Рішення від 29 березня 2026 р. у справі №740/4720/25 — Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Суд: Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням

Дата: 29 березня 2026 р.

Справа: №740/4720/25

Суддя: Карпусь І. М.

Справа № 740/4720/25

Провадження № 2/740/147/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2026 року м. Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючого - судді Карпуся І.М.,

із секретарем судового засідання Кубрак Н.М.,

за участю:

позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Чутченка С.О. (у відеоконференції),

відповідачки ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ніжині за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулись 19.08.2025 до суду із позовом, у якому просять визнати ОСОБА_5 такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Позов аргументовано тим, що позивачі зареєстровані та проживають у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , як члени сім`ї квартиронаймача – ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому було видано ордер № 353 на право зайняття вказаної квартири.

ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідачка понад 10 років не проживає за адресою реєстрації у АДРЕСА_1 , і будь-яких витрат на утримання квартири не несе, в квартирі не з`являється, речей відповідачки у квартирі немає.

Позивачі змушені нести тягар утримання квартири та сплачувати рахунки за житлово-комунальні послуги, які нараховуються на кількість зареєстрованих у квартирі осіб. У зв`язку з чим утворився чималий борг, який відповідачі змушені були самостійно оплатити. Відповідачка відмовилась допомагати з оплатою заборгованості по комунальним платежам, мотивуючи тим, що у квартирі не проживала.

Ухвалою судді 27.08.2025 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду 27.11.2025 визнано обов`язковою явку позивачів у судове засідання.

У судовому засіданні позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , та представник позивачки ОСОБА_1 - адвоката Чутченко С.О. підтримали позов та просили його задовольнити з викладених у ньому підстав. Позивачі пояснили, що проживають і зареєстровані у квартирі у АДРЕСА_1 . Відповідачка ОСОБА_5 у квартирі не проживає тривалий час, а мешкає у с. Киселівка, де з нею мешкає і ОСОБА_6 - співпозивач по справі (син відповідачки, чоловік позивачки ОСОБА_1 і батько інших позивачів). Відповідачка ОСОБА_5 приїздить у Ніжин і проживає у квартирі тільки на один чи два тижні у рік, а буває, що і жодного разу упродовж року не приїздить. Комунальних послуг не оплачує, коштів на це не надає. Лише нещодавно вдалося переоформити особовий рахунок на оплату послуг постачання електроенергії з покійного ОСОБА_7 , було припинено постачання до квартири електроенергії. До того відповідачка ОСОБА_5 зволікала з вчинення для цього необхідних дій. Позивачка ОСОБА_1 підтвердила, що у 2025 році приблизно у таку ж пору року, що й нині, вчинялися дії для приватизації квартири, приїздила ОСОБА_5 , але завершено цю процедуру не було.

Відповідачка ОСОБА_5 позов не визнала. З урахуванням поданої письмової заяви від 10.03.2026 пояснила, що ордер на вселення у квартиру був виданий у 1977 році чоловіку ОСОБА_7 , коли він працював у НВК "Прогрес". Нині у спірній квартирі вона періодично проживає, приїздить орієнтовно два рази на рік, коли за станом здоров`я виникає потреба у проведенні їй медичних процедур у лікарні в Ніжині. Зокрема, у квітні 2025 року вона приїздила на лікування і проживала у квартирі близько двох тижнів. Також у 2025 році вона разом із позивачкою ОСОБА_1 займалась оформленням документів для приватизації квартири, оплачувала в БТІ рахунки за послуги щодо оформлення документів, оскільки також хотіла брати участь у приватизації та оформити право власності на відповідну частку квартири. Проте завершити тоді приватизацію житла їм не вдалось, оскільки ОСОБА_1 захворіла, паспортів внуків їй не надали. Вона надавала внукам грошові кошти готівкою для сплати комунальних послуг. Інтерес до житла вона не втратила, виписуватись з квартири не бажає. Хоча на даний час фактично проживає у Ніжинському районі в АДРЕСА_2 , проте цей будинок є старим, 1945 року побудови і фактично є дачею, село маленьке, жителів мало, магазина і лікарні немає. Коли вона не зможе зовсім дати собі ради, повернеться на постійне проживання у спірну квартиру у Ніжин. Її син ОСОБА_6 проживає з нею у с. Киселівка, у судове засідання з`явитися не має змоги.

Заслухавши позивачів, представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Чутченка С.О., відповідачку, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Виконавчим комітетом Ніжинської Ради депутатів трудящих м. Ніжина 19.08.1977 видано ордер №353 ОСОБА_7 , сім`я якого складається із 3 чоловік (він, дружина ОСОБА_5 та син ОСОБА_8 ) на право зайняття 2 кімнат загальною жилою площею 27,61 кв.м. в квартирі АДРЕСА_3 (а.с. 22, 24).

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 33)

З відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 15.05.2025 управління "ЦНАП" (а.с. 5) вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (з 04.10.1977 по т.ч.), ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (з 12.02.1978 по т.ч.), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (з 27.12.2017 по т.ч.), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (з 22.12.2017 по т.ч.), ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (з 30.08.2006 по т.ч.), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (з 27.12.2018 по т.ч.)

Згідно акта, у вступній і заключній частинах якого зазначено про його складення позивачами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , та підписаного за змістом акта також мешканцями квартир АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_5 не проживає у квартирі АДРЕСА_7 двадцять років, не платить комунальні послуги, але зареєстрована у даній квартирі (а.с. 25).

У матеріалах справи містяться платіжні інструкції, що підтверджують оплату позивачкою у березні та квітні 2025 року комунальних послуг, наданих за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 26 - 32).

Також наявні копії технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_3 , виготовлений станом на 16.04.2025, замовник ОСОБА_1 , і квитанції про оплату 22.04.2025 ОСОБА_5 послуг БТІ у сумі 1300 грн.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло.

За приписами статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, позивачі, як особи, які на власний розсуд розпоряджаються своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначають предмет та підстави позову, докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідачки проти позову, доводиться їхня достатність та переконливість.

У позовній заяві правовою підставою позову зазначено як ст. 71, 72 ЖК України і ст. 405 ЦК України, так і ст. 107 ЖК України. Обставини, викладені у позові, якими обгрунтовано позовні вимоги відповідають положенням ст. 71 ЖК України - відсутність члена сім`ї наймача без поважних причин понад шість місяців. У судовому засіданні 18.12.2025 представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Чутченко С.О. посилався як на правову підставу позову на ст. 107 ЖК України, у судовому засіданні 26.03.2026 - на ст. 71 ЖК України.

Посилання у позовній заяві на норми ст. 405 ЦК України є безпідставним, оскільки частиною другою цієї статті регулюються правовідносини щодо втрати права на користування житлом членами сім`ї саме власника житла, тоді як квартира АДРЕСА_3 , про визнання у відповідачки втрати права користування якою порушують питання позивачі, не належить і не належала на праві власності ні позивачам, ні відповідачці, ні членам їх сім`ї.

Щодо підстав позовних вимог за ст. 71, 72 ЖК України, якими врегулювано правовідносини втрати права на користування житловим приміщенням в разі користування житловим приміщенням в будинках державного і громадського фонду, суд звертає увагу, що згідно зі ст. 71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Аналіз статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

Позивачі стверджують, що відповідачка не проживає у квартирі, наймачем якої вона є, витрат по утриманню майна не несе.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У статті 81 ЦПК України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Подібний висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 24.10.2018 у справі № 490/12384/16-ц.

Матеріали справи свідчать про недоведеність тверджень позивачів про непроживання відповідачки ОСОБА_5 у спірному жилому приміщенні більше шести місяців, адже сама позивачка ОСОБА_1 у своїх поясненнях у судовому засіданні не заперечувала, що у 2025 році приблизно у таку ж пору року, що й нині, відповідачка ОСОБА_5 приїздила і проживала певний час у спірній квартирі, що узгоджується у сукупності і з відомостями квитанції про оплату 22.04.2025 ОСОБА_5 послуг БТІ у сумі 1300 грн і даними технічного паспорту на спірну квартиру виготовленого станом на 16.04.2025, тоді як позов до суду про визнання ОСОБА_5 такою, що втратила право користування квартирою подано 19.08.2025, тобто менше ніж через шість місяців. Не заперечувалося учасниками справи і проживання відповідачки у спірній квартирі певний час і у 2026 році, після відкриття провадження у цій справі. Суд оцінює сумнівним і недостатнім доказом для підтвердження непроживання відповідачки у спірній квартирі доданий до позовної заяви акт про непроживання відповідачки у квартирі двадцять років, з огляду на надані у судовому засіданні учасниками справи пояснення про те, що відповідачка приїздить у Ніжин і проживає у квартирі один чи два тижні у рік.

З огляду на вказані норми права та надані сторонами докази, суд доходить висновку, що поведінка відповідачки не свідчить про втрату нею інтересу до спірного житлового приміщення, і недоведеність непроживання нею у спірній квартирі понад шість місяців без поважних причин, а отже відсутні передбачені ст. 71 ЖК України підстави для визнання ОСОБА_5 такою, що втратила право користування житлом.

Щодо підстав позовних вимог за ст. 107 ЖК України, суд ураховує, що на час розгляду справи положення цієї статті втратили чинність з 15.02.2026 на підставі Закону України "Про основні засади житлової політики" № 4751-IX від 13.01.2026. Спірні правовідносини виникли раніше, але продовжують існувати і на даний час.

За нормами ст. 107 ЖК України установлювалося, що у разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Виходячи з викладеного, саме на позивачів процесуальний закон покладає обов`язок довести факт вибуття відповідачки на постійне місце проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення відповідно до статті 107 ЖК України.

Згідно з приписами статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Всупереч положень цієї норми, позивачі не подали належних та допустимих доказів про вибуття відповідачки ОСОБА_5 на інше постійне місце проживання - в будинок АДРЕСА_2 .

Позивачі не надали жодних доказів про те, чи є цей будинок жилим приміщенням, чи придатний він для постійного проживання, хто є власником указаного будинку, чи є саме цей будинок місцем постійного проживання відповідачки.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача.

Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи в житловому приміщенні у зв`язку з вибуттям наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті.

З урахуванням встановлених обставин і заявлених позовних вимог суд дійшов висновку про відсутність передбачених ст. 107 ЖК України підстав для задоволення позовних вимог про визнання відповідачки ОСОБА_5 такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням, оскільки належні та допустимі докази про вибуття відповідачки на інше постійне місце проживання позивачами не подано.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 14.06.2022 у справі № 161/20415/19.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 81, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І. М. Карпусь

Оригінал: reyestr.court.gov.ua