Рішення від 22 березня 2026 р. у справі №732/805/25 — Городнянський районний суд Чернігівської області

Справа № 732/805/25

Провадження 2/732/21/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(повний текст)

23 березня 2026 року м. Городня

Городнянський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді - Бойко А. О.,

у присутності секретаря судового засідання - Пінчук С. М.,

за участю:

представника позивача за первісним позовом (представника відповідача за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 (приймав участь в судовому засідання в режимі відеоконференції),

представника відповідача за первісним позовом (представника позивача за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 (приймав участь в судовому засідання в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про витребування майна із незаконного володіння та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності,

УСТАНОВИВ:

Адвокат Чух Василь Степанович, який діє на підставі ордера про надання правничої допомоги серії СВ №1126928 в інтересах ОСОБА_3 , звернувся до Городнянського районного суду Чернігівської області з позовом до ОСОБА_4 про витребування майна із незаконного володіння, у якому просив витребувати із незаконного володіння ОСОБА_5 та повернути їх законному власнику - ОСОБА_3 :

автомобіль MERCEDES-BENZ S500, д.н.з. НОМЕР_1 , з ключами від нього та свідоцтвом про реєстрацію;

договір купівлі-продажу від 02.07.2007, посвідчений приватним нотаріусом Городнянського районного нотаріального округу Чернігівської області Совою В.Ф., на житловий будинок АДРЕСА_1 ;

договір купівлі-продажу від 11.06.2015, посвідчений приватним нотаріусом Городнянського районного нотаріального округу Чернігівської області Совою В.Ф., на житловий будинок АДРЕСА_2 ;

договір купівлі-продажу від 11.06.2015, посвідчений приватним нотаріусом Городнянського районного нотаріального округу Чернігівської області Совою В.Ф., на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ;

витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 .

В обґрунтування позовних вимог представник позивача за первісним позовом зазначив, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 31 серпня 2006 року. Рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області від 10 серпня 2012 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірвано. Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу автомобіль МERCEDES- BENZ S 500, державний номерний знак НОМЕР_1 , належить ОСОБА_3 . Крім того, на підставі договору купівлі-продажу від 02.07.2007, посвідченого приватним нотаріусом Городнянського нотаріального округу Чернігівської області Совою В.Ф., ОСОБА_3 належить житловий будинок АДРЕСА_1 .Вищезазначений житловий будинок розташований на земельній ділянці 0,0604 га по АДРЕСА_4 та також належить одноособово ОСОБА_3 на підставі рішення Городнянської міської ради Чернігівської області від 02.09.2016 про приватизацію.Крім того, на підставі договорів купівлі-продажу від 11.06.2015, посвідчених приватним нотаріусом Городнянського нотаріального округу Чернігівської області Совою В.Ф., ОСОБА_3 належить житловий будинок АДРЕСА_2 та земельна ділянка за цією ж адресою.

Представник позивача вказує, що вищезазначений автомобіль МERCEDES- BENZ S 500 знаходиться у володінні відповідача ОСОБА_4 , яка в добровільному порядку повертати його законному власнику ОСОБА_3 відмовляється. У відповідачки, також, знаходяться ключі від вказаного автомобіля та свідоцтво про його реєстрацію, які вона в добровільному порядку не повертає позивачу. Близько середини квітня 2025 року позивач надав дозвіл на користування автомобілем MERCEDES-BENZ S500, д.н.з. НОМЕР_1 , їх спільній з відповідачкою доньці ОСОБА_6 , 2005 року народження. Коли донька звернулась до матері ОСОБА_4 з вимогою передати їй автомобіль з ключами та технічний паспорт, відповідачка категорично відмовила. З даного приводу донька ОСОБА_7 викликала співробітників поліції, які по приїзду заявили, що це не їх компетенція, а цивільно-правовий спір з приводу якого необхідно звертатись до суду. Вказані вище договори купівлі-продажу та витяги з Державного реєстру прав власності на вищезазначені будинки та земельні ділянки також знаходяться у відповідачки, які остання також не повертає їх законному власнику.

В порядку досудового врегулювання спору 14 травня 2025 року відповідачці було направлено листа з вимогою про повернення позивачу вищевказаного автомобіля з ключами від нього та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, а також документів на будинки та земельні ділянки. Відповіді від відповідачки не надійшло, у зв`язку з чим позивач змушений звернутися до суду для захисту своїх прав.

Ухвалою судді Городнянського районного суду Чернігівської області Бойко А. О. від 10 червня 2025 року прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у зазначеній справі за правилами загального позовного провадження.

27 червня 2025 року представник відповідача за первісним позовом подав зустрічну позовну заяву до ОСОБА_3 про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності.

Вимоги зустрічного позову обґрунтовані тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 31 серпня 2006 року по 10 серпня 2012 року. Під час перебування у шлюбі, а саме 02 липня 2007 року сторони за спільні сумісно нажиті кошти придбали житловий будинок АДРЕСА_1 . За спільною домовленістю подружжя у договорі купівлі-продажу вказаного житлового будинку від 02.07.2007, посвідченому приватним нотаріусом Городнянського нотаріального округу Чернігівської області Совою В.Ф., покупцем був зазначений ОСОБА_3 . З 25.07.2007 сторони зареєстрували своє місце проживання за вказаною адресою та почали проживати у цьому будинку. Позивачка за зустрічним позовом вказує, що після розірвання шлюбу, 10.08.2012, вона проживала з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу з жовтня 2012 року по серпень 2024 року. Так, весь цей час вони проживали у будинку АДРЕСА_1 , вели спільне господарство, займались вихованням їх спільних дітей - ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , вели спільний побут, заробляли та заощаджували грошові кошти, придбавали у власність рухоме та нерухоме майно, разом відпочивали, проводили дозвілля та свята. У період спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, а саме 27.02.2021 за кошти спільного бюджету ОСОБА_4 та ОСОБА_3 придбали автомобіль MERCEDES-BENZ S500, д.н.з. НОМЕР_1 , право власності на який було зареєстровано за ОСОБА_3 . Оскільки, вищевказані житловий будинок та автомобіль були придбані за час перебування сторін у шлюбі та за час їх спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, позивачка за зустрічним позовом вважає, що вказане майно належить їм на праві спільної сумісної власності та їх частки їх рівними. У зв`язку з викладеним ОСОБА_4 просить суд поділити житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , з належними до нього будівлями та спорудами, визнавши за ОСОБА_4 та за ОСОБА_3 право власності на частину вказаного житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами, за кожним, а також поділитиавтомобіль MERCEDES-BENZ S500, д.н.з. НОМЕР_1 , визнавши за ОСОБА_4 та за ОСОБА_3 право власності на частину вказаного автомобіля, за кожним. Також, ОСОБА_4 просила стягнути з ОСОБА_3 понесені нею судові витрати.

Ухвалою судді від 23 липня 2025 року зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, прийнято до розгляду та об`єднано його в одне провадження для спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про витребування майна із незаконного володіння.

Ухвалою суду від 27.08.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Судовий розгляд неодноразово відкладався, чергове судове засідання призначено на 23 березня 2026 року на 14 год 00 хв.

У судове засідання позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) ОСОБА_3 та відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) ОСОБА_4 не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання сторони повідомлені належним чином.

У судовому засіданні представник позивача за первісним позовом (представник відповідача за зустрічним позовом) адвокат Чух В.С., крім вимог та обґрунтувань викладених у первісній позовній заяві, наполягав на задоволенні позовних вимог за первісним позовом повністю та просив відмовити у задоволенні зустрічного позову у повному обсязі. На заперечення зустрічного позову адвокат зазначив, що матеріалами справи не підтверджується факт проживання однією сім`єю чоловіка ОСОБА_3 та жінки ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу після офіційного його розірвання у 2012 році. В обґрунтування своєї позиції адвокат вказує, що подані протилежною стороною спільні фотографії у 2022-2024 роках свідчать лише про те, що ОСОБА_3 під час проходження служби у лавах Збройних Сил України знаходиться у різних частинах України, і можливість побачити йому дітей була наявна тільки у разі приїзду останніх до місця, де він ніс службу, проте враховуючи, що діти були неповнолітніми, а тому їх супровід здійснювала його колишня дружина, матір їх спільних дітей - ОСОБА_4 , у зв`язку з чим вимога про поділ нерухомого майна та автомобіля є безпідставним, оскільки вказані об`єкти нерухомості зареєстровані за ОСОБА_3 , а автомобіль MERCEDES-BENZ S500, д.н.з. НОМЕР_1 взагалі був куплений самим ОСОБА_3 за його власні кошти у 2021 році. Крім цього, адвокат Чух С.В. акцентував увагу, що ОСОБА_4 не працювала, не отримувала доходів, що підтверджується письмовими доказами у справі, а тому спільного бюджету з ОСОБА_3 вона не мала, оскільки останній самостійно купував та забезпечував усім необхідним, у першу чергу, дітей та робив покращення у будинку, де вони проживали.

Також адвокатом Чухом В. С. заявлено клопотання про застосування строку позовної давності щодо зустрічної вимоги ОСОБА_4 про поділ майна, оскільки з часу розлучення пройшло більше трьох років і наразі підстав для поділу майна немає. Так, про наявність спірного майна ОСОБА_4 знала як в шлюбі, так і після його офіційного розірвання у 2012 році, проте вона жодних питань про поділ майна не ставила до ОСОБА_3 ні в досудовому, ні в судовому порядку, а тому ОСОБА_4 жодним чином не доведено через що вона не знала і ніяк не могла дізнатись про порушення, оспорення чи невизнання свого цивільного права. У зв`язку з чим адвокат Чух В.С. просив застосувати строк позовної давності, та відмовити в задоволенні зустрічного позову з підстав пропущення строку позовної давності.

У судовому засіданні представник відповідача за зустрічним позовом (представник позивача за зустрічним позовом) адвокат Матрос І.М., крім вимог та обґрунтувань викладених у зустрічній позовній заяві, наполягав на задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом повністю та просив відмовити у задоволенні первісного позову у повному обсязі. На обґрунтування своєї позиції адвокат Матрос І.М. зазначає про недоведеність належними та допустимими доказами правомірність вимог первісного позову щодо витребування із незаконного володіння майна ОСОБА_4 та повернення такого майна ОСОБА_3 . Адвокат вказує, що рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області від 27.10.2025 у справі № 732/864/25, яке набрало законної сили, було встановлено, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_5 , належить сторонам на праві спільної сумісної власності, бо є спільним майном подружжя, набутим під час перебування їх ( ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ) у зареєстрованому шлюбі. За таких обставин, правовстановлюючі документи законно перебувають у володінні та користуванні ОСОБА_4 . Щодо поділу транспортного засобу МERCEDES- BENZ S 500,д.н.з. НОМЕР_1 , то адвокат Матрос І.М., з посиланням на ст.60 СК України, вказує, що незважаючи на те, що ОСОБА_4 хоч і не мала самостійного заробітку, проте вона вела домашнє господарство, доглядала за спільними дітьми, і фактично після офіційного розірвання шлюбу, сторони проживали однією сім`єю разом як чоловік та жінка, але не перебували у шлюбі, а тому має право на поділ і спільного автомобіля. Крім того, покази свідків підтверджують, що ОСОБА_4 постійно користування зазначеним автомобілем, підвозила дітей до школи, і для стороннього спостерігача ОСОБА_4 та ОСОБА_3 виглядали як звичайна родина. Адвокат вказує, що між сторонами були довірчі відносини, оскільки ОСОБА_4 одразу після купівлі автомобіля, ремонтувала його, що підтверджується наявним у справі замовленнями від імені «Галина». Крім того, спільними фотографіями підтверджується наявність у сторін теплих відносин між один одним, які обіймаються, цілуються, проводять разом вільний час. Спростовуючи доводи адвоката Чуха С.В., що ОСОБА_3 був на заробітках в інших місцевостях, а тому не міг проживати однією сім`єю з ОСОБА_4 , адвокат Матрос І.М. зазначає, що чинне законодавство не забороняє виїжджати на тривалі у часі заробітки одному із членів родини для фінансової підтримки та забезпечення сім`ї усім необхідним, і такий тривалий виїзд жодним чином не свідчить, що сторони не проживали разом і не були родиною. Також ОСОБА_3 перераховував кошти на карту ОСОБА_4 на утеплення і облаштування будинку. Підтверджується факт спільного проживання однією сім`єю після розірвання шлюбу, й тим, що на початку повномасштабного вторгнення уся родина перебувала у Львові, сторони разом ночували в одній кімнаті. Адвокат Матрос І.М. вважає, що поданий зустрічний позов обґрунтований і акцентує увагу про його доведеність саме у сукупності з іншими доказами, в тому числі, показами свідків.

Адвокат Матрос І.М. заперечуючи проти заявленого клопотання про застосування строку позовної давності, зазначає, що при визначенні початку перебігу позовної давності, слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення, оспорення або невизнання свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного з подружжя. У даному випадку ОСОБА_4 дізналася про право, яке оспорюється, лише тоді, коли позивач за первісним позовом ОСОБА_3 звернувся до суду, тобто у 2025 році, а тому представник позивача за зустрічним позовом вважає, що процесуальний строк не пропущений, і просив відмовити у задоволенні клопотання.

Заслухавши представників сторін, допитавши свідків, дослідивши докази у справі в їх сукупності, з`ясувавши підстави та предмет позову, характер спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернулися сторони, враховуючи позиції учасників справи, висловлені ними у процесуальних заявах по суті справи, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Водночас, відповідно до положень ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами у розумінні ч. 1 ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Положеннями ч. 1, ч. 5, ч. 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підставі досліджених у судовому засіданні доказів, наданих учасниками справи, судом встановлено такі обставини.

Дослідженням свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на автомобіль марки MERCEDES-BENZ S500, 2001 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , установлено, що власником вказаного автомобіля значиться ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_6 , дата реєстрації 27 лютого 2021 року (а. с. 10).

Як убачається з листа від 14.05.2025, адресованого ОСОБА_4 , адвокат Чух В.С., який діє в інтересах ОСОБА_3 на підставі договору про надання правничої допомоги №31 від 27.02.2025, звертався до ОСОБА_4 з вимогою про повернення останньою автомобіля MERCEDES-BENZ S500, д.н.з. НОМЕР_1 , з ключами від нього та свідоцтвом про реєстрацію; договору купівлі-продажу від 02.07.2007, посвідчений приватним нотаріусом Городнянського районного нотаріального округу Чернігівської області Совою В.Ф., на житловий будинок АДРЕСА_1 ; договору купівлі-продажу від 11.06.2015, посвідчений приватним нотаріусом Городнянського районного нотаріального округу Чернігівської області Совою В.Ф., на житловий будинок АДРЕСА_2 ; договору купівлі-продажу від 11.06.2015, посвідчений приватним нотаріусом Городнянського районного нотаріального округу Чернігівської області Совою В.Ф., на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ; витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , законному власнику ОСОБА_3 (а. с. 11, 31). Вказана вимога залишена без зворотного реагування.

З копій замовлення-наряду Auto Life Сервіс № В3207 від 13.10.2021, №В3838 від 05.01.2022 (а. с. 76, 77), акту прийому-передачі наданих послуг №MRD-9196-855823 від 17.08.2022, виконавець - Lucky Motors (а. с. 78) про технічне обслуговування автомобіля MERCEDES-BENZ S500, д.н.з. НОМЕР_1 , убачається, що замовником послуг вказана - « ОСОБА_9 » та « ОСОБА_10 », телефон НОМЕР_2 .

Відповідно до копії договору купівлі-продажу житлового будинку 02 липня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Городнянського нотаріального округу Чернігівської області Совою В.Ф., зареєстрованого в реєстрі за № 1763, ОСОБА_11 продала, а ОСОБА_3 купив належний продавцю житловий будинок з відповідними надвірними будівлями та спорудами за АДРЕСА_7 (а. с. 64-65).

З п.1.3. договору убачається, що згідно витягу із Реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого Городнянським бюро технічної інвентаризації 22 червня 2007 року за №15011327 міститься така технічна характеристика житлового будинку: житловий будинок з прибудовою та верандою із дерева, зазначені в плані під літерами А-1, а-1, а1-1 загальною площею 76,5 кв.м, в тому числі житлова площа 53,5 кв.м. Із господарських будівель є сарай Б-1 із дерева, погріб з шийкою В-1 із цегли, ворота з хвірткою 1 із дерева, огорожа штахетна 2 із дерева.

У пункті 4.2. договору купівлі-продажу зазначено, що покупець заявив та гарантував, що його дружина ОСОБА_4 у своїй заяві, доведеній нотаріусом до відома продавця, згодна на купівлю вищезазначеного жилого будинку за спільні сумісно нажиті кошти з оформленням договору купівлі-продажу на ім`я покупця ОСОБА_3 , про що свідчить заява, яка зберігається в справах нотаріуса (а. с. 64 зворот).

Дослідженням Витягу з реєстру територіальної громади від 27.01.2025 установлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 з 25.07.2007 (а. с. 63).

Дослідженням Витягу з реєстру територіальної громади від 26.02.2025 установлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 з 22.06.2015 (а. с. 8).

Відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Оскільки, факт перебування ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі з 31 серпня 2006 року по 10 серпня 2012 року не заперечується жодною із сторін, а отже відповідно до положень ч.1 ст.82 ЦПК України доказуванню не підлягає.

Допитаний у судовому засіданні позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) як свідок ОСОБА_3 показав, що після офіційного розірвання шлюбу у 2012 році майно із ОСОБА_5 вони не ділили, майнових питань не виникало. До 2012 року він проживав у житловому будинку АДРЕСА_1 , після розірвання шлюбу у будинку залишилися проживати діти та його колишня дружина. З метою придбання зазначеного будинку брав у банку кредит, який погашав сам, виплачуючи кредит із заробітної плати, колишня дружина не працювала. Причиною розірвання шлюбу вказав зраду ОСОБА_3 та її скандальний характер. Надалі, після 2012 року він зібрав речі та переїхав до батьків у Чернігів, жив з іншою жінкою, їздив працювати у м. Київ, пізніше їздив на заробітки до республіки Білорусь, надалі до кінця 2014 працював у м. Дніпро. В м. Городня приїжджав, щоб побачити та поспілкуватися з дітьми, коли приїжджав, то зупинявся у будинку АДРЕСА_1 , періодичність приїзду була різна, коли раз в місяць, коли один раз в два місяці, залежно від роботи. Почуттів із колишньою дружиною, відносин притаманних подружжю, у них не було. Щодо коштів, за які придбав спірний автомобіль, то вказав, що 2000 дол. США були його власними коштами, а 4000 дол. США - позичив у друга, і потім купив автомобіль. З початку повномасштабного вторгнення подзвонила колишня дружина ОСОБА_4 , і він для забезпечення безпеки дітей запропонував їй прихати до Львова, також і інші родичі приїхали з нею. Дійсно під час початку війни, спілкувався з ОСОБА_4 більше, оскільки цікавився дітьми, їх здоров`ям і безпекою. Аліменти за сина сплачував вчасно, боргів у нього не було, коли перераховував кошти ОСОБА_4 , то у призначенні платежу аліменти не зазначав, проте пересилав кошти колишній дружині на утримання дітей, ремонт будинку, для купівлі техніки, при цьому не пам`ятає чи купував коштовності, одяг колишній дружині. Зазначив, що кожен жив своїм життям, з 2012 року за спільні кошти нічого не придбавали. Підтвердив, що колишня дружина відправляла необхідні речі за його запитом для виконання військових завдань, також приїздила у ті місця, де він проходив службу, для надання можливості йому побачитися з дітьми, а саме до міст Дніпро, Рівне, Київ. Не пам`ятає чи ночували в одній кімнат з колишньою дружиною, чи ні.

Допитаний у судовому засіданні неповнолітній свідок ОСОБА_8 (був допитаний у присутності представника служби у справах дітей ОСОБА_12 та матері - ОСОБА_4 )показав, що він є сином сторін у вказаній справі. Повідомив, що одного разу батько прийшов п`яний додому, і вдарив матір, після цього, приблизно останні 2 роки батьки разом не проживають. Знає, що у 2012 році батьки розлучилися. Показав, що коли почалося повномасштабне вторгнення, то до ОСОБА_13 поїхала уся їхня родина - батько, матір, він та сестра їхали разом, мама за кермом одного автомобіля Мерседес, а батько за кермом іншого транспортного засобу; у будинку, де вони проживали, батьки жили і ночували в одній кімнаті. Потім батько став до лав Збройних Сил України, приїзжав до них у Львів, був одягнений у військову форму, і коли приїзжав, то жив разом із мамою.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_14 повідомила, що є сусідкою сторін у справі. Показала, що ОСОБА_9 і ОСОБА_15 разом більше 15 років вели спільне господарство, ОСОБА_9 весь час із дітьми, забирає привозить до школи на автомобілі. Вказала, що більше року (під час війни) не бачила ОСОБА_16 . До того часу жив з ОСОБА_9 , їздив на заробітки, але не може напевно сказати, чи жили вони як подружжя, чи як сусіди. Щодо того, кому належить автомобіль їй не відомо.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_17 повідомив, що він є сусідом родини ОСОБА_18 . Повідомив, що в гості вони до себе не запрошували, був тільки у їхньому дворі, коли привозив гуманітарну допомогу, про їхні особисті стосунки не спілкувалися. Показав, що спочатку у родині ОСОБА_18 був автомобіль Деу , а потім Мерседес ; знав, що вони розвелися.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 показала, що вона є донькою сторін у вказаній справі. Повідомила, що батьки, коли проживали разом, часто сварилася, ініціатором сварок була матір ОСОБА_4 , все життя матір ніде не працювала, всім необхідним завжди забезпечував батько, купляв їй з братом речі. Коли батько приїжджав до них в Городню , то він з матір`ю разом не спав, а спав на кутовому дивані. Свідок повідомила, що вона з 2021 року не проживає разом з матір`ю, підтвердила факт, що спірний автомобіль знаходиться у користуванні матері, і коли свідок у квітні 2025 року приїхала з Чернігова до Городні , і звернулася до матері, щоб та надала їй автомобіль і документи до нього, оскільки батько їй як доньці дозволив, то матір відмовила. Ніяких подарунків батько матері не робив, подружніх відносин після розірвання шлюбу у них не було. Матір розповідала, що в неї були і інші чоловіки, з якими вона зустрічалася. Вказала, що після початку війни у 2022 році, коли вони зустрічалися усі разом у тих містах, де служив батько, то матір з батьком сварилися. Так, коли вони були в Одесі, то гуляли тільки втрьох - вона, брат та батько, а матір не хотіла ходити з ними гуляти. Зазначила, що матір ставила її перед вибором - вона чи батько, і у зв`язку з цим у неї не дуже гарні відносини з братом, оскільки через свій неповнолітній вік він наразі живе з матір`ю, слухається її, а тому спілкуватися стало важко.

Щодо первісного позову.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Згідно із статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Аналізуючи положення статті 387 ЦК України суд приходить до висновку, що зазначений засіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти (право власності) й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння.

Цей спосіб захисту полягає у відновленні становища, що існувало до порушення права власності, шляхом повернення майна у володіння власника (титульного володільця) із метою відновлення у власника усього комплексу його правомочностей. Витребування майна шляхом віндикації застосовується, якщо між власником і володільцем майна немає зобов`язальних (договірних) відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного із власником договору.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) «де факто» - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «де юре» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

Правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема, укладення відповідного договору. Такий договір може укладатися як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майно добровільно, проте без відповідного письмового оформлення договірних відносин (за винятком випадків, коли законом встановлена обов`язкова письмова форма такого правочину), то за загальним правилом вважається, що власник правомірно передав майно у володіння іншої особи.

Під неправомірним заволодінням потрібно розуміти заволодіння особою чужим майном усупереч волі його власника. Умовою, яка визначає відмінність між правомірним та неправомірним володінням особою майном, є наявність відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).

При цьому у правовій конструкції витребування майна шляхом віндикації позивач повинен довести наявність таких обов`язкових елементів даного способу захисту права власності: - позивач є безсумнівним власником майна, що витребовується; - майно, що є предметом віндикації, вибуло з володіння позивача поза його волею; - відсутні правові підстави для вибуття спірного майна з володіння позивача. Обов`язок доводити наявність усіх елементів такої правової конструкції покладається саме на позивача.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи залежить насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16ц указала, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, що незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Із положень статей 12, 13, 80, 81 ЦПК України вбачається, що кожна сторона сама обирає стратегію захисту своїх прав, а суд розглядає справи тільки в межах заявлених сторонами вимог та наданих ними доказів.

Отже, у силу вимог змагальності цивільного судочинства саме позивач повинен довести вибуття майна із його володіння поза волею.

Єдиним доказом на підтвердження доводів про те, що спірний автомобіль з ключами від нього та свідоцтвом про реєстрацію вибули поза волею позивача, є показання свідка ОСОБА_6 . Разом з тим, яким чином спірний автомобіль та документи, про витребування яких просить позивач за первісним позовом, фізично вибули з його володіння, позивачем не зазначено та не доведено достатніми та належними доказами, а на припущеннях рішення суду ґрунтуватися не може. У судові засідання позивач не побажав з`являтися. Хоча це є його процесуальним правом і участь приймав його представник, проте на численні запитання суду представник не надав достовірних доказів фактичного вибуття автомобіля та документів поза волею позивача.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 є необґрунтованими, не підтвердженими належними та допустимими доказами, а тому відмовляє у задоволенні позову з підстав недоведеності позовних вимог.

Щодо зустрічного позову. Щодо поділу будинку.

Згідно із частиною 3 статті 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також, статтею 60 Сімейного кодексу України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція статті 60 Сімейного кодексу України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя в судовому порядку в разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 09 липня 2021 року у справі № 161/8116/19 зазначив, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, то презумпція права спільної сумісної власності подружжя не спростована. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини першої статті 61 Сімейного кодексу України об`єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту.

Статтею 63 Сімейного кодексу України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно із частиною першою статті 69 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до частини першої статті 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Системне тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності, належить подружжю з моменту його набуття незалежно від того, за ким із подружжя здійснена реєстрація права.

З огляду на викладене, з урахуванням встановлених судом обставин та наявних у справі доказів, враховуючи те, що спірний житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_4 , з належними до нього будівлями та спорудами, був набутий відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_3 у період перебування його в шлюбі з позивачкою за зустрічним позовом ОСОБА_4 , а тому є їх спільною сумісною власністю, беручи до уваги те, що у разі поділу майна частки дружини та чоловіка є рівними, суд приходить до висновку, що зустрічний позов ОСОБА_4 цій частині підлягає задоволенню.

Щодо поділу автомобіля.

Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно із частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

З урахуванням положень статтями 60, 61 СК України та ст. 368 ЦК України, зміст яких судом був викладений вище, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, провадження № 14-130цс19, звернуто увагу на те, що відповідно до вимог статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду, викладену від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) зроблено висновок, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника (пункт 40). Для того щоб визначити джерело придбання спірного нерухомого майна, необхідно встановити не лише факт спільного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю, але й участь у його придбанні шляхом формування спільного бюджету та ведення спільного господарства, а також виключити можливість залучення особистих коштів будь-кого з них (пункт 61).

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22) зазначено, що «у справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України)».

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; п. 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18), від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19 (провадження № 61-3071св21) та інших.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; показання свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін. Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16.

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може однозначно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).

Згідно з усталеною судовою практикою самі лише показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (постанова Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16-ц).

Закон не визначає, які конкретно докази є беззаперечним підтвердженням факту проживання однією сім`єю, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду під час їх оцінки.

На думку суду, позивачкою за зустрічним позовом не надано належних та допустимих доказів достатніх для обґрунтованого висновку про ведення сторонами в період з жовтня 2012 року по серпень 2024 року спільного господарства, надбання та об`єднання їх коштів для створення спільного бюджету, наявність спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, реєстрації місця проживання за однією адресою, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків. Наявність близьких стосунків між сторонами у цей період, про які стверджує представник позивачки за зустрічним позовом, не свідчить про усталеність відносин притаманних подружжю на момент придбання спірного автомобіля.

Слід зазначити, що долучені до справи фотографії (а. с. 69-75) можуть підтверджувати лише факт зафіксованої зустрічі в конкретному місці та осіб, які є на світлинах.

В судовому засіданні були допитані зі сторони позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) сама сторона як свідок ОСОБА_3 та свідок ОСОБА_6 , а також зі сторони відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) - неповнолітній свідок ОСОБА_8 , свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_17 .

Суд критично відноситься до показань свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_17 , оскільки дані показання носять загальний характер і не містять посилання на конкретні факти та обставини, які б давали суду можливість дійти висновку про наявність підстав, які входять до предмету доказування у даних правовідносинах.

Допитані ж свідок ОСОБА_6 та неповнолітній свідок ОСОБА_8 є зацікавленими особами, оскільки є дітьми сторін у справі, і кожен з них надав показання на підтвердження фактів тої сторони, на стороні якої вони виступали як свідки, і у зв`язку з чим надали суду протилежні свідчення щодо відносин ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ведення ними спільного господарства, спільного проживання. При цьому не володіли інформацією щодо бюджету, доходів та витрат сторін.

Отже, суд констатує, що показання свідків є суперечливими, протилежними і не підтверджені жодними документами, у зв`язку із чим суд їх відхиляє.

Суд висновує, що із наданих показань усіх свідків неможливо достеменно підтвердити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_3 та ОСОБА_5 у період з жовтня 2012 року по серпень 2024 року, ведення їхнього спільного господарства, наявності спільних прав та обов`язків, спільного їх бюджету, спільних витрат тощо.

Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у справах № 711/82/24 від 17.12.2024, № 466/3769/16 від 12.12.2019, у яких зазначено, що показаннями свідка за відсутності інших належних доказів не може бути встановлений факт проживання однією сім`єю.

Суд, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, у тому числі, показання свідків, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов висновку про те, що позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_4 не довела належними та допустимими доказами, у тому числі, у їх сукупності, про що наголошував адвокат Матрос І. М., факт її спільного проживання у період з жовтня 2012 року по серпень 2024 року однією сім`єю як чоловіка та жінки з ОСОБА_3 , ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, подружніх взаємних прав та обов`язків, та інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю у період часу з жовтня 2012 по серпень 2024 року.

За відсутності правових підстав для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України, вважати спірний автомобільмарки MERCEDES-BENZ S500, д.н.з. НОМЕР_1 , таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторін, як чоловіку та жінці, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою, у зв`язку з чим вимоги зустрічного позову в цій частині задоволенню не підлягають.

Європейський суд з прав людини також вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Згідно із ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При розгляді справи суд виходить виключно із тих доказів, що надані сторонами під час судового розгляду із врахуванням змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Щодо клопотання адвоката Чуха В.С. про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Згідно із ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст.ст. 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірвано рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області 10 серпня 2012 року, проте ОСОБА_4 разом з неповнолітнім сином наразі проживає у спірному будинку з моменту розірвання шлюбу, що також підтверджуються витягом з реєстру територіальної громади (а. с. 9) про реєстрацію місця її проживання, і до 29 травня 2025 року (дати звернення ОСОБА_3 до суду), ці обставини ніким не оспорювалися. Оскільки саме з моменту звернення ОСОБА_3 із позовною заявою до суду вона дізналася про оспорення її майнового права, а тому поданий до суду 27.06.2025 нею зустрічний позов, був поданий останньою в межах трирічного строку встановленого статтею 256 Цивільного кодексу України.

У зв`язку з чим клопотання адвоката Чуха В.С. про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись статтями 15, 368, 387 ЦК України, статтями 60, 61, 63, 69, 70, 74 Сімейного кодексу України, статтями 2, 4, 12, 13, 81, 82, 89, 259, 263-265, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні первісного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про витребування майна із незаконного володіння, відмовити повністю.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, задовольнити частково.

У порядку поділу спільного майна подружжя:

визнати за ОСОБА_4 право власності на частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 , з належними до нього будівлями та спорудами;

визнати за ОСОБА_3 право власності на частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 , з належними до нього будівлями та спорудами.

У задоволенні решти вимог за зустрічним позовом - відмовити.

Стягнути зОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 2050,00 грн судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його підписання. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений і підписаний 30.03.2026.

Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом): ОСОБА_3 (адреса реєстрації: АДРЕСА_8 ).

Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом): ОСОБА_4 (адреса реєстрації: АДРЕСА_9 ).

Суддя А. О. Бойко