Рішення від 25 березня 2026 р. у справі №140/8361/25 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2026 року ЛуцькСправа № 140/8361/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Денисюка Р.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – ВЧ НОМЕР_1 , відповідач) про визнання бездіяльності протиправною щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виплаченого 27.06.2025 року на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року по справі №140/5835/24 (згідно норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” від 08 лютого 1995 року №100 та зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні виплаченого 27.06.2025 року на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року по справі №140/5835/24 (згідно норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” від 08 лютого 1995 року №100.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ОСОБА_1 , проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17.06.2020 №359-ос позивача було звільнено, виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.

Проте, як в подальшому було встановлено при звільненні позивачу протиправно не було виплачено належне йому грошове забезпечення у зв`язку з чим позивач був змушений звернутися за захистом своїх прав до суду.

Так, на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26.08.2024 у справі №140/5835/24 відповідачем було здійснено виплату грошового забезпечення 27.06.2025 у розмірі 43731,25 грн.

Таким чином, позивач вважає, що має право на звернення до суду із позовною вимогою про стягнення з відповідача грошової компенсації у розмірі середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с. 20).

У відзиві на позовну заяву відповідач позовних вимог не визнав та просив у їх задоволенні відмовити повністю. В обґрунтування такої позиції зазначив, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Тобто, звільнений працівник має право звернутися до суду про нарахування та виплату йому середнього заробітку після проведення з ним фактичного розрахунку.

Законодавство України про працю не містить конкретного визначення терміну “фактичний розрахунок”, однак згідно загальних правил під даним терміном слід розуміти виплату всіх сум, які належать працівнику під час звільнення.

Вказує на те, що ОСОБА_1 вже звертався з позовами про нарахування та виплату йому середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналізуючи норми статті 117 КЗпП України зазначає, що звільнений працівник, у разі невиплати безпосередньо після звільнення всіх належних йому сум, наділений правом звернутися до судових органів із позовом (позовами) про проведення із ним повного розрахунку (виплати всіх складових грошового забезпечення та проведення перерахунків із такими складовими).

Після вирішення судами всіх спорів, щодо виплати недоплаченого грошового забезпечення (заробітної плати), та проведенням роботодавцем фактичного розрахунку із звільненим працівником, останній має право звернутися із позовом про нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

На думку відповідача, повторні звернення до суду, щодо виплати середнього заробітку (після проведення фактичного розрахунку) нівелюють правовий характер такої виплати.

Підсумовуючи наведене вище, враховуючи проведення з позивачем фактичних розрахунків та неодноразову виплату середнього заробітку, ВЧ НОМЕР_1 вважає, що правові підстави для задоволення позову в даному випадку – відсутні.

Просив відмовити у задоволенні позову повністю.

ухвалою суду від 26.03.2026 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження в частині позовні вимог.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 .

Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №359-ОС від 17.06.2020 майора ОСОБА_1 , начальника відділу активних заходів головного оперативно-розшукового відділу, звільненого з військової служби в запас наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 12.06.2020 № 274-ОС за підпунктом «а» (у зв`язку з закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 з 17.06.2020 (а.с. 15).

Проте, як в подальшому було встановлено при звільненні позивачу протиправно не було виплачено належне йому грошове забезпечення у зв`язку з чим позивач був змушений звернутися за захистом своїх прав до суду.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 26.08.2024 у справі № 140/5835/24 у справі за позовом ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, яке набрало законної сили 13.06.2025, позов задоволено, зокрема, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) місячного грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 17.06.2020, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням виплачених сум.

На виконання вказаного рішення суду від 26.08.2024 у справі № 140/5835/24, відповідачем 27.06.2025 було здійснено перерахунок та виплату грошового забезпечення у розмірі 43731,25 грн, що підтверджується банківською випискою (а.с. 15 зворот).

У зв`язку із несвоєчасним розрахунком при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Частина 1 статті 9 Закону №2011-XII передбачає, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

У частині першій статті 1-2 Закону №2011-XII зазначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані нормами спеціального законодавства. Водночас такі питання врегульовані нормами КЗпП України.

Так, приписами частини першої статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

19.07.2022 набрав чинності Закон №2352-ІХ, яким норми статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції.

Так, відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Таким чином, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений строком 6 місяців.

Як встановлено судом, стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов`язане з несвоєчасним нарахуванням та виплатою позивачу грошового забезпечення.

Судом також встановлено, що позивач виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 17.06.2020. Недоотриману частину грошового забезпечення в сумі 43731,25 грн позивачу перераховано на картковий рахунок 27.06.2025 на виконання рішення суду у справі № 140/5835/24.

При цьому, з системи «Діловодство спеціалізованого суду», а також відомостей ЄДРСР судом встановлено, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2025 у справі №140/16184/23, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.06.2020 по 22.05.2023 в сумі 336161,21 грн.

Наступним рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 08.04.2024 у справі №140/362/24, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.10.2024, військову частину НОМЕР_1 зобов`язано нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.05.2023 по 09.12.2023 в сумі 29 307,66 грн з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті.

Отже, у зв`язку з несвоєчасним проведення розрахунку при звільненні, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2025 у справі №140/16184/23 та рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 08.04.2024 у справі № 140/362/24 на відповідача вже було покладено обов`язок щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 336161,21 грн та 29 307,66 грн відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України.

Таким чином, питання про притягнення відповідача до фінансової відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні з позивачем фактично вже було вирішено у справах №140/16184/23 та № 140/362/24.

Суд враховує, що стаття 117 КЗпП України у новій та діючій редакції передбачає можливість лише одноразового стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні; право на звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникає у разі фактичного розрахунку щодо всіх виплат, які нараховані, або щодо яких існує спір про їх розмір, а тому повторне стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні окремо по кожній із виплат виключається.

Звернувшись до суду з позовами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач реалізував надане йому право притягнути відповідача до відповідальності на підставі ст. 117 КЗпП України і середній заробіток вже було стягнуто у судовому порядку.

Взявши також до уваги приписи статті 61 Конституції України, яка передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, і підлягає обов`язковому застосуванню як норма прямої дії, суд дійшов висновку, що підстави для повторного притягнення відповідача до відповідальності за несвоєчасний розрахунок з позивачем при звільненні відсутні.

Таким чином, повторне стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку виплати всіх сум при звільненні на підставі статті 117 КЗпП призведе до застосування до відповідача подвійної відповідальності за одне і теж порушення, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 139, 143, 241-246, 250, 255, 257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя Р.С. Денисюк