Постанова від 26 березня 2026 р. у справі №420/42754/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/42754/25

Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н.В.

Дата і місце ухвалення: 29.01.2026 р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 р. у справі №420/42754/25 за адміністративним позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця про накладення штрафу у розмірі 5100 грн у виконавчому провадженні №77094469.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року позовну заяву залишено без руху та позивачу запропоновано усунути недоліки позовної заяви шляхом подання документу, що підтверджує сплату судового збору.

09 січня 2026 року від позивача до суду першої інстанції надійшли дві заяви, а саме: заява про неможливість подання доказів у встановлений судом строк та клопотання про звільнення, відстрочення, розстрочення або зменшення розміру судового збору, в якому позивач обґрунтовував неможливість його сплати відсутністю бюджетного фінансування та відповідних асигнувань, залежністю здійснення видатків від рішень уповноважених органів, а також об`єктивними обставинами, пов`язаними з воєнним станом, виконанням службових обов`язків, обмеженим доступом до документів, їх частковою втратою внаслідок збройної агресії та перебуванням відповідальних осіб у зоні бойових дій, що у сукупності унеможливлювало своєчасне усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року у задоволенні клопотання представника позивача про звільнення, відстрочення, розстрочення або зменшення розміру судового збору відмовлено, а позовну заяву повернуто позивачу у зв`язку з неусуненням недоліків у встановлений судом строк.

Не погоджуючись із такою ухвалою, ІНФОРМАЦІЯ_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про неправильне застосування судом норм процесуального права, що призвело до передчасного та безпідставного повернення позовної заяви.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 169 КАС України та дійшов передчасного висновку про повернення позовної заяви, не з`ясувавши, чи були вчинені позивачем дії, спрямовані на усунення її недоліків, та чи існували об`єктивні перешкоди для їх усунення.

Апелянт вказує, що ним подано до суду заяву про неможливість подання доказів у встановлений строк та клопотання про звільнення, відстрочення, розстрочення або зменшення розміру судового збору, однак суд першої інстанції не надав належної оцінки зазначеним заявам, формально відмовив у їх задоволенні та не врахував об`єктивні обставини, пов`язані з воєнним станом, виконанням службових обов`язків, обмеженим доступом до документів та відсутністю фінансування.

Крім того, апелянт зазначає, що повернення позовної заяви у даному випадку є проявом надмірного процесуального формалізму та призвело до порушення його права на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що не відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до ст. 312 КАС України.

Згідно з частиною першою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що наведені позивачем обставини не підтверджують його незадовільний майновий стан та не свідчать про наявність передбачених законом підстав для звільнення, відстрочення, розстрочення або зменшення розміру судового збору, у зв`язку з чим позивачем не усунуто недоліки позовної заяви у встановлений судом строк.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Статтею 8 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, а також зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати у випадках, визначених законом.

З аналізу наведених норм убачається, що вирішення питання щодо звільнення, відстрочення, розстрочення або зменшення розміру судового збору пов`язується саме з наявністю належних та допустимих доказів, які підтверджують майновий стан сторони, а також із встановленням об`єктивної неможливості виконання нею відповідного процесуального обов`язку у визначений законом та судом строк.

Таким чином, обов`язок доведення обставин, які свідчать про наявність підстав для звільнення, відстрочення, розстрочення або зменшення розміру судового збору, покладається саме на особу, яка звертається до суду з відповідним клопотанням, і саме така особа повинна надати належні та допустимі докази на підтвердження свого майнового стану та об`єктивної неможливості сплати судового збору.

Із матеріалів справи вбачається, що подані позивачем документи, зокрема листи та внутрішні службові матеріали, свідчать лише про загальні питання фінансування відповідного органу, однак не підтверджують об`єктивної неможливості сплати судового збору саме у цій справі та у встановлений судом строк.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що суб`єкти владних повноважень, які фінансуються за рахунок бюджетних коштів, здійснюють свою діяльність у межах затверджених бюджетних призначень, наділені повноваженнями щодо планування та розподілу бюджетних видатків, а також мають можливість ініціювати перерозподіл коштів між відповідними статтями видатків з метою забезпечення виконання покладених на них функцій, у тому числі щодо забезпечення сплати судового збору.

Отже, посилання позивача на відсутність фінансування, обмеженість бюджетних асигнувань або необхідність погодження відповідних витрат із вищестоящими органами не може розглядатися як безумовна та достатня підстава для невиконання процесуального обов`язку щодо сплати судового збору, оскільки саме на позивача покладається обов`язок вжиття всіх можливих та залежних від нього заходів для забезпечення виконання такого обов`язку у встановленому законом порядку.

Крім того, сам по собі факт введення воєнного стану на території України, виконання службових обов`язків у специфічних умовах або ускладнення доступу до окремих документів не може бути визнаний безумовною підставою для невиконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху щодо сплати судового збору, за відсутності належних доказів того, яким саме чином зазначені обставини об`єктивно унеможливили виконання позивачем відповідного процесуального обов`язку саме у встановлений судом строк.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 30 січня 2023 року у справі №380/3793/20, в якій суд дійшов висновку, що відсутність належних доказів, які б підтверджували об`єктивну неможливість сплати судового збору, є підставою для відмови у задоволенні відповідного клопотання.

Колегія суддів також зазначає, що сплата судового збору є складовою реалізації права на звернення до суду та одним із процесуальних обов`язків особи, яка ініціює судовий розгляд, а встановлення такого обов`язку спрямоване на забезпечення належної організації судочинства, ефективності судового процесу та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Водночас право на доступ до суду, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним та може підлягати певним обмеженням, зокрема фінансового характеру, що прямо випливає з практики Європейського суду з прав людини, зокрема рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі», у якому зазначено, що вимога сплатити судовий збір не є такою, що сама по собі обмежує право доступу до суду.

Право на судовий захист, у тому числі право на апеляційний перегляд судових рішень, нерозривно пов`язане з обов`язком дотримання встановленого процесуального порядку, строків та умов реалізації такого права, а такі процесуальні обов`язки є однаковими для всіх учасників судового процесу, що забезпечує принцип рівності сторін та справедливості судового розгляду.

Окрім цього, матеріали справи свідчать, що позивач не звертався до суду першої інстанції з клопотанням про продовження строку на усунення недоліків позовної заяви, а подані ним заяви не містять чіткого, однозначного та вираженого прохання про продовження такого строку, що свідчить про невикористання позивачем наданих йому процесуальних прав та можливостей для належного усунення недоліків позовної заяви.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неусунення позивачем недоліків позовної заяви у встановлений строк та правомірно застосував положення пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України щодо її повернення.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та фактично спрямовані на переоцінку встановлених судом обставин, що не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321 КАС України, суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 р. у справі №420/42754/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук