Рішення від 26 березня 2026 р. у справі №160/19034/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2026 рокуСправа №160/19034/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бухтіярової М.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач), в якому позивач просить:

-визнати протиправною бездіяльність військовій частині НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

-зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та стягнути на косить ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 474 грн. 82 коп. у день з 16.09.2020 по 19.07.2022 у сумі 318 604 грн. 22 коп. та з 20.07.2022 по 20.01.2023 у сумі 87366 грн. 88 коп., що загалом становить 405971 грн. 10 коп. (із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він з 13.09.2016 по 13.09.2019 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . За період проходження служби відповідачем не здійснювалась виплата грошового забезпечення в повному обсязі. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 у справі №160/17838/24 зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01.03.2018 по 13.06.2019 відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 у розмірі 3856,15 грн. щомісячно, за виключенням виплачених сум. Виплата належних сум індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду від 21.11.2024 у справі №160/17838/24 здійснена відповідачем 27.05.2025. Таким чином, відповідачем несвоєчасно здійснено остаточний розрахунок при звільненні, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, та виплати середнього заробітку за весь час затримки. Відповідно до справи 160/31305/24 вже стягувався середній заробіток за період по 14.03.2020. Таким чином, враховуючи розмір грошового забезпечення позивача за липень 2019 - 14719 грн. 50 коп. та за серпень 2019 - 14719 грн. 50 коп. (дані відомості зазначені довідці ОК-7), середньоденний розмір грошового забезпечення складає 14719 грн. 50 коп. + 14719 грн. 50 коп. = 29439/62-474 грн. 82 коп., період затримки розрахунку при звільненні – 671 календарних днів з 16.09.2020 по 19.07.2022. Виходячи з наведеного, сума заборгованості у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні складає 318604 грн. 22 коп. (474 грн. 82 коп.*671). Період затримки розрахунку при звільненні - 184 календарних днів (6 місяців) з 20.07.2022 по 20.01.2023. Сума заборгованості у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні складає 87366грн.88коп. (474грн. 82 коп.*184). Загальна сума заборгованості становить 405971грн.10 коп. За викладених обставин, просить задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/19034/25; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

Цією ж ухвалою суду витребувано у Військової частини НОМЕР_1 : довідку про кількість робочих днів за два останні місяці (повні) перед звільненням позивача; довідку про заробітну плату (грошове забезпечення) позивача за два останні місяці (повні) перед звільненням (розрахунок заробітної плати за кожен місяць окремо) без урахування сум передбачених п.4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995; довідку про середньоденну заробітну плату, з урахуванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995.

Сторони належним чином повідомлені про судовий розгляд справи, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні з наступного. Враховуючи дату звільнення позивача з військової служби, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.09.2020 по 19.07.2022 та з 20.07.2022 по 20.01.2023 протиправними та такими, що спрямовані на введення суду в оману, оскільки позивач цілеспрямовано не зазначив в позовній заяві дату звільнення його із військової служби та вказав період, який не відповідає встановленому ч. 1 ст. 117 КЗпП України (середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців). Оскільки, якщо виходити із логіки доводів позивача, то вказаним періодом являється період часу з 16.09.2020 по 19.07.2022 та з 20.07.2022 по 20.01.2023, який вже охоплений його попередніми позовними вимогами, що були розглянуті в іншому провадженні. Окрім того, судом розглянуто та частково задоволено аналогічні позовні вимоги позивача (однак із урахування іншого часового проміжку) у справі №160/8611/25 та №160/31305/24, рішення суду набрали законної сили. Разом із цим, ст. 117 КЗпП України не передбачено можливості неодноразового стягнення із роботодавця середнього заробітку за час затримки повного розрахунку із звільненим працівником, в тому числі і за період судового розгляду відповідного спору. Позивач, звертаючись неодноразово до суду із різними позовними заявами про стягнення із відповідача різних видів грошового забезпечення (компенсація за відпустки, перерахунок, індексація грошового забезпечення тощо), штучно створює умови для подальших звернень із заявами про компенсацію в порядку, передбаченому ст. 117 КЗпП України. Однак, виходячи із аналізу положень трудового законодавства України, положення ст. 117 КЗпП України передбачають захист працівника від несвоєчасного або неповного розрахунку при звільненні працівника. Всі виплати, які належали працівникові при звільненні, пов`язані саме із цим фактом, незалежно від їх кількості, характеру та виду, а також незалежно від кількості заяв позивача до суду про стягнення певних видів виплат. Відповідач акцентує, що застосування положень вимог ст. 117 КЗпП України можливо однократно, щодо одного факту звільнення, від якого є похідним проведення несвоєчасних або неповних розрахунків. Положення ст. 117 КЗпП України не диференціюють відповідальності роботодавця за не повний розрахунок із звільненим працівником, виходячи із того, чи не в повному обсязі із ним проведено розрахунок за одним чи кількома видами виплат. Повторне стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки в повному розрахунку із позивачем буде фактичним повторним застосуванням санкцій за одне і те саме порушення.

До відзиву відповідачем долучено витребувані документи.

Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив не скористався.

Відповідно до частини п`ятої та восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Згідно з частиною п`ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 2 КАС України. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документований паспортом громадянина України серїі НОМЕР_2 , виданого 24.01.2012, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; має статус учасника бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 , виданого 02.08.2017.

Відповідно до витягу з послужного списку, виданого командиром Військової частини НОМЕР_1 , старший солдат ОСОБА_1 з 13.09.2016 призваний на військову службу та зарахований до Військової частини НОМЕР_4 (наказ командира Військової частини №37 о/с від 13.09.2016).

За змістом витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.09.2019 №238, припинено контракт про проходження військової служби та виключено з 13.09.2019 зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення старшого солдата за контрактом ОСОБА_1 (Г-040620), який здав справи і обов`язки за посадою снайпера (2-ї категорії) 1-го відділення 1-го взводу оперативного призначення роти оперативного призначення (на автомобілях) батальйону оперативного призначення, звільненого відповідно до пункту два підпункту «а» частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з військової служби в запас наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 10.09.2019 № 34 о/с, та направлений для взяття на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 у справі №160/17838/24 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.03.2018 р. по 13.06.2019 р. з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_5 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по 13.06.2019 р. відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 у розмірі 3856,15 грн. щомісячно, за виключенням виплачених сум.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

В решті позовних вимог – відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15.05.2025 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 в адміністративній справі №160/17838/24 залишено без задоволення, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 в адміністративній справі №160/17838/24 - без змін.

Отже, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 у справі №160/17838/24 набрало законної сили 15.05.2025.

27.05.2025 згідно із довідкою з АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_6 ОТ90ВQА2 Військовою частиною НОМЕР_1 здійснено перерахування індексації грошового забезпечення за період служби 2019-2019 рр. на картковий рахунок позивача в сумі 87297,22 грн. на виконання постанови суду у справі від 21.11.2024 №160/17838/24.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.09.2020 по 19.07.2022 у сумі 318 604 грн. 22 коп. та з 20.07.2022 по 20.01.2023 у сумі 87 366 грн. 88 коп., звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною четвертою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).

Статтею 1 Закону №2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (пункт перший статті 9 Закону №2011-XII).

Пунктами другим - четвертим статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що до складу грошового забезпечення входять: до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі – Закон №2232-ХІІ) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Відповідно до пункту 242 Положення, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Таким чином, при звільненні з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, без проведення остаточного з ним розрахунку, можливе лише за його письмовою згодою.

Водночас, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

За обставин цієї справи установлено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у періоді з 13.09.2016 по 13.09.2019 та був звільнений з військової служби в запас, та направлений для взяття на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Статтею 116 КЗпП України (в редакції станом на дату звільнення позивача з військової служби) визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати належних сум грошового забезпечення на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.

Вказані висновки відповідають позиції Великої Палати Верховного Суду, наведеної в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові також виснувала, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Водночас, слід враховувати зміни, яких зазнала редакція статті 117 КЗпП України, на підставі якої здійснюються нарахування та виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, до 18.07.2022 включно період затримки розрахунку при звільненні законодавчо не був обмежений жодним чином, натомість з 19.07.2022 встановлено обмеження такого періоду шістьма місяцями.

В силу принципу прямої дії норми права на ту частину правовідносин, яка тривала до 18.07.2022, поширюється редакція статті 117 КЗпП України, яка не передбачала обмеження періоди затримку розрахунку при звільненні, в той час до періоду з 19.07.2022 належить застосувати шестимісячне обмеження для такого періоду.

Аналогічним чином правозастосування щодо періоду, який тривав в період дії двох різних редакцій норми права, здійснено у постанові Верховного Суду від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22.

Необхідність виокремлення двох періодів є правовим висновком, що міститься у постановах Верховного Суду від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, а також у постановах від 23.05.2024 у справі № 560/11616/23, від 22.02.2024 у справі №560/831/23.

Суд також враховує висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, у якій відступлено від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та сформовано наступний правовий висновок:

« 105. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

106. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».

В рамках розгляду цієї справи судом установлено, що відповідачем при звільненні позивача зі служби не проведено повного розрахунку, зокрема за період служби з 01.03.2018 по 13.06.2019 не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення у фіксованому розмірі вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, що свідчить про недотримання вимог статті 116 КЗпП України.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 у справі №160/17838/24, залишеного без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15.05.2025, позов ОСОБА_1 задоволено частково та зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 13.06.2019 відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 у розмірі 3856,15 грн. щомісячно, за виключенням виплачених сум.

Розрахунок на виконання рішення суду від 21.11.2024 у справі №160/17838/24 проведено 27.05.2025, що підтверджується банківською випискою по картковому рахунку позивача та не заперечується сторонами.

Разом з цим, з матеріалів справи не вбачається, що 27.05.2025 є датою саме фактичного остаточного розрахунку Військової частини НОМЕР_1 з позивачем.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.11.2025 у справі №306/2708/23 виснувала, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Суд зазначає, що середній заробіток, передбачений статтею 117 КЗпП України, за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 звертає увагу на те, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Як слідує з відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, позивачем протягом 2024 року ініційовано до Дніпропетровського окружного адміністративного суду декілька позовів до Військової частини НОМЕР_1 з підстав непогодження зі здійсненим грошовим забезпеченням за період служби (справи №160/17498/24, №160/17504/24, №160/17838/24, №160/18621/24).

Так, у справі №160/17498/24 судами вирішувалось питання щодо права позивача на розрахунок грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2017 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під чад проходження військової служби, за період служби 2017-2017 рр.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17.02.2025 у справі №160/17498/24 зобов`язано Військової частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2017 рр. ОСОБА_1 , з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, яку він отримував під час проходження військової служби, з урахуванням раніше виплачених сум.

Розрахунок на виконання судового рішення від 17.02.2025 у справі №160/17498/24, як установлено Дніпропетровським окружним адміністративним судом у справі №160/8611/25, проведено відповідачем 20.02.2025 у сумі 5066,16 грн.

У справі №160/18621/24 судами вирішувалось питання щодо права позивача на грошову компенсацію відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 рік, виходячи з грошового станом на день виключення зі списків особового складу 13.06.2019.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.09.2024 у справі №160/18621/24, яке набрало законної сили 31.10.2024, позов ОСОБА_1 задоволено та зобов`язано Військову частину НОМЕР_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошеву компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу 13.06.2019.

Постановою від 11.06.2025 у справі №160/31305/24 Третім апеляційним адміністративним судом установлено, що розрахунок на виконання судового рішення від 30.09.2024 у справі №160/18621/24 відповідач здійснив 20.11.2024 у сумі 14092,69 грн.

У справі №160/17838/24 судами вирішувалось питання щодо права позивача на індексацію-різниці грошового забезпечення за період служби з 01.03.2018 по 13.06.2019.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 у справі №160/17838/24, яке набрало законної сили 15.05.2025, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 , зокрема, виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 13.06.2019 відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 у розмірі 3856,15 грн. щомісячно, за виключенням виплачених сум.

Розрахунок на виконання судового рішення від 21.11.2024 у справі №160/17838/24, як установлено судом у цій справі, проведено відповідачем 27.05.2025 у сумі 87297,22 грн.

У справі №160/17504/24 судами вирішувалось питання щодо права позивача на індексацію грошового забезпечення за період служби з 13.09.2016 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяці - 2008 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.09.2024 у справі №160/17504/24, яке набрало законної сили 10.10.2024, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено та зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 13.09.2016 по 28.02.2018 (включно) із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року, та з урахуванням раніше виплачених сум.

Однак, доказів проведення розрахунку з позивачем на виконання судового рішення від 09.09.2024 у справі №160/17504/24 матеріали справи не містять.

За таких обставин, суд доходить висновку, що остаточний розрахунок з позивачем ще не проведений, а відповідачем не доведено здійснення нарахування позивачеві усіх сум виплат, передбачених на день звільнення, що унеможливлює встановлення як розміру простроченої заборгованості роботодавця, так і терміни такого прострочення.

Суд зазначає, дата остаточного розрахунку при звільненні та розмір простроченої заборгованості для вказаної категорії спорів є тою обставиною, що підлягає встановленню.

Водночас, виплата, що здійснена відповідачем 27.05.2025 на виконання рішення суду у справі №160/17838/24 (щодо виплати індексації-різниці грошового забезпечення за період служби з 01.03.2018 по 13.06.2019), не свідчить, що відповідачем проведений повний і остаточний розрахунок при звільненні, зважаючи на наявність інших судових рішень про зобов`язання відповідача здійснити позивачеві виплату інших видів доплат за період служби та відсутність по деяким з них доказів виконання (проведення розрахунку).

Суд повторно звертає увагу, що середній заробіток за час затримки при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця за невчасний повний розрахунок та виплату усіх належних працівникові сум не у день звільнення, при цьому під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких такий працівник має право станом на дату звільнення, а не окрема сума за кожним видом виплат, що проведена невчасно.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 наголошено, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно, окрім іншого, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Зважаючи на те, що остаточний розрахунок з позивачем Військовою частиною НОМЕР_1 на час розгляду цього спору не проведений, належних та допустимих доказів відповідному не надано, а матеріали справи не містять, позовні вимоги є передчасними.

Водночас, суд зауважує, що позивач вправі повторно звернутися до суду з вказаною вимогою після проведення відповідачем остаточного розрахунку.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим, згідно з принципом змагальності позивач має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.

Натомість в даному випадку позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Враховуючи викладене, на підставі оцінки поданих доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи та системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позов необґрунтований та задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 139 КАС України, у разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ст.ст.77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя М.М. Бухтіярова