Вирок від 22 березня 2026 р. у справі №202/9447/25 — Індустріальний районний суд міста Дніпра

Справа № 202/9447/25

Провадження № 1-кп/202/809/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2026 року м.Дніпро

Індустріальний районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого(ВКЗ) ОСОБА_4 ,

захисник (ВКЗ) ОСОБА_5 ,

розглянувши у закритому судовому засіданні в приміщенні Індустріального районного суду міста Дніпра кримінальне провадження № 62024050010003997 від 07.06.2024 року у відношенні,

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська, раніше не судимого, військовослужбовця військової служби за мобілізацією, який проходив військову службу на момент вчинення кримінального правопорушення на посаді стрільця - снайпера 1 десантно - штурмового відділення 1 десантно - штурмового взводу 2 десантно - штурмової роти 1 десантно - штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією та проходячи її на посаді стрільця - снайпера 1 десантно - штурмового відділення 1 десантно - штурмового взводу 2 десантно - штурмової роти 1 десантно - штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 , діючи умисно, в умовах воєнного стану, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1–4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, достовірно знаючи, що він є військовослужбовцем і повинен проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , діючи з прямим умислом, в умовах воєнного стану, з мотивів небажання виконувати свій конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України у безпосередньому зіткненні з противником, відмовився від несення обов`язків військової служби, в тому числі від виконання поставлених завдань, в рамках здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації на території Донецької області та діючи з особистих мотивів, з прямим умислом, направленим на залишення місця дислокації підрозділу, 04.01.2024 незаконно припинив виконувати свій конституційний обов`язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України та без поважних причин самовільно залишив місце розташування підрозділу військової частини НОМЕР_1 , яка на той час дислокувалась в населеному пункті АДРЕСА_2 в умовах військового стану та проводить час на власний розсуд у спосіб, не пов`язаний із проходженням військової служби та виконанням обов`язків військової служби, тобто фактично ухилився від військової служби, до моменту поки не був затриманий співробітниками Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, за ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Дніпра, а саме до 25.09.2025.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні ним кримінального правопорушення визнав повністю, щиро розкаявся, просив суворо не карати та розглянути кримінальне провадження в порядку ст. 349 КПК України, про що надав письмову заяву.

Захисник ОСОБА_5 підтримав свого підзахисного.

Прокурор ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримав проведення розгляду кримінального провадження в порядку ст. 349 КПК України, зазначив, що обвинувачений щиро розкаявся та визнав свою винуватість у вчиненому.

У відповідності до ч. 3 ст. 349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

В судовому засіданні встановлено, що викладені фактичні обставини справи ніким не оспорюються, обвинувачений та інші учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих фактичних обставин і у суду немає сумнівів у добровільності їх позиції, тому суд дослідив лише письмові матеріали кримінального провадження, що характеризують обвинуваченого.

При цьому суд роз`яснив обвинуваченому ОСОБА_4 та іншим учасникам судового провадження, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати визнанні ними фактичні обставини справи в апеляційному порядку.

Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні обставин кримінального провадження, керуючись законом, приходить до висновку про те, що дії обвинуваченого ОСОБА_4 правильно кваліфіковано за ч. 5 ст. 407 КК України, як самовільне залишення військової частини або місця служби, без поважних причин військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Так, згідно ч. 2 ст. 370 КПК України законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Суд при призначенні покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Враховуючи роз`яснення, які містяться в п.п. 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Відповідно до наведеного, призначаючи покарання винному, суд повинен урахувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про винну особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення такої особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого злочину.

При визначенні ОСОБА_4 виду та розміру покарання судом враховується ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що згідно ст. 12 КК України є тяжким умисним злочином; дані про особу обвинуваченого, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий, відсутність обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

З огляду на встановлені під час судового розгляду дані про особу обвинуваченого та тяжкість і обставини скоєного злочину, які не оспорюються сторонами справи, суд приходить до висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання, необхідного для виправлення останнього та попередження вчинення нових злочинів з урахуванням індивідуалізації покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 5 ст. 407 КК України, оскільки таке покарання буде відповідати безпосередній його меті, та буде необхідним й достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Речові докази і процесуальні витрати у межах кримінального провадження відсутні.

Керуючись ст.ст. 349, 370, 373-374, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Визнати винним ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України та призначити йому покарання у вигляді 5 (п`ять) років позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_4 , продовжити у вигляді тримання під вартою, строком до набрання вироком законної сили.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту набрання вироком законної сили.

Зарахувати ОСОБА_4 в порядку ч. 5 ст. 72 КК України у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі, період з 25.09.2025 року до набрання вироком законної сили.

Вирок суду може бути оскаржений до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення, а особою, відносно якої винесено обвинувальний вирок, у той же строк з дня вручення копії вироку.

Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.

Головуючий суддя ОСОБА_1