Рішення від 16 березня 2026 р. у справі №638/23496/25 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа №638/23496/25

Провадження № 2/638/9314/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2026 року м.Харків

Суддя Шевченківського районного суду м. Харкова Поляков О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кутоманової К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Ізюмської міської ради про розірвання шлюбу та залишення проживання дітей з батьком,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просить розірвати шлюб, укладений між ним та відповідачем, зареєстрований 21 червня 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Ізюму реєстраційної служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції у Харківській області, актовий запис № 125; залишити малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживати разом із батьком ОСОБА_1 ; стягнути з відповідача, ОСОБА_2 , на користь відповідача судові витрати, включаючи сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 21 червня 2014 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб 21 червня 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Ізюму реєстраційної служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції у Харківській області, актовий запис № 125. За час шлюбу у сторін народилось двоє дітей, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Шлюбне життя між сторонами не склалося. У вересні 2022 року відповідач ОСОБА_2 добровільно залишила сім`ю, припинила проживати з позивачем ОСОБА_1 та дітьми виїхавши у невідомому напрямку. З того часу і до моменту цього позову відповідач ОСОБА_2 не повернулась, її фактичне місце знаходження позивачу не відоме. З вересня 2022 року позивач з відповідачем не підтримує шлюбних стосунків. Не ведуть спільне господарство, сімейний зв`язок повністю розірвано. З моменту, коли відповідач залишила сім`ю, малолітні діти, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , постійно та безперервно проживають з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач самостійно та в повному обсязі забезпечує їх утримання, піклується про їхнє здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток. Відповідач жодної участі у вихованні та моральному забезпеченні дітей не бере. Дані обставини підтверджені рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 25 серпня 2025 року у справі №638/22782/24 за позовом ОСОБА_1 про стягнення аліментів.

На додаток до зазначеного, до позову додається копія відповіді Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області (№10008/119-81/01-12-2024 від 01.12.2024) на ім`я матері позивача, ОСОБА_7 , де підтверджується припинення перевірки за її заявою та зазначається про неможливості притягнення відповідача до відповідальності до моменту «встановлення точного місця перебування ОСОБА_2 ». Враховуючи, що шлюб сторін існує лише формально, а примирення неможливе, позивач вважає за необхідним його розірвати. Оскільки діти фактично проживають з позивачем ОСОБА_1 і спір щодо місця проживання дітей відсутній. Крім того позивач просить суд одночасно з розірванням шлюбу вирішити питання про залишення дітей проживати з позивачем.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 20 січня 2026 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено проведення підготовчого судового засідання.

Ухвалою від 20.01.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті з повідомленням Учасників.

16.02.2026 через «Електронний суд» від представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - органа опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Ізюмської міської ради, надійшли письмові пояснення, в яких зазначає, що згідно з висновком оцінки потреб сім`ї, виданим Ізюмським міським центром соціальних служб від 29.01.2026 батько ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Матір дітей, ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов`язків. Місце проживання відповідача ОСОБА_2 не відоме. Зі слів ОСОБА_1 мати дітей на даний час мешкає на непідконтрольній території України. З дітьми не спілкується, їх розвитком, вихованням не займається. Батько ОСОБА_1 має постійне місце роботи, що дозволяє забезпечити належні умови для утримання та розвиток дітей, ОСОБА_1 бере активну участь у вихованні дітей, цікавиться їх навчанням, станом здоров`я, забезпечує медичний догляд. Враховуючи вищевикладене, орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Ізюмської міської ради, просить прийняти рішення за наявними доказами, що містяться в матеріалах справи.

У судовому засідання позивач позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, у письмових поясненнях просила провести судове засідання без її участі.

Суд, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановив обставини та відповідні їм правовідносини, а саме: 21 червня 2014 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Ізюму реєстраційної служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції у Харківській області, актовий запис № 125, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 21.06.2014. Від шлюбу подружжя має двох малолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 19.12.2014, та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 26.06.2018. Позивач стверджує, що позивач з відповідачем проживають окремо, фактично шлюбні відносини припинені. Зазначені обставини роблять неможливим подальше спільне життя, збереження шлюбу суперечитиме їх інтересам.

Відповідно статті 21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Згідно з частиною першою статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Нормами статті 104 СК України визначено, що однією з підстав припинення шлюбу є його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Частиною третьою статті 105 СК України визначено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Вказана норма закону стосується випадків, коли один із подружжя заперечує проти розірвання шлюбу, у зв`язку з чим полегшений спосіб розірвання шлюбу є неможливим, або коли він не заперечує проти розірвання шлюбу, але ухиляється від подання відповідної спільної заяви до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред`явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 11.11.2020 у справі №369/7035/18, суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.

Враховуючи вищезазначене, вимога про розірвання шлюбу підлягає задоволенню.

Разом з цим суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Частиною першою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою (стаття 160 СК України).

Принцип 6 Декларації прав дитини, за яким малолітня дитина може бути розлучена зі своєю матір`ю лише у винятковій ситуації не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини, що визначається як статтею 141 СК України, так зі змісту Конвенції про права дитини.

Поняття «розлучення» не співпадає з поняттям «визначення місця проживання», оскільки мати дитини у разі визначення місця проживання дитини з батьком не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, турботу відносно дитини та участь у вихованні дитини і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням. Обмеження у цьому разі стосується тільки місця проживання дитини до досягнення нею віку 14 років.

Крім того, згідно з частинами першою та другою статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

При визначенні місця проживання дитини необхідно врахувати найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Статтею 150 СК України передбачено, що обов`язками батьків є піклування про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечення здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готування її до самостійного життя.

Згідно зі статтею 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь в її вихованні й має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь в її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

У постанові від 15.01.2020 у справі № 200/952/18 Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом із матір`ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. У разі наявності такого спору між батьками суд повинен роз`яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ЦПК України. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд встановив, що діти - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживають разом з батьком, ОСОБА_1 .

З довідки Ізюмської Міської Ради Харківської області вбачається, що ОСОБА_1 дійсно проживає за адресою: АДРЕСА_2 , але прописаний разом з дітьми за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до висновку орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Ізюмської міської ради, вважає доцільним визначення проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 . Зокрема, орган опіки та піклування для такого висновку врахував, що батько створив умови для проживання дитини.

Матір дітей, ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов`язків. Місце проживання відповідачки ОСОБА_2 не відоме. З дітьми не спілкується, їх розвитком виконанням не займається. Батько ОСОБА_1 має постійне місце роботи, що дозволяє забезпечити належні умови для утримання та розвитку дітей, ОСОБА_1 бере активну участь у вихованні дітей. Цікавиться їх навчанням, станом здоров`я, забезпечує медичний догляд.

Згідно з довідками Ізюмського ліцею № 6 Ізюмської міської ради (за адресою: вул. 24 Серпня, 32, м. Ізюм, Харківська область, 64305), мати учнів ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , учня 1-А класу, та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , учня 5-А класу, які навчаються на денно-дистанційній формі навчання, онлайн у навчально-виховному процесі дітей участі не бере, не відвідує батьківські збори та не підтримує зв`язок із закладом. Вихованням, контролем за навчання та участю у шкільному житті дітей займається батько - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який регулярно спілкується з класними керівниками, цікавиться успішністю дітей та сприяє їх навчанню і розвитку.

Враховуючи відомості, викладені у висновку органу опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Ізюмської міської ради, суд вважає доцільним визначити місце постійного проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком - ОСОБА_1 , у зв`язку з чим вказана позовна вимога підлягає задоволенню.

Враховуючи встановлені обставин, суд дійшов висновку про доведеність позивачем викладених в позові обставин належними, достовірними та допустимими доказами, які в своїй сукупності є достатніми для задоволення позовних вимог.

За змістом ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З огляду на неявку відповідача у даній цивільній справі, врахувавши позицію сторони позивача, суд вважає можливим провести заочний розгляд справи.

Витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн, відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, покладаються на Відповідачку.

Керуючись статтями 12, 13, 76, 81, 89, 141, 259, 264, 265, 274, 280 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Ізюмської міської ради про розірвання шлюбу та залишення проживання дітей з батьком задовольнити повністю.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстровано 21 червня 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Ізюму реєстраційної служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції у Харківській області (актовий запис № 125)

Залишити проживання малолітніх дітей: сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч. 3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 26.03.2026.

Суддя О. В. Поляков