Постанова від 25 березня 2026 р. у справі №351/372/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 351/372/25

Провадження № 22-ц/4808/248/26

Головуючий у 1 інстанції Калиновський М.М .

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Баркова В. М.

суддів: Пнівчук О. В.,

Василишин Л. В.,

секретар: Панасюк В. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Зленко Віталій Анатолійович на рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 28 жовтня 2025 року, в складі судді Калиновського М. М., ухвалене в місті Снятин, Івано-Франківської області, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Заболотівської селищної ради Коломийського району Івано-Франківської області про витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2025 року позивачка ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Зленко В. А. звернулася до суду із позовом до відповідачки ОСОБА_2 та Заболотівської селищної ради Коломийського району Івано-Франківської області про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ІФ № 025491, виданого 22 лютого 2001 року на підставі рішення сесії Ганьківської сільської ради належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,578 гектарів, кадастровий номер 2625281200:07:001:1160.

Однак, 03 лютого 2025 року державний реєстратор відмовив позивачці у проведенні реєстраційних дій у зв`язку із тим, що позивачкою було подано ті ж документи, на підставі яких заявлене речове право вже зареєстровано у Державному реєстрі прав на нерухоме майно.

Так, з отриманої позивачкою інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 413760892 від 18 лютого 2025 року вбачається, що спірна земельна ділянка була зареєстрована на праві власності за відповідачкою на підставі рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 01 грудня 2017 року, яким визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 0,58 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Ганьківської сільської ради, на підставі державного акту на право приватної власності на землю ІІІ-ІФ № 025491, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 991 від 22 лютого 2001 року, виданого на ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Однак, ОСОБА_1 стверджує, що вищевказаним рішенням суду необґрунтовано визнано право власності за ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку згідно державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ІФ № 025491 від 22 лютого 2001 року, оскільки матері останньої, ОСОБА_1 1941 року народження, належала земельна ділянка на підставі зовсім іншого державного акту на право приватної власності на землю, що підтверджується довідкою Заболотівської селищної ради Коломийського р-н., Івано-Франківської області.

За таких обставин, просила суд витребувати з чужого незаконного володіння у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку, яка належить ОСОБА_1 , на підставі державного акту про право власності на землю серії ІІІ-ІФ № 025491, виданого 22 лютого 2001 року на підставі рішення сесії Геньківської сільської ради від 06 лютого 2001 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 991.

Рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 28 жовтня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючи з рішенням суду ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Зленко В. А. подала апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд відмовляючи у задоволенні позову не врахував те, що оригінал державного акту на право приватної власності на землю належить ОСОБА_1 , і знаходиться в її фактичному володінні з часу його видачі, який позивачка ніколи не втрачала.

Крім цього, в мотивувальній частині вищевказаного рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області є посилання на довідку Ганьківської сільської ради № 935, про те, що матері відповідачки належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0.58 га., однак, не вказано на підставі якого саме правовстановлюючого документу.

Для з`ясування даних обставин справи, 08 січня 2025 року до Заболотівської селищної ради Коломийського району Івано-Франківської області було скеровано адвокатський запит, на який надана довідка про те, що по Ганьківському старостинському окрузі є три власники земельних паїв на ім`я « ОСОБА_1 ». Відтак, вважає, що рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 01 грудня 2017 року у справі №351/1776/17 необґрунтовано визнано право власності за ОСОБА_2 .

Також, зауважує, що відповідачка подала до суду першої інстанції заяву, в якій зазначила, що вона визнає право власності позивачки на земельну ділянку, яка є предметом даного спору. Однак, суд першої інстанції не звернув увагу на всі вищезазначені доводи позивачки та відмовив позивачці у задоволенні позову з підстави обрання невірного способу захисту права позивачки.

Разом з тим, суд першої інстанції у рішенні взагалі не зазначив, який спосіб захисту, на думку суду, є вірним в даній ситуації.

Відзив на апеляційну скаргу не надано. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

За положеннями статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідачка ОСОБА_2 та представник Заболотівської селищної ради Коломийського району Івано-Франківської області в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені судовими повістками та за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, тому суд відповідно до положень ст. 372 ЦПК України розглянув справу без їх участі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки адвоката Зленка В. А., який просив скаргу задовольнити, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що підставою державної реєстрації на спірну земельну ділянку було рішення Снятинського районного суду від 01 грудня 2017 року у справі № 351/17776/17, яке на даний час є чинним, а тому обраний позивачкою спосіб захисту є невірним.

Колегія суддів не може не погодитися з такими висновками суду першої інстанції.

Суд першої інстанції встановив, що позивачці ОСОБА_1 на підставі рішення сесії Ганьківської сільської ради народних депутатів від 06.02.2001 року передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,58 га (Державний акт на право приватної власності на землю ІІІ-ІФ № 025491).

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру спірній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 2625281200:07:001:1160.

Рішенням про відмову в проведенні реєстраційних дій за №76963588 від 03 лютого 2025 року позивачці було відмовлено у проведенні реєстраційних дій, оскільки нею подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав (а.с. 31).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. п. 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (п.4 ч.2 ст.16 ЦК України).

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п`ята статті 82 ЦПК України).

Преюдиціальність – обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17)).

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Снятинського районного суду від 01 грудня 2017 року визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку, площею 0,58 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Ганьківської сільської ради, на підставі державного акту на право приватної власності на землю ІІІ-ІФ № 025491, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 991 від 22 лютого 2001 року, виданого на ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказане рішення набрало законної сили 12 грудня 2017 року (а.с.34-35).

В подальшому, за ОСОБА_2 на підставі вищевказаного рішення суду зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку, з кадастровим номером 2625281200:07:001:1160, площею 0, 5778 га, цільове призначення якої: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 18 лютого 2025 року (а.с. 32).

Відповідно до ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

За змістом ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно – офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі – державна реєстрація прав) – офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини першої статті 2 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 вищенаведеного Закону).

Вищевказаним підтверджується, що відповідачка на час розгляду справи у суді є законною власницею спірної земельної ділянки. Враховуючи, що на час розгляду справи в тому числі й апеляційним судом відповідачка залишається власником спірнох земельної ділянки, висновок суду першої інстанції про те, що належним способом захисту прав позивачки у даному випадку є оскарження рішення суду від 01 грудня 2017 року на підставі якого ОСОБА_2 набула право власності на спірну земельну ділянку є правильним.

Апеляційний суд зазначає, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Зленко В. А. про витребування майна з чужого незаконного володіння задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Зленко Віталій Анатолійович, – залишити без задоволення.

Рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 28 жовтня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 27 березня 2026 року.

Судді В. М. Барков

Л. В. Василишин

О. В. Пнівчук