Рішення від 24 березня 2026 р. у справі №140/15469/25 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2026 року ЛуцькСправа № 140/15469/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Шепелюка В.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною відмови у виплаті грошового забезпечення та інших виплат безвісти зниклого військовослужбовця ОСОБА_2 ; зобов`язання розглянути повторно заяву та видати наказ про виплату грошового забезпечення, додаткової грошової винагороди, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення за період зникнення безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 , починаючи від 15 листопада 2024 року по даний час.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є рідною дочкою ОСОБА_2 , який проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 24 січня 2025 року №842 старший лейтенант ОСОБА_2 вважається таким, що зник безвісті під час виконання бойового завдання 15 листопада 2024 року біля населеного пункту Кругляківка, Харківської області під час наступального бою. Цим же наказом визначено, що всі належні виплати начальнику фінансово-економічної служби слід перераховувати членам сім`ї зниклого безвісти ОСОБА_2 з 15 листопада 2024 року. Сповіщенням від 26 листопада 2024 року №1291 позивача повідомлено, що її батько зник безвісти 15 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання. ОСОБА_1 вказала, що 28 листопада 2024 року та повторно 13 лютого 2025 року засобами СЕДО через ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) направлена заява про виплату грошового забезпечення, включаючи додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (Постанова №168), допомогу на оздоровлення за 2024 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік ОСОБА_2 , який зниклий безвісти 15 листопада 2024 року.

У відповідь на адвокатський запит щодо результатів розгляду заяви ОСОБА_1 , до якого була додана довіреність на розпорядження коштами від 21 жовтня 2024 року, Військова частина НОМЕР_1 листом від 31 липня 2025 року повідомила, що станом на 30 липня 2025 року заяву з додатками повернуто без виконання ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та, покликаючись на частину шосту статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядок виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, вважає, що має право на отримання грошового забезпечення безвісти зниклого батька ОСОБА_2 .

З наведених підстав позивач просила позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

У відзиві на позов відповідач заперечив проти заявлених позовних вимог та просив у їх задоволенні відмовити (а.с.44-47). В обґрунтування цієї позиції вказав, що механізм виплати грошового забезпечення військовослужбовців, зокрема зниклих безвісти, визначає Порядок виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №884 (далі – Порядок №884). Відповідно до вимог пункту 7 вказаного Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Вказаних відомостей на адресу Військової частини від позивача не надходило не надходило. Протоколом від 09 квітня 2025 року №10 комісією було розглянуто заяву ОСОБА_1 та прийнято рішення про відмову у нарахуванні та виплаті грошового забезпечення старшого лейтенанта ОСОБА_2 , командира 2 механізованого взводу 1 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону, що зник безвісти 15 листопада 2024 року, відповідно до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.

Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.

Старший лейтенант ОСОБА_2 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , про свідчить витяг з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02 листопада 2024 року №314 (а.с.14).

Позивач ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_4 , є донькою ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 (а.с.12, 13).

Шлюб ОСОБА_2 та матір`ю позивача – ОСОБА_4 було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_5 (а.с.27). Матір позивача померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що свідчить свідоцтво про смерть серія НОМЕР_6 (а.с.28). Батьки ОСОБА_2 – ОСОБА_5 (батько), ОСОБА_6 (мати) померли ІНФОРМАЦІЯ_6 та 17 січня 2004 року відповідно (а.с.30-31).

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 24 січня 2025 року №842 старший лейтенант ОСОБА_2 вважається таким, що зник безвісті під час виконання бойового завдання 15 листопада 2024 року біля населеного пункту Кругляківка, Харківської області під час наступального бою. Пунктом 6 вказаного наказу визначено начальнику фінансового-економічної служби – головному бухгалтеру Військової частини № НОМЕР_7 : на підставі відповідного наказу нараховувати грошове забезпечення командиру 2 механізованого взводу 1 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону старшому лейтенанту ОСОБА_2 з 15 листопада 2024 року; належні виплати у встановленому порядку перераховувати членам сім`ї відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №884 від 30 листопада 2016 року (а.с. 16-17).

Сповіщенням №1291 від 26 листопада 2024 року ІНФОРМАЦІЯ_2 сповістив ОСОБА_1 про те, що її батько, старший лейтенант ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , зник безвісти 15 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Круглянівка Харківської області (а.с.22).

Не є спірною та обставина, що позивач ОСОБА_1 зверталася до командування Військової частини НОМЕР_1 із заявами (28 листопада 2024 року, 13 лютого 2025 року), в яких просила виплачувати їй грошове забезпечення, включаючи додаткову винагороду, передбачену Постановою №168, а також виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2024 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік, належні її батьку ОСОБА_2 , який зник безвісти 15 листопада 2024 року (а.с.25-26).

Адвокат Жегестовська К.Г. звернулася до командира Військової частини НОМЕР_1 із адвокатським запитом від 16 липня 2025 року, у якому вказала, що нею було отримано відповідь від 07 липня 2025 року про те, що заява ОСОБА_1 на виплату грошового забезпечення членам родини направлена до відділення цивільно-правового співробітництва для прийняття рішення профільною комісією. Враховуючи таку обставину, адвокат додатково долучила до запиту довіреність старшого сержанта ОСОБА_2 від 21 жовтня 2024 року та просила надати протокол/висновок комісії з призначення виплат грошового забезпечення ОСОБА_1 з врахуванням повноважень розпорядження коштами згідно з довіреністю від 21 жовтня 2024 року або інший розпорядчий документ (а.с.32).

Листом від 31 липня 2025 року №13037 відповідач повідомив адвоката Жегестовську К.Г., що станом на 30 липня 2025 року Військовою частиною НОМЕР_1 заяву з додатками ОСОБА_1 про виплату належного грошового забезпечення та додаткових виплат зниклого безвісти батька, після опрацювання відповідною комісією повернуто без виконання до ІНФОРМАЦІЯ_8 16 квітня 2025 року за вих. №6196 відповідно до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (а.с.35).

Вважаючи відмову відповідача у виплаті грошового забезпечення та інших виплат її батька, никлого безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 протиправною, позивач звернулася до суду з вказаним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносин, суд зазначає наступне.

За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон №2011-XII).

Статтею 2 Закону №2011-XII установлено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Пунктом 1 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до пункту 2 статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Пунктом 6 статті 9 Закону №2011-ХІІ (у редакції на момент звернення позивачки із первісною заявою про виплату грошового забезпечення від 28 листопада 2024 року) встановлено, що за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців:

дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

Законом України від 08 жовтня 2024 року №3995-ІХ «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» (далі – Закон №3995-ІХ, набрав чинності з 20 січня 2025 року, введено в дію з 01 лютого 2025 року) зазначену правову норму викладено в наступній редакції:

«За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.

Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).

Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.

Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому - п`ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини.

Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігаються передбачені законом інші види забезпечення».

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі – Порядок №260).

У пункті 3 розділу ХХХ Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно), а також інтернованим в нейтральних державах або безвісно відсутнім, виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №884, військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець.

Порядок №884 (в редакції станом на час розгляду заяви позивача – 09 квітня 2025 року, зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2024 року №103) визначає механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім`ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв`язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (далі - військовослужбовці).

У цьому Порядку під терміном «безвісно відсутній військовослужбовець» слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби (пункт 2 Порядку).

Пунктом 3 Порядку №884 передбачено, що За військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно з пунктом 4 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).

До заяви додаються: копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім`ї з даними про прізвище, ім`я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування); довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім`ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті); копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності); копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності); копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, - копія сторінки паспорта з такою відміткою).

Відповідно до вимог пункту 5 Порядку №884 командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.

У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов`язково зазначаються підстави для такої відмови.

Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі:

подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку;

подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку;

подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку;

з`ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.

Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв`язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.

Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.

Пунктом 7 Порядку №884 передбачено, що виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. У разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання.

Тобто, Порядком №884 визначені виключні підстави для відмови у виплаті грошового забезпечення зниклого військовослужбовця, такі підстави є визначеними, зрозумілими та такими, що не потребують двоякого тлумачення.

Наведене відповідає висновку Верховного суду у постанові від 17 червня 2025 року №620/5059/24.

Матеріалами справи підтверджено, що комісією щодо розгляду виплати грошового забезпечення захоплених у полон або заручників, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (безвісті зниклих) військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 відмовлено у нарахуванні та виплаті грошового забезпечення безвісти зниклого батька ОСОБА_2 . Так, відповідно до пункту 3 протоколу від 09 квітня 2025 року №10 комісією прийнято рішення відмовити у нарахування та виплаті грошового забезпечення сім`ям захопленим у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (безвісті зниклих) військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , зокрема, доньці старшого лейтенанта ОСОБА_2 , командира 2 механізованого взводу 1 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону, що зник безвісти 15 листопада 2024 року, громадянці ОСОБА_1 , відповідно до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний в правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (а.с.48-50).

Варто зауважити, що відповідно до принципу правової визначеності, як складової верховенства права, рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим, чітким та містити конкретні підстави для обмеження прав громадянина.

Разом з тим, аналізуючи даний протокол, суд зазначає, що його зміст не містить підстав для відмови позивачу, що наведені у пункті 5 Порядку №884, які є вичерпними і не підлягають розширеному тлумаченню відповідачем.

Суд вказує, що при прийнятті рішення стосовно трьох інших заявників комісією було чітко вказано на ненадання певних документів як на процесуальну підставу для відмови (відсутність завірених ІНФОРМАЦІЯ_2 повних витягів ДРАЦС, відсутність повних витягів із ДРАЦС на батьків військовослужбовця). Проте, у випадку позивача рішення не містить конкретизованої причини відмови, натомість відповідач фактично обмежився формальним посиланням на норму права.

З огляду на викладене, та за відсутності зазначення відповідачем в обов`язковому порядку підстав для відмови у виплаті позивачеві грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 , який зник безвісти, відповідачем не дотримано процедури прийняття рішення, встановленої пунктом 5 Порядку №844, що не відповідає критеріям обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень з урахуванням приписів частини другої статті 2 КАС України, суд дійшов висновку, що таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Що стосується позовних вимог позивача в частині зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву та видати наказ про виплату грошового забезпечення, додаткової грошової винагороди, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення за період зникнення безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 , починаючи від 15 листопада 2024 року по даний час, суд зазначає таке.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та враховує положення «Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень», прийняті Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, щодо того, що суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі повноважень суду, визначених законодавцем.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах Закону, зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Адміністративний суд під час розгляду справи та вирішення публічно-правових спорів перевіряє чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підміняти рішення суб`єкта владних повноважень.

Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень суб`єкта владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим частиною другою КАС України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень за межами перевірки за названими критеріями.

При цьому, абзацом 2 частини четвертої КАС України передбачено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у його рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Таким чином, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

З урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених вище норм законодавства, та беручи до уваги зібрані та досліджені в судом докази в їх сукупності, враховуючи вимоги статті 245 КАС України, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є прийняття судом рішення про часткове задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування рішення Військової частини НОМЕР_1 , оформленого протоколом від 09 квітня 2025 року №10 в частині відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті грошового забезпечення сім`ям захопленим у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (безвісті зниклих) військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про нарахування та виплату грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 , з урахуванням висновків суду, та про відмову в іншій частині позовних вимог.

Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Отже, у зв`язку із частковим задоволенням позову, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в сумі 645,96 грн, що був сплачений в розмірі 968,96 грн квитанцією від 08 грудня 2025 року (а с. 6).

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_9 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 , оформлене протоколом від 09 квітня 2025 року №10 в частині відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті грошового забезпечення сім`ям захопленим у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (безвісті зниклих) військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 .

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про нарахування та виплату грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 , з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 судові витрати у сумі 645,96 грн (шістсот сорок п`ять гривень грн 96 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В. Л. Шепелюк