Вирок від 29 березня 2026 р. у справі №336/1157/26 — Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН справи: 336/1157/26

Номер провадження: 1-кп/336/912/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2026 року

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження за № 6202408010002898 від 30.03.2024 року за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Рені, Ізмаїльського району, Одеської області, громадянина України, із неповною середньою освітою, не одружений, неповнолітніх дітей на утриманні не має, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , який перебував на посаді номера обслуги 1 мінометного взводу 2 мінометної батареї 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні солдат, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до наказу № 113 від 11.04.2023 командира військової частини НОМЕР_1 , солдата ОСОБА_5 , призначено на посаду номер обслуги 1 мінометного взводу 2 мінометної батареї 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 та останній приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому, відповідними Указами Президента України правовий режим воєнного стану в Україні продовжувався та діє по теперішній час.

Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, перебуваючи на посаді номер обслуги 1 мінометного взводу 2 мінометної батареї 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов’1язок і військову службу», ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (надалі Статуту), ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 23.08.2023, діючи в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, самовільно залишив місце несення служби підрозділу військової частини НОМЕР_1 . Який тимчасово дислокувався у населеному пункті АДРЕСА_2 , внаслідок чого службові обов`язки не виконував, час проводив на власний розсуд та незаконно перебував за межами військової частини до 07.10.2024.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 вину у вчиненні злочину визнав. Пояснив, що дійсно проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , на посаді номера обслуги з 2023 року. У серпні 2023 року, він не маючи дозволу командира, поважної причини, нікого не попередивши, самовільно залишив місце служби. Розраховував на те, що все обійдеться коли він повернеться, але перебуваючи вдома, він зламав руку та довго не повертався на службу. Восени 2024 року, він звернувся до слідчого. Обвинувачений пояснив, що розуміє, що скоїв злочин, кається.

Окрім показів обвинуваченого, його вина підтверджується сукупністю зібраних та досліджених у судовому засіданні письмових доказів, а саме:

-Постановою про перекваліфікацію кримінального правопорушення від 07.10.2024;

-Актом службового розслідування від 23.08.2023, проведеного військовою частиною НОМЕР_1 , з додатками.

Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до висновку про те, що вина обвинуваченого ОСОБА_5 повністю доведена під час судового розгляду.

Дії обвинуваченого ОСОБА_5 суд кваліфікує за ч.5 ст. 407 КК України, як самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

При призначенні покарання, суд, відповідно до вимог ст. 65-67 КК України, враховує ступінь тяжкості та конкретні обставини вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого, наявність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться у п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003р. «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання суд в кожному випадку і щодо кожного засудженого, який визнається винним у вчиненні злочину, повинен дотримуватися вимог ст. 65 КК України, а саме: враховувати характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу засудженого та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, оскільки саме через останні реалізується принцип законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначене судом покарання повинно бути достатнім, для виправлення засуджених і попередження здійснення ними нових злочинів.

Згідно класифікації, передбаченої ст.12 КК України, обвинувачений ОСОБА_5 вчинив тяжкий злочин.

Обставиною, яка згідно зі ст.66 КК України пом`якшує покарання, є щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Обставини, які згідно зі ст. 67 КК України обтяжують покарання, судом не встановлено.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Вивченням особи обвинуваченого ОСОБА_5 встановлено, що він раніше не судимий (в силу ст. 89 КК України), військовослужбовець, приймав участь у бойових діях, за місцем служби характеризувався посередньо, має зареєстроване та постійне місце проживання, не одружений, неповнолітніх дітей на утриманні не має.

При призначенні покарання обвинуваченому, суд керується поняттям судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, яка охоплює повноваження суду, надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням вчиненого та відомостей про особу обвинуваченого, його відношення до скоєного, наявність обставин, що пом`якшують та відсутність обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, суд приходить до висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції його від суспільства, та з цих підстав вважає за необхідне призначити йому мінімальне покарання в межах санкції статті, за якою кваліфікується його діяння, у виді позбавлення волі, вважаючи, що таке покарання буде необхідним та достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.

При цьому, відсутні правові підстави для призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК України) або ж звільнення від покарання з випробуванням (ст. 75 КК України).

Запобіжний захід ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою, враховуючи обраний йому судом вид покарання та існування ризиків ухилення від виконання вироку суду, слід залишити без змін до набрання вироком суду законної сили.

Враховуючи те, що згідно довідки щодо взяття під варту особи на підставі ухвали (вироку) суду від 31.01.2026 – час фактичного взяття під варту ОСОБА_5 о 11 год. 25 хв. 31.01.2026, строк відбування ним покарання слід рахувати саме з 31 січня 2026 року, а строк попереднього ув`язнення обвинуваченого слід зарахувати в строк відбуття покарання із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі, відповідно до положень ч. 5 ст. 72 КК України.

Цивільний позов не заявлявся, речові докази та судові витрати відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. 349, 369, 373, 374, 376 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнати винним у вчинені злочину, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України і призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 рахувати з 31 січня 2026 року.

Запобіжний захід, застосований відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вигляді тримання під вартою, до набрання вироком суду законної сили, залишити без змін.

Зарахувати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в строк відбування покарання час перебування його під вартою у якості запобіжного заходу, відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На підставі п. 15 ст. 615 КПК України судом у судовому засіданні проголошено резолютивну частину вироку.

Повний текст вироку після його проголошення вручається учасникам кримінального провадження, які присутні у судовому засіданні, та не пізніше наступного дня надсилається учаснику судового провадження, який в судове засідання на проголошення вироку не прибув.

Суддя ОСОБА_1