Постанова від 25 березня 2026 р. у справі №503/1575/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 503/1575/25

Перша інстанція: суддя Калашнікова Т.О.,

повний текст судового рішення

складено 11.02.2026, м. Кодима

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Голуб В.А.,

суддів – Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.,

розглянувши матеріали справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кодимського районного суду Одеської області від 11 лютого 2026 року у справі № 503/1575/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Кодимського районного суду Одеської області з позовом до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення серії 5АВ № 12377809 від 12.09.2025 у виді штрафу у розмірі 340, 00 грн.

Рішенням Кодимського районного суду Одеської області у задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови було відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу. Свої вимоги вона обґрунтовує тим, що в момент вчинення правопорушення транспортним засобом керував ОСОБА_2 , а не вона, що підтверджується матеріалами справи. Зокрема, ОСОБА_1 перебувала на робочому місці, а отже, об`єктивно не могла керувати автомобілем. Позивачка наголошує, що висновок суду першої інстанції є безпідставним, оскільки рішення ґрунтується виключно на її статусі власника транспортного засобу, без належного доведення її вини у вчиненні порушення.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначив, що відповідальність за порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, несе фізична особа, за якою зареєстровано транспортний засіб. Крім того, відповідач наголошує, що у Єдиному державному реєстрі транспортних засобів була відсутня інформація щодо іншого належного користувача.

Враховуючи вищевикладене, представник Департаменту патрульної поліції просив залишити скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вжиття судом заходів повідомлення сторін про відкриття апеляційного провадження, за відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи у відкритому судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, дійшов наступних висновків.

Так, місцевим судом було встановлено, що 12.09.2025 інспектор Департаменту патрульної полі Єсепчук Анастасія Анатоліївна склала постанову серії 5АВ № 12377809 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України, згідно з якою 12.09.2025 о 17 год. 43 хв., за адресою М05 Київ -Одеса 294 + 260 зафіксовано транспортний засіб «Mercedes-Benz Sprinter 616 CDI» державний номер НОМЕР_1 . Особа, яка керувала транспортним засобом, перевищила встановлені обмеження швидкості руху транспортних засобів на 24 км/год, чим порушила пункт 12.9 (б) Правил дорожнього руху України, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП. Постановлено притягнути ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340, 00 гривень.

Правопорушення зафіксоване в автоматичному режимі технічним засобом «КАСКАД», 026-1219, серія і номер свідоцтва про повірку та термін його дії: 22-01/32223 до 25.11.2025.

З фотографій та відеозапису, на яких зафіксовано результат фіксації транспортного засобу в момент вчинення адміністративного правопорушення, вбачається, що автомобіль «Mercedes-Benz Sprinter 616 CDI» державний номер НОМЕР_1 , 12.09.2025 о 17 год. 43 хв., рухається за адресою М05 Київ - Одеса 294 + 260, зі швидкістю 74 км/год, обмеження швидкості: 50 км/год.

Згідно з Реєстраційною карткою транспортного засобу «Mercedes-Benz Sprinter 616 CDI» державний номер НОМЕР_1 , станом на 12.09.2025, власником транспортного засобу є ОСОБА_1 .

Позивачка не заперечує, що вона, на момент фіксації правопорушення, була власницею автомобіля «Mercedes-Benz Sprinter 616 CDI» державний номер НОМЕР_1 .

На час розгляду адміністративної справи власницею вказаного транспортного засобу є ОСОБА_3 .

Поряд з цим, у судовому засіданні був допитаний свідок ОСОБА_2 . Так, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 Кримінального кодексу України, ОСОБА_2 підтвердив, що дійсно у зазначений у спірній постанові час та місці керував автомобілем «Mercedes-Benz Sprinter 616 CDI» державний номер НОМЕР_1 , який йому надала у тимчасове користування позивач ОСОБА_1 .

Поряд з цим, судом встановлено та не є спірним питанням у даній справі, що до Єдиного державного реєстру транспортних засобів у встановленому законодавством порядку не було внесено відомостей про належного користувача транспортного засобу – ОСОБА_2 .

Не погоджуючись із спірної постановою, позивачка завернулась до Кодимського районного суду Одеської області із цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суддя Кодимського районного суду Одеської області виходив з того, що згідно з чинним законодавством відповідальність за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, несе фізична особа (власник) або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб. Винятком є лише випадки, коли до Єдиного державного реєстру внесено відомості про належного користувача. Суд дійшов висновку про правомірність постанови, оскільки ОСОБА_1 не вжила заходів щодо реєстрації належного користувача, а водій ОСОБА_2 у встановлений законом строк не звернувся до органів Національної поліції із заявою про визнання факту вчинення ним правопорушення, не надав згоди на притягнення до відповідальності та не сплатив штраф особисто.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Згідно зі статтею 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.

При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь її вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Відповідно до статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту.

Частиною другою статті 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.

Частиною четвертою статті 258 КУпАП передбачено, що у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

Аналіз викладених норм, дає підстави для висновку, що працівники підрозділів Національної поліції мають право без складення відповідного протоколу виносити постанови у справах про адміністративні правопорушення з порушення правил дорожнього руху на місці вчинення такого правопорушення.

Правила дорожнього руху (далі - ПДР) затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306.

Як зазначалося, оскаржуваною постановою позивачку притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП у зв`язку із порушенням п. 12.9.(б) ПДР.

Згідно з частиною першою статті 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Пунктом 12.9 «б» ПДР водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и" пункту 30.3 цих Правил.

Дорожні знаки 3.29 та/або 3.31 є знаками обмеження швидкості руху. Відповідно до пункту 12.4 ПДР у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.

Відповідно до оскаржуваної постанови, технічними засобами типу «Каскад» зафіксовано рух автомобіля «Mercedes-Benz Sprinter 616 CDI» державний номер НОМЕР_1 із перевищенням встановленої швидкості руху.

Позивачка не заперечує перевищення встановленої швидкості руху вказаним транспортним засобом, проте наголошує на тому, що вона не є суб`єктом відповідальності за спірне правопорушення.

Положеннями статті 14-3 КУпАП передбачено, що адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені частиною другою статті 122-2, частинами другою і третьою статті 132-1 цього Кодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі (за допомогою комплексу технічних засобів автоматичного визначення вагових, габаритних та інших параметрів транспортного засобу з функціями фотозйомки та/або відеозапису, що функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань на момент запиту відсутні відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.

У разі якщо транспортний засіб зареєстровано за межами території України і такий транспортний засіб відповідно до законодавства не підлягає державній реєстрації в Україні, до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, притягається особа, яка ввезла такий транспортний засіб на територію України.

Відповідальна особа, зазначена у частині першій цієї статті, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України, звільняється від відповідальності за адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, у випадках, передбачених статтею 279-7 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 279-7 КУпАП відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-3 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України, звільняється від адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, якщо протягом 20 календарних днів з дня вчинення відповідного правопорушення або з дня набрання постановою про накладення адміністративного стягнення законної сили:

- така особа надала документ, який підтверджує, що до моменту вчинення правопорушення транспортний засіб вибув з її володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, або щодо протиправного використання іншими особами номерних знаків, що належать її транспортному засобу;

- особа, яка користувалася транспортним засобом на момент вчинення зазначеного правопорушення, звернулася особисто до органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справи про адміністративні правопорушення, із заявою про визнання зазначеного факту адміністративного правопорушення та надання згоди на притягнення до адміністративної відповідальності, а також надала документ (квитанцію) про сплату відповідного штрафу.

Відповідність такого регулювання перевіряв Конституційний Суд України у рішенні від 11.12.2025 № 7-р(I)/2025 та дійшов висновку, що частина перша статті 14-3 КУпАП не суперечить принципу індивідуалізації юридичної відповідальності, установленому частиною другою статті 61 Конституції України. Суд вказав, що у частині першій статті 14-3 КУпАП закладено презумпцію факту, за якою відповідальну особу на момент правопорушення prima facie (на перший погляд) вважають такою, що керувала транспортним засобом. Таке унормування є виправданим з огляду на шкоду, якої можуть завдати транспортні засоби, допущені до руху з перевищенням норм габаритно-вагового контролю, та узгоджується із потребою у забезпеченні безпеки дорожнього руху та безпеки на автомобільному транспорті, захисту інтересів суспільства та держави в цілому. Така презумпція може бути спростована відповідальною особою у спосіб, визначений законодавцем у межах адміністративних процедур або в судовому порядку.

Відтак, суб`єктами відповідальності у спірних правовідносинах є фізичні особи, які є власниками або належними користувачами транспортного засобу, або ж обіймають посаду керівника юридичної особи, або виконують повноваження керівника юридичної особи, якій належить транспортний засіб, незалежно від того, здійснювали вони керування транспортним засобом у момент учинення адміністративного правопорушення чи ні. При цьому, за наявності обставин, визначених у частині першій статті 279-3 КУпАП, вказані особи звільняються від адміністративної відповідальності.

Як встановив суд першої інстанції та чого не спростовано у ході апеляційного розгляду, спірний транспортний засіб «Mercedes-Benz Sprinter 616 CDI» державний номер НОМЕР_1 станом на час вчинення правопорушення належав позивачці ОСОБА_1 .

З огляду на відсутність доказів того, що за вказаним транспортним засобом був зареєстрованим інший належний користувач, або ж інша особа, яка здійснювала керування транспортним засобом звернулася особисто до органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справи про адміністративні правопорушення, із заявою про визнання зазначеного факту адміністративного правопорушення та надання згоди на притягнення до адміністративної відповідальності, а також доказів того, що до моменту вчинення правопорушення транспортний засіб вибув з володіння позивача внаслідок протиправних дій інших осіб, або щодо протиправного використання іншими особами номерних знаків, що належать транспортному засобу, то позивачка, як власниця транспортного засобу, є належним суб`єктом відповідальності у спірних правовідносинах.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно з пунктом 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

За пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС України.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кодимського районного суду Одеської області від 11 лютого 2026 року у справі № 503/1575/25, - залишити без задоволення.

Рішення Кодимського районного суду Одеської області від 11 лютого 2026 року у справі № 503/1575/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови, - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Суддя-доповідач В.А. Голуб

Судді Ю.В. Осіпов В.О. Скрипченко