Рішення від 26 березня 2026 р. у справі №200/494/26 — Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2026 року Справа№200/494/26

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Духневича О.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

22.01.2026 до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , до Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що у період з 21.08.2018 по 15.04.2022 та з 17.04.2024 по 31.12.2025 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 . Зазначає, що під час проходження військової служби не в повному обсязі нараховувалося та виплачувалося грошове забезпечення.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27.01.2026 клопотання позивача про визнання причин пропуску строку для звернення до суду поважними задоволено. Визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено строк звернення до суду із позовною заявою. Відкрито провадження у справі та вирішено її розглядати в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні.

11.02.2026 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Обґрунтовуючи відзив відповідач зазначає, що підстави для перерахунку грошового забезпечення та інших видів винагород за період з січня 2020 року по квітень 2022 року та з квітня 2024 року по грудень 2025 року відсутні, оскільки з 24.02.2018 набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", якою п. 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Також відповідач заперечує щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Позивач з 21.08.2018 по 15.04.2022 та з 17.04.2024 по 31.12.2025 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 .

При проходженні військової служби позивачу нараховувалося та виплачувалося грошове забезпечення, що підтверджується довідками про розмір грошового забезпечення, що надані Військовою частиною НОМЕР_2 .

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення не в повному обсязі, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.91 № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу встановлено постановою № 704.

Пунктом 2 постанови № 704 передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: " 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".

Тобто, на момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018), пункт 4 було викладено в редакції змін згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

Відтак, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103, яким були внесені зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704.

Вказаною постановою були скасовані зміни, у тому числі до п. 4 Постанови № 704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Із наведеного слідує, що саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 - діє редакція пункту 4 постанови № 704, яка діяла до зазначених змін.

Отже, з 29 січня 2020 року була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018.

Таким чином, з 29 січня 2020 року виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог статті 9 Закону № 2011-XII.

У контексті спірних правовідносин необхідно зауважити, що Верховний Суд у постановах від 19.10.2022 у справі № 400/6214/21, від 15.03.2023 у справі № 420/6572/22 та інших висловив позицію у аналогічних правовідносинах та вказав, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу Закон України "Про Державний бюджет України" із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік), та яким відповідають висновки суду апеляційної інстанції у цій справі.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 12.09.2022 року по справі № 500/1813/21 зробив наступні висновки.

Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" від 23.11.2018 № 2629-VIII було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу, Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-IX (далі - Закон № 294-IX) та Закон № 1082-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 та 2021 роки, відповідно, не містять.

Тобто, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Із аналізу наведених вище висновків Верховного Суду у справах № 400/6214/21, № 420/6572/22 та № 500/1813/21 слідує, що продовж 2019 року положення п. 4 Постанови № 704 не суперечили нормам Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" в прикінцевих положеннях якого було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

При цьому, Верховний Суд зазначив, що оскільки послідуючі прийняті Закони України "Про державний бюджет України на 2020 рік" та "Про державний бюджет України на 2021 рік" не містять таких застережень щодо застосування конкретного розміру прожиткового мінімуму для обрахунку саме посадових окладів працівників державних органів, а тому положення п. 4 Постанови № 704 вступають у суперечність із відповідними законами, які є актами вищої юридичної сили.

З огляду на викладене, застосуванню підлягають саме Закони України "Про державний бюджет України на 2020 рік" та "Про державний бюджет України на 2021 рік", як акти вищої юридичної сили.

Таким чином, відповідні висновки фактично зводяться до того, що починаючи із 2020 року підлягають застосуванню положення п. 4 Постанови № 704, в частині, що не суперечить нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу Законам України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", "Про Державний бюджет України на 2021 рік", "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та "Про Державний бюджет України на 2023 рік", із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Враховуючи наведене суд зазначає, що через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, у позивача виникло право на перерахунок грошового забезпечення (щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення) надбавки, доплати, підвищення та премії, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704.

Отже, грошове забезпечення (щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення) надбавки, доплати, підвищення та премії позивача у період з 29.01.2020, мало визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не "на 1 січня 2018 року".

Проте, постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704" (далі -Постанова 481), яка набрала чинності 20.05.2023, скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", та внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", шляхом викладення абзацу першого в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".

Тобто, з 20.05.2023 у зв`язку із внесенням Постановою № 481 змін до постанови Кабінету Міністрів України, затвердженої Постановою № 103, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 по справі № 320/29450/24, яке набрало законної сили відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови № 704.

Оцінюючи спірні правовідносини, суд враховує правовий висновок, викладений у постанові від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24, ухваленій Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду.

У зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що пункт 4 Постанови № 704 підлягає застосуванню у первісній редакції в частині, яка не суперечить нормативно-правовому акту вищої юридичної сили закону про Державний бюджет України на відповідний рік, із використанням для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року.

Верховний Суд зазначив, що суд не вправі, вирішуючи спір, застосовувати дефектний нормативно-правовий акт незалежно від того, чи був він чинним на момент виникнення спірних правовідносин, якщо його положення суперечать акту вищої юридичної сили.

При цьому Верховний Суд відступив від раніше викладених висновків щодо застосування фіксованої величини 1762,00 грн. протягом періоду дії Постанови № 481.

Суд зазначає, що хоча у справі № 520/5814/24 предметом розгляду було оформлення та направлення до органів Пенсійного фонду України довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, правова позиція Верховного Суду стосується безпосередньо способу визначення складових грошового забезпечення, зокрема розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням.

Механізм їх обчислення є однаковим як для цілей формування довідки про грошове забезпечення, так і для безпосереднього нарахування та виплати грошового забезпечення діючим військовослужбовцям.

Відтак, висновок Верховного Суду щодо необхідності застосування пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції має загальний характер і підлягає врахуванню у всіх правовідносинах, у яких визначається розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідно до цієї постанови.

З огляду на принцип верховенства права та ієрархії нормативно-правових актів, суд доходить висновку, що під час визначення розміру грошового забезпечення позивача за період з 29.01.2020 по 15.04.2022 та з 17.04.2024 по 31.12.2025 підлягав застосуванню пункт 4 Постанови № 704 у первісній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Оскільки відповідачем не доведено правомірності визначення грошового забезпечення позивача з використанням іншої розрахункової величини, ніж прожитковий мінімум, встановлений законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2024, 01.01.2025, суд дійшов висновку про наявність підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 29.01.2020 по 15.04.2022 та з 17.04.2024 по 31.12.2025 з урахуванням зазначених вимог законодавства.

Щодо перерахунку та виплати грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2025 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 - 2025 роки, суд зазначає наступне.

Згідно довідок про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , судом встановлено, що грошова допомога на оздоровлення виплачувалася позивачу в 2020 році, в 2021 році, в 2024 році та в 2025 році, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачувалася позивачу в 2024 році та в 2025 році.

Як вже зазначалося судом, вище, у відповідача виник обов`язок для перерахунку та виплати грошового забезпечення позивача за період з 29.01.2020 по 15.04.2022 та з 17.04.2024 по 31.12.2025 із зазначенням складових грошового забезпечення, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2024, 01.01.2025.

З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що позивач також має право на перерахунок та виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, 2021 рік, 2024 рік та 2025 рік матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік та 2025 рік за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2024 та 01.01.2025, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням.

Разом з тим, підстави для перерахунку грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки відсутні, оскільки з довідок про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , судом встановлено, що така допомога у вищевказані періоди не нараховувалася та не виплачувалася, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо перерахунку та виплати грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки за 2020, 2021, 2022, 2024, 2025 роки за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2024, 01.01.2025, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, то суд зазначає, що згідно довідок про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , позивачу у період з 29.01.2020 по 15.04.2022 та з 17.04.2024 по 31.12.2025 не нараховувалася та не виплачувалася грошова компенсація за невикористані дні основної щорічної відпустки, додаткової відпустки учасника бойових дій.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до абз. 3 ч. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".

Згідно з п. 3 розділу XXXI Порядку № 260, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Разом з тим, як встановлено судом та не заперечується сторонами по справі, позивач продовжує проходити службу у Військовій частині НОМЕР_2 , а відтак відсутні правові підстави для виплати йому грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, оскільки таке право виникає виключно у рік звільнення з військової служби у зв`язку з чим заявлені позовні вимоги є передчасними та не підлягають задоволенню.

Позивач просив визнати протиправними дії відповідача, у зв`язку з чим, суд вважає за необхідне зазначити, що під діями розуміється активна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи чи інтереси фізичних або юридичних осіб. Водночас суд зазначає, що права позивача порушено бездіяльністю відповідача, як формою його пасивної поведінки, яка виражається у невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити коли за наявності для цього підстав, ним не прийнято рішення про перерахунок та виплату грошового забезпечення.

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної саме бездіяльності, а не дій відповідача, відтак дана позовна вимога задоволенню не підлягає.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 15.04.2022 та з 17.04.2024 по 31.12.2025 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року та зобов`язання відповідача здійснити позивачу за період з 29.01.2020 по 15.04.2022 та з 17.04.2024 по 31.12.2025, перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення) надбавки, доплати, підвищення та премії, грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2024 та 2025 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 та 2025 роки з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024, Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704, з урахуванням виплачених сум.

Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання щодо відшкодування позивачу витрат за надані правничі послуги, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Отже, положеннями КАС України передбачено відшкодування витрат на професійну правничу допомогу виключно адвокатам; заявлена до стягнення сума витрат має бути співмірною з наданими послугами, обґрунтованою та пропорційною до предмета спору, ці витрати мають бути пов`язаними з розглядом справи та підтверджені відповідними доказами.

Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 26.09.2018 у справі № 816/416/18, від 02.08.2022 у справі № 640/14930/20.

Приписами п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року № 5076-VI передбачено, що договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Відповідно до п. 6, 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI інші види правничої допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 року № 23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Аналізуючи наведені правові норми, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 300/941/19 та від 31.03.2020 у справі № 726/549/19, від 04.10.2023 у справі № 820/2660/18, від 18.10.2023 у справі № 1740/2143/18.

На підтвердження понесених судових витрат на правничу допомогу представником позивача надано: Договір про надання правничої допомоги від 23.12.2025 № 23/12-3-3; Звіт № 23/12-3-3 про виконані адвокатом роботи (надані послуги) та час, витрачений на їх реалізацію, а також розмір коштів, що підлягає сплаті за них клієнтом до договору від 23.12.2025 № 23/12-3-3 про надання правничої допомоги; Квитанція на оплату виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) про оплату 8000 грн. за підготовку та подання адвокатського запиту до Військової частини НОМЕР_2 щодо виплати грошового забезпечення, написання та подання позовної заяви, юридичний супровід справи в суді першої інстанції.

Таким чином, позивач зазначає, що загальна вартість наданих послуг становить 8000,00 грн., а тому просить суду стягнути з відповідача судові витрати на правничу допомогу в повному обсязі.

Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов`язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.

Водночас, відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Враховуючи зміст позовної заяви, час, який необхідно затратити кваліфікованому юристу на підготовку усіх матеріалів даної адміністративної справи, складність даної адміністративної справи, а саме те, що вона відноситься до справ незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження та часткове задоволення позову, суд дійшов висновку, що сума судових втрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн. не є співмірною складності справи.

Відтак, на переконання суду, обґрунтованим та пропорційним до предмета спору розміром витрат на правничу допомогу є сума 4000,00 грн., яка відповідатиме критеріям співмірності та вимогам розумності.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, питання про розподіл судового збору у справі судом не вирішується.

Керуючись ст. 2, 77, 78, 94, 139, 241-246, 257-258, 262 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 по 15.04.2022 та з 17.04.2024 по 31.12.2025 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 15.04.2022 та з 17.04.2024 по 31.12.2025, перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення) надбавки, доплати, підвищення та премії, грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2024 та 2025 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 та 2025 роки з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024, Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704, з урахуванням виплачених сум.

В задоволені решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000,00 гривень (чотири тисячі гривень 00 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя О.С. Духневич