Постанова від 26 березня 2026 р. у справі №638/18857/21 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Єдиний унікальний номер 638/18857/21

Номер провадження 22-ц/818/268/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді - Мальованого Ю.М.,

суддів – Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 13 травня 2025 року в складі судді О.М. Пілюгіна по справі № 638/18857/21 за позовом Садівничого товариства «Літнє» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за використану електроенергію,

ВСТАНОВИВ :

У грудні 2021 року Садівниче товариство «Літнє» звернулось до ОСОБА_1 з позовом, в якому просило стягнути заборгованість за використану електроенергію за період з серпня 2019 року по серпень 2021 року в розмірі 17 804,64 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 0,0612 га, що розташована на території Садівничого товариства «Літнє» (Покотилівська селищна рада Харківського району Харківської області). Садівниче товариство є юридичною особою, утвореною фізичними особами-землевласниками чи користувачами земельних ділянок, які добровільно об`єдналися для задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування. Відповідач є одним із учасників СТ «Літнє». Постачання членам товариства електроенергії відбувається на підставі Договору про постачання електричної енергії № 16622 від 01 липня 2004 року, укладений між СТ «Літнє» та АК «Харківобленерго». Безпосереднім предметом Договору є те, що АК «Харківобленерго» як постачальник постачає електричну енергію СТ «Літнє» як споживачу, a споживач оплачує постачальнику її вартість, здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору та додатками до Договору, що є його невід`ємними частинами. Відносини між СТ «Літнє» та субспоживачами електроенергії (учасниками садівничого товариства) регулюються Договором про відшкодування витрат на споживання електричної енергії, які укладаються між позивачем та кожним із учасників СТ окремо. СТ неодноразово зверталось до відповідача із вимогою укласти такий договір, як в усній так і в письмовій формі, але такі вимоги залишились невиконаними. При цьому, ОСОБА_1 на постійній основі отримує послуги з постачання електричної енергії належної якості, а обов`язок по оплаті відповідного обсягу спожитої електроенергії відповідач не виконує. Факт не підписання відповідачем ОСОБА_1 відповідного договору із СТ «Літнє» не звільняє його від необхідності сплатити отримані послуги з електропостачання. Останній раз, коли ОСОБА_1 допустив відповідальну особу СТ «Літне» до лічильника та сплатив кошти за послуги електропостачання, був у липні 2019 року (підтверджується копією арк. 48 Книги обліку з електроенергії). З серпня 2019 року до дня звернення із позовною заявою відповідач не надає доступу до електролічильника, огляд якого є необхідний для чіткого встановлення обсягів спожитої ним електроенергії, а також не оплачує її вартість. Факт не допуску підтверджується відповідними актами, що складені уповноваженими особами СТ «Літнє» копії яких додаються до позову. За таких обставин, єдиною можливістю розрахувати розмір заборгованості відповідача по справі є виокремлення різниці між показаннями приладу обліку на трансформаторі СТ «Літнє» та сукупним показником приладів обліку всіх членів СТ (природно, без ОСОБА_1 ), а тому розрахунок виглядає наступним чином:

(X - Y) * 1.68 = розмір заборгованості

Х - обсяг спожитої електроенергії всіма членами СТ за період з серпня 2019 року по серпень 2021 року (загальний лічильник);

У - обсяг спожитої електроенергії всіма членами СТ без врахування показань лічильника відповідача за період з серпня 2019 року по серпень 2021 року (сумарний показник показань лічильників садоводів);

1.68 - вартість електроенергії за 1 кВт/год, що була встановлена Постановою НРЕКП від 26.02.2015 року за № 220, Постановою КМУ від 28 грудня 2020 року за № 1325.

(72 535 кВт/год. - 61 937 кВт/год.) * 1,68 = 17804,64 грн.

Так, користуючись електроенергією від мережі СТ «Літнє» відповідач автоматично взяв на себе обов`язок сплатити вартість такої послуги, проте невиконання такого зобов`язання потягло за собою виникнення заборгованості в розмірі 17 804,64 грн.

10 січня 2024 року представник відповідача надав суду відзив в якому заперечував проти задоволення заявлених вимог та вказав, що позивач звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію у розмірі 17 804,64 грн, яка нібито утворилась за період з серпня 2019 року по серпень 2021 року, при цьому розмір заборгованості позивачем було розраховано як «виокремлення різниці між показаннями приладу обліку на трансформаторі СТ «Літнє» та сукупними показниками приладів обліку всіх членів СТ «Літнє» (природно, без ОСОБА_1 )», за розрахунком позивача, відповідачем з серпня 2019 року по серпень 2021 року було спожито 10598 кВт/год. Позивач посилався на не укладання договору про відшкодування витрат на споживання електричної енергії, з пропозицією укласти який, зі слів позивача, він звертався неодноразово. Посилаючись на положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги», положення Цивільного процесуального кодексу України, звернувся до суду з відповідним позовом. Погодитися з вказаними твердженнями позивача неможливо з наступних причин. По перше, стосовно укладання договору на відшкодування витрат на споживання електричної енергії. Як зазначає позивач, вказані відносини регулюються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», але вказана норма вказує що «застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законами, що регулюють відносини у сферах постачання та розподілу електричної енергії і природного газу», тобто, до вказаних правовідносин повинен бути застосований спеціальний НПА, а саме Закон України «Про ринок електричної енергії», а також Постанова НКРЕКП № 312 від 14 березня 2018 року «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії». 20 липня 2021 року позивач звернувся письмово, з приводу укладання договору на відшкодування витрат на споживання електричної енергії № б/н від 09 липня 2021 року. На вказаний лист було надана відповідь. Оскільки даний договір не відноситься ні до публічного договору, ні до договору приєднання, усі умови повинні бути погоджені між сторонами. Умови між сторонами так і не було погоджено. Звертаючись з позовною заявою про стягнення заборгованості, позивач зробив розрахунок, виходячи з якого відповідачем було спожито за період з серпня 2019 року по серпень 2021 року 10598 кВт/год. Позивачем 31 липня 2022 року було знято показання лічильника, внаслідок чого було встановлено, що за період з 28 липня 2019 року по 31 липня 2022 року відповідачем було використано 4444 кВт/год, а також було прийнято оплату за вказаний період у розмірі 8000,00 грн з розрахунку 1,80 грн. за 1 кВт/год Таким чином на момент звернення до суду з відповідною позовною заявою, відповідачем не могло бути використано 10598 кВт/год. Враховуючи вищезазначене, станом на момент відкриття провадження у справі, предмет спору відсутній, оскільки відповідачем сплачено в повному обсязі за спожиту електричну енергію. Враховуючи викладене просив провадження в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 8000,00 грн закрити, в іншій частині позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 13 травня 2025 року позовні вимоги Садівничого товариства «Літнє» – задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Садівничого товариства «Літнє» суму заборгованості за використану електроенергію за період з 01 серпня 2019 року по 31 серпня 2021 року в розмірі 9804 грн 64 коп.

В задоволенні іншої частини вимог Садівничого товариства «Літнє» – відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Садівничого товариства «Літнє» суму судового збору в розмірі 1250 грн 09 коп.

В іншій частині судові витрати віднесено за рахунок Садівничого товариства «Літнє».

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у цій частині вимог.

В апеляційній скарзі посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та неповним дослідженням матеріалів справи.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Іванюченко Віталій Володимирович на рішення Харківського районного суду Харківської області від 13 травня 2025 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з наявної заборгованості відповідача зі сплати послуг з використаної електроенергії.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є членом Садівничого товариства «Літнє» (земельна ділянка № 48) та у садівничому товаристві користується електричною енергією.

28 липня 2019 року позивач та відповідач зафіксували дані лічильника електроенергії відповідача - 05425 кВт, про що свідчать надані позивачем відомості Книги обліку з електроенергії на аркуші 48 та дані квитанції до прибуткового касового ордеру СТ «Літнє» від 31 липня 2022 року, що надана представником відповідача.

Представник позивача надав розрахунок відповідно до якого з серпня 2019 року по серпень 2021 року відповідач має борг по сплаті електричної енергії у сумі 17 804,64 грн.

Представник відповідача надав квитанцію до прибуткового касового ордеру, що видана СТ «Літнє» 31 липня 2022 року про сплату відповідачем 8000,00 грн за спожиту електричну енергію за показником 05425 – 09869 (4444 кВт).

Садівниче товариство «Літнє» є колективним побутовим споживачем (далі - КПС), який здійснює подачу електроенергії до садових будинків членів товариства.

Постачання електричної енергії на території СТ «Літнє» здійснюється на підставі договору про постачання електричної енергії № 16622 від 01 липня 2004 року про постачання електричної енергії, укладений між постачальником Акціонерною компанією «Харківобленерго» та споживачем СТ «Літнє», а споживач передає електричну енергію субспоживачам, в тому числі відповідачу і вказана обставина відповідачем не спростована.

За відповіддю ПрАТ «Харківенергозбут» № 02-21/1712 від 13 березня 2025 року, між ПрАТ «Харківенергозбут» та Садівничим товариством «Літнє» укладений публічний договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг від 01 січня 2019 року № 041-166/22 на постачання електричної енергії садівничому товариству, а не окремим його членам.

Відповідно до відповіді АТ «Харківобленерго» № 56РРЕ/44-616 від 27 лютого 2025 року, розподіл електричної енергії СТ «Літнє» здійснюється на підставі договору про надання послуг з розподілу електричної енергії між АТ «Харківобленерго» та СТ «Літнє», прямий договір на розподіл електричної енергії між АТ «Харківобленерго» та членом садівничого товариства у садовому будинку АДРЕСА_1 відсутній.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

За визначенням, наданим у статті 1 вказаного Закону, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 7 вказаного Закону передбачене право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.

Водночас відповідно до пункту 5 частини другої статті 7 цього Закону такому праву прямо відповідає обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Водночас, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Частиною 1 статті 10 вказаного Закону передбачено, що ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Відповідно до частини 1 статті 9 вказаного Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки невизначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Пунктом 10 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлена відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені.

Статтею 526 ЦК України визначені загальні умови виконання зобов`язання, зокрема, зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов`язань.

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням.

Таким чином, правовідношення, у якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто, у якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.

З огляду на викладене правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Відповідно до частини першої статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

У ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» (далі - Закон) визначено, що:

- електропостачальник - суб`єкт господарювання, який здійснює продаж електричної енергії за договором постачання електричної енергії споживачу;

- побутовий споживач - індивідуальний побутовий споживач (фізична особа, яка використовує електричну енергію для забезпечення власних побутових потреб, що не включають професійну та/або господарську діяльність);

- колективний побутовий споживач (юридична особа, створена шляхом об`єднання фізичних осіб - побутових споживачів, яка розраховується за електричну енергію за показами загального розрахункового засобу обліку в обсязі електричної енергії, спожитої для забезпечення власних побутових потреб таких фізичних осіб, що не включають професійну та/або господарську діяльність);

- постачальник універсальної послуги - визначений відповідно до цього Закону електропостачальник, який виконує зобов`язання щодо надання універсальної послуги;

- універсальна послуга - постачання електричної енергії побутовим та малим непобутовим споживачам, що гарантує їхні права бути забезпеченими електричною енергією визначеної якості на умовах, визначених відповідно до цього Закону, на всій території України.

Постачання та розподіл електричної енергії в умовах малої системи розподілу та колективного побутового споживача регулюються Розділом Х Правил роздрібного ринку електричної енергії.

У п. 10.1.2 ПРРЕЕ визначено, що оператор малої системи розподілу виконує функції, має права та обов`язки оператора системи розподілу щодо користувачів малої системи розподілу, електроустановки та/або мережі яких приєднані до мереж малої системи розподілу з урахуванням особливостей, визначених цими Правилами, без отримання ліцензії на провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії. По відношенню до інших учасників роздрібного ринку оператор малої системи розподілу має права та обов`язки споживача електричної енергії.

Отже, оператори малої системи розподілу виконують функції, мають права та обов`язки оператора системи розподілу щодо користувачів малої системи розподілу з урахуванням особливостей, визначених Кодексом системи розподілу та ПРРЕЕ, без відповідних ліцензій. Електричні мережі садових товариств відповідно до Закону набувають статусу малої системи розподілу. У такому разі суб`єкт, який утримує та обслуговує такі мережі, є оператором системи розподілу.

Враховуючи викладене, колективний побутовий споживач - позивач Садівниче товариство «Літнє», яке утримує електричні мережі на території Товариства, є оператором системи розподілу щодо відповідача ОСОБА_1 .

Згідно із п. 10.2.4 ПРРЕЕ колективний побутовий споживач на підставі договору про постачання електричної енергії здійснює закупівлю електричної енергії у постачальника електричної енергії з метою її подальшого використання споживачами колективного побутового споживача для задоволення комунально-побутових потреб споживачів колективного побутового споживача, для технічних цілей та інших потреб колективного побутового споживача. За обсяг закупленої електричної енергії з постачальником електричної енергії розраховується колективний побутовий споживач відповідно до умов договору.

Відповідно до п. 10.2.5 ПРРЕЕ закупівля електричної енергії та розподіл здійснюються за рахунок коштів споживачів колективного побутового споживача. Умови використання електричної енергії, розрахунків за неї, умови технічного забезпечення електропостачання електроустановок споживачів колективного побутового споживача, утримання та обслуговування технологічних електричних мереж колективного побутового споживача регулюються установчими документами та/або укладеними в установленому законодавством порядку договорами між споживачами колективного побутового споживача та колективним побутовим споживачем щодо розподілу та постачання електричної енергії в межах колективного побутового споживача.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 Цивільного Кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч. 3 ст. Закону України «Про житлово-комунальні послуги» норми цього Закону застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законами, що регулюють відносини у сферах постачання та розподілу електричної енергії і природного газу, постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

У ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 вказаного Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Така правова позиція сформовано в Постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року по справі № 6-2951цс15.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Судом першої інстанції було вірно встановлено, що Садівниче товариство «Літнє» є колективним побутовим споживачем, який здійснює подачу електроенергії до садових будинків членів товариства, в тому числі відповідача.

Із матеріалів справи вбачається, що останній раз огляд електролічильника на садовій дільниці № 48, що належить відповідачу по справі, відбувся 28 липня 2019 року та зафіксовано його покази – 05425 (а.с. 41).

Актом від 01 червня 2021 року, складеного адміністрацією Садівничого товариства «Літнє», зафіксовано факт недопуску до електролічильника на садовій дільниці № 48, що належить ОСОБА_1 (а.с. 37,38).

Листом від 08 липня 2021 року Садівниче товариство «Літнє» звернулося до ОСОБА_1 з пропозицією підписати договір про відшкодування витрат на споживання електричної енергії № б/н від 09 липня 2021 року та попереджено відповідача, що у разі не підписання цього договору можливе припинення постачання електричної енергії до ділянки № НОМЕР_1 (а.с. 33).

Таким чином, із наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що відповідач споживав електричну енергію в період з 01 серпня 2019 року по 31 серпня 2021 року, але оплату не проводив, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 17 804,64 грн.

31 липня 2022 року відповідач сплатив 8000,00 грн на погашення заборгованості перед Садівничим товариством «Літнє» за поставлену електричну енергію, проте доказів на те, що цим платежем була погашена уся вжита ним електрична енергія за період з 01 серпня 2019 року по 31 серпня 2021 року ОСОБА_1 суду першої інстанції не надав. Не надано таких доказів і суду апеляційної інстанції.

Беручи до уваги наведене, несплаченою залишилась сума 9804 грн 64 коп, яка і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Відповідно до положень статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 13 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 27 березня 2026 року

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.Ю. Тичкова

В.Б. Яцина