Постанова від 26 березня 2026 р. у справі №333/8164/24 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 27.03.2026 Справа № 333/8164/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 333/8164/24 Головуючий у І інстанції: Стоматов Е.Г.

Провадження № 22-ц/807/115/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:

Головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Гончар М.С.,

Кухаря С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 липня 2025 рокуу справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2024 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 уклав з АТ «ТАСКОМБАНК» Договір про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб № 002/13380977-СК_SВ від 24.12.2021 (Кредитний договір), підписанням якого акцептував Публічну пропозицію АТ «ТАСКОМБАНК», яка розміщена на веб-сайті Банку: www.tascombank.com.ua та беззастережно приєднався до умов Договору.

28.02.2024 між АТ «ТАСКОМБАНК» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір Факторингу № НІ/11/15-Ф від 28.02.2024, за умовами якого, ТОВ «ФК «ЄАПБ» зобов`язується передати (сплатити) АТ «ТАСКОМБАНК» суму фінансування, а АТ «ТАСКОМБАНК» зобов`язується відступити ТОВ «ФК «ЄАПБ» права вимоги за кредитними договорами, договорами поруки в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення прав вимоги. Відповідно до Додатку № 1 до Договору факторингу № НІ/11/15-Ф від 28.02.2024, Реєстру прав вимог, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набув права грошової вимоги до відповідача в сумі 29760,07 грн, з яких: - 20000 грн - загальна заборгованість за тілом кредиту; - 9760,07 грн - загальна заборгованість за відсотками; - 0 грн - загальна заборгованість за комісією; - 0 грн - пеня/штрафи.

З моменту отримання права вимоги до відповідача, товариство не здійснювало жодних нарахувань штрафних санкцій.

Посилаючись на означені обставини, ТОВ «ФК «ЄАПБ» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства заборгованість за Кредитним договором № 002/13380977-СК_SВ від 24.12.2021 в розмірі 29760,07 грн, з яких: загальна заборгованість за тілом кредиту; 9760,07 – загальна заборгованість за відсотками, та понесені судові витрати.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 липня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованість в розмірі 29760,07 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 3028 грн.

Не погоджуючись із вищезазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 липня 2025 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивач не надав суду доказів того, що він вживав заходів для отримання доказів у встановленому порядку від АТ «ТАСКОМБАНК», який є стороною договору факторингу та зобов`язаний був передати всі наявні документи, що підтверджують заборгованість за кредитним договором. Позовна заява не містить повідомлення суду про доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. За умовами Договору факторингу, передача документації, а саме: платіжних доручень або іншого документального підтвердження перерахування коштів на рахунок, вказаний позичальником, та детальних розрахунків заборгованості за Кредитним договором по кожному платіжному періоду та підставу їх нарахування, у період з дня укладення кредитного договору до дату відступлення права вимоги - надаються Первісним кредитором за окремим запитом позивача. Тобто, подаючи позовну заяву, позивач не надав належних доказів про перерахування коштів, здійснення відповідачем оплати за вказаним кредитним договором і не здійснив намагань витребувати їх у сторони за Договором факторингу.

На думку відповідача, підставою відмови в позові є нікчемність Договору факторингу, укладеного між позивачем та АТ «ТАСКОМБАНК», оскільки він не відповідає вимогам ч. 4 ст. 9-2 Закону № 1706-VII яким відступлення (продаж, передання) права вимоги за кредитним договором та/або договором позики, позичальником за яким є внутрішньо переміщена особа, визначена частиною першою цієї статті, без згоди боржника забороняється.

Відповідач зазначає, що датою укладення кредитного Договору є 24.12.2021, тобто до дати початку окупації Костянтинівської сільської територіальної громади Запорізької області). Станом на 25.02.2022 він належним чином виконував зобов`язання за цим кредитним Договором і не мав заборгованості зі сплати відсотків та тіла кредиту відповідно до його умов. Факт відсутності заборгованості за кредитними зобов`язаннями на 25.02.2022 підтверджується: кредитним звітом від 19.12.2024, наданим ТОВ «Українське бюро кредитних історій», який підтверджує що станом на лютий 2022 року, відповідач не мав поточної заборгованості зі сплати кредиту.

За вказаним звітом у грудні 2021 року відповідач отримав кредит у розмірі 5200 грн і виникла заборгованість за кредитом 5200 грн з оплатою поточного платежу в січні 2022 року. У січні 2022 року було частково погашено кредит на 1000 грн відповідно до умов кредитного Договору і нових траншів отримання кредитних коштів не було. Заборгованість складала 4200 грн. Прострочення не було. У лютому 2022 року відповідач знов отримав кредитні кошти і загальний розмір заборгованості склав 19147,98 грн зі строком оплати поточних платежів у березні 2022 році.

Таким чином, не дослідження судом умов кредитного Договору та звіту з бюро кредитних історій, а також неправильного трактування ч.6 ст. 9-2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» в частині наявного прострочення сплати платежів за кредитними договорами та/або договорами позики призвело до помилкового висновку суду про задоволення позову.

На думку ОСОБА_1 , Договір факторингу № HI/11/15-Ф від 28.02.2024, в частині, на підставі якої позивач заявляє про набуття права вимоги, є нікчемним, оскільки був укладений без отримання його згоди як внутрішньо переміщеної особи, а тому позивач не отримав права вимоги про стягнення вказаного боргу за кредитним Договором, а отже є неналежним позивачем.

У відзиві ТОВ «ФК «ЄАПБ» заперечує проти доводів апеляційної скарги. Зокрема, зазначає, що подаючи позов, позивач не має змоги передбачити позицію відповідача та його заперечення (у разі наявності) щодо позовних вимог. У цьому випадку додані пізніше позовної заяви докази за своєю правовою природою не є новими та лише додатково свідчать про обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Частиною першою статті 369 ЦПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, цей спір за визначеними статтею 274 ЦПК України критеріями відноситься до категорії малозначних, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з огляду на таке.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає повною мірою.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив договірні зобов`язання за кредитним договором, ухиляється від повернення взятого кредиту та відсотків, позивач набув право вимоги за цим договором до відповідача.

Колегія суддів у цілому погоджується з висновком суду про наявність у позивача права вимоги за договором та наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості, однак не погоджується з її розміром з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 уклав з АТ «ТАСКОМБАНК» Договір про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб № 002/13380977-CK_SB від 24 грудня 2021.

Строк дії Кредитного ліміту за Кредитним договором становить 365 днів з моменту Банком про факт встановлення Кредитного ліміту.

28.02.2024 між АТ «ТАСКОМБАНК» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу № HI/11/15-Ф від 28.02.2024, за умовами якого, ТОВ «ФК «ЄАПБ» зобов?язується передати (сплатити) АТ «ТАСКОМБАНК» суму фінансування, a AT «ТАСКОМБАНК» зобов?язується відступити ТОВ «ФК «САПБ» Права Вимоги за Кредитними Договорами, Договорами Поруки в обсязі та на умовах, що існують на Дату відступлення Прав Вимоги.

Відповідно до Додатку № 1 до Договору факторингу № HI/11/15-Ф від 28.02.2024 Реєстру Прав Вимог, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набув права грошової вимоги до відповідача в сумі 29760,07 грн, з яких:

- 20000 грн - загальна заборгованість по тілу кредиту;

- 9760.07 грн - загальна заборгованість по відсоткам;

- 0 грн - загальна заборгованість по комісії;

- 0 грн - пеня/штрафи.

Згідно з п. 2.3. Відступлення Права Вимоги і всіх інших прав, належних АТ «ТАСКОМБАНК» за Кредитними Договорами, Договорами Поруки та їх перехід від АТ «ТАСКОМБАНК» до ТОВ «ФК «ЄАПБ» відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Прав Вимог згідно Додатку № 2, але не раніше здійснення оплати ТОВ «ФК «ЄАПБ» згідно з п. 3.1 цього Договору, після чого, ТОВ «ФК «ЄАПБ» стає кредитором по відношенню до Позичальників стосовно Боргу та набуває відповідні Права Вимоги. Підписаний Сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Прав Вимог підтверджує факт переходу від Клієнта до ТОВ «ФК «ЄАПБ» Прав Вимоги Боргу та є невід?ємною частиною Договору факторингу.

За умовами Кредитного договору, позичальник зобов?язується повернути Кредит, сплатити проценти за користування Кредитом та виконати інші зобов?язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених Договором.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до частини третьої статті 11 Законом України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Частиною восьмою статті 11 Законом України «Про електронну комерцію» встановлено, що у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожний електронний правочин вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

За приписами ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

В силу ч.1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Отже, судом першої інстанції встановлено, що АТ «Таскомбанк» як первісний кредитор та ОСОБА_1 як позичальник уклали Кредитний договір № 002/13380977-СК_SВ від 24.12.2021, що підписаний сторонами в передбачений чинним законодавством спосіб (позичальником/відповідачем – електронним цифровим підписом), що узгоджується з положеннями ст. 207, 1055 ЦК України, ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Правомірність указаного договору як правочину жодна з його сторін не оспорювала, тому він є чинним і обов`язковим для виконання.

При цьому, сам ОСОБА_1 в апеляційній скарзі фактично підтверджує користування кредитними коштами, посилаючись на кредитний звіт від 19.12.2024, наданий ТОВ «Українське бюро кредитних історій», зазначив, що за вказаним звітом у грудні 2021 року він отримав кредит у розмірі 5200 грн і виникла заборгованість за кредитом 5200 грн з оплатою поточного платежу в січні 2022 року. У січні 2022 року було частково погашено кредит на 1000 грн відповідно до умов кредитного Договору і нових траншів отримання кредитних коштів не було. Заборгованість складала 4200 грн. Прострочення не було. У лютому 2022 року відповідач знов отримав кредитні кошти і загальний розмір заборгованості склав 19147,98 грн зі строком оплати поточних платежів у березні 2022 році.

Однак, колегія суддів зауважує, що Заявою-договором про комплексне банківське обслуговування від 24.12.2021 передбачено, що підписавши її ОСОБА_1 акцептував Публічну пропозицію АТ «ТАСКОМБАНК», що розміщена на веб-сайті Банку. Проте, матеріали справи не містять такої пропозиції.

У зазначеній заяві ОСОБА_1 виявляє бажання оформити на його ім`я платіжну карту та встановити кредитний ліміт на споживчі цілі на суму 20000 грн зі строком користування 12 місяців (а. с. 4).

У позовній заяві ТОВ «ФК «ЄАПБ» зазначало, що строк дії Кредитного ліміту за Кредитним договором становить 365 днів з моменту Банком про факт встановлення Кредитного ліміту. При цьому після закінчення зазначеного періоду, строк дії Кредитного ліміту автоматично пролонгується, окрім випадків: - якщо Банк прийняв рішення не продовжувати строк дії Кредитного ліміту; - направлення Клієнтом до Банку письмової заяви про відмову від користування лімітом Кредитної лінії та/або про закриття Поточного рахунку. Проте, колегія суддів зауважує, що Заява-договір про комплексне банківське обслуговування від 24.12.2021 такої умови не містить. А, як уже зазначено вище, Публічної пропозиції АТ «ТАСКОМБАНК», Тарифів та Правил, з якими зобов`язався ознайомитися відповідач, матеріали справи не містять.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у ст. 8 Конституції України.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у ст. 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У ч.ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід зауважити, що пересічний споживач фінансових послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту.

Колегія суддів підкреслює, що матеріали справи не містять ні Публічної пропозиції АТ «ТАСКОМБАНК», ні Тарифів та Правил, з якими зобов`язався ознайомитися відповідач, тому їх не можна вважати складовою кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами Заяви-договору від 24.12.2021, строк кредитування складає 12 місяців; кредитний ліміт – 20000 грн; орієнтовна реальна процентна ставка – 43,96 %, орієнтована загальна вартість кредиту: – 600,57 грн з розрахунку зі строку кредитування 12 місяців та мінімальної суми – 500 грн; - 240226,94 грн - з розрахунку зі строку кредитування 12 місяців та максимальної суми – 200000 грн (а.с. 4 зворот).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

У пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц викладено правовий висновок про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 в п. 95-108 вказано щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України, що регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак, якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

За умовами Заяви-договору від 24.12.2021, строк кредитування складає 12 місяців, отже строк кредитування закінчився 24.12.2022, оскільки у матеріалах справи відсутні докази продовження строку кредитування.

Належних доказів узгодження між сторонами договору іншого строку кредитування, аніж це передбачено в самому договорі, позивач не надав.

Отже, позивач не довів факту продовження строку кредитування, визначеного договором, а тому строк кредитування, упродовж якого підлягали нарахуванню відсотки за користування кредитом, становив 12 місяців. У подальшому слід було здійснювати нарахування відсотків відповідно до норм ст. 625 ЦК України, однак у позовній заяві кредитор про це не просив.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постановах Верховного Суду від 26 травня 2021 року в справі № 755/15853/15-ц, від 10 лютого 2022 року у справі № 263/1976/16-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050ЦК України припиняється також і право кредитодавця нараховувати обумовлену в договорі неустойку.

З огляду на вищевикладене, відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_1 процентів за користування кредитом після 24.12.2022 (більше 12 місяців), тобто поза межами строку кредитування.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами, нарахованих за період поза межами погодженого сторонами строку кредитування є безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.

Так, згідно з розрахунком заборгованості та випискою з рахунку за кредитним договором № 002/13380977-СК_SB, станом на 28.02.2024 заборгованість ОСОБА_1 за тілом кредиту складає 20000 грн, заборгованість за відсотками, що нараховані за період з 25.01.2022 до 25.07.2023 – 9760,07 грн. Сума сплачених відсотків – 1265 грн.

Як встановлено апеляційним судом, з 25.12.2022 банк не мав права нараховувати відповідачу відсотки за користування кредитними коштами, тому, згідно з розрахунком заборгованості банку, сума заборгованості ОСОБА_1 за відсотками за користування кредитом, складає 5603,91 грн (6868,91 грн нарахованих станом на 31.12.2022 – 1265 грн сплачених ОСОБА_1 відсотків у лютому та березні 2022 року)

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає доведеним зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором № 002/13380977-СК_SB з повернення кредиту в сумі 25603,91 грн, що складається з: тіла кредиту в розмірі 20000 грн та процентів за користування кредитом в межах строку кредиту (12 місяців) – 5603,91 грн.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Матеріалами справи підтверджено, що 28.02.2024 між АТ «ТАСКОМБАНК» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу № HI/11/15-Ф від 28.02.2024, за умовами якого, ТОВ «ФК «ЄАПБ» зобов?язується передати (сплатити) АТ «ТАСКОМБАНК» суму фінансування, a AT «ТАСКОМБАНК» зобов?язується відступити ТОВ «ФК «САПБ» Права Вимоги за Кредитними Договорами, Договорами Поруки в обсязі та на умовах, що існують на Дату відступлення Прав Вимоги.

Відповідно до Додатку № 1 до Договору факторингу № HI/11/15-Ф від 28.02.2024 Реєстру Прав Вимог, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набув права грошової вимоги до відповідача в сумі 29760,07 грн, з яких:

- 20000 грн - загальна заборгованість по тілу кредиту;

- 9760.07 грн - загальна заборгованість по відсоткам;

- 0 грн - загальна заборгованість по комісії;

- 0 грн - пеня/штрафи.

Згідно з п. 2.3. Відступлення Права Вимоги і всіх інших прав, належних АТ «ТАСКОМБАНК» за Кредитними Договорами, Договорами Поруки та їх перехід від АТ «ТАСКОМБАНК» до ТОВ «ФК «ЄАПБ» відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Прав Вимог згідно Додатку № 2, але не раніше здійснення оплати ТОВ «ФК «ЄАПБ» згідно з п. 3.1 цього Договору, після чого, ТОВ «ФК «ЄАПБ» стає кредитором по відношенню до Позичальників стосовно Боргу та набуває відповідні Права Вимоги. Підписаний Сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Прав Вимог підтверджує факт переходу від Клієнта до ТОВ «ФК «ЄАПБ» Прав Вимоги Боргу та є невід?ємною частиною Договору факторингу.

Також матеріалами справи підтверджено, що після відступлення ТОВ «ФК «ЄАПБ» прав грошової вимоги до відповідача, ОСОБА_1 не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попереднього кредитора.

Колегія суддів також враховує, що, відповідно до ч. 1 ст. 9-2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», загальна сума процентів за кредитним договором та/або договором позики, боржником за яким є внутрішньо переміщена особа, яка у період після дати початку тимчасової окупації залишила або покинула своє місце проживання на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України або у період після 14 квітня 2014 року залишила або покинула своє місце проживання на території проведення антитерористичної операції та/або в районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, не може перевищувати суми процентів, нарахованої протягом строку, на який надавався кредит (позика), за мінімальною ставкою, визначеною договором.

Відповідно до ч. 4 ст.9-2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», відступлення (продаж, передання) права вимоги за кредитним договором та/або договором позики, позичальником за яким внутрішньо переміщена особа, визначена частиною першою цієї статті, без згоди боржника забороняється.

Згідно з довідкою Управління соціального захисту населення Полтавської міської ради від 13.12.2022 №1632-5002398733 ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою. Його зареєстроване місце проживання/перебування: АДРЕСА_1 . Фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 .

Підписуючи Заяву-договір від 24.12.2021, ОСОБА_1 погодився, що орієнтовна реальна процентна ставка за договором складає 43,96 %. З розрахунків заборгованості встановлено, що позичальнику нараховувались відсотки за користування за ставкою 37,00 %, тобто, нижчою, ніж передбачено договором, що свідчить про те, що стягнення заборгованості в цій частині не суперечить вимогам ст. 9-2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Колегія суддів зауважує, що ОСОБА_1 не надав до суду доказів на підтвердження того, що він повідомляв АТ «Таскомбанк» про зміну місця свого проживання (отримання статусу внутрішньо перемішеної особи), хоча таке повідомлення є його обов`язком як позичальника, тому відсутні підстави вважати договір Договір факторингу № HI/11/15-Ф від 28.02.2024, укладений АТ «ТАСКОМБАНК» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» нікчемним, у зв`язку з його укладенням без згоди боржника.

Отже, відповідач несе відповідальність за неналежне виконання зобов`язання за кредитним договором перед новим кредитором ТОВ «ФК «ЄАПБ» у тому ж обсязі, що і перед первісним кредитором.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасувати рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 липня 2025 рокута ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованість за кредитним договором № 002/13380977-СК_SВ від 24.12.2021 в розмірі 25603,91 грн, що складається з: тіла кредиту в розмірі 20000 грн та процентів за користування кредитом в межах строку кредиту у розмірі 5603,91 грн.

В силу вимог частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «ФК «ЄАПБ» сплатило судовий збір у розмірі 3028 грн, ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги – 3633,60 грн.

Таким чином, враховуючи пропорційність розміру задоволених позовних вимог (86,03 %) позивач має право на відшкодування витрат зі сплати судового збору в розмірі 2604,99 грн, та пропорційність вимог апеляційної скарги (13,97 %), відповідач має право на відшкодування йому судового збору в розмірі 507,61 грн.

Згідно з ч. 10 ст. 141 ЦПК України, розмір судового збору, що належить стягнути з відповідача на користь позивача складає 2097,38 грн (2604,99 грн – 507,61 грн).

Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 367, 369, ст. 374, ст. 376, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 липня 2025 року– скасувати. Ухвалити в цій справі нову постанову, якою:

«Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором № 002/13380977-СК_SВ від 24 грудня 2021 року в розмірі 25603,91 гривень, що складається з: тіла кредиту в розмірі 20000 грн та процентів за користування кредитом в межах строку кредиту в розмірі 5603,91 гривень, а також судовий збір в розмірі 2097,38 гривень. Всього стягнути: 27701 (двадцять сім тисяч сімсот одну) гривню 29 копійок.

Решту позовних вимог – залишити без задоволення».

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 27 березня 2026 року.

Головуючий:

Судді: