Вирок від 26 березня 2026 р. у справі №631/64/26 — Нововодолазький районний суд Харківської області

справа № 631/64/26

провадження № 1-кп/631/101/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2026 року селище Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участю

з боку сторони обвинувачення:

прокурора ОСОБА_2

потерпілого ОСОБА_3

з боку сторони захисту:

обвинуваченого ОСОБА_4

а також:

секретаря судового засідання ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 приміщення суду в селищі Нова Водолага Харківського району Харківської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10 грудня 2025 року під № 12025221160001077, щодо обвинувачення:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Княжне Нововодолазького району Харківської області,

громадянина України (ID паспорт з безконтактним електронним носієм

№ НОМЕР_1 , виданий 11.08.2025 органом 6316),

ідентифікаційний код платника податків НОМЕР_2 , із середньою освітою,

не одруженого, без утриманців, військовозобов`язаного, раніше не судимого, який суб`єктом підприємництва не є, працює збиральником

ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СТІЛ ТРЕЙД»,

зареєстрований за адресом:

АДРЕСА_1 ;

та фактично мешкає за адресом:

АДРЕСА_2 ;

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 Кримінального кодексу України,-

в с т а н о в и в:

09 грудня 2025 року близько 19 години 00 хвилин, більш точного часу як в ході досудового розслідування, так і в суді встановити не виявилось за можливе, ОСОБА_4 , перебував біля будинку № 21 по вулиці Макаренко в селі Просяне Харківського району Харківської області, де на той час також знаходився ОСОБА_3 між якими раніше склалися неприязні стосунки один до одного. У вказаний час та у вказаному місці у ОСОБА_4 виник протиправний умисел на спричинення останньому тілесних ушкоджень невизначеного ступеню тяжкості, а тому, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, він підійшов до потерпілого ОСОБА_3 ззаду, та діючи умисно, протиправно, на ґрунті раніше виниклих неприязних відносин, з метою реалізації свого злочинного умислу, спрямованого на протиправне спричинення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та бажаючи їх настання, кулаком правої руки наніс удар в голову потерпілого, від якого останній втратив рівновагу та впав на землю, опинившись у лежачому положенні на правому боці. У цей момент ОСОБА_4 підійшов до ОСОБА_3 та умисно наступив йому на ліву ногу, після чого присів та, перебуваючи в положенні над ОСОБА_3 , продовжив наносити останньому численні удари руками по голові, обличчю та нижніх кінцівках. Коли останній почав кричати, що обвинувачений зламав йому ногу, ОСОБА_4 з місця вчинення кримінального правопорушення втік, припинивши свої протиправні дії, в результаті яких згідно з висновком судово-медичної експертизи № 12-14/891-A/25 від 22.12.2025 року, спричинив ОСОБА_3 наступні тілесні ушкодження: тупу лицьову травму у вигляді забито-рваної рани лівої надбрівної дуги, повний травматичний вивих 21 зуба, тупу травму лівої нижньої кінцівки у вигляді закритого трьох кісточкового перелому великогомілкової та малогомілкової кісток лівої гомілки зі зміщенням та підвивихом стопи назовню, які виникли від ударної чи ударно-стискаючої дії тупими твердими предметами з обмеженою площею травмуючої поверхні. За ступенем тяжкості тупа лицьова травма у вигляді забито-рваної рани лівої надбрівної дуги та повного травматичного вивиху 21 зуба, що має місце у ОСОБА_3 , належить до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили за собою короткочасний розлад здоров`я тривалістю понад 6 днів, але не більше 3-х тижнів (21 дня), відповідно до підпунктів 2.3.2 «а» і п. 2.3.3 Правил судово-медично визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України № 6 від 17.01.1995 року. Тупа травма лівої нижньої кінцівки у вигляді закритого трьох кісточкового перелому великогомілкової та малогомілкової кісток лівої гомілки зі зміщенням та підвивихом стопи назовні, що має місце у ОСОБА_3 , не є небезпечною для життя в момент заподіяння, та спричинила за собою тривалий розлад здоров`я понад 3-х тижнів (21 дня) і за цією ознакою відповідно до підпункту 2.2.1. «а, б, в» і підпункту 2.2.2. вищевказаних Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» належить до категорії ушкоджень середнього ступеня тяжкості (для загоєння перелому необхідний термін не менш 3-х тижнів).

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 винним себе визнав повністю й пояснив, що дійсно 09 грудня 2025 року близько 19 години 00 хвилин, більш точного часу він не пам`ятає, за викладених у обвинувальному акті обставин вчинив кримінальне правопорушення відносно потерпілого, оскільки вони обидва знаходились біля будинку № 21 по вулиці Макаренко в селі Просяне Харківського району Харківської області, й, так як між ними раніше виникла неприязнь один до одного з надуманих причин, він, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, забажав спричинити останньому тілесні ушкодження будь-якого ступеню тяжкості. Тому він почав потерпілого бити кулаками правої руки в голову. Від ударів той втратив рівновагу та впав на землю, однак це не зупинило його, і він продовжив лупцювати ОСОБА_3 , наносячи йому численні удари руками по голові, обличчю та нижніх кінцівках поки той знаходився лежачи на правому боці, а він - сівши зверху на тулуб того. Також під час побиття потерпілого, він навмисно наступив на його ногу, а коли ОСОБА_3 почав кричати, що йому зламано ногу, зрозумів, що трапилось, а тому покинув місце бійки. Вказане місце покинув і потерпілий. Повністю згодний із визначенням судовим експертом наявних у потерпілого тілесних ушкоджень, їх кількість, локалізацію та ступень тяжкості. Зазначив, що повністю розуміє протиправність своїх дій, шкодує про таку свою поведінку. Не оспорює жоден з спричинених ОСОБА_3 тілесних ушкоджень. Вказав, що інших правопорушень не вчиняв, у тому, що сталося, щиро розкаявся та активно сприяв правоохоронним органам у розкритті цього кримінального правопорушення.

Оцінюючи показання ОСОБА_4 , суд визнає їх послідовними, логічними, правдивими і достовірними, оскільки вони об`єктивно і доволі повно відображають фактичні обставини справи, пояснюють мотиви вчиненого, а також не викликають сумнівів щодо правильності розуміння ним змісту обставин інкримінованого йому кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції у цьому.

Крім того, підстав для самообмови судом не виявлено.

Відтак, у зв`язку із безсумнівним та добровільним, тобто без будь-якого впливу із чиєї б то ні било сторони, визнанням у повному обсязі ОСОБА_4 своєї вини в інкримінованому йому органом досудового розслідування кримінальному правопорушенні (повідомленій підозрі), погодженні з кваліфікацією вчиненого ним діяння, підтвердженням ним його фактичних обставин, відсутності жодних заперечень щодо них з боку сторони обвинувачення, усвідомленням і правильним розумінням, роз`ясненого судом положення частини 3 статті 349 Кримінального процесуального кодексу України про те, що у випадку визнання ними змісту даних фактичних обставин, сторони кримінального провадження будуть позбавлені права оскаржувати їх в апеляційному порядку, відсутністю їх заперечень проти визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оскаржуються, суд, за згодою учасників судового провадження, а також визнавши показання обвинуваченого послідовними, логічними, а також такими, що не викликають сумнівів щодо правильності розуміння ним змісту обставин інкримінованого йому кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції у цьому, ухвалив: дослідити докази, обмежившись показаннями обвинуваченого, потерпілого, документами, що характеризують його особу, а також тими, що впливають на доведеність обставин, які мають значення для кримінального провадження.

Окрім повного визнання обвинуваченим ОСОБА_4 своєї вини в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні (повідомленій підозрі) та підтвердженням ним його фактичних обставин, його винуватість також доведена і іншими зібраними, наданими суду та дослідженими у судовому засіданні у повній відповідності до вимог чинного кримінального процесуального кодифікованого закону України доказами у їх сукупності.

Так, потерпілий ОСОБА_3 у судовому засіданні показав, що з обвинуваченим знайомі поверхнево. 09 грудня 2025 року він з дружиною зайшли до будинку АДРЕСА_2 на її прохання. Він навіть у середину не входив, а тільки стояв на порозі та зауважив, що якщо вони будуть пиячить, то він звернеться до правоохоронців. Після цього він вийшов на двір біля будинку, де його наздогнав у стані алкогольного сп`яніння обвинувачений, вдарив по голові кулаком, від чого він впав на землю, а той почав його лупцювати кулаками по різним частинам тіла. При цьому обвинувачений сидів на ньому зверну, та завдавав чисельні удари по голові, обличчю та нижніх кінцівках. Також він якось зачепив його ногу, наступивши на неї, чим зламав. Від сильного болю він почав кричати, а обвинувачений оговтавшись від вчинено, пішов геть. Після цього він доповз до сусіда, де вони викликали швидку та поліціантів. Того дня його госпіталізували. Підтвердив, що проходив судово медичну експертизу, з результатами якої згодний, так як експерт зазначив усі тілесні ушкодження вірно. Із основного у нього були рані та синці по тілу, обличчю, ногах, випав зуб та переламана нижня ліва кінцівка.

Оцінюючи показання безпосередньо допитаного у судовому засіданні ОСОБА_3 , суд визнає їх послідовними, логічними, правдивими, достовірними, та такі, що узгоджуються між собою та ґрунтуються на фактичних обставинах справи й матеріалах кримінального провадження показання, оскільки вони об`єктивно і доволі повно відображають фактичні обставини справи, пояснюють мотиви вчиненого, а також не викликають сумнівів щодо правильності розуміння ним змісту обставин інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції у цьому. Доказів недостовірності таких показань суду не надано, отримані вони із дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства України, а тому суд вважає за можливе покласти їх в основу судового рішення, що ухвалюється.

Окрім наведених вище показань потерпілого, вина обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні злочинного діяння також доведена наступними письмовими доказами.

Так, з висновку експерта № 12-14/891-А/25 вбачається, що лікар-судово-медичний експерт відділу судово-медичної експертизи трупів ОСОБА_6 , попереджений під особистий підпис про кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України, на підставі постанови про призначення судово-медичної експертизи, винесеної 15.12.2025 року слідчим СВ ВП № 3 ХРУП № 1 ГУ НП в Харківській області лейтенантом поліції ОСОБА_7 , в період часу з 15 по 22 грудня 2025 року в приміщенні відділення № 1 відділу судово-медичної експертизи трупів ДЕРЖАВНОЇ СПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ УСТАНОВИ «ХАРКІВСЬКЕ ОБЛАСНЕ БЮРО СУДОВО-МЕДИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ» провів судово-медичну експертизу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (52 повних років), та з урахуванням медичної консультації лікаря-рентгенолога встановив, що у ОСОБА_3 має місце тупа травма лівої нижньої кінцівки у вигляді закритого трьох кісточкового перелому великогомілкової та малогомілкової кісток лівої гомілки зі зміщенням та підвивихом стопи назовню. Крім того у нього має місце тупа лицьова травма у вигляді забито-рваної рани лівої надбрівної дуги та повного травматичного вивиху 21 зуба. За механізмом: вищевказаний комплекс ушкоджень утворився від ударної чи ударно-стискаючої травматичної дії тупими твердими предметами з обмеженою площею травмуючої поверхні чи предметів, що володів такими властивостями, однак, індивідуальні особливості яких в ушкодженнях не відобразилися, з місцем прикладанням сили відповідно локалізації ушкоджень. За строком давності: враховуючи характер та вигляд ушкоджень, а також клінічну картину, що описано у медичній документації, та, дані консультації лікаря-рентгенолога, слід вважати, що комплекс ушкоджень, що має місце у ОСОБА_3 , утворився в результаті події, що мала місце 09.12.2025 року, за обставин, що зазначено у постанові слідчого. Згідно з медичною картою № 24581 стаціонарного хворого відділення поліції КНП «МКЛШНМД ім. проф. О.І. Мещанінова» ХМР, з приводу забитої рани, що діагностовано у ОСОБА_3 , проведено ПХО рани із накладанням швів, а з приводу закритого трьох кісточкового перелому великогомілкової та малогомілкової кісток лівої гомілки зі зміщенням та підвивихом стопи назовню, що діагностовано у ОСОБА_3 в лікувальному закладі, проведено іммобілізація гіпсовою шиною. За ступенем тяжкості:

- тупа травма лівої нижньої кінцівки у вигляді закритого трьох кісточкового перелому великогомілкової та малогомілкової кісток лівої гомілки зі зміщенням та підвивихом стопи назовню, що має місце у ОСОБА_3 , не є небезпечною для життя в момент заподіяння, а спричинила за собою тривалий розлад здоров`я понад 3-х тижнів (21 дня) і за цією ознакою відповідно до пункту 2.2.1. «а, б, в», пункту 2.2.2. Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995 року, належить до категорії ушкоджень середнього ступеня тяжкості (для загоєння перелому необхідний термін не менш 3-х тижнів);

- тупа лицьова травма у вигляді забито-рваної рани лівої надбрівної дуги та повного травматичного вивиху 21 зуба, що має місце у ОСОБА_3 належить до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили за собою короткочасний розлад здоров`я тривалістю понад 6-ти днів, але не більше 3-х тижнів (21 дня), відповідно до пункту 2.3,2 «а», пункту 2.3.3. Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995 року (а. с. 53 - 54).

Також, з висновку експерта № 12-14/892-А/25 вбачається, що лікар-судово-медичний експерт відділу судово-медичної експертизи трупів ОСОБА_6 , попереджений під особистий підпис про кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України, на підставі постанови про призначення судово-медичної експертизи, винесеної 16.12.2025 року слідчим СВ ВП № 3 ХРУП № 1 ГУ НП в Харківській області лейтенантом поліції ОСОБА_7 , в період часу з 16 по 22 грудня 2025 року в приміщенні відділення № 1 відділу судово-медичної експертизи трупів ДЕРЖАВНОЇ СПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ УСТАНОВИ «ХАРКІВСЬКЕ ОБЛАСНЕ БЮРО СУДОВО-МЕДИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ» провів судово-медичну експертизу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (52 повних років), та з урахуванням даних судово-медичної експертизи ОСОБА_3 , що містяться у Висновках експерта № 12-14/891-A/25, та протоколу проведення слідчого експерименту, встановив, що механізм утворення комплексу ушкоджень, який включає в себе тупу травму лівої нижньої кінцівки у вигляді закритого трьох кісточкового перелому великогомілкової та малогомілкової кісток лівої гомілки зі зміщенням та підвивихом стопи назовню, а також тупу лицьову травму у вигляді забито-рваної рани лівої надбрівної дуги та повного травматичного вивиху 21 зуба, що має місце у ОСОБА_3 , не суперечить об`єктивним судово-медичними даними відповідно строку та способу його заподіяння, на який вказує потерпілий під час слідчого експерименту 15.12.2025 року, в частині обставин часу та локалізації травматичних впливів (а. с. 67 – 68).

Крім того, з висновку експерта № 12-14/41-А/26 вбачається, що лікар-судово-медичний експерт відділу судово-медичної експертизи трупів ОСОБА_6 , попереджений під особистий підпис про кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України, на підставі постанови про призначення судово-медичної експертизи, винесеної 14.01.2026 року слідчим СВ ВП № 3 ХРУП № 1 ГУ НП в Харківській області лейтенантом поліції ОСОБА_7 , в період часу з 15 по 16 січня 2026 року в приміщенні відділення № 1 відділу судово-медичної експертизи трупів ДЕРЖАВНОЇ СПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ УСТАНОВИ «ХАРКІВСЬКЕ ОБЛАСНЕ БЮРО СУДОВО-МЕДИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ» провів судово-медичну експертизу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (52 повних років), та з урахуванням даних судово-медичної експертизи ОСОБА_3 , що містяться у Висновках експерта № 12-14/891-A/25, та протоколу проведення слідчого експерименту й протоколу допиту, встановив, що механізм утворення комплексу ушкоджень, який включає в себе тупу травму лівої нижньої кінцівки у вигляді закритого трьох кісточкового перелому великогомілкової та малогомілкової кісток лівої гомілки зі зміщенням та підвивихом стопи назовню, а також тупу лицьову травму у вигляді забито-рваної рани лівої надбрівної дуги та повного травматичного вивиху 21 зуба, що має місце у ОСОБА_3 , не суперечить об`єктивним судово-медичними даними відповідно строку та способу його заподіяння, на який вказує ОСОБА_4 під час слідчого експерименту 14.01.2025 року в частині обставин, часу та локалізації травматичних впливів, а саме: ударів по голові потерпілого та стиснення ступеню до землі (наступ) лівої ноги потерпілого в області щиколотки (а. с. 75 – 76).

Оцінюючи ці висновки експерта з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв`язку у сукупності з іншими дослідженими у судовому засіданні доказами, суд визнає їх вірними, послідовними, мотивованими достатньо переконливо та такими, що не суперечить обставинам справи та іншим дослідженим у судовому засіданні доказам, а тому вважає належними та достовірними й покладає в основу судового рішення, що ухвалюється.

Також, оцінюючи вказані висновки, суд вважає, що вони відповідають вимогам, викладеним у статтях 101 і 102 Кримінального процесуального кодексу України, сторони провадження під час судового розгляду їх під сумнів не ставили, клопотань про виклик експерта для дачі пояснень з приводу проведеного експертного дослідження ані від сторони захисту, ані від сторони обвинувачення не надходило, як не надходило і клопотання про призначення повторної чи додаткової експертизи.

Відтак, за допомогою спеціальних медичних знань доведено факт завдання потерпілому ОСОБА_3 тілесних ушкоджень, час їх спричинення, механізм, причини, характер, локалізацію, а також ступень тяжкості, які вважаються тілесними ушкодженнями середньої тяжкості.

Відповідно до копії паспорта громадянина України (ID паспорт з безконтактним електронним носієм № НОМЕР_1 ), що виданий 11.08.2025 органом 6316, обвинувачений ОСОБА_4 є громадянином України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 у селі Княжне Нововодолазького району Харківської області та документований карткою платника податків НОМЕР_2 (а. с. 24).

Листом головного лікаря КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА «НОВОВОДОЛАЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА ЛІКАРНЯ» НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ОСОБА_8 , зареєстрованим за вихідним № 1048 від 17.12.2025 року, та довідкою відповідних лікарів № 200 повідомлено, що ОСОБА_4 не перебуває на диспансерному обліку ані у лікаря-нарколога, ані у лікаря-психіатра (а. с. 79, 80).

Згідно з інформацією, наданою тимчасовим виконувачем обов`язків начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 підполковника ОСОБА_9 за вихідним № 6132 від 16.12.2025 року, обвинувачений перебуває на військовому обліку (а. с. 81).

Відповідно до довідки № 59-15122025/63090 ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності не притягувався та судимостей не має (а. с. 77 зворот).

Відтак, з наведеного суд робить обґрунтований висновок про те, що обвинувачений раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, на диспансерному обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, у зареєстрованому шлюбі не знаходиться, утриманців не має, є військовозобов`язаним, має постійне місце реєстрації.

Дослідивши відповідно до вимог чинного кримінального процесуального законодавства України всі зібрані та надані сторонами кримінального провадження як з боку сторони обвинувачення, так і з боку сторони захисту докази, які безпосередньо досліджені судом шляхом допиту обвинуваченого та оголошення повного змісту письмових доказів, суд оцінює їх усі з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв`язку як окремо та і у їх сукупності, визнає такими, що не суперечать один одному, є достовірними та мають бути використані та покладенні в основу судового рішення, що ухвалюється, оскільки прямо чи непрямо підтверджують існування обставин, які підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні та мають для нього значення.

Доходячи такого, суд ураховує, що з огляду на зміст статті 85 Кримінального процесуального кодексу України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів

Окрім того, відповідно до положень, закріплених у статті 86 зазначеного вище кримінального процесуального кодифікованого закону України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Отже, наведеними доказами та їх процесуальними джерелами підтверджуються обставини, перелічені статтею 91 вказаного вище нормативно-правового акту України, а тому, ураховуючи позицію сторін цього кримінального провадження щодо наявності підтвердження фактичних обставини справи відповідними доказами, зібраними під час досудового розслідування, та щодо відсутності процесуальної необхідності досліджувати їх усі в ході судового розгляду справи суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, визнає такі фактичні обставини справи повністю доведеними.

Одночасно із цим суд зауважує, що частина 2 та 4 статті 17 Кримінального процесуального кодексу обумовлено, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на користь такої особи.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року в Римі, яка відповідно до приписів статті 9 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року (із змінами та доповненнями) є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями) обумовлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, Європейський суд з прав людини у пункті 43 свого Рішення від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» констатував, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростованих презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак неможна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та допустимих відомостях, визнаних доказами, або відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

За таких обставин, з огляду на сталу практику Європейського суду з прав людини, зокрема, викладену й у справі «Дж. Мюррей проти Сполученого Королівства» (рішення суду від 28.10.1994 року), критерієм доведення винуватості особи у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення є те, що саме прокурор має довести вину обвинуваченого поза межами розумного сумніву. Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд має бути переконаний, поза межами розумного сумніву, що кожен із суттєвих елементів інкримінованого особі кримінального правопорушення є доведеним.

Обговорюючи питання кваліфікації дій обвинуваченого, суд ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом, як найвищим судом у системі судоустрою України, який, з огляду на імперативну норму пункту 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями), забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а саме: постанову Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 05.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 658/1658/16-к (провадження № 51-735 км 18),- щодо розуміння кваліфікації злочину як кримінально-правової оцінки поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

Розв`язуючи це нагальне питання, суд, перш за все ураховує, що відповідно до приписів частини 1 статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Отже, під тілесним ушкодженням розуміється протиправне заподіяння шкоди здоров`ю іншої людини, що виражається в порушенні анатомічної цілісності чи фізіологічної функції органів і тканин тіла людини.

При цьому чинне кримінальне законодавства під умисним середньої тяжкості тілесним ушкодженням вважає таке тілесне ушкодження, яке не спричиняє небезпеку для життя в момент заподіяння, не завдає інших наслідків, притаманних умисному тяжкому тілесному ушкодженню, проте тягне за собою тривалий розлад здоров`я.

Згідно з частиною 1 статті 121 Кримінального кодексу України умисним тяжким тілесним ушкодженням є таке умисне тілесне ушкодження, яке є небезпечним для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, каліцтво статевих органів, психічну хворобу або інший розлад здоров`я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя.

Тривалим розладом здоров`я законодавство України визначає такі наслідки, які тягнуть за собою тимчасову втрату працездатності потерпілої особи строком понад 3 тижня чи стійку втрату працездатності менш ніж на одну третину, тобто від 10 до 33% включно.

Заподіяння умисного тілесного ушкодження може вчинятись, зокрема, шляхом здійснення фізичного впливу на потерпілого шляхом застосування м`язових зусиль тіла обвинуваченого (нанесення удару (ударів), стиснення, викручування частин тіла тощо).

У тих випадках, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров`ю, відповідальність настає за тілесне ушкодження, яке було фактично заподіяне, тобто відповідальність за статтею 122 Кримінального кодексу України настає, якщо фактично потерпілій особі було спричинено тілесні ушкодження середньої тяжкості.

У відповідності до вимог частини 2 статті 242 Кримінального процесуального кодексу України проведення судово-медичної експертизи є обов`язковим задля встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень, ступінь яких визначається на основі Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров`я № 6 від 17.01.1995 року.

Системно аналізуючи вище наведене і обставини вчиненого ОСОБА_4 діяння разом з усіма дослідженими доказами у їх сукупності, суд вважає встановленим, що його умисел був спрямований саме на спричинення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_3 невизначеного характеру та тяжкості, які фактично віднесені до тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Відтак, у відповідності до змісту статті 94 кримінального процесуального кодифікованого закону України, даючи оцінку усім дослідженим безпосередньо доказам у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин цього кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний із наданих доказів з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку суд вважає, що в межах цього кримінального провадження наявні усі перелічені вище умови задля можливості мовити про те, що з боку обвинуваченого було вчинено саме умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження.

При цьому судом було системно проаналізовано усе вище викладене, з`ясовано зміст і спрямованість умислу ОСОБА_4 , ураховано сукупність всіх обставин вчиненого ним діяння, зокрема, спосіб, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень у потерпілого, тривалість розладу його здоров`я, поведінку винного та потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

Отже, з матеріалів цього кримінального провадження убачається, що досудове розслідування проведене із дотриманням приписів чинного Кримінального процесуального кодексу України, без порушень прав обвинуваченого, з урахуванням правозастосовної практики, встановленої касаційним кримінальним судом, а також із застосуванням практики Європейського суду з прав людини, тобто рішень від 18.01.1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» та від 21.10.2011 року у справі «Коробов проти України», де суд зазначив, що при оцінці доказів, як правило, застосовується критерій доведення «поза розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із співіснування переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

З огляду на таке та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, розглядаючи кримінальне провадження відповідно до правил, обумовлених частиною 1 статті 337 Кримінального процесуального кодексу України лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, дотримуючись принципу диспозитивності, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, витлумачивши як того вимагає процесуальний закон, усі сумніви на користь обвинуваченого, врахувавши всі фактичні обставини цього кримінального провадження, суд не знаходить підстав задля його виправдування від висунутого обвинувачення й доходить висновку про доведеність «поза розумним сумнівом» вчинення обвинуваченим ОСОБА_4 кримінального правопорушення проти життя та здоров`я особи, оскільки він 09.12.2025 року вчинив умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Отже, всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з`ясувавши всі обставини, встановлені під час кримінального провадження, перевіривши їх доказами, отриманими на підставі змагальності сторін та свободи у доведенні їх переконливості, дослідженими в судовому засіданні у їхні сукупності й оціненими з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв`язку, суд вважає, що вина ОСОБА_4 доведена повністю. Дії його відповідають складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 Кримінального кодексу України, та правильно кваліфіковані як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 Кримінального кодексу України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я.

Призначаючи покарання ОСОБА_4 , суд керується нормою прямої дії, а саме: приписом частини 2 статті 61 Конституції України, щодо того, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, й ураховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, данні про його особу та обставини, що пом`якшують і обтяжують йому покарання.

Так, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, суд виходить з їх класифікації, особливостей та обставин його вчинення, й ураховуючи санкцію інкримінованої йому частини 1 статті 122 Кримінального кодексу України та приписів частини 4 статті 12 цього ж кодифікованого закону, доходить висновку, що обвинуваченим вчинений нетяжкий злочин.

Вивчаючи особу винного шляхом з`ясування стану його здоров`я, поведінки до вчинення злочину, складу родини, а також матеріального стану, судом встановлено, що ОСОБА_4 на момент вчинення ним інкримінованого йому злочинного діяння раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, офіційно працевлаштований, суб`єктом господарської діяльності не є, у зареєстрованому шлюбі не знаходиться, утриманців не має, на диспансерному обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, на будь-яку тяжку хворобу не хворіє, є осудним, має постійне місце мешкання і реєстрації, відноситься до категорії військовозобов`язаних, після вчинення кримінального правопорушення, що закидається йому у провину, сприяв його розкриттю, щиро кається у вчиненому. Окрім того, потерпілий ОСОБА_3 не має до нього будь-яких матеріальних та моральних вимог (а. с. 47), натомість даних, що характеризують винного, стороною обвинувачення не надано.

З досудової доповіді, складеної представником персоналу органу пробації Харківського районного сектору філії ДЕРЖАВНОЇ УСТАНОВИ «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ» в Харківській області – начальником сектору ОСОБА_10 , вбачається, що орган пробації, беручи до уваги інформацію, яка характеризує особу обвинуваченого за місцем його проживання, умов його життєдіяльності, відносин у суспільстві, результати оцінки ризику вчинення ним повторного кримінального правопорушення, а також його імовірної небезпеки для суспільства вважає, що виправлення цієї особи без ізоляції від суспільства можливе. Зважаючи на виявлені фактори ризику вчинення повторного правопорушення (криміногенні потреби), у випадку прийняття судом рішення про звільнення правопорушника від відбування покарання з випробуванням, орган пробації вважає доцільним покладання на правопорушника крім обов`язків, передбачених частиною 1 статті 76 Кримінального кодексу України, покласти на нього й обов`язки, передбачені частиною 3 цієї ж статті, зокрема, виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою. Крім цього для мінімізації факторів ризику вчинення повторного правопорушення можуть бути залучені ресурси КОМУНАЛЬНОЇ УСТАНОВИ «ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ЦЕНТР СОЦІАЛЬНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ (НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ)» НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ (а. с. 40 – 41).

Вирішуючи при призначенні покарання обставини, які його пом`якшують ОСОБА_4 , суд перш за все керуються змістом частини 1 та 2 статті 66 Кримінального кодексу України, в якій наведений перелік таких обставин.

Також, суд знов ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, а саме:

- постанову Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 30.10.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612 км 18),- щодо розуміння, що основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження;

- постанову Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 07.11.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 297/562/17 (провадження № 51-329 км 18),- щодо розуміння, що щире каяття як таке характеризує суб`єктивне ставлення винного до вчиненого злочину, яке полягає в тому, що він визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажає виправити ситуацію, що склалась. За наявності щирого каяття не обов`язковим має бути активне сприяння у розкритті злочину. Активне сприяння розкриттю злочину є окремою обставиною, що пом`якшує покарання, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України. Тобто передбачені цим пунктом обставини, що пом`якшують покарання, а саме щире каяття і активне сприяння розкриттю злочину, є альтернативними, незалежними та можуть існувати відокремлено одна від одної;

-та постанову Великої Палати Верховного суду, прийняту 03.07.2019 року в межах справи з єдиним унікальним № 288/1158/16-к (провадження № 13-28кс19),- щодо розуміння, що під активним сприянням розкриттю злочину розуміють дії винної особи, спрямовані на надання органам досудового розслідування і суду допомоги у з`ясуванні дійсних обставин справи, які ще не були відомі цим органам. Саме лише визнання власної винуватості під тиском зібраних доказів і підтвердження інформації, вже встановленої компетентними органами з інших джерел, не є активним сприянням у розкритті злочину.

За викладених обставин, в силу пункту 1 частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України суд визнає обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_4 , щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Вирішуючи при призначенні покарання ОСОБА_4 питання щодо наявності обставини, які його обтяжують, суд керуються змістом статті 67 Кримінального кодексу України, в якій наведений перелік таких обставин, і доходить висновку, про те, що в силу приписів пункту 13 частини 1 статті 67 Кримінального кодексу України суд вбачає як обставини, які обтяжують покарання обвинуваченому, вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння.

Пленум Верховного суду України у пункті 1 своєї Постанови «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року (зі змінами та доповненнями) звернув увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватись вимог статті 65 Кримінального кодексу України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Також Верховний суд України у пункті 2 зазначеної вище Постанови Пленуму визначив, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 65 Кримінального кодексу України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті Особливої частини цього кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин злочину, його наслідків і даних про особу, судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочин на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого – особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, особам похилого віку і тим, що щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Також, призначаючи покарання обвинуваченому, суд ураховує й припис пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07.02.2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров`я особи», де суд касаційної інстанції зауважив, що при призначенні покарання суди мають ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, сукупність усіх обставин, що його характеризують (форма вини, мотив, спосіб, характер вчиненого діяння, ступінь здійснення злочинного наміру, тяжкість наслідків тощо), особу винного й обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Крім того, судом при призначенні покарання повинні враховуються і вимоги статті 50 вказаного кодексу, тобто, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого й запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень, а тому особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Одночасно з цим, Верховний Суд як найвищий суд у системі судоустрою України, який, забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, у своїй постанові у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятій 17.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 298/95/16-к (провадження № 51-2501 км 18) зауважив, що у частині 2 статті 65 Кримінального кодексу України встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно є достатнім для досягнення мети покарання. Суд вважає, що такий же принцип застосовується і при вирішенні питання про порядок відбування покарання. Обов`язок доведення того, що менш суворий від покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.

Зважаючи на таке, суд ураховує позицію прокурора, який вважав за доцільне призначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік із відстрочкою його виконання на 1 рік, а також позицію потерпілого, який у питанні призначення покарання повністю погодився із прокурором, й керуючись принципом законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховує особу винного, який повністю визнав себе винуватим у вчиненому, мету, мотиви, обставини та характер вчиненого ним кримінального правопорушення, відповідно до яких будь-якої шкоди державним та громадським інтересам заподіяно не було, а також поведінку під час та після вчинення злочинних дій, відсутність судимості, наявність місця роботи й заробітку, а також щире каяття винного й активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення як на стадії досудового розслідування, так і в суді.

Усе наведене у своїй сукупності та у співвідношенні дозволяє суду зробити обґрунтований висновок про те, що йому слід призначити покарання, обумовлене санкцією інкримінованого кримінального правопорушення, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

Отже, за таких обставин, суд вважає, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 можливе лише шляхом призначення йому покарання у виді позбавлення волі на певний строк, який дорівнює 1 року 6 місяцям, так як саме таке покарання буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Проте, частиною 1 статті 75 Кримінального кодексу України регламентовано, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Тому, ураховуючи міру покарання, до якої у своїх міркуваннях дійшов суд, а саме: позбавлення волі на певний строк, який не перевищує 5 років,- враховуючи особу винного, який щиро розкаявся у вчиненому, раніше не судимий, характер вчиненого ним злочину, ступінь його тяжкості, наявність у нього постійного місця мешкання та роботи, суд вважає, що його виправлення можливе без ізоляції засудженого від суспільства шляхом поміщення на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу, тобто без відбування покарання, а тому доходить висновку проте, що до ОСОБА_4 слід застосувати приписи статті 75 Кримінального кодексу України про звільнення від відбування покарання з випробуванням, так як саме це буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, сприятиме вихованню його в дусі додержання законів України, формуванню в нього звички законослухняної поведінки і не бажання в майбутньому повторювати діяння, які мають наслідком встановлення зазначених обмежень.

Також, призначаючи обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на певний строк, та враховуючи тяжкість вчиненого, особу винного, фактичні обставини цієї справи й обставини, що пом`якшують та обтяжують йому покарання, а також доходячи висновку про можливість його виправлення без відбування покарання, тобто про можливість звільнення ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням, суд вважає за необхідне і достатнє для його виправлення покласти на нього обов`язки, передбачені частиною 1 та пунктом 2 частини 3 статті 76 Кримінального кодексу України.

Доходячи такого висновку, суд знов ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, а саме:

-постанову Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийняту 20.03.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 302/904/16-к (провадження № 51-966 км 18),- щодо застосування судом звільнення від відбування покарання, де суд констатує, що загальні засади призначення покарання, визначені у статті 65 Кримінального кодексу України, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від нього чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в межах якої і приймається рішення про можливість застосування чи не застосування статті 75 Кримінального кодексу України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини, і всі ці данні у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

-та постанову Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийняту 13.12.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 485/1613/17 (провадження № 51-6591 км 18),- щодо застосування до особи, яку звільняють від відбування покарання з випробуванням всіх обов`язків, перелічених у пункту 2 частині 1 статті 76 Кримінального кодексу України, незважаючи на те, що на час ухвалення вироку винна особа ніде не працює й для можливості повідомити про зміну місця роботи (на що саме й наголошує зазначена норма матеріального права), вона спочатку повинна її отримати.

З огляду на усе вище наведене, суд вважає, що висновок про міру покарання та звільнення від її відбуття з випробуванням відповідатиме гуманності й справедливості, та не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між інтересами суспільства, які захищаються, та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечуватиме співрозмірність діяння та кари, відповідатиме таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

Наведена позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, зокрема рішенню, ухваленому 17.09.2009 року у справі «Скоппола проти Італії», де суд зауважив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Ухвалюючи вирок ОСОБА_4 , суд не знаходить підстав для застосування положень статті 69, 69-1, 96-1 та 96-2 Кримінального кодексу України, у зв`язку з відсутністю передумов, за яких ці норми права мають бути застосовані.

В рамках цього кримінального провадження цивільний позов поданий не був, речових доказів та процесуальних витрат не має, заходи забезпечення не застосовувались.

Також суд не знаходить підстав задля обрання засудженому міри запобіжного заходу до набрання вироком законної сили з огляду на принцип диспозитивності процесу, так як жодна із сторін кримінального провадження не клопотала про це перед судом.

Ухвалюючи вирок та формуючи усі наведені в ньому висновки, суд покладається на положення частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що вимагають від суду, який підпадає під її дію, бути безпристраснім, що включає у себе відсутність упередження або упередженості.

У рішеннях у справі «Володимир Поліщук та Світлана Поліщук проти України» від 30.09.2010 року та у справі «Пантелеєнко проти України» від 29.06.2006 року Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що словосполучення «згідно із законом» по суті стосується національного законодавства і встановлює обов`язок забезпечувати дотримання матеріальних та процесуальних норм. Фраза «відповідно до закону» вимагає, щоб захід мав певне підґрунтя в національному праві.

Тобто відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, що відображує принцип, пов`язаний із належним відправленням правосуддя, в кожному рішенні судів та трибуналів повинні бути належним чином викладені аргументі, на яких вони базуються.

Відтак, здебільшого, суд застосовує приписи пункту 42 остаточного Рішення Європейського суду з прав людини, ухваленого 15.11.2007 року за заявою № 22750/02 у справі «Бендерський проти України», де суд нагадує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитись залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (рішення «Руїз Торійа проти Іспанії» від 09.12.1994 року). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення «Артіко проти Італії» від 13.05.1980 року). Право може вважатись ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (пункт 33 рішення «Дюлоранс проти Франції» від 21.03.2000 року та пункти 32 і 35 рішення «Донадзе проти Грузії» від 07.03.2006 року).

Отже, позиція сторін щодо призначення покарання та щодо кваліфікації дій обвинуваченого судом почута, їх зауваження заслухані та вивчені.

Одночасно суд вважає за необхідне зазначити, що пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд – у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.

За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.

Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.

Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.

При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.

Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.

Пунктом 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» вищезазначеного Закону на законодавчому рівні унормовано, що до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв`язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до цього, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України.

Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, воєнний стан на території України не припинений та не скасований, а тому справа перебувала на розгляді належного та повноважного суду.

На підставі викладеного, керуючись статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року Високими Договірними Сторонами в Римі та ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року; Рішеннями Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України», від 28.10.1994 року у справі «Дж. Мюррей проти Сполученого Королівства», від 18.01.1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства», від 21.10.2011 року у справі «Коробов проти України» і від 17.09.2009 року у справі «Скоппола проти Італії»; статтями 3, 9, 59, 61 та 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями); статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями); статтею 17, пунктом 6 частини 2 статті 36 і пунктами 3 та 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); статтями 12, 50, 63, 65 - 66, 75 - 76, частиною 1 статті 121 і частиною 1 статті 122 Кримінального кодексу України № 2341-ІІІ від 05.04.2001 року (із змінами та доповненнями); Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»; пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року; Постановами Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року (зі змінами та доповненнями) та № 2 від 07.02.2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров`я особи»; частиною 2 статті 52 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» № 2801-XII від 19.11.1992 року (із змінами та доповненнями); постановами Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятими 05.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 658/1658/16-к (провадження № 51-735 км 18), 07.11.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 297/562/17 (провадження № 51-329 км 18); постановами Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятими 30.10.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612 км 18), 20.03.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 302/904/16-к (провадження № 51-966 км 18), 13.12.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 485/1613/17 (провадження № 51-6591 км 18) та 17.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 298/95/16-к (провадження № 51-2501 км 18), а також статтями 17, 31, 35 - 37, 84 – 86, 91, 100, 131 – 132, 242, 349, 368 – 371, 373 – 377, 392, 393, 395, 532 – 535 Кримінального процесуального кодексу України № 4651-VІ від 13.04.2012 року (із змінами та доповненнями),-

з а с у д и в:

ОСОБА_4 визнати винним у пред`явленому йому обвинуваченні, передбаченому частиною 1 статті 122 Кримінального кодексу України, і призначити йому по даній нормі кримінального закону покарання у виді 1 (одного) року 6 (шести) місяців позбавлення волі.

На підставі частини 1 статті 75 Кримінального кодексу України звільнити ОСОБА_4 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням із встановленням іспитового строку на 1 (один) рік та покладенням на нього обов`язків, передбачених частиною 1 та пунктом 2 частини 3 статті 76 Кримінального кодексу України, а саме:

?періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

?повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

?не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Початок перебігу іспитового строку ОСОБА_4 обчислювати з моменту проголошення вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, потерпілому та прокурору.

Копію цього судового рішення не пізніше наступного дня після його ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні при його проголошенні.

Роз`яснити учасникам судового провадження, що вони мають право отримати в суді копію вироку.

На вирок може бути подана апеляція в Харківський апеляційний суд через Нововодолазький районний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі її подання - вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок, який набрав законної сили, є обов`язковим для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, підлягає виконанню на всій території України й звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції.

Вирок постановлено, виготовлено шляхом комп`ютерного набору та підписано суддею в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя ОСОБА_1