Рішення від 24 березня 2026 р. у справі №569/21405/25 — Садгірський районний суд м. Чернівців

САДГІРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ЧЕРНІВЦІ

Справа № 569/21405/25

Провадження №2/726/348/26

Категорія 68

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.03.2026 м. Чернівці

Садгірський районний суд м. Чернівці у складі: головуючого судді Мілінчук С. В., при секретарі – Колісник А.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернівці справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу в якій посилається на те, що 20.08.2022 року між сторонами було укладено шлюб.

Від шлюбу, у сторін народився син – ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Спільне життя з відповідачем не склалося, оскільки вони мають різні погляди на життя. Сторони проживають окремо, позивач є військовослужбовцем ЗС України. За цей час між сторонами втрачено фізичні та духовні зв`язки. За глибоким переконанням позивача подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини немає, втрачено почуття любові та поваги. Сторони не підтримують сімейні стосунки.

Позивач переконаний, що їхній шлюб носить формальний характер та вважає, що подальше спільне життя і збереження сім`ї з відповідачем є неможливим та таким, що суперечить її інтересам.

Разом із тим переконаний, що у нього існує обовязок матеріально утримувати свого сина та дружину, до досягнення дитиною трирічного віку.

Враховуючи викладене позивач просить суд ухвалити рішення, яким шлюб між ними розірвати а також стягнути з нього ж аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частини всіх видів доходу та на утримання дружини, до досягнення дитиною трирічного віку у розмірі 1/6 частини всіх видів доходу.

Позивач в судове засідання не зявився, однак надіслав до суду заяву з проханням справу розглянути за його відсутності, позовні вимоги підтримує, просить шлюб розірвати та стягнути з нього аліменти на утримання дитини та дружини.

Відповідач у судове засідання не зявилась, однак надіслала до суду заяву з проханням справу розглянути без її участі, позовні вимоги визнає.

Суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню враховуючи таке.

Із копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , вбачається, що шлюб між сторонами зареєстровано 20.08.2022 року Рівненським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів).

Відповідно до статті 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Так, згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускаєтеся.

Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватись і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Статтею 110 СК України, передбачено, що позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушуванням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.

Судом встановлено, що сторони не підтримують подружні стосунки, не мають спільного сімейного бюджету, не ведуть спільного господарства, а тому їхню сім`ю слід вважати такою, що фактично розпалася, а шлюб між ними необхідно розірвати, оскільки подальше перебування в шлюбі може суперечити інтересам одного з сторін.

Що стосується стягнення аліментів на утримання дитини та дружини, до досягнення дитиною трирічного віку, суд зазначає таке.

Як встаовлено із копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 25.03.2023 року, у сторін є спільний син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Дійсно, згідно ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

У статті 182 СК України визначено обставини, які повинні бути враховані судом при визначенні розміру аліментів.

Частиною 1, 5 статті 183 СК України визначено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, а

Крім того, статтею 84 СК України визначено, що дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

Аналіз вищевказаних правових норм дає підстави стверджувати, що дійсно, на батьків покладається безумовний та рівний обов`язок забезпечувати належне матеріальне утримання своїх дітей. Такий обов`язок є імперативним, виникає з факту батьківства та не залежить від сімейного статусу батьків чи їх взаємовідносин між собою. Відповідно, дитина має гарантоване законом право на належне матеріальне забезпечення до досягнення повноліття, а одним із способів реалізації такого права є стягнення аліментів у судовому порядку.

Окрім цього, законодавець передбачає окремий вид утримання – право одного з подружжя на матеріальну допомогу у зв`язку із народженням та доглядом за дитиною. Водночас обов`язок надавати таке утримання покладається на батька дитини за умови його спроможності здійснювати відповідні виплати.

Разом із тим, матеріальне та процесуальне право виділяє певні особливості щодо порядку звернення до суду та судового розгляду даної категорії справ.

Так, частинами 1-3 статті 181 СК України визначено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Із аналізу вказаних норм, можна дійти висновку, що право на отримання аліментів здобуває той з батьків, із ким проживає дитина. Також наголошено, що вид аліментів та спосіб їхнього стягнення обирає той з батьків, із ким проживає дитина, зокрема шляхом звернення до суду із відповідним позовом.

У даній справі, матеріали не містять будь-яких відомостей про місце проживання спільної дитини сторін. Разом із тим, враховуючи пояснення позивача про те, що він є військовослужбовцем ЗСУ, можна дійти висновку, що враховуючи його статус, посаду та вид діяльності в даний час, проживання дитини разом із батьком виключається. Відтак дитина проживає, разом із матір`ю, про що сторони не заперечують та визнають, а отже саме мати наділена як матеріальним так і процесуальним правом обирати вид та спосіб стягнення аліментів, шляхом звернення до суду із відповідним позовом.

Варто роз`яснити, що у відповідності до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України встановлено, що випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Стаття 12 ЦПК України визначає принцип змагальності сторін, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а суд сприяє врегулюванню спору між сторонами.

Суд зазначає, що позовне провадження є формою здійснення правосуддя, у межах якої суд розглядає та вирішує спір про право між сторонами, що виник, у даному випадку, із сімейних правовідносин. Позовне провадження характеризується наявністю у позивача порушеного, невизнаного або оспореного права, яке він прагне захистити звертаючись до суду із певною матеріально - правовою вимогою. Зазвичай, така вимога направлення на її виконання іншою стороною – відповідачем. Крім того, характерною ознакою позовного провадження є спір між сторонами, неврегулюваністю чи невизначеність правовідносин між ними, існування неврегульованих розбіжностей щодо існування, обсягу або способу реалізації суб`єктивного права чи обов`язку. Спір виникає у випадку, коли одна сторона стверджує про наявність певного права або інтересу, тоді як інша сторона заперечує його або не визнає, що зумовлює необхідність судового захисту. Наявність спору про право є передумовою для відкриття позовного провадження та розгляду справи судом.

Сімейним правовідносинам, які існують між сторонами, з одного боку характерна безспірність, адже як було вказано вище, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. Відтак у випадку відсутності спору, батьки мають можливість застосовувати інші правові механізми виконання обов`язку зі сплати аліментів, зокрема визначені ст. 187 СК України, (за якою один із батьків може подати заяву за місцем роботи, місцем виплати пенсії, стипендії про відрахування аліментів на дитину з його заробітної плати, пенсії, стипендії у розмірі та на строк, які визначені у цій заяві), або ж ст. 189 СК України (за якою батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати)

У даній справі, позивач звернувся до суду із позовними вимогами про стягнення із нього ж аліментів на утримання дитини та на утримання дружини, до досягнення дитиною трирічного віку.

Такі позовні вимоги не можуть бути задоволені з огляду на їх невідповідність як матеріально-правовій природі спірних правовідносин, так і процесуальним засадам здійснення судочинства.

Суд зазначає, що право на звернення до суду з вимогою про стягнення аліментів є похідним від наявності суб`єктивного матеріального права на отримання утримання. Відповідно до положень сімейного законодавства України, таким правом наділений той із батьків, з ким проживає дитина, або інший її законний представник, а також один із подружжя, який має право на утримання. Саме ці особи є належними позивачами у справах цієї категорії, оскільки вони реалізують гарантоване законом право на отримання матеріального забезпечення, у тому числі шляхом судового захисту.

Водночас суд звертає увагу, що зазначені особи не лише наділені правом звернення до суду, а й виключною дискрецією щодо визначення способу захисту такого права, зокрема обрання виду аліментів (у частці від доходу чи у твердій грошовій сумі), їх розміру та порядку стягнення. Такий підхід узгоджується із принципом диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого саме заінтересована особа визначає обсяг та характер судового захисту.

Натомість особа, на яку покладається обов`язок зі сплати аліментів, є носієм обов`язку, а не суб`єктивного права на отримання утримання, що виключає можливість її звернення до суду з відповідними позовними вимогами. Звернення до суду з вимогою про стягнення аліментів із самого себе фактично означає ініціювання судового захисту неіснуючого порушеного права, що суперечить самій сутності позовного провадження.

Крім того, суд наголошує, що необхідною умовою реалізації права на судовий захист є наявність порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи інтересу. У даному випадку позивач не зазначає про порушення свого права, не доводить наявності перешкод у добровільному виконанні обов`язку щодо утримання дитини чи дружини, а навпаки — підтверджує готовність виконувати такий обов`язок. За таких обставин відсутній предмет судового захисту, що виключає можливість розгляду відповідних вимог у порядку позовного провадження.

Більше того, заявлені позовні вимоги свідчать про відсутність між сторонами спору як такого. Відтак правовідносини сторін у цій частині мають безспірний характер, що виключає необхідність судового втручання, оскільки суд покликаний вирішувати саме спори про право, а не підтверджувати очевидні та визнані сторонами обставини.

Суд також вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що чинне законодавство передбачає ефективні позасудові механізми реалізації обов`язку щодо утримання, які перелічені вище, зокрема шляхом укладення договору про сплату аліментів або подання платником аліментів відповідної заяви за місцем отримання доходу про їх добровільне відрахування. Застосування таких механізмів є належним способом виконання обов`язку за відсутності спору та відповідає принципу процесуальної економії.

Отже, з урахуванням того, що позивач є неналежним суб`єктом звернення з відповідними вимогами, відсутній спір про право, а також відсутній факт порушення чи оспорювання його прав або інтересів, суд доходить висновку, що заявлені вимоги про стягнення аліментів не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 16 Загальної декларації прав людини, ст.ст. 19, 24, 110, 112 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 49, 137, 141, 280-285, 263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Шлюб, укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрований 20.08.2022 року Рівненським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) – розірвати.

У задоволенні інших позовних вимог – відмовити.

Судовий збір у розмірі 2667,40 гривень компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий суддя С. В. Мілінчук