Постанова від 26 березня 2026 р. у справі №400/4115/24 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/4115/24

Перша інстанція: суддя Малих О.В.,

повний текст судового рішення

складено 19.09.2025, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Димерлія О.О.,

суддів – Вербицької Н.В., Шляхтицького О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.09.2025 у справі №400/4115/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання бездіяльності протиправною, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії

У С Т А Н О В И В:

02.05.2024 ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 та не зарахуванням до страхового стажу періодів роботи: запис № 22 про прийняття на службу за контрактом з 05.04.1994, наказ № 62 від 05.04.1994; запис № 23 про увільнення із служби за контрактом з 05.04.1997, наказ № 52 від 07.04.1997; запис № 24 про прийняття каменщиком 4 розряду ТОВ «Вистар» з 10.04.1997, наказ № 34 від 10.04.1997; запис № 25 про звільнення з ТОВ «Вистар» з 15.02.2001, наказ № 349 від 15.02.2001, на підставі трудової книжки НОМЕР_1 від 15.01.1979;

- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Волинській області № 143750003666 від 23.02.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи: запис № 22 про прийняття на службу за контрактом з 05.04.1994, наказ № 62 від 05.04.1994; запис № 23 про увільнення із служби за контрактом з 05.04.1997, наказ № 52 від 07.04.1997; запис № 24 про прийняття каменщиком 4 розряду ТОВ «Вистар» з 10.04.1997, наказ № 34 від 10.04.1997; запис № 25 про звільнення з ТОВ «Вистар» з 15.02.2001, наказ № 349 від 15.02.2001, на підставі трудової книжки НОМЕР_1 від 15.01.1979, та призначити пенсію за віком з моменту виникнення права, тобто з 16.02.2024.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він має право на зарахування до страхового стажу спірних періодів роботи. Натомість, органом Пенсійного фонду протиправно відмовлено в зарахуванні таких періодів до страхового стажу.

Відповідачі – Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Волинській області з позовними вимогами не погоджуються з підстав викладених у відзиві на позовну заяву вказуючи, що немає правових підстав для зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.09.2025 у справі №400/4115/24 позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 23.02.2024 № 143750003666 про відмову у призначенні пенсії.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період проходження військової служби за контрактом з 05.04.1994 по 05.04.1997 та період роботи у ТОВ «Вистар» з 10.04.1997 по 15.02.2001, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 15.02.2024, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

В решті позовних вимог відмовлено.

Приймаючи означене рішення в частині задоволених позовних вимог суд першої інстанції вказав про протиправність відмови органу Пенсійного фонду в зарахуванні до страхового стажу спірних періодів.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області подано апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на неправильне застосування окружним адміністративним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, викладено прохання скасувати оскаржувану частину судового акту із прийняттям у відповідній частині нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зазначає позивач не має необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком. При цьому, до страхового стажу не підлягає зарахування період проходження військової служби за контрактом з 05.04.1994 по 05.04.1997 (трудова книжка не містить відомостей про країну в якій позивач проходив військову службу, а військовий квиток дати початку проходження військової служби за контрактом) та період роботи в ТзОВ «Вистар» з 10.04.1997 по 15.02.2001 (дата наказу про звільнення та дата звільнення дописані).

У свою чергу, ОСОБА_1 до апеляційного адміністративного суду подано відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач вказує, що наведені відповідачем в апеляційній скарзі доводи є безпідставними. На думку ОСОБА_1 , судом першої інстанції рішення в частині задоволенних позовних вимог прийнято з повним дотриманням норм матеріального та процесуального права.

В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв`язку з положеннями чинного, на час виникнення спірних правовідносин, законодавства, судом апеляційної інстанції установлено такі обставини справи.

Зокрема, колегією суддів з`ясовано, що ОСОБА_1 звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком.

Означене звернення за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області.

23.02.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області прийнято рішення №143750003666 про відмову в призначенні пенсії за віком.

Уважаючи порушеним своє право на пенсійне забезпечення позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Умови призначення пенсії за віком визначено статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до статті 48 Кодекс законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудова книжка ведеться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів, тобто перебувають у трудових відносинах. На позаштатних працівників трудова книжка ведеться за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 12.08.1993 № 637, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Пунктом 3 вказаного підзаконного нормативно-правового акту передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Тобто, законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці.

Порядок ведення трудових книжок працівників визначено Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58.

Відповідно до пункту 2.2 означеного підзаконного нормативно-правового акту до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Як установлено судом апеляційної інстанції в трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 наявні записи про проходження служби за контрактом в лавах Збройних Сил з 05.04.1994 по 05.04.1997 та про робору в період з 10.04.1997 по 15.02.2001.

Відмовляючи ОСОБА_1 в зарахуванні таких періодів до страхового стажу орган Пенсійного фонду вказує, що не зазначено в якій країні проходив службу, а також про наявність дописування іншим чорнилом у даті звільнення та в даті наказу про звільнення.

З даного приводу суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вказцує, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки.

Обов`язок ведення трудових книжок (заповнення, внесення відповідних записів та засвідчення з проставленням печатки підприємства або відділу кадрів, внесення виправлень та/або змін до записів) законодавцем покладено на адміністрацію підприємств (власника або уповноважений ним орган).

Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його право щодо гарантованого законодавством пенсійного забезпечення.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.

Також, апеляційний адміністративний суд звертає увагу на те, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідної тривалості, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки та видачі довідок. Пенсійним органом не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а.

Наявні у трудовій книжці недоліки, про які вказує орган Пенсійного фонду, не спростовують достовірності відомостей щодо періоду спірного періоду роботи позивача.

Жодних доказів, які б вказували на протиправність таких записів у трудовій книжці відповідачем суду не подано.

Між тим, суд апеляційної інстнації уважає за необхідне вказати, що витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, тобто перекладання обов`язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці (пільговій довідці) відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.

Аналогічний правовий висновок наведено в постанові Верховного Суду від 04.07.2023 у справі №580/4012/19.

Відтак, установлені в межах розгляду даної справи фактичні обставини у повному обсязі спростовують наведені в апеляційній скарзі доводи Головного управління ПФУ у Волинській області.

При цьому, колегія суддів відхиляє наведений в апеляційній скарзі довід скаржника про те, що військовий квиток ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 не містить дати початку проходження військової служби за контрактом, оскільки в оскаржуваному рішення про таку підставу не вказано.

До того ж, слід вказати, що саме трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж, а не військовий квиток.

За наслідком комплексного дослідження усіх документів, які подано ОСОБА_1 до органу Пенсійного фонду з метою призначення пенсії, можливо достеменно встановлвити, період проходження військової служби з 05.04.1994 по 05.04.1997.

Установлені в межах розгляду даної справи фактичні обставини у повному обсязі спростовують наведені відповідачем в апеляційній скарзі доводи.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а викладені відповідачем в апеляційній скарзі доводи не свідчать про порушення окружним адміністративним судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому підстав для його скасування немає.

З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.09.2025 у справі №400/4115/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання бездіяльності протиправною, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач О.О. Димерлій

Судді Н.В. Вербицька О.І. Шляхтицький