Постанова від 26 березня 2026 р. у справі №638/13562/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Єдиний унікальний номер 638/13562/25

Номер провадження 22-ц/818/1082/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба на рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 18 вересня 2025 року в складі судді Латки І.П. по справі № 638/13562/25 за позовом ОСОБА_1 до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, третя особа – Бродівський відділ державної виконавчої служби у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про стягнення грошових коштів,

В С Т А Н О В И В :

В липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (далі - ХНУПС імені Івана Кожедуба), третя особа – Бродівський відділ державної виконавчої служби у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про стягнення грошових коштів.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 26 липня 2016 року він уклав з Міністерством оборони України в особі начальника ХНУПС імені Івана Кожедуба контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу.

10 червня 2020 року його було відраховано від подальшого навчання за недисциплінованість.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2020 року з ного стягнуто на користь відповідача витрати, пов`язані з утриманням у закладі вищої освіти, у розмірі 134 846,81 грн. Після набрання рішенням законної сили, виконавчий лист було скеровано на примусове виконання до Бродівського ВДВС у Золочівському районі Львівської області Західного МРУ МЮ. 03 березня 2021 року було відкрито виконавче провадження № 64702248, а постановою від 25 березня 2021 року звернуто стягнення на заробітну плату позивача.

Водночас, після відрахування з ХНУПС ім. Івана Кожедуба 27 жовтня 2020 року він уклав контракт з Міністерством оборони України в особі Командира військової частини НОМЕР_1 Полковника ОСОБА_2 про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського складу.

24 квітня 2023 року його звільнено з займаної посади «молодший сержант» та прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу, призначено та присвоєно первинне військове звання офіцерського складу «молодший лейтенант».

У зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу, він звертався до ХНУПС імені Івана Кожедуба із заявами 29 червня 2023 року та 11 липня 2023 року, з вимогою щодо припинення примусового виконання рішення №380/5556/20, проте його вимоги залишені без задоволення.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2025 року визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо неподання вимоги до Бродівського ВДВС у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління МЮ про припинення стягнення витрат з 24 квітня 2023 року у виконавчому провадженні № 64702248.

За період з 24 квітня 2023 року до 11 грудня 2023 року з нього стягнуто суму у розмірі 28 743,05 грн без достатньої правової підстави, оскільки відповідачем не направлено до виконавчої служби вимоги про припинення проведення стягнення у виконавчому провадженні,

Посилаючись на вказані обставини ОСОБА_1 просив суд стягнути з ХНУПС імені Івана Кожедуба безпідставно набуті кошти у розмірі 28 743,05 грн, а також передбачені ст.625 ЦК України інфляційні втрати у розмірі 5 258,21 грн та 3% річних - 1 454,21 грн.

30 липня 2025 року ХНУПС імені Івана Кожедуба подав відзив, в якому проти позовних вимог заперечував.

Відзив мотивовано тим, що п. 9 Порядку відшкодування витрат імперативно передбачено лише два випадки, за яких стягнення суми витрат припиняється: 1) щодо колишніх курсантів (здобувачів вищої освіти) - у разі їх поновлення на посаді курсанта у цьому ж або в іншому вищому військовому навчальному закладі; 2) щодо осіб офіцерського складу, які звільнилися з військової служби - у разі їх поновлення на посадах осіб офіцерського складу.

ОСОБА_1 не було поновлено на навчанні в Університеті або іншому вищому навчальному закладі, а в порядку просування по службі ним укладено новий контракт про проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу з військовою частиною НОМЕР_1 , а тому правові підстави (передумови) звернення Університету з вимогою до органу ДВС про припинення стягнення витрат з 24 квітня 2023 року у виконавчому провадженні № 64702248, затрачених на навчання ОСОБА_1 відсутні.

Прийняття на військову службу за контрактом та присвоєння у зв`язку з цим військовослужбовцю первинного військового звання офіцерського складу, не віднесено законодавством до підстав припинення стягнення суми витрат.

Призначення ОСОБА_1 на офіцерську посаду в іншій військовій частині більш ніж через два роки після його відрахування з Університету та присвоєння йому у зв`язку з укладенням контракту первинного військового звання офіцерського складу «молодший лейтенант» не є тотожним поняттю поновлення на посаді курсанта у вищому військовому навчальному закладі після відрахування.

Правова підстава для відкликання Університетом виконавчого листа, виданого 16 грудня 2020 року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 380/5556/20, виникла лише 23 січня 2025 року - по факту набрання чинності постановою Другого апеляційного адміністративного суду у справі № 520/8948/24. На виконання цієї постанови Університетом 09 квітня 2025 року надіслано заяву про повернення виконавчого листа у справі № 380/5556/20. 22 квітня 2025 року Бродівським ВДВС винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Спірна сума грошових коштів була фактично стягнута та перерахована на рахунок Університету у період 07 червня 2023 року - 09 грудня 2023 року.

ХНУПС імені Івана Кожедуба не є належним відповідачем у цій справі, оскільки згідно суми відшкодованих курсантами та особами офіцерського складу витрат перераховуються Міноборони та центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані заклади фахової передвищої військової освіти, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, із подальшим їх перерахуванням до загального фонду державного бюджету за кодом класифікації доходу бюджету 24060300 “Інші надходження”. Тобто, всі відшкодовані колишніми курсантами суми витрат перераховуються до загального фонду державного бюджету.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 18 вересня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ХНУПС імені Івана Кожедуба на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти у розмірі 28743,05 грн, з урахуванням індексу інфляції у розмірі 5258,21 грн та 3% річних у сумі 1454,21 грн, всього грошові кошти у розмірі 35453,42 грн, а також судовий збір у розмірі 968,96 грн та інші витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з 23 березня 2023 року відпала підстава для правомірного набуття ХНУПС імені Івана Кожедуба грошових коштів за рахунок ОСОБА_1 в межах виконавчого провадження № 64702248, оскільки імперативна норма п. 9 Порядку № 964 вимагала у даному випадку припинення стягнення у виконавчому провадженні на підставі вимоги стягувача. Зважаючи, що ХНУПС імені Івана Кожедуба за рахунок ОСОБА_1 набув кошти у розмірі 28743,05 грн без достатньої правової підстави, зазначені суми, з урахуванням положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

На вказане судове рішення через систему «Електронний суд» 15 жовтня 2025 року ХНУПС імені Івана Кожедуба подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин по справі, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов залишити без задоволення.

Апеляційна скарга мотивована тим, що утримання та перерахування коштів, стягнутих на користь Університету з ОСОБА_1 у період 26 липня 2023 року – 11 листопада 2023 у загальній сумі 28 743,05 грн відбувалось за наявності відповідної правової підстави.

Підстава для відкликання Університетом виконавчого листа у справі № 380/5556/20, виникла лише 23 січня 2025 року після набрання чинності Постановою Другого апеляційного адміністративного суду у справі №520/8948/24.

За відсутності станом на 11 грудня 2023 року передбаченої законодавством підстави для припинення стягнення з ОСОБА_1 витрат, пов`язаних з утриманням під час навчання, в діях Університету була відсутня протиправна бездіяльність, яка б вимагала вжиття відповідних заходів правового реагування.

Також, стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн є необґрунтованим, оскільки такі витрати є явно завищеними та неспівмірними з огляду на ціну позову, категорію справи, а також обсяг наданих адвокатом послуг.

12 листопада 2025 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 в інтересах якого діє ОСОБА_3 , подав відзив, якому просив рішення суду залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що судовим рішенням у справі № 520/8948/24 встановлено протиправність дій ХНУПС імені Івана Кожедуба щодо невиконання приписів Порядку «Про затвердження Порядку відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов`язаних з їх утриманням у закладах вищої освіти», затвердженого постановою КМУ від 12 липня 2006 року № 964 у частині продовження стягнення коштів за навчання за спірних обставин.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2025 року у справі № 520/8948/24 визнано протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба щодо неподання вимоги до Бродівського ВДВС у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління МЮ про припинення стягнення витрат з 24 квітня 2023 року у виконавчому провадженні № 64702248 та зобов`язано Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба подати вимогу до Бродівського ВДВС у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління МЮ про припинення стягнення витрат з 24 квітня 2023 року у вказаному виконавчому провадженні № 64702248.

Зазначав, що вимоги ст.1212 ЦК України застосовується у випадку наявності факту відпадіння підстави набуття майна (коштів) згодом. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно. Вказував, що у зв`язку з виданням наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 24 квітня 2023 року № 379 щодо прийняття його на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу підстава для стягнення коштів відсутня.

Вказував про обґрунтованість висновків суду щодо стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки сума понесених ним витрат у розмірі 4 000,00 грн підтверджена належними доказами.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ХНУПС ім. Івана Кожедуба на рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 18 вересня 2025 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт1 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 26 липня 2016 року між Міністерством оборони України в особі начальника ХНУПС ім. Івана Кожедуба та ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу (а.с. 10).

Наказом начальника ХНУПС ім. Івана Кожедуба № 127 від 10 червня 2020 року молодшого сержанта ОСОБА_1 курсанта 142/3 навчальної групи 4-го курсу (набору 2016 року) льотного факультету, відраховано від подальшого навчання за недисциплінованість (а.с. 11).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 380/5556/20 стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба витрати, пов`язані з утриманням у закладі вищої освіти, у розмірі 134846, 81 грн (а.с. 28 зворот -31).

Постановою головного державного виконавця Бродівського ВДВС у Золочівському районі Львівської області Західного МРУ МЮ від 03 березня 2021 року відкрито виконавче провадження № 64702248 з виконання виконавчого листа від 16 грудня 2020 року, виданого на підставі вказаного рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ХНУПС ім. Івана Кожедуба коштів в сумі 134846, 81 грн (а.с. 12).

Постановою головного державного виконавця Бродівського ВДВС у Золочівському районі Львівської області Західного МРУ МЮ від 25 березня 2021 року звернуто стягнення на заробітну плату ОСОБА_1 (а.с. 20).

27 жовтня 2020 року ОСОБА_4 укладено контракт з Міністерством оборони України, в особі Командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського складу (а.с. 21-22).

Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 24 квітня 2023 року № 379 на підставі здобутої в Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба вищої освіти, молодшого сержанта ОСОБА_1 , командира відділення взводу охорони роти охорони батальйону охорони НОМЕР_2 окремої бригади армійської авіації, передовим Авіанавідником групи бойового управління командного пункту штабу цієї самої бригади, ВОС – 0627003, звільнено з займаної посади «молодший сержант» та прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу, призначено та присвоєно первинне військове звання офіцерського складу «молодший лейтенант» (а.с. 23).

29 червня 2023 року та 11 липня 2023 року ОСОБА_4 подано до ХНУПС імені Івана Кожедуба заяви про припинення примусового виконання рішення № 380/5556/20 у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу (а.с. 26, 27).

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2025 року у справі № 520/8948/24 визнано протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба щодо неподання вимоги до Бродівського відділу державної виконавчої служби у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про припинення стягнення витрат з 24 квітня 2023 року у виконавчому провадженні № 64702248, затрачених на навчання ОСОБА_1 ; зобов`язано ХНУПС ім. Івана Кожедуба подати вимогу до Бродівського ВДВС у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про припинення стягнення витрат з 24 квітня 2023 року у виконавчому провадженні № 64702248 затрачених на навчання ОСОБА_1 (а.с. 33 -34)

Відповідно до вказаної постанови навчання ОСОБА_1 з 24 квітня 2023 року проходить військову службу за контрактом осіб офіцерського складу, займана ним посада відповідає спеціальності, за якою позивач проходив навчання в ХНУПС, здобув ступінь вищої освіти «бакалавр» та був відрахований від подальшого навчання, наявні підстави для припинення стягнення у виконавчому провадженні № 64702248 з ОСОБА_1 витрат, пов`язаних з його утриманням у ХНУПС, на підставі вимоги стягувача, починаючи з 24 квітня 2023 року.

09 квітня 2025 року ХНУПС імені Івана Кожедуба подано заяву до Бродівського відділу державної виконавчої служби у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про повернення виконавчого листа у справі № 380/5556/20 від 16 грудня 2020 року, виданого Львівським окружним адміністративним судом про стягнення з ОСОБА_1 витрат, пов`язаних з утриманням під час навчання (а.с. 62).

Постановою головного державного виконавця Бродівського ВДВС у Золочівському районі Львівської області ЗМУ МЮ від 22 квітня 2025 року у виконавчому провадженні № 64702248 виконавчий документ повернуто стягувачу (а.с. 63).

Відповідно до листа Головного державного виконавця Бродівського ВДВС у Золочівському районі Львівської області Західного МРУ МЮ від 28 квітня 2025 року за період з 24 квітня 2023 року до 11 грудня 2023 року з ОСОБА_1 на рахунок ХНУПС імені Івана Кожедуба стягнуто суму у розмірі 28743,05 грн (а.с. 35).

Листом від 27 травня 2025 року ХНУПС імені Івана Кожедуба відмовило ОСОБА_1 у задоволенні заяви віл 12 травня 2025 року про повернення на його банківський рахунок грошових коштів у розмірі 28743,05 грн (а.с. 37).

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина 1, 3 статті 13 ЦПК України).

Відповідно до положень ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17).

Згідно з частинами 1 та 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до частини 3 статті 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

За змістом частини 1 статті 1213 ЦК України саме набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Таким чином, кондикційний позов має відносний характер. Суб`єктами зобов`язань, що виникають у результаті набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, виступають: боржник - особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого); кредитор (потерпілий) - особа, за чий рахунок інша особа (боржник) набула майно або зберегла його у себе.

Сутність зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (постанова Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18).

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Отже, передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем майна (грошових коштів) позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22).

За змістом частини 2 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц зазначив, що «преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта».

Тобто факти, встановлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 813/8801/14 Верховний Суд наголосив на преюдиційних підставах звільнення осіб, які беруть участь у справі, від доказування обставин з метою досягнення процесуальної економії - за наявності цих підстав у суду не буде необхідності досліджувати докази для встановлення певних обставин.

Тож преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу, навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень (постанова Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17).

Зважаючи, що неправомірність стягнення з ОСОБА_1 коштів, затрачених на його навчання на користь ХНУПС імені Івана Кожедуба встановлено судовим рішенням та вказаним рішенням зобов`язано відповідача подати вимогу до ВДВС про припинення стягнення таких витрат з 24 квітня 2023 року, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для повернення позивачу спірних коштів, які перебувають в Університеті без достатньої правової підстави.

Доводи ХНУПС імені Івана Кожедуба про відсутність неправомірної бездіяльності, оскільки підстава для відкликання Університетом виконавчого листа у справі № 380/5556/20, виникла лише 23 січня 2025 року після набрання чинності Постановою Другого апеляційного адміністративного суду у справі № 520/8948/24, спростовується змістом вищезазначеного судового рішення, яким відповідача було зобов`язано подати вимогу до Бродівського ВДВС у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про припинення стягнення витрат з 24 квітня 2023 року.

Тобто, вказаним судом рішенням встановлено неправомірність дій Університету та встановлено дату припинення стягнення коштів у виконавчому провадженні № 64702248. Між тим, спірні суми фактично стягнуті та перерахована на рахунок Університету у період 07 червня 2023 року - 09 грудня 2023 року, тобто, вже після 24 квітня 2023 року, а тому підлягають поверненню позивачеві.

Розрахунки позивача щодо сум, що підлягають стягненню відповідачем не спростовано, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Щодо витрат на правничу допомогу, то суд керується таким.

Відповідно до положень частини 1, пунктів 1, 4 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до положень частини 1, пунктів 1, 4 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як установлено в частині 2 статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу частини 3 статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19), постанові від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс21) та постанові від 08 червня 2022 року у справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою № 58442/00, щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відповідно до положень статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Частинами 1, 2 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (пункти 133-134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

У разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22).

У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов`язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов`язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов`язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18).

Що стосується гонорарів адвокатів, ЄСПЛ вказує, що заявник повинен показати, що гонорари сплачені або тільки будуть сплачені адвокату.

Відповідні висновки щодо того, що фактичними витратами на правову допомогу є, в тому числі, витрати, оплата яких буде здійснена в майбутньому ЄСПЛ виклав, зокрема, у справі «Теб`єті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану» (заява № 37083/03, пункт 106).

Як вбачається з акту про надання правової допомоги від 07 липня 2025 року ОСОБА_1 на підставі договору про надання правничої допомоги № 191/2025 від 01 грудня 2023 року Адвокатським об`єднанням «ЛЕГАЛ ПАРТНЕРС ЮКРЕЙН» надано такі послуги - підготовка позовної заяви до ХНУПС ім. Івана Кожедуба про стягнення безпідставно набутих коштів – 5000 грн (а.с. 18).

На підставі Ордеру на надання правничої допомоги серія АЕ № 1405639 від 15 липня 2025 року, а також Ордеру на надання правничої допомоги серія АЕ № 1397241 від 04 вересня 2025 року адвокати адвокатського об`єднання «ЛЕГАЛ ПАРТНЕРС ЮКРЕЙН» Шашликов Д.Г. та Кравчук С.О. здійснювали представництво інтересів ОСОБА_1 ну вказаній справі (а.с. 16, 90).

Доказів, що юридичні послуги, на які посилається позивач, адвокатським об`єднанням «ЛЕГАЛ ПАРТНЕРС ЮКРЕЙН», не було надано, матеріали справи не містять.

Враховуючи значення справи для сторін, характер та обсяг виконаної адвокатом роботи, співмірність витрат зі складністю справи та виконаною роботою, часом, який необхідний для виконання такої роботи адвокатом судова колегія погоджується висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення 5000 грн витрат на правничу допомогу на користь позивача.

Щодо витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, то судова колегія керується таким.

11 листопада 2025 року між ОСОБА_1 та адвокатським об`єднанням «ЛЕГАЛ ПАРТНЕРС ЮКРЕЙН» укладено Договір про надання правничої допомоги № 270/2025, за яким останнє приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбаченим цим договором (а.с. 148-151).

12 листопада 2025 року сторонами вказаного договору складено Акт про надання правової допомоги, відповідно до якого адвокатським об`єднанням «ЛЕГАЛ ПАРТНЕРС ЮКРЕЙН» надано такі послуги – Підготовка відзиву на апеляційну скаргу ХНУПС ім. Івана Кожедуба на рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 18 вересня 2025 року по справі № 638/13562/25 – 4000 грн (а.с. 146).

Вказаний відзив був поданий до суду апеляційної інстанції 12 листопада 2025 року.

Враховує тотожність обґрунтувань позову і апеляційної скарги та зважаючи, що в суді апеляційної інстанції правова позиція позивача здебільшого вже була сформована, а доказів додаткового комплексного та усестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин, що потребує такого значного проміжку часу та зусиль адвоката, не надано, судова колегія вважає, що відшкодуванню підлягає 2000 грн.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367,368,374,375,381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 18 вересня 2025 року залишити без змін.

Стягнути з Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (код ЄДРПОУ 24980799, адреса: м. Харків, вул. Сумська, 77/79) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) витрати на правничу допомогу, понесені у суді апеляційної інстанції у розмірі 2000 (дві тисячі) грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 27 березня 2026 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.Ю. Тичкова

В.Б. Яцина