Постанова від 26 березня 2026 р. у справі №420/16240/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/16240/25

Перша інстанція: суддя Хлімоненкова М.В.,

повний текст судового рішення

складено 15.12.2025, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді –Кравченка К.В.,

судді –Джабурія О.В.,

судді –Вербицької Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, щодо нарахування та виплати в період з 15.04.2022 по 10.03.2025 грошового забезпечення, премії, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, премії, допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації невикористаної щорічної відпустки виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом 01.01.2018, а також суми в розмірі 1762 гривні, що дорівнює прожитковому мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом 01.01.2018 року на відповідні тарифні коефіцієнти, тобто без врахуванням положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції чинній з 29.01.2020);

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок грошового забезпечення, премії за період з 15.04.2022 по 10.03.2025, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, премії, допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації невикористаної щорічної відпустки визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44,

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що з 15.04.2022 по 10.03.2025 відповідач невірно нараховував та виплачував грошове забезпечення позивача, включаючи додаткові його види, а саме без врахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15.12.2025 позов задоволено частково наступним чином:

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 15.04.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплату з урахуванням раніше виплачених сум ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 15.04.2022 по 19.05.2023, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року 2481 грн, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року 2684 грн, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Зокрема, апелянт наголошує, що позивача зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення до військової частини НОМЕР_2 (навчального центру морської охорони) Державної прикордонної служби України наказом командира військової частини НОМЕР_2 . Позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення наказом командира військової частини НОМЕР_2 . Отже, накази про нарахування та виплату грошового забезпечення за період проходження військової служби позивачем видавала військова частина НОМЕР_2 , а не відповідач, яким у даній справі є військова частина НОМЕР_1 . Роль військової частини НОМЕР_1 полягала лише у передачі платіжної інструкції з відомостями про розміри нарахованого грошового забезпечення до органів Державної казначейської служби, що в подальшому списувала кошти із захищеного рахунку військової частини НОМЕР_1 .

Позивач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ), яка перебуває на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 НОМЕР_3 загону морської охорони.

Згідно копії витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.03.2025 №98-ОС «Про особовий склад», виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення старшого лейтенанта ОСОБА_1 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, старшого викладача відділення загальної підготовки циклу підготовки фахівців морської охорони, звільненого з військової служби наказом начальника ОСОБА_1 від 28.02.2025 №85-ОС за підпунктом «г» п.2 ч.4 ст.6 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас Збройних Сил України з 10 березня 2025 року.

Відповідно до указаного вище витягу з наказу, позивачу при звільнені наказано було зокрема: відповідно до абз.3 п.14 ст.10-1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплатити грошову компенсацію за 20 календарні дні невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік та за 3 календарні дні невикористаної щорічної основної відпустки за 2025 рік»; відповідно до п.1 постанови КМ України від 17.09.2014 №760, виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за 34 повних календарних місяців служби, але не менше як 25 відсотків місячного грошового забезпечення. Допомогу на оздоровлення за 2025 рік отримав. Матеріальну допомогу ля вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік не отримував.

З матеріалів справи також вбачається, що позивач у березні 2025 року на ім`я командира військової частини НОМЕР_2 направив заяву, у якій просив надати копії особистих карток грошового забезпечення та архівні відомості за 202-2025 роки ОСОБА_1 , витягів з наказів про зарахування до списків особового складу та на всі види забезпечення, про призначення на посаду, про виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення ОСОБА_1 ..

На вказану заяву позивача відповідь була надана відповідачем у справі військовою частиною НОМЕР_1 , яка листом від 18.04.2025 на адресу позивача надала копії запитуваних документів, а саме: особистих карток на грошове забезпечення за 2022-2025 роки, розрахункового листа за березень 2025 року, з яких вбачається, що складові грошового забезпечення позивача протягом спірного періоду обраховувались виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018 (1762 грн).

Також, як свідчать матеріали справи, протягом спірного періоду позивач отримував матеріальну допомогу та грошову допомогу на оздоровлення, розміри яких також обраховувались виходячи із розміру грошового забезпечення обрахованого із прожиткового мінімуму встановленого законом на 01.01.2018.

Крім того, при звільненні позивач отримав компенсацію невикористаних днів відпустки за період служби у військовій частині НОМЕР_2 , одноразову грошову допомогу при звільненні.

Вважаючи протиправними дії відповідача, які виразились у незастосуванні для обрахунків складових грошового забезпечення, матеріальної допомоги та грошової допомоги на оздоровлення у період з 15.04.2022 по 10.03.2025, а також компенсаційних виплат при звільненні, без застосування для їх обрахунків розміру прожиткового мінімуму встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що з 29.01.2020 року у позивача виникло право на обчислення розміру посадового окладу шляхом застосування пункту 4 постанови №704 в первинній редакції, а саме множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.

Частина друга статті 9 КАС України визначає, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно до статті 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до частини третьої статті 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача (частина четверта вказаної статті).

Зі змісту наведених положень процесуального законодавства слідує, що належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред`явленим позовом.

Позивач у цій справі визначив відповідачем військову частину НОМЕР_1 , посилаючись на обґрунтування своїх вимог, зокрема на те, що відповідач не здійснив нарахування та виплату на його користь грошового забезпечення у період проходження ним військової служби виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року.

Колегія суддів зазначає, що спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їхнього соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям і членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

Частинами першою третьою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які проходять військову службу в органах Держприкордонслужби, визначаються Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558 (далі - Інструкція №558).

Відповідно до пункту 3 розділу І Інструкції №558 грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату.

Пунктом 7 розділу І Інструкції №558 передбачено, що грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачено йому або виплачено в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.

Установлюючи обставини у цій справі, що у період з 15.04.2022 по 10.03.2025 позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ), що сторонами не оспорюється.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, військова частина НОМЕР_2 перебуває на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 ( НОМЕР_3 загін морської охорони), що визнається сторонами і підтверджено матеріалами справи.

Враховуючи зазначене, колегія суддів наголошує, що саме на військову частину НОМЕР_2 , покладена організація своєчасного оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.

В свою чергу, ВЧ НОМЕР_1 , як розпорядник коштів вищого рівня, вже проводить відповідні нарахування, на підставі розрахунково-платіжних відомостей на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, які подає ВЧ НОМЕР_2 .

Колегія суддів звертає увагу на те, що нарахування суми грошового забезпечення належить до безпосередніх повноважень ВЧ НОМЕР_2 як роботодавця.

Без належним чином оформлених ВЧ НОМЕР_2 розрахунково-платіжних відомостей на виплату грошового забезпечення позивача у ВЧ НОМЕР_1 не виникає і не може виникнути обов`язку виплати грошового забезпечення позивачу.

За таких обставин, на переконання суду апеляційної інстанції, належним відповідачем у цій справі є військова частина НОМЕР_2 , у зв`язку з тим, що в ній у період з 15.04.2022 по 10.03.2025 проходив військову службу позивач, і на її командира покладено обов`язки з організації своєчасного оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини, зокрема, виплати грошового забезпечення її військовослужбовцям.

Отже, військова частина НОМЕР_1 не є особою, відповідальною за правильність обчислення та нарахування позивачу грошового забезпечення, у тому числі посадового окладу та окладу за військовим званням, оскільки такими повноваженнями щодо позивача наділена військова частина НОМЕР_2 , вимоги до якої у межах цього спору не заявлялися.

Установлені обставини виключають можливість стверджувати про вчинення військовою частиною НОМЕР_1 протиправних дій щодо нарахування та виплати грошового забезпечення у меншому за встановлений законодавством розмірі. Указані обставини залишені поза увагою судом першої інстанції попри те, що у відзиві на позовну заяву відповідач наголошував про це.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, ані позивач, ані суд першої інстанції не залучили військову частину НОМЕР_2 , в якій позивач проходив службу і яка нараховувала йому грошове забезпечення, до участі у справі.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду у постанові від 19.08.2020 у справі №826/4741/16 встановлення факту наявності порушення права, свободи чи інтересу особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковим під час судового розгляду.

У постанові від 21.09.2022 у справі №120/5485/21-а Верховний Суд дійшов висновку, що належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред`явленим позовом.

У контексті наведеного, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте, під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.

Водночас, під час розгляду справи суд першої інстанції, не надавши належної оцінки обставинам щодо органу обчислення і нарахування позивачу грошового забезпечення, вирішив спір у цій справі без залучення належного відповідача, що мало своїм наслідком порушення норм процесуального законодавства.

За правилами частини 7 статті 48 КАС України заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції. Викладене, у свою чергу, свідчить, що заміна первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем належить до повноважень суду першої інстанції. Іншого процесуальним законодавством не передбачено.

У свою чергу, суд апеляційної інстанції на стадії апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, як зазначено вище, позбавлений можливості виправити наведену помилку, а тому дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову з підстав того, що такий позов заявлений до неналежного відповідача.

При цьому, судова колегія вважає за необхідне наголосити на тому, що відмова у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, враховуючи неможливість його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте, вже до належного відповідача.

Аналогічний за змістом правовий висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.09.2020 року у справі №813/791/17, від 19.04.2022 року у справі №№400/3989/19.

Вирішуючи спір, апеляційний суд враховує висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 21.09.2022 року у справі №120/5485/21-а.

Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

З урахуванням викладеного у сукупності, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а тому не дав належної правової оцінки викладеним вище обставинам чим порушив принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, яке у свою чергу призвело до ухвалення рішення, яке не відповідає вимогам щодо законності і обґрунтованості.

У зв`язку з цим, суд апеляційної інстанції уважає за необхідне апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити повністю, а оскаржуване рішення суду скасувати з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.311, ст.315, ст.317, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 – задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року – скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач К.В. Кравченко

Судді Н.В. Вербицька О.В. Джабурія