квартирі були зареєстровані: ОСОБА_2 (чоловік), ОСОБА_3 (зять), ОСОБА_5 (внук), ОСОБА_1 (онука, позивачка).

Спадкова справа після смерті ОСОБА_6 заведена приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Василюком В.М. 14.04.2025 року, яким 23.04.2025 року позивачці ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті баби на 1/20 частку в квартирі (а.с.127).

При цьому, приватним нотаріусом у свідоцтві зазначено, що спадковою є 1/5 частка квартири (1/6 частка, належна спадкодавцю у спільній сумісній власності, та 1/30 частка, успадкована спадкодавцем після смерті її дочки), а спадкоємцями, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_6 , є: її чоловік ОСОБА_2 , як спадкоємець першої черги за законом, та онуки ОСОБА_5 і ОСОБА_1 (позивачка), відповідно до статті 1266 ЦК України (за правом представлення).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дід позивачки – ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 , виданим (повторно) Сихівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції 29.03.2025 року (а.с.24).

Згідно з інформацією, наданою Сихівською районною адміністрацією Львівської міської ради (лист №34-вих-54988 від 15.04.2025 року (а.с.19)), на момент смерті ОСОБА_2 , разом із ним у спірній квартирі були зареєстровані: ОСОБА_3 (зять), ОСОБА_5 (внук), ОСОБА_1 (онука, позивачка).

Спадкова справа після смерті ОСОБА_2 заведена приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Василюком В.М. 14.04.2025 року (а.с.131), проте, позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті діда, оскільки право власності на належну спадкодавцю частку квартири, яку він набув у порядку спадкування після смерті дочки та дружини, він не оформив у встановленому законом порядку.

Брат позивачки – ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджено свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 , виданим 21.09.2022 року відідлом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністертсва юстиції (м.Львів) (а.с.25).

Згідно з інформацією, наданою Сихівською районною адміністрацією Львівської міської ради (лист №34-вих-54988 від 15.04.2025 року (а.с.19)), на момент смерті ОСОБА_5 , разом із ним у спірній квартирі були зареєстровані: ОСОБА_3 (батько), ОСОБА_1 (сестра, позивачка).

Згідно відповіді приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Василюка В.М. №32/02-14 від 09.04.2025 року(а.с.100), роз`яснено, що після смерті ОСОБА_5 спадкоємцем першої черги, який прийняв спадщину, був його батько – ОСОБА_3 , однак, він до нотаріуса за видачею свідоцтва не звертався.

Батько позивачки – ОСОБА_3 помер приблизно ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_7 , виданим 06.10.2023 року Буським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (а.с.27).

Згідно з інформацією, наданою Сихівською районною адміністрацією Львівської міської ради (лист №34-вих-54988 від 15.04.2025 року (а.с.19)), на момент смерті ОСОБА_3 , разом з ним у спірній квартирі була зареєстрована позивачка ОСОБА_1 (дочка).

Отже, позивачка є єдиним спадкоємцем першої черги за законом, яка прийняла спадщину після смерті свого батька, оскільки спірна квартира була їхнім постійним місцем проживання, що підтверджено письмовими доказами.

Спадкова справа після смерті ОСОБА_3 заведена приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Василюком В.М. 09.04.2025 року (а.с.75), проте, позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька, оскільки право власності на належну спадкодавцю частку квартири, яку він набув у порядку спадкування після смерті дружини та сина, він не оформив у встановленому законом порядку.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачка прийняла спадщину після смерті свого діда і батька відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України, оскільки на момент відкриття спадщини постійно проживала за місцем постійного проживання спадкодавців, від спадщини не відмовлялась, а тому така належить їй, і в інакшому порядку, ніж у судовому, вона не може оформити свої спадкові права на належні спадкодавцям частки у квартирі, про що зазначено нотаріусом.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що позивачкою не доведено тієї обставини, що вона постійно проживала із спадкодавцями на момент відкриття спадщини після їх смерті.

В цьому контексті необхідно зазначити наступне.

Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Фізична особа може мати кілька місць проживання (ч.6 ст.29 ЦК України).

Статтею 2 Закону України від 11 грудня 2003 року №1382-ІV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (у редакції, чинній на момент відкриття спадщини) визначено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.

За цим Законом (стаття 3): місце проживання – житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги; місце перебування – житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги.

Згідно з ч.2 ст.16 Закону («Прикінцеві положення»), місце проживання особи, яке на день набрання чинності цим Законом підтверджувалося пропискою або було відповідно зареєстроване, вважається зареєстрованим.

Згідно з п.12 ч.1 ст.2 Закону України №1871-ІХ «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», який набрав чинності з 01 грудня 2021 року, (у редакції, чинній на момент відкриття спадщини), реєстрація місця проживання (перебування) особи – це внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.

У статті 3 Закону №1871-ІХ визначено, що декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою: створення умов для реалізації прав особи, зокрема виборчих прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом; ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою.

За вимогами Закону №1871-ІХ (ч.1 ст.4), особа одночасно може мати лише одне задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування).

За положеннями статті 11 Закону №1871-ІХ, у разі декларування або реєстрації місця проживання особою, яка є власником (співвласником) цього житла, згода інших співвласників або інших осіб, місце проживання яких зареєстровано/ задекларовано в цьому житлі, не вимагається.

Згідно з пунктом 2 розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1871-ІХ, місце проживання (перебування) особи, зареєстроване до набрання чинності цим Законом, не підлягає повторній реєстрації (декларуванню).

Отже, зареєстроване місце проживання – це офіційно внесена в реєстр адреса житла (будинок, квартира, гуртожиток тощо), де особа постійно або переважно проживає, що підтверджується відповідним документом.

Постійне місце проживання – місце проживання на території будь-якої держави не менше одного року фізичної особи, яка не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом необмеженого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цією особою службових обов`язків або зобов`язань за договором (контрактом).

За змістом пунктів 3.21 та 3.22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5 (у редакції, чинній на момент відкриття спадщини), спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.

З письмових доказів, які наявні в матеріалах справи і описані вище, безспірно встановлено, що місце проживання позивачки на час відкриття спадщини після смерті діда та батька було зареєстроване за однією адресою зі спадкодавцями, і належних доказів, які б засвідчували протилежне, стороною відповідача не надано, а тому саме лише посилання на те, що місце смерті батька позивачки є відмінним від місця його реєстрації, не вказує на обрання ним за життя іншого постійного місця проживання.

Наявні в реєстрі відомості про зареєстроване місце проживання позивачки у спірній квартирі, в якій вона постійно проживає з 29.11.1993 року, разом із спадкодавцями, було враховано при заведенні спадкових справ приватним нотаріусом Василюком В.М., оскільки це в повній мірі відповідає наведеним вище положенням Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, про що нотаріусом роз`яснено у листі №34/02-14 від 14.04.2025 року та №32\02-14 від 09.04.2025 року на заяву позивачки щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на належні спадкодавцям частки в квартирі.

Окрім того, за обставинами даної справи, які встановлені судом і наведені вище, позивачка є співвласником квартири разом із іншими спадкодавцями.

В цьому контексті колегія суддів ураховує, що за змістом статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

За положеннями статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує.

Згідно з ч.6 ст.319 ЦК України, держава не втручається у здійснення власником права власності.

Отже, всі наведені вище норми матеріального права вказують на існування постійного зв`язку власника із об`єктом його права власності, підтвердженням чого є й те, що власник не може бути визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням будинку (квартири), які належать йому на праві власності, у зв`язку з тимчасовим непроживанням у ньому.

Таким чином, суд першої інстанції повно і правильно встановив усі обставини, які мають значення для справи, давши належну оцінку зібраним доказам, застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, не допустив порушень норм процесуального права, які б були обов`язковою підставою для скасування рішення, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення – залишити без змін.

З урахуванням перебування одного із членів колегії суддів у відпустці в період з 09 по 13 березня 2026 року включно, повний текст постанови складений у перший робочий день після відпустки – 16 березня 2026 року.

Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

ухвалив:

апеляційну скаргу Львівської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 18 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 16 березня 2026 року.

Головуючий С.М. Бойко

Судді: С.М. Копняк

А.В. Ніткевич