Рішення від 29 березня 2026 р. у справі №519/596/23 — Південний міський суд Одеської області

Справа №519/596/23

Провадження № 2/519/134/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К РА Ї Н И

30.03.2026 м. Південне

Південний міський суд Одеської області в складі:

головуючого судді Лемця С.П.,

за участі секретаря судового засідання Волкової Н.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача – адвоката Герасимової Т.І.,

представника відповідача – адвоката Заремба В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом представника ОСОБА_1 – адвоката Герасимової Тетяни Ігорівни до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації.

Позов обґрунтовано тим, що 04.02.2012 сторони уклали шлюб, від якого мають спільних дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

05.11.2020 рішенням Дніпровського районного суду м. Києва шлюб було розірвано, яке постановою Київського апеляційного суду від 20.07.2021 по справі 755/13286/20 залишено без змін.

З моменту припинення фактичних шлюбних відносин та до теперішнього часу діти мешкають з Позивачем.

Позивач, усвідомлюючи свою особисту відповідальність за виховання та піклування про дітей, створення для них належних соціально-побутових, безпечних умов проживання, збереження психічного та фізичного здоров`я вважає за необхідне визначити місце проживання їхніх спільних з Відповідачем дітей за її місцем проживання.

За тривалий період проживання малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з матір`ю, в них виникли міцні соціальні зв`язки з оточенням Позивача, а також колективом навчальних закладів. У малолітньому віці діти є дуже вразливими до зміни оточення і це може негативно вплинути на їхній подальший розвиток та порушити процес формування

повноцінної, самостійної особистості.

Враховуючи вищевикладене Позивач вважає за необхідне і правильне визначити місце проживання дітей разом з нею.

Ухвалою Південного міського суду Одеської області від 31.03.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

17.05.2023 представник відповідача ОСОБА_5 звернулася з відзивом на позовну заяву, в якому зазначає, що відповідно до довідки про фактичне місце проживання №313,

виданою 18.03.2021 об`єднанням співвласників багатоквартирних будинків «ВОСКРЕСЕНСЬКА 14-Е» місцем проживання з 01.12.2014 по 24.03.2021 ОСОБА_1 та дітей є АДРЕСА_1 .

Спілкуючись з дітьми по телефону відповідач дізнався, що позивач вивезла дітей за межжі України та проживає разом з ними в Республіці Кіпр. 06.01.2023 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перетнули державний кордон України та по теперішній час в Україну не повернулися. Відповідач вважає, що звертаючись до суду з метою визначення місця прожвання дітей, вона в подальшому планує вивозити дітей за кордон України без відома відповідача, що може вплинути на обмеження відповідача в спілкуванні з дітьми.

Відповідач усвідомлює свою відповідальність як батька щодо утримання дітей, забезпечення їх розвитку відповідно до вікових потреб, піклування про них та їхнього матеріального забезпечення. Відповідач сплачує аліменти на утримання дітей та всіляко їм допомагає, виконуючи разом із ними шкільні домашні завдання, проводить з ними дозвілля.

ОСОБА_2 не порушував будь-яких прав позивачки в цій справі, в зв`язку з чим звернення позивача до суду з позовом суперечить вимогам ст. 4 ЦПК України та вимогам ст. 15, 16 ЦК України, з приводу того, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх саме порушених прав.

Сторона відповідача зазначає, що підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 немає, оскільки місце проживання дітей, яке вказується позивачкою у її позовних вимогах, вже врегульоване до заявленого позову. Діти проживають з позивачкою, спору щодо визначення місця проживання дітей у сторін немає, а позов є безпідставним.

Враховуючи викладене, представник відповідача просила закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Ухвалою Южного міського суду Одеської області від 23.08.2023 розгляд цивільної справи відкладено, витребувано у Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації висновок щодо вирішення спору у цій справі про визначення місця проживання дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Витребувано у Державної прикордонної служби України інформацію про перетин державного кордону України (виїзди та в`їзди) громадянкою України ОСОБА_1 за період з 23.02.2022 по даний час.

Ухвалою Южного міського суду Одеської області від 13.12.2023 закрито підготовче провадження.

Ухвалою Южного міського суду Одеської області від 21.02.2024 зупинено провадження по цивільній справі №519/596/23 за позовом представника ОСОБА_1 – адвоката Герасимової Т.І. до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, до припинення перебування відповідача ОСОБА_2 у складі Збройних сил України, що переведені на воєнний стан.

Ухвалою Південного міського суду Одеської області від 05.12.2025 поновлено провадження у справі.

В судовому засіданні сторона позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити, наполягала на наявності спору, оскільки у ОСОБА_1 були і є побоювання, що ОСОБА_2 може забрати дітей.

Представник відповідача в судовому засіданні зазначила, що спору немає, ОСОБА_2 не заперечує і ніколи не заперечував щоб діти проживали з матір`ю, крім того, не забороняв виїжджати за кордон, зокрема до Кіпру.

Представник третьої особи надала заяву про розгляд справи за їх відсутності.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши сторони, з`ясувавши дійсні обставини справи та відповідні їм правовідносини, перевіривши їх доказами, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 04.02.2012 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, про що Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції зроблено відповідний актовий запис № 103 (Т.1, а.с.16).

05.11.2020 рішенням Дніпровського районного суду міста Києва, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20.07.2021, шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано (Т.1, а.с.17).

Від шлюбу у них народилося двоє дітей: син – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та донька – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (Т.1, а.с.21-22).

З моменту припинення фактичних шлюбних відносин та до теперішнього часу діти мешкають з Позивачем, що не заперечується сторонами.

Матір відповідально ставиться до виконання своїх батьківських обов`язків, всебічно й повно опікує дітей. Малолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відвідують початкову школу І ступеня у навчально-виховному комплексі «Домінанта» (Т.1, а.с.39-40).

Задля забезпечення належного медичного обслуговування дітей Позивачем було укладено договори про надання медичних послуг для ОСОБА_3 (договір № ДП 50756) та ОСОБА_4 (договір №ДП 50757) (Т.1, а.с.23-34).

Позивач являється зареєстрованою фізичною особою-підприємцем, що забезпечує її заробітком та дає можливість утримувати дітей. Згідно з податковою декларацією ОСОБА_1 за 2021 рік, поданою 07.02.2022, дохід від підприємницької діяльності у сфері роздрібної торгівлі, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу інтернет становить 1 206 000,00 грн, копія декларації додається. Позивач має офіційно задекларовані грошові надходження задля забезпечення дітям гідних умов для розвитку, навчання та загалом для життя (Т.1, а.с.35-37).

Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України надано інформацію про перетин державного кордону дітьми та позивачем (Т.1, а.с.84, 130).

20.12.2023 представниками третьої сторони було проведено обстеження умов проживання дітей позивача, та за фактом цього складено Акт на підтвердження факту проживання дітей з матір`ю в Україні та створення для них належних умов проживання, вихованні та навчання (Т.1, а.с.175).

Згідно висновку Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з матір`ю ОСОБА_1 (Т.1, а.с.189).

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 31.01.2024 відкрито провадження щодо поділу майна подружжя за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (Т.1, а.с.203).

Ухвалою слідчого судду Печерського районного суду м. Києва від 24.11.2022 зобов`язано уповноважену особу Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 про кримінальне правопорушення від 20.10.2022, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (Т.1, а.с.206).

Відповідно до частин першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Тобто, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21).

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Суд - це фактично останній інструмент, який підлягає використанню при вирішенні сімейних спорів, коли спір неможливо вирішити іншим шляхом. І суд може задовольнити позов у справі щодо дитини лише тоді, коли дійде висновку, що це є необхідним і корисним для інтересів та благополуччя дитини.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

У статті 161 СК України передбачено, що спір між матір`ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини, які проживають окремо, та не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Отже, при визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Звертаючись до суду з позовом з приводу визначення місця проживання дітей, ОСОБА_1 зазначила, що вважає за необхідне визначити місце проживання їхніх спільних з Відповідачем дітей за її місцем проживання.

Матеріалами справи підтверджено та обома сторонами визнаються обставини того, що малолітні діти сторін по справі - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , весь час проживали і проживають разом з матір`ю – ОСОБА_1 , окремо від батька – ОСОБА_2 , який зі слів позивача на даний час перебуває поза межами державного кордону України, в Іспанії

ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву зазначив, що місце проживання дітей, яке вказується позивачкою у її позовних вимогах, вже врегульоване до заявленого позову. Діти проживають з позивачкою, спору щодо визначення місця проживання дітей у сторін немає. Вказане в судовому засіданні підтвердила і представник відповідача, зазначивши, що спору немає, ОСОБА_2 не заперечує і ніколи не заперечував щоб діти проживали з матір`ю, крім того, не забороняв виїжджати за кордон, зокрема до Кіпру.

Із зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 не звертався, не вимагав зміни місця фактичного проживання дітей, після звернення позивачки до суду.

Діти в судовому засіданні вважали, що їм краще буде і надалі проживати з матір`ю у житлі в якому вони весь час проживали, при цьому зазначили, що у них звичайні відносини з люблячими батьками. Вони часто зустрічаються з батьком по вихідних, батько забирає їх з дому і вони активно разом проводять час, після чого батько повертає їх додому, хоча раніше вони залишались на ночівлю у батька.

Оцінюючи висновок органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації щодо визначення місця проживання дитини, суд вважає, що органи у справах дітей зайняли недостатньо активну позицію при вирішенні спору, недостатньо обґрунтували свій висновок, не надали батьку, матері та дітям належної підтримки, не висвітлили свою позицію щодо можливості і доцільності застосування спільної фізичної опіки щодо дитини, не зазначили чому місце проживання дітей не може бути визначено з батьком, застосувавши лише загальні фрази та посилання на норми Закону. У висновку також не зазначено про наявність спору між батьками, а лише вказано, що батько на засідання Комісії не з`явився.

Також суд вважає, що наявність між сторонами невирішених майнових прав, зокрема щодо розподілу спільного майна, та кримінального провадження щодо можливих шахрайських дій, не свідчать про наявність спору щодо місця проживання їх дітей.

Відповідно до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З урахуванням цих норм, а також положень статті 15 ЦК України, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Суд вважає, що за встановлених обставин інтереси дітей не потребують втручання держави у сімейні відносини. Позивачкою не доведено необхідності захисту її прав чи інтересів малолітніх дітей з боку органу опіки та піклування, а також суду, як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судового рішення.

Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23, від 10 грудня 2024 року у справі № 299/8679/23, від 15 січня 2025 року у справі № 755/15383/23, від 25 лютого 2025 року у справі № 562/3371/23.

Суд звертає увагу, що цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований матір`ю, з якою діти і так фактично весь час проживали і продовжують проживати. У справі відсутні докази того, що батько дитини вимагав та вимагає зміни місця проживання дітей.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 грудня 2024 року у справі № 299/8679/23 зазначено, що «зазначення судом першої інстанції фрази «між батьками відсутній спір щодо місця проживання дитини» у цьому випадку свідчить про те, що права позивача не порушені, а не як підстава для закриття провадження у справі».

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є підставою для відмови в позові, до такого висновку дійшов Верховий Суд у своїх постановах, а саме постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову представника ОСОБА_1 – адвоката Герасимової Т.І. до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, оскільки матеріали справи не містять доказів існування спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з приводу місця проживання їх малолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відмова в позові у розглядуваній справі не позбавляє ОСОБА_1 права звернення до суду із вимогами про визначення місця проживання дитини у разі, якщо в подальшому батьки не дійдуть згоди щодо місця проживання малолітніх дітей, а із досягненням чотирнадцятирічного віку діти вправі самостійно обрати собі місце проживання будь з ким із батьків.

Щодо клопотання сторони відповідача про закриття провадження у справі у зв`язку із тим, що спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства національними судами України, то суд такі доводи оцінює критично, оскільки факт проживання дитини за кордоном (незалежно від того, чи вивезена дитина за кордон до звернення до суду з позовом про визначення місця її проживання, чи після) не впливає на вирішення судами України спору про визначення місця її проживання.

За змістом ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 244 ЦПК України у виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

Керуючись статтями 3, 12, 81, 141, 244, 259, 265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позову представника ОСОБА_1 – адвоката Герасимової Тетяни Ігорівни до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів, з урахуванням п.15.5 Перехідних положень ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач ОСОБА_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач ОСОБА_2 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, місцезнаходження за адресою: 02160, м. Київ, Харківське шосе, 4А., ЄДРПОУ 37397237.

Дата та час проголошення рішення 30.03.2026 о 16.50 год.

Суддя Сергій ЛЕМЕЦЬ