Рішення від 26 березня 2026 р. у справі №183/5635/25 — Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/5635/25

№ 2/183/2124/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2026 року Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

секретаря судових засідань Шевченко О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Фастівської міської ради, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей,

за участю представника позивача - адвоката Тимошенко Н.М.,

в с т а н о в и в:

Короткий виклад обставин у процесуальних заявах по суті.

У червні 2025 року позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, у якому просив:

- встановити факт, що ОСОБА_1 , самостійно виховує та утримує малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в період з 09.09.2011 року по 20.08.2024 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який розірвано рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18.07.2024 року.

Від шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька ОСОБА_3 , яка після повномасштабного вторгнення російського агресора в Україну, виїхала разом з батьком до м.Фастова Київської області.

Відповідачка після повномасштабного вторгнення російського агресора в Україну залишилася на непідконтрольній Україні території, на даний час її місце перебування позивачу не відоме.

Позивач зазначає, що відповідачка фактично жодного з покладених законом на батьків обов`язків не виконує. Так, вона не піклується ані про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, не спілкується з дитиною, не створює умов для отримання дитиною освіти.

Всі обов`язки з утримання та виховання дитини позивач виконує одноособово, має намір встановити такий факт задля отримання соціальної допомоги на дитину, а також задля можливості переміщення позивача та дитини без документально оформленої згоди матері, яка не проживає разом з дитиною.

Оскільки дитина тривалий час проживає виключно з батьком, він здійснює піклування над дитиною, займається її утриманням, навчанням та вихованням, вимушений звернутися до суду з даним позовом задля можливості отримання статусу «одинокого батька» та отримання додаткових гарантій при працевлаштуванні.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії й справі.

Ухвалою судді від 13 червня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання (а.с.21).

Ухвалою суду від 13 листопада 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 33).

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Тимошенко Н.М. позовні вимоги підтримали в повному обсязі та, посилаючись на обставини, викладені у позові, просила його задовольнити.

За наявними даними ДМС України, місце реєстрації ОСОБА_2 значиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Через що, отримана судом інформація не дає можливості встановити у встановленому законом порядку місце перебування фізичної особи на даний час, тому подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі "Судова влада України".

Відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання.

З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Отже, відповідачка була повідомлена належним чином про розгляд справи, причина неявки суду не відома, а тому у відповідності до ст. 280 ЦПК України, суд з погодження позивача, провів заочний розгляд справи, за наявними у справі доказами.

Враховуючи зазначене, судом у відповідності до ч.3 ст.211, ч.4 ст.223, ч ст.ст.280,281 ЦПК України було ухвалено про розгляд справи в заочному порядку.

Суд, дослідивши підстави поданих сторонами заяв по суті, матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, прийшов до наступних висновків.

Судом установлено, що з 09.09.2011 року по 20.08.2024 року позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який розірвано рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18.07.2024 року (а.с. 17-18).

ІНФОРМАЦІЯ_3 у подружжя народилася донька - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим 12 вересня 2016 року виконавчим комітетом Привільської міської ради м.Лисичанська Луганської області (а.с. 11).

Згідно з Актом, який затверджений старостою Борівського старостинського округу, ОСОБА_1 фактично проживає в АДРЕСА_2 разом з донькою ОСОБА_3 (а.с. 14).

Довідка, видана виконавчим комітетом Фастівської міської ради (а.с. 13), та довідка про взяття на облік внутрішньо-переміщеної особи від 24.11.2023 року № 3232-5003048349 (а.с. 12) свідчать про те, що ОСОБА_3 фактично проживає за адресою, зазначеною в акті, законним представником малолітньої дитини є ОСОБА_1 .

Згідно з характеристикою Борівського старостинського округу ОСОБА_1 виховує дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 14).

В свою чергу, згідно з характеристикою учениці 3 класу Борівської гімназії Фастівської міської ради Київської області, вихованням ОСОБА_5 займаються тато та бабуся, мама до школи ніколи не приходила і не цікавилася її навчанням (а.с. 19).

Станом на 02.04.2025 року за відповідачкою рахується заборгованість зі сплати аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь батька ОСОБА_1 у розмірі 41372,69 грн. (а.с. 16).

Отже, заявлені вимоги, пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статях 150,151 СК України.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання),яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов`язку утримувати дитину.

Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У частині четвертій статті 15СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Із вищенаведеного слідує, що встановлення факту самостійного виховання дитини можливе в ході вирішення питання про позбавлення одного з батьків батьківських прав та встановлення обставин невиконання одним із батьків батьківських обов`язків.

Тобто, за змістом наведених норм чинного законодавства з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Таким чином, при встановленні факту самостійного виховання дитини батьком фактично встановлюється юридичний факт, в силу якого обсяг прав матері обмежується або припиняється, тобто вона може бути позбавлена батьківських прав щодо дитини на підставі пункту 2 частини 1 статті 164 СК України.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки, сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом, як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 201/5972/22 від 11 вересня 2024 року.

В силу статті 141 СК України, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дітей не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дітей, а позивач не надав суду доказів, що в питанні виховання чи утримання дитини сторін, мати умисно ухиляється від виконання цих обов`язків чи реалізації своїх батьківських прав.

Розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини з позивачем, що включає в себе обов`язок батька щодо утримання та виховання дитини, не доводять факт відсутності участі матері у вихованні дитини.

У даній справі позивачем не надано доказів, що в питанні виховання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідачка умисно ухиляється від виконання цих обов`язків чи реалізації прав з даного приводу.

Позивачем не доведено факту невиконання відповідачкою своїх батьківських обов`язків, ухилення матері від участі у вихованні та утриманні доньки.

Судом не встановлено обставин, які б беззаперечно свідчили, що мати дитини не здатна виконувати свої батьківські обов`язки щодо дитини чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно дитини.

Ті обставини, що мати дитини проживає окремо, не свідчать про те, що позивач самостійно виховує дитину і може вважатися в розумінні закону «одиноким батьком», оскільки вказані обставини не позбавляють матір дитини батьківських прав і не залишають дитину без материнського виховання.

Також суду не надано доказів як того, що батько дитини самостійно несе витрати по її утриманні, так і доказів того, що матір дитини таких витрат не несе. Самі лише посилання позивача на вказані обставини не підтверджують факту самостійного утримання позивачем доньки, оскільки однозначно та достовірно не підтверджують вказаний факт.

За таких обставин доводи позивача про те, що матір малолітньої дитини не приймає участі у її вихованні та утриманні, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновок суду, щодо відсутності підстав для встановлення факту самостійного виховання доньки.

Факт проживання дитини разом з батьком не заперечується сторонами. Потреба у додатковому встановленні таких фактів судом не доведена. Утримання дитини батьком є законним обов`язком та не потребує встановлення судом.

Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні цього позову.

Такі висновки суду узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема у постановах від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23 (провадження № 61-1964св24) та10 грудня 2024 року у справі № 299/8679/23 (провадження № 61-14033св24).

Судова практика у цій категорії справ є сталою та сформованою, а відмінність залежить лише від доказування.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з абзацом 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно зі ст.ст. 76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України у разі відмови в задоволенні позову, судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Фастівської міської ради, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей, - відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, о його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів після проголошення цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 ;

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 ;

третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Фастівської міської ради, ЄДРПОУ 36491723, місцезнаходження: пл..Соборна, 1, м.Фастів, Київська область, 08500.

Повне судове рішення складене 27 березня 2026 року.

Суддя О.В.Сорока.