Рішення від 25 лютого 2026 р. у справі №183/8623/25 — Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/8623/25

№ 2/183/2712/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2026 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Парфьонова Д. О., за участю секретаря судового засідання Моісєєва К. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про:

- стягнення з Головного управління пенсійного Фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , податковий номер НОМЕР_1 , недоотриманої суми пенсії, яка увійшла у спадщину в розмірі 1 388 885,49 грн,

в с т а н о в и в:

16 серпня 2025 року ОСОБА_1 (надалі – позивач) через представника, адвоката Богуша В. Д., звернувся до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом у порядку підсудності, визначеної Розпорядженням Голови Верховного Суду від 06 березня 2022 року № 1/0/9-22, яким змінено територіальну підсудність судових справ Сєвєродонецького міського суду Луганської області і визначено Самарівському (до перейменування – Новомосковському) міськрайонному суду Дніпропетровської області. В позові просив стягнути з Головного управління пенсійного Фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 недоотриману суму пенсії, яка увійшла у спадщину в розмірі 400 000,00 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла бабця ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка отримувала пенсію в Головному управлінні пенсійного фонду України в Луганській області. 12 лютого 2025 року приватним нотаріусом Занько Е. П. заведено спадкову справу після смерті ОСОБА_2 за заявою її онука – ОСОБА_1 19 липня 2025 року приватним нотаріусом видано свідоцтво на право на спадщину за заповітом на недоотриману у зв`язку зі смертю пенсію померлої ОСОБА_2 , розмір якої визначено відповідно до листа відповідача від 26 лютого 2025 року № 1200-0304-8/4962, що становить 645 639,57 грн, за період 3 роки до дня смерті. З метою з`ясування заборгованості за увесь період позивачем направлено заяву на адресу відповідача та отримано відповідь, що ОСОБА_2 не отримувала пенсію з 01 березня 2016 року і за отриманням не зверталась, тому, з посиланням на постанову КМУ від 11 лютого 2025 року № 299 та статтю 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за твердженням відповідача відсутня будь-яка заборгованість. Не погоджуючись з відповідачем, позивач звернувся до суду та зазначив, що враховуючи ненадання відповідачем інформації сума позовних вимог визначена орієнтовно. В правове обґрунтування позову послався на ст. 46, 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ст. 1216, 1218, 1227 ЦК України, постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20).

Постановленою суддею ухвалою від 27 серпня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу постановлено розглядати в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання. Встановлено відповідачеві строк для подання відзиву та заперечень. Витребувано від відповідача докази у справі у виді: відомостей про суми призначеної, виплаченої та недоотриманої пенсії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період з 01 березня 2016 року до 15 січня 2025 року; витяг з автоматизованої системи нарахування пенсії (Інтегрованої комплексної інформаційної системи (ІКІС) Пенсійного фонду України – підсистема призначення та виплати пенсій по Донецькій області) ОСОБА_2 за період з 01 березня 2016 року до 15 січня 2025 року.

Постановленою суддею ухвалою від 08 вересня 2025 року розгляд справи призначено проводити в режимі відеоконференції за участі представника позивача.

28 вересня 2025 року судом отримано відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Луганської області (надалі – ГУ ПФУ в Луганській області) на позовну заяву та докази у виді витягу з автоматизованої системи нарахування пенсії (Інтегрованої комплексної інформаційної системи (ІКІС) Пенсійного фонду України щодо проведення перерахунків пенсії ОСОБА_2 за період з 01 жовтня 2017 року до 01 лютого 2025 року, щодо проведення призначення пенсії, довідку про розмір призначеної та фактично отриманої пенсії ОСОБА_2 .

У відзиві представник відповідача заперечила проти задоволення позову. Вказала, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за життя була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . На пенсійному обліку, як отримувач пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ОСОБА_2 перебувала з 01 січня 2015 року в Управлінні Пенсійного фонду України Жовтневого району в м. Луганськ, яке не перемістилось з непідконтрольної території. У зв`язку з переїздом до міста Сіверськодонецьк Луганської області 10 грудня 2014 року ОСОБА_2 , відповідно до п. 4.12 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі – Порядок № 22-1, в редакції від 29 серпня 2014 року) звернулась з заявою про взяття на облік Управлінням Пенсійного фонду України в місті Сіверськодонецьк Луганської області, в якій просила запросити пенсійну справу за віком з управління Пенсійного фонду України в Управлінні Пенсійного фонду України Жовтневого району в м. Луганськ. На підставі особистої заяви пенсійну справу ОСОБА_2 взято на облік з 01 січня 2015 року за даними електронної пенсійної справи № 909190817452, як особу переміщену з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції (м. Луганськ, Луганської області). У січні 2015 року ОСОБА_2 виплачено пенсію за період з 01 січня 2015 року по 01 березня 2016 року. З 01 лютого 2016 року на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (в редакції на час зупинення виплати пенсії) Управлінням Пенсійного фонду України в місті Сіверськодонецьк Луганської області припинено виплату пенсії ОСОБА_2 , оскільки нею не надано довідку, видану згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2014 року № 509. Таку довідку ОСОБА_2 під час звернення за поновленням пенсії та надалі не надавала. Пенсію ОСОБА_2 виплачено по 28 лютого 2016 року. Представник відповідача наголошує, що з 01 березня 2016 року по день смерті – ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 з документами щодо поновлення виплати пенсії до ГУ ПФУ в Луганської області не зверталась, виявляючи байдужість до своїх прав не оскаржила до суду дії ГУ ПФУ в Луганській області у законодавчо встановлені строки. ОСОБА_2 фактично мешкала в місті Сіверськодонецьку (колишня назва Сєвєродонецьк) Луганської області, де померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що зазначено в свідоцтві про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 11 лютого 2025 року Соборним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Вказує, що припиняючи нарахування та виплату пенсії з 01 березня 2016 року ГУ ПФУ в Луганської області діяло в межах та у спосіб, передбачений законодавством України.

21 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернувся до відділу обслуговування громадян № 3 (сервісний центр) ГУ ПФУ в Дніпропетровській області з заявою про виплату допомоги на поховання ОСОБА_2 , додавши до заяви свідоцтво про смерть останньої від 11 лютого 2025 року. 25 лютого 2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області проведено виплату допомоги на поховання ОСОБА_2

25 лютого 2025 року за вхід. № 896/8 ГУ ПФУ в Луганській області зареєстрований запит нотаріуса Занько Єдуарда Петровича Дніпровського міського нотаріального округу від 17 лютого 2025 року № 27/02-14 про спадкову справу щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . 26 лютого 2025 року за вих. № 1200-0403-8/4962 ГУ ПФУ в Луганській області надано відповідь на запит нотаріуса, що сума недоотриманої пенсії ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , становить 645 639,57 грн. Недоотримана пенсія розрахована з моменту надходження запиту нотаріуса з 24 лютого 2022 року по 31 січня 2025 року у сумі 645 639,57 грн, з урахуванням трьох років від дати запиту про розмір недоотриманої пенсії. Лист від 26 лютого 2025 року № 1200-0403-8/4962 щодо недоотриманої пенсії померлої, ОСОБА_2 , був наданий управлінням до набрання чинності (20 березня 2025 року) Постанови 299. Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом приватного нотаріуса Занько Е. П. № 656 від 19 липня 2025 року, спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з недоотриманої пенсії у сумі 645 639,57 грн, яка належала ОСОБА_2 . Також у відповіді зазначено, що відповідно до частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058 суму недоотриманої пенсії може бути змінено в залежності від дати звернення до територіального органу Пенсійного фонду України особи, яка має право на отримання даної виплати згідно зі свідоцтвом про право на спадщину. За життя ОСОБА_2 не виявила бажання поновити виплату пенсії, з заявою про поновлення виплати пенсії не зверталася тому пенсійні виплати з 01 березня 2016 року не отримані з вини пенсіонера.

21 липня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Управління обслуговування громадян відділ обслуговування громадян № 1 ГУ ПФУ в Дніпропетровській області (сервісний центр) з заявою за № 12531 про виплату недоотриманої пенсії померлої ОСОБА_2 до якої долучено свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області прийнято Рішення про відмову у виплаті у виплаті недоотриманої пенсії померлої ОСОБА_2 від 22 серпня 2025 року № 1200-0402-8/21484, оскільки на момент смерті ОСОБА_2 виплату пенсії призупинено з 01 березня 2016 року відповідно до пункту 5 частини першої статті 49 Закону № 1058 на підставі інформації, відповідно якої пенсіонер потребує фізичної ідентифікації.

Відповідач просить взяти судову практику, яка склалась при розгляді аналогічних справ, зокрема, Постанову Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 428/12730/19 та вказує на положення Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, ч. 2 ст. 73 Закону № 1058-IV.

29 вересня 2025 року представником позивача подано відповідь на відзив, згідно з якою позивач підтримав позов, наголосив на неправомірності доводів відзиву. Наполягав на застосуванні висновку з питань застосування норм права, наведених Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20).

05 листопада 2025 року представником позивача подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій позивачем фактично збільшено розмір невиплаченої спадкодавцю пенсії, яку спадкоємець просить стягнути з відповідача до 1 388 885,49 грн. В обґрунтування уточненого позову представник позивача вказав, що після отримання доказів від відповідача обраховано розмір невиплаченої пенсії, наведений в долученому позивачем розрахунку.

10 листопада 2025 року представником відповідача подано заперечення на уточнену позовну заяву, з якої вбачається заперечення відповідача проти суми, розрахованої позивачем, оскільки з березня 2016 ОСОБА_2 призупинено виплату пенсії, відтак, до складу пенсії не нараховувалися виплати, включені позивачем до розрахунку. Крім того позивачем включено до розрахунку дані зі слів позивача.

Постановленою судом ухвалою від 20 листопада 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представником позивача подано заяву про розгляд справи у відсутність представника, підтримано позов.

Представник відповідача у відзиві та запереченнях просив розглянути справу у відсутність представника.

У зв`язку з неявкою всіх учасників справи в судове засідання, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, суд висновує таке.

За змістом статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до частин 4, 5 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Так, ухваленим 31 січня 2025 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська рішенням у справі № 201/1096/25 задоволено заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території, заінтересована особа – Соборний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Встановлено факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Луганськ, Луганського району, Луганської області, Україна, громадянки України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , жіночої статі, уродженки м. Уяр Красноярського краю, яка проживала за адресою: АДРЕСА_2 , у віці 93 років, причина смерті: інфаркт головного мозку внаслідок неуточненої закупорки або стенозу мозкових артерій. Рішенням суду встановлено, окрім іншого, що заявник є онуком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Встановлення факту смерті заявнику необхідно для отримання свідоцтва про смерть для подальшого його використання в цивільно-правових відносинах згідно законодавства України.

Обставини, встановлені судом у рішенні № 201/1096/25 щодо родинного зв`язку підтверджуються наданими позивачем: копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 /а.с.10/, копією свідоцтва про народження № НОМЕР_4 /а.с.11/, свідоцтвом про укладення шлюбу № НОМЕР_5 /а.с.12/.

11 лютого 2025 року видано свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , серія НОМЕР_2 /а.с.13, 55/.

25 лютого 2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області проведено виплату допомоги на поховання ОСОБА_2 за заявою ОСОБА_1 /а.с.56/.

17 лютого 2025 року складений запит нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Занька Е. П. від 17 лютого 2025 року за № 27/02-14 про спадкову справу щодо майна померлої ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про суми неодержаної пенсії /а.с.54, зворот/.

26 лютого 2025 року за вих. № 1200-0403-8/4962 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області надано відповідь на запит нотаріуса, що сума недоотриманої пенсії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , становить 645 639,57 грн. Вказано, що відповідно до частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV сума пенсії може бути змінена відповідно до дати звернення за виплатою недоотриманої пенсії /а.с.54, зворот/.

З наданих відповідачем витягів з Інтегрованої комплексної інформаційної системи (ІКІС) Пенсійного фонду України вбачається, що при розрахунку розміру невиплаченої ОСОБА_2 пенсії відповідачем розрахунок проведено з урахуванням трьох років від дати запиту нотаріуса про розмір недоотриманої пенсії, у період з 24 лютого 2022 року до 31 січня 2025 року /а.с.55,зворот-56/.

19 липня 2025 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Заньком Е. П. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № 656, відповідно до якого посвідчено, що на підставі заповіту, посвідченого Приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Луганської області Лисенко О. О. 03 вересня 2010 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1004, спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_2 є її онук – ОСОБА_1 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається із суми недоотриманої у зв`язку зі смертю пенсії у розмірі 645 639,57 гривень, яка належала спадкодавцю, що підтверджується листом від Головного управління пенсійного фонду України в Луганській області від 26 лютого 2025 року № 1200-0403-8/4962. Відомості про видачу свідоцтва внесені до спадкового реєстру, про що надано відповідний витяг /а.с.8, 9/.

21 липня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Управління обслуговування громадян відділ обслуговування громадян № 1 ГУ ПФУ в Дніпропетровській області (сервісний центр) з заявою за № 12531 про виплату недоотриманої пенсії померлої ОСОБА_2 до якої долучено свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області прийнято Рішення про відмову у виплаті у виплаті недоотриманої пенсії померлої ОСОБА_2 від 22 серпня 2025 року № 1200-0402-8/21484, оскільки на момент смерті ОСОБА_2 виплату пенсії призупинено з 01 березня 2016 року відповідно до пункту 5 частини першої статті 49 Закону № 1058 на підставі інформації, відповідно якої пенсіонер потребує фізичної ідентифікації.

Листом ГУ ПФУ в Луганській області від 11 серпня 2025 року позивача повідомлено на його звернення стосовно ОСОБА_2 , що виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат проводиться за умови неодержання пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат від органів пенсійного забезпечення рф (пункт 10 Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих російською федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 299 (далі – Постанова 299)). Лист від 26 лютого 2025 року № 1200-0403-8/4962 щодо недоотриманої пенсії померлої, ОСОБА_2 був наданий управлінням до набрання чинності (20 березня 2025 року) Постанови 299. ОСОБА_2 на момент смерті перебувала на обліку в ГУ ПФУ в Луганській області, як внутрішньо переміщена особа. За життя померла, ОСОБА_2 з 01 березня 2016 року не виявила бажання поновити виплату пенсії, з заявою про поновлення виплати пенсії, згідно Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 не зверталась, повідомлення про неодержання пенсій від органів пенсійного забезпечення російської федерації не надавала, тому пенсійні виплати з 01 березня 2016 року не нараховувалися та виплата пенсії не здійснювалася /а.с.14/.

З заяв по суті справи вбачається, що у цій справі виник спір між сторонами з приводу захисту позивачем свого права на спадкування за заповітом, а саме права власності на спадкове майно у вигляді недоотриманої пенсії спадкодавця.

Вирішуючи позов, суд висновує таке.

Стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За ч. 1 ст. 1235, ч. 1 ст. 1236 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому.

До складу спадщини, як це передбачено статтею 1218 ЦК України, входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України (стаття 1219 ЦК України).

Статтею 1219 ЦК України передбачені права та обов`язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20) зазначив, що тлумачення статті 1227 ЦК України доводить, що:

- цією правовою нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім`ї спадкодавця на отримання належних йому та не отриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім`ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім`ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім`ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини;

- право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім`ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно, щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім`ї - спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224 ЦК України), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов`язкової частки (стаття 1241 ЦК України), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК України). Відповідно, при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом;

- право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов`язана з його суб`єктивним правом (зокрема, право на страхові виплати). Саме тому у членів сім`ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК України, за яких члени сім`ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат, та випадки, за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати.

Відповідно до ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Крім того, зміст вищевказаних норм узгоджується з положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в частині першій статті 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

За змістом цієї норми, можна дійти висновку, що законодавцем встановлено альтернативний механізм набуття права власності на недоотриману пенсію померлого пенсіонера, а саме пріоритет наданий членам сім`ї спадкодавця, які проживали з ним на момент смерті, та непрацездатним членам сім`ї, які перебували на його утриманні. Зазначені особи мають звернутися за виплатою цих грошових коштів протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, тобто з моменту смерті спадкодавця. Якщо такі особи відсутні або не звернулися у встановлений строк із заявами, недоотримана пенсія входить до складу спадщини і успадковується спадкоємцями померлого на загальних підставах.

Так, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 перебувала на обліку в ГУ ПФУ в Луганській області, як отримувач пенсії. Позивач прийняв спадщину шляхом подання заяви до нотаріуса протягом встановленого законом шестимісячного строку. Наявності інших спадкоємців ОСОБА_2 за заповітом, ніж позивач, спадкоємців за законом, які мають право на обов`язкову частку у спадщині судом не встановлено.

Також судом не встановлено і осіб, які б проживали з померлою на день її смерті. За таких обставин, пенсія, яка не одержана ОСОБА_2 , враховуючи не отримання пенсії членам її сім`ї, особами, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті в порядку ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», входить до складу спадщини та успадковується єдиним спадкоємцем за заповітом, який подав заяву про прийняття спадщини та яким є позивач.

Як указано у висновку щодо застосування норм права, викладеному у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року у справі № 428/3413/17, згідно з яким обов`язок з виплати недоотриманої пенсії спадкодавця покладається на Управління ПФУ. Верховний суд зауважив, що відповідно до статті 1227 ЦК України право на одержання сум заробітної плати, пенсії, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. За загальним правилом зазначеної норми, ці грошові кошти до складу спадщини не включаються, а підлягають виплаті особам, зазначеним у цій статті або в інших (спеціальних) законам, і лише за відсутності таких осіб зазначені кошти включаються до складу спадщини. Звернення з вимогою про виплату пенсії, яка належала померлому пенсіонерові, має надійти до органу Пенсійного фонду не пізніше 12 місяців після смерті пенсіонера. За відсутності такого звернення впродовж зазначеного строку належна до виплати пенсія включається до складу спадщини і спадкується на загальних підставах.

У постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 463/3724/18 Верховний Суд зробив висновок про те, що формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

У справі, що розглядається спір між сторонами виник з приводу захисту позивачем свого права на спадкування за законом, а саме права власності на спадкове майно у вигляді недоотриманої пенсії спадкодавця за період з 01 березня 2016 року по момент смерті ОСОБА_2 . При цьому, частина нарахованої пенсії за період з період з 24 лютого 2022 року до 31 січня 2025 року у розмірі 645 639,57 гривень не оскаржується сторонами, підтверджена виданим нотаріусом свідоцтвом.

Позивач, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, заявив вимоги про стягнення з відповідача всієї недоотриманої спадкодавцем пенсії за період з моменту припинення її нарахування та виплати відповідачем до моменту смерті спадкодавця.

Розглядаючи заявлені вимоги, суд ураховує таке.

Щодо ефективного способу захисту порушеного права позивача.

З метою перевірки доводів позову в частині визнання права, а також ураховуючи, що для розгляду справи слід визначити наявність або відсутність конкретної суми нарахованої та невиплаченої пенсії за життя ОСОБА_2 пенсії, ухвалою суду витребувано у відповідача докази у справу.

На виконання ухвали суду відповідачем надано витяг з автоматизованої системи нарахування пенсії (Інтегрованої комплексної інформаційної системи (ІКІС) Пенсійного фонду України щодо проведення перерахунків пенсії ОСОБА_2 за період з 01 жовтня 2017 року до 01 лютого 2025 року, довідку про розмір призначеної та фактично отриманої пенсії ОСОБА_2 .

Згідно з відомостями з ІКІС вбачається, зокрема, проведення підвищення пенсії до 01 жовтня 2017 року з надбавками. В наступному відбувалося підвищення 01 грудня 2017 року, 01 липня 2018 року, 01 грудня 2018 року, 01 січня 2019 року, 01 липня 2019 року, 01 грудня 2019 року, 01 липня 2020 року, 01 грудня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 березня 2021 року, 01 липня 2021 року, 01 грудня 2021 року, 01 січня 2022 року. Також, проведені перерахунки з відповідними підвищеннями розміру пенсії у період з 01 березня 2022 року, 01 липня 2022 року, 01 жовтня 2022 року, 01 січня 2023 року, 01 січня 2024 року, 01 квітня 2024 року, 01 лютого 2025 року /а.с.43-53/. Водночас, надані докази не дають змоги встановити розмір призначеної пенсії з 01 березня 2016 року.

При цьому, відповідачем до відзиву долучено довідку про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії ОСОБА_2 , особовий рахунок № НОМЕР_6 за період з 01 січня 2016 року по січень 2025 року /а.с.53-54/, з якої вбачається, зокрема, що в січні 2016 року призначено та фактично виплачено ОСОБА_2 4 106,79 грн, в лютому 2016 – 4 106,79 грн. у період з березня 2016 року нараховано та виплачено 0 грн.

Також, ГУ ПФУ України в Луганській області не повідомило суд про місцезнаходження пенсійної справи, не надало інші докази та не повідомило причини ненадання. Відповідач зазначає, що за життя померла ОСОБА_2 не виявила бажання поновити виплату пенсії, тому пенсійні виплати з березня 2016 року не отримані з вини пенсіонера. У випадках, коли на день смерті пенсіонера нарахування та виплата пенсії не здійснювалась, заява щодо поновлення пенсії особисто пенсіонером не надавалась, органи Пенсійного фонду України можуть розрахувати недоотриману пенсію на підставі заяви спадкоємця, визначеного нотаріусом. З огляду на зазначене недоотримана пенсія була розрахована з моменту надходження до відповідача запиту нотаріуса за період з 24 лютого 2022 року до 31 січня 2025 року в сумі 645639,57 грн. Також у відповіді на запит нотаріуса зазначено, що розмір виплати недоотриманої пенсії може бути зменшено в залежності від дати звернення до управління особи, яка має право на отримання цієї виплати згідно зі свідоцтвом про право на спадщину.

За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною першою статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів відповідно до частини другої статті 16 ЦК України можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Порядок визначення способу захисту, який суд може застосувати, здійснюючи правосуддя встановлено в статті 5 ЦПК України.

При визначенні способу захисту у відповідності до вказаної норми слід ураховувати положення частини першої статті 13, пункту 4 частини третьої статті 175 ЦПК України, відповідно до яких спосіб захисту, який може застосувати суд при вирішенні справи, обирає позивач, а отже, – суд позбавлений можливості на власний розсуд обирати і захищати права позивач у спосіб, який останній не просить застосувати.

За загальним правилом (частина перша статті 5 ЦПК України) суд здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Зазначене слід розуміти так, що суд захищає права, свободи та інтереси осіб у спосіб, який прямо передбачений нормою матеріального права або договором.

При цьому, позивач, обираючи спосіб захисту, якій він просить суд застосувати для захисту його прав, свобод чи інтересів, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту (передбаченими законом або договором), якщо це не заборонено законом.

Якщо ж законом або договором не передбачено ефективного способу захисту, який би ефективно захищав права, свободи чи інтереси позивача, суд може захистити їх у спосіб, що не суперечить закону (частина друга статті 5 ЦПК України).

Вказане з урахуванням положень частини першої статті 2 ЦПК України означає, що спосіб захисту, який позивач може обрати, а суд застосувати при здійсненні судочинства у будь-якому випадку має бути ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, дозволяє забезпечити реальне поновлення в порушених правах.

Тому, обираючи спосіб захисту позивач повинен (в першу чергу) перевірити, чи не передбачає закон або договір ефективного способу захист.

Якщо такий спосіб захисту законом або договором передбачено, – позивач повинен обрати саме такий спосіб.

Якщо у такому випадку позивач обрав інший спосіб захисту – суд має відмовити в задоволенні позову, крім випадку, коли з врахуванням положень частини другої статті 5 ЦПК України, дійде висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту спроможний більш ефективно захистити порушені права, свободи чи інтереси особи, але за умови, що такий спосіб захисту є адекватним обставинам справи.

Суд не має визначати ефективний спосіб захисту права замість позивача, тобто виходити за межі позовних вимог у випадку, якщо обраний позивачем спосіб захисту права не є ефективним.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

При цьому, цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Однак відсутність законодавчо закріпленого визначення поняття «спосіб захисту права та/або інтересу» не виключає виокремлення матеріально-правового та процесуально-правового аспектів захисту цивільного права та інтересу.

Так матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає у з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

В свою чергу процесуально-правовий аспект захисту права полягає в тому, що суди розглядають в порядку відповідного виду судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із відповідних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. При цьому вказаний аспект включає в себе не лише правильність обрання передбаченого законом або договором способу захисту, але і необхідність належного правового обґрунтування вимог відповідними нормами права.

Тобто, саме на позивача покладено обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову, а суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, при розгляді справи повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, і не застосовує самостійно для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, якщо позивач не обґрунтовує ними свої вимоги з наданням відповідних доказів, і застосування цих норм призводить до зміни предмета позову або обраного способу захисту прав та інтересів.

Тобто, на думку суду, виходячи з аксіоми цивільного судочинства jura novit curia – «суд знає закон», при розгляді справи суд дійсно повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, яка проте не може бути застосована судом для вирішення спору по суті за відсутності відповідного клопотання позивача у справі, оскільки інший підхід суду порушив би принцип диспозитивності судового процесу та правомірні очікування як позивача (який звертається саме з певним чином обґрунтованою в правовому аспекті вимогою) так і відповідача (який заперечуючи проти позову наводить доводи саме щодо тих підстав та обґрунтувань, які наводяться позивачем у справі).

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 23 вересня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 30 червня 2021 року у справі № 742/3238/17 та інших.

Отже, при визначенні розміру недоотриманої пенсіонером за життя пенсії, яка увійшла до складу спадщини, суд, виконуючи свій процесуальний обов`язок, належним чином дослідив подані сторонами докази у виді відповідей відповідача на запити позивача та нотаріуса, довідку про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії ОСОБА_2 , особовий рахунок № НОМЕР_6 , перевірив їх, оцінив у сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, і, як наслідок, з`ясував, що наданими доказами підтверджується те, що сума в розмірі 645 639,57 грн увійшла до складу спадщини та є сумою нарахованої та невиплаченої спадкодавцю пенсії за період 24 лютого 2022 року до 31 січня 2025 року. Доказів виплати позивачеві вказаної суми, її частини відповідачем суду не надано. У відповіді на лист позивача відповідач наголошує на норму пункт 10 Постанови 299, яка вимагає надання доказів невиплати пенсії пенсіонеру, який зареєстрований на тимчасово окупованій території, окупаційними військами рф. При цьому, смерть пенсіонера сталася до набрання чинності постановою Постанова 299. Відтак, суд висновує підтвердженою суму в розмірі 645 639,57 грн, як суму не виплаченої пенсії ОСОБА_2 за період 24 лютого 2022 року по день смерті спадкодавця й ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, як така, що є невиплаченою з вини відповідача.

Водночас, у частині не нарахованої та не виплаченої пенсії спадкодавця за період з 01 березня 2016 року до 23 лютого 2022 року включно перевірити розмір недоотриманої пенсії та самостійно визначити цей розмір суд позбавлений можливості через ненадання відповідачем даних про розміри пенсії та надбавок до неї з урахуванням трудового стажу, індивідуальної індексації, надбавок, врахованих при призначенні пенсії пенсіонеру у період з 01 березня 2016 року до 01 жовтня 2017 року (особливі заслуги перед Україною померлого годувальника, діти війни, понаднормовий стаж). При цьому, з наданих доказів убачається, що на дату фактичної останньої виплати пенсіонеру пенсії її розмір становив 4 106,79 грн /а.с.53, зворот/, при індивідуальному перерахунку, проведеному 01 жовтня 2017 року розмір з надбавками, який підлягав би нарахуванню встановлено у 10 330,43 грн /а.с.48/. Також у суду відсутня можливість перевірити доказами наданий позивачем розрахунок пенсії в частині періоду з березня 2016 року до лютого 2022 року /а.с.69/, оскільки без даних щодо розміру нарахувань та складових пенсії наданий позивачем розрахунок має характер припущень, а самостійно визначити цей розмір суд позбавлений можливості.

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При цьому, нормами ЦПК України визначено, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

А тому, суд вважає, що вимога про стягнення з відповідача 743 245,92 грн недоотриманої суми пенсії не є належною у цих правовідносинах з урахуванням відсутності підтвердження розмірів пенсії. Однак, з урахуванням змісту порушеного права, за захистом якого звернувся позивач, є ефективним способом захисту порушеного спадкового права позивача саме вимога про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області здійснити нарахування та виплату спадкоємцю ОСОБА_1 сум пенсії за період з 01 березня 2016 року до 23 лютого 2022 року, належних спадкодавцеві ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Таким чином, суд висновує про те, що відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачеві пенсійні виплати ОСОБА_2 за період з 01 березня 2016 року до 23 лютого 2022 року, на які вона мала право за життя, але не отримувала через не нарахування цих пенсійних виплат Пенсійним фондом. Тому позивач, як спадкоємець, має право на всю суму недоотриманої пенсіонером пенсії, оскільки суми недоотриманої за життя пенсіонером пенсії входить до складу спадщини.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Положення частини третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та статті 1227 ЦК України узгоджуються з положеннями частини першої статті 91 Закону України «Про пенсійне забезпечення», де вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності входять до складу спадщини.

Аналіз статей 1218, 1219, 1227 ЦК України свідчить, що законодавець не забороняє спадкування права на отримання нарахованої, але не одержаної пенсії (доплат до пенсії).

Такі висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 286/3516/16-ц (провадження № 14-95цс19).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц (провадження № 14-271цс18) вказано, що «підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України».

Отже, доводи відзиву Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про неналежність не нарахованої пенсії до складу спадщини є безпідставними. Обмеження у три роки на виплату нарахованої пенсії за минулий час, передбачені частиною першою статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», застосовуються тільки за наявності вини пенсіонера у несвоєчасному отриманні пенсії, тоді як належних і допустимих доказів, які б свідчили про наявність вини спадкодавця у неотриманні пенсії за життя, відповідачем не надано. Доводи відповідача, які ґрунтуються на частині першій статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є безпідставними, оскільки ця правова норма розповсюджується на пенсіонерів, які є власниками своїх особистих пенсій, тобто на тих, що не померли, та ніяким чином не стосується правовідносин щодо спадщини.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Норми ЦК України не визначають строк, протягом якого члени сім`ї спадкодавця мають право на одержання соціальних платежів. Положення частин другої та третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, теж не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера.

Отже, суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень.

Таким чином, суд висновує, що правовідносини з приводу нарахування та обліку недоотриманої пенсії померлого пенсіонера мають регулюватись спеціальною нормою статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» без урахування положень статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом, який у встановлений законом строк звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, отже успадкував належні спадкоємцю суми пенсії відповідно до статті 1227 ЦК України у тому розмірі, в якому спадкодавець мав право на їх виплату на момент своєї смерті. Дата звернення до органу ПФУ з вимогою про надання інформації щодо нарахованої, але не виплаченої за життя спадкодавця пенсії, дата звернення за видачею такої суми на підставі свідоцтва про право на спадщину не впливає на розмір виплат та не надає права на обмеження цих виплат.

Спадкодавець у період часу з 01 березня 2016 року по день смерті пенсійні виплати не отримувала через їх не нарахування Пенсійним фондом, проте мала право на отримання пенсії в зазначений період, а тому суд висновує про те, що позивач, як спадкоємиць має право на всю суму недоотриманої пенсіонером пенсії, яка входить до складу спадщини.

Посилання представника Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області у відзиві на необхідність застосування до спірних правовідносин положень пункту 1 частини першої статті 10 та статті 20 Закону № 1706-VII, постанов Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», постанову Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 299, яка набрала чинності після смерті спадкодавця, суд, з урахуванням викладеного вище, відхиляє.

Таким чином, суд висновує, що відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачеві пенсійні виплати ОСОБА_2 за період з 01 березня 2016 року до 23 лютого 2022 року, на які та мала право за життя, але не отримувала через не нарахування цих пенсійних виплат Пенсійним фондом, а також на стягнення з відповідача 645 639,57 грн, не виплачених відповідачем та на які позивач має право згідно з виданим нотаріусом свідоцтвом, оскільки позивач, як спадкоємець має право на всю суму недоотриманої пенсіонером пенсії, оскільки суми недоотриманої за життя пенсіонером пенсії входить до складу спадщини.

При цьому, припинення виплати пенсії за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначеної пенсії і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на її отримання.

Інші доводи та аргументи сторін, покладені в обґрунтування заяв по суті справи, як самі по собі так і у своїй сукупності не мають наслідком задоволення позовних вимог або відмову у них, а тому не аналізуються судом при ухваленні рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, позивачем при зверненні до суду з цим позовом сплачено судовий збір 1 211,20 грн. Оскільки частковість задоволення позовних вимог полягає виключно в питанні ефективності способу захисту порушеного права, судом із застосуванням ч. 2 ст. 5 ЦПК України, відповідно до викладеної в позові вимоги визначено такий спосіб захисту, який не суперечить закону в цій же частині, при відкритті провадження у справі судом питання про доплату судового збору не вирішувалося та спір стосується правомірності дій відповідача з невиплати пенсії загалом, а не зі сплати чітко визначеної суми, судовий збір у розмірі 1 211,20 грн підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 5, 12, 77-82, 141, 258, 259, 264-265, 268 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області здійснити нарахування та виплатити спадкоємцю за заповітом – ОСОБА_1 , суми пенсії за період з 01 березня 2016 року до 23 лютого 2022 року включно, належні спадкодавцю – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої пенсії, належної померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не виплачену згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 19 липня 2025 року, виданим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Заньком Едуардом Петровичем, зареєстрованим в реєстрі за № 656, у розмірі 645 639 (шістсот сорок п`ять тисяч шістсот тридцять дев`ять) гривень 57 копійок.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок, які складаються з витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано після відновлення електропостачання суду в порядку черговості 27 березня 2026 року.

Учасники справи:

позивачка – ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстрований, як ВПО, за адресою: АДРЕСА_3 ;

відповідач – Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області, код в ЄДРПОУ 21782461; місцезнаходження за адресою: Луганська обл., м. Сіверськодонецьк, вул. Шевченка, буд. 9.

Суддя Д. О. Парфьонов