Постанова від 23 березня 2026 р. у справі №509/2590/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4121/26

Справа № 509/2590/25

Головуючий у першій інстанції Спічака В.О.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.03.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кострицького В.В.,

суддів: Лозко Ю.П., Коновалової В.А.,

за участю секретаря Булацевської Я.В.

учасники справи:

заявник – ОСОБА_1

представник заявника – ОСОБА_2

заінтересована особа - ОСОБА_3

представник заінтересованої особи – ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 08 липня 2025 року, ухвалене у складі судді Спічака В.О., у приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_3 , про видачу обмежувального припису,-

установив:

Короткий зміст заяви.

Заявниця звернулася до суду з заявою про видачу обмежувального припису, яким просить вжити наступні заходи тимчасового обмеження прав громадянина ОСОБА_3 та покласти на нього обов`язки:

- заборонити ОСОБА_3 перебувати в місці проживання постраждалої особи ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , строком на 6 місяців;

- заборонити ОСОБА_3 наближатися на відстань менше 300 м до місця проживання постраждалої особи ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , строком на 6 місяців;

- заборонити ОСОБА_3 вести телефонні переговори з постраждалою особою ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку, особисто і через третіх осіб, строком на 6 місяців;

- заборонити особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та будь-який спосіб спілкуватися з нею строком на 6 місяців.

Свої вимоги заявниця мотивує тим, що вона проживає за адресою: АДРЕСА_1 . 18.10.2024 року вона розлучилась з заінтересованою особою - ОСОБА_3 , однак потерпає від насильства з його боку, що виражається в умисних діях фізичного та психологічного характеру, а саме моральному тиску, нанесенні побоїв, погрозами фізичної розправи, переслідуванням неї та її друзів, переслідуванні та примусовій зупинці її автомобіля, а також постійним стеженням за нею. Так у спільному дворі багатоквартирного будинку, де проживає заявниця, ним незаконно встановлена камера спостереження, яка безпосередньо спрямована на її двері . Крім того, заявниця вказує, що камера встановлена в коробці, на якій написано небезпечно для здоров`я, з неї здійснюється розпилення невідомої речовини.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 08 липня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 заінтересована особа ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису - відмовлено.

Суд першої інстанції в обґрунтування свого рішення зазначає, щообставини спірних правовідносин не дають підстав для висновку про обґрунтованість тверджень заявниці про систематичність вчинення заінтересованою особою відносно неї психологічного насильства, об`єктивності настання негативних наслідків внаслідок таких дій, а також реальності ризиків настання такого насильства у майбутньому, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», внаслідок чого вимоги про застосування заходів обмежувального припису не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 08.07.2025 повністю скасувати та ухвалити нове рішення яким задовольнити заяву.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскільки скаржник проживає у будинку АДРЕСА_2 . Скаржник є особою з інвалідністю 2 групи, а саме онкологічне захворювання. Заінтересована особа ОСОБА_3 є колишнім чоловіком скаржника офіційно розлученні 18.10.2024. З яким шлюбні відносини фактично припинені і разом не проживали з березня 2024.

Скаржник на протязі року потерпає від насильства зі сторони ОСОБА_3 .. Він постійно погрожує їй, в тому числі фізичною розправою, морально тисне, переслідує скаржника, її родичів і друзів, незаконно встановив відеокамери спостереження у спільному дворі будинку, розповсюджує відео з скаржником. Одна з відеокамер безпосередньо спрямована на двері та вікна житла скаржника. Його дії викликають у ОСОБА_1 постійно почуття страху, тривоги які загрожують і погіршують стан її здоров`я та порушують право на безпечне життя.

Вказані дії систематично відбуваються попри те що ОСОБА_3 був двічі притягнутий до відповідальності за домашнє насильство, рішення судів набрали законної сили.

Прикриваючись статусом військовослужбовця та використовуючи ситуацію воєнного стану, ОСОБА_3 намагається уникнути відповідальності за свої дії. ОСОБА_1 неодноразово зверталась до правоохоронних органів, починаючи з 2024 року, проте це не дало жодного результату, і ОСОБА_3 не змінив своєї поведінки. Знаходячись у відпустці ОСОБА_3 знову вчинив проти неї насилля, а саме штовхав, ображав і погрожував фізичною розправою, підірвати ОСОБА_1 і її подругу гранатою.

Також встановлені судом обставини не доведені, а саме ОСОБА_3 не надано суду договору оренди житла, він має постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 .

Позиція учасників справи.

Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, представник ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги на рішення Овідіополського районного суду Одеської області від 08.07.2025 року про видачу обмежувального припису.

Вказує, що ОСОБА_5 подала до суду необґрунтовану апеляційну скаргу, в якій безпідставно вважає себе жертвою домашнього насилля, застосовую загальні фрази, та на підставі постанови суду від 08.10.2024 року без повторності, додатково мотивуючи тим, що вона три дні поспіль дзвонила та скаржилася на камери зовнішнього спостереження, які поставили співвласники многоквартирного будинку, якою вона не є. Тобто, за останні шість місяців до подання заяви до суду першої інстанції та за весь період розгляду у суді, тобто на протязі ще 7 місяців, апелянтом не надано фактів пов`язаних з домашнім насиллям і відповідних доказів - тому скарга не обґрунтована.

Щодо явки сторін.

В судове засідання зявились представники сторін та надали суду пояснення.

Позиція апеляційного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 тривалий час проживають за адресою: АДРЕСА_4 , та є сусідами у багатоквартирному будинку, що було визнано учасниками справи.

У подвір`ї багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_4 встановлена камера відео спостереження, що було визнано учасниками справи.

26 грудня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюб.

18.10.2024 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був розірваний рішенням Чорноморського міського суду Одеської області по справі № 509/4215/24.(а.с.7)

Наразі ОСОБА_3 є військовослужбовцем ЗСУ, та перебуває поза межами Одеської області, що визнається учасниками справи.

24.09.2024 до чергової частини відділення поліції №1 ОРУП№2 ГУНП в Одеській області надійшло повідомлення оператора 102 з приводу домашнього насильства скоєного за адресою : АДРЕСА_1 Вказані дані були зареєстровані в інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» за №6983

Відповідно довідки про результати розгляду повідомлення №6983 від 24.09.2024 у відношенні гр. ОСОБА_3 , 1976 р.н. складено протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД N 105529 за ст. 173-2 КУпАП та виписано терміновий заборонний припис стосовно кривдника серії АА № 421232. (а.с.101)

За наслідком вказаних подій 10.12.2024 року ОСОБА_3 , був притягнутий Овідіопольським районним судом Одеської області до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУпАП. (а.с.10)

27.04.2025 згідно талону-повідомлення єдиного обліку №4046 про прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від ОСОБА_1 до чергової частини відділення поліції №1 ОРУП№2 ГУНП в Одеській області надійшло повідомлення через оператора 102 з приводу того що колишній чоловік ОСОБА_3 , постійно слідкує за нею по камері відео спостереження, переслідує та погрожує їй. (а.с.5).

Відповідно довідки про результати розгляду повідомлення №4046 від 27.04.2025 року, на місце події було направлено наряд СРПП ВнП№1 ОРУП №2 в ході відпрацювання, та опитування мешканців будинку було встановлено що ОСОБА_3 , є військовослужбовцем ЗСУ, та на даний час перебуває на службі, встановити особу правопорушника виявилось неможливим. (а.с.95)

28.04.2025 року згідно талону-повідомлення єдиного обліку №4056 про прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію (а.с.6) від ОСОБА_1 до чергової частини відділення поліції №1 ОРУП№2 ГУНП в Одеській області надійшло повідомлення через оператора 102 з приводу того, що сусід встановив незаконно камеру у спільному дворі та будку з надписом «обережно небезпечна речовина» яка щось розпилює. (а.с.4)

Відповідно довідки про результати розгляду повідомлення №4056 від 28.04.2025 року, на місце події було направлено наряд СРПП ВнП№1 ОРУП №2 в ході відпрацювання, та опитування мешканців будинку було встановлено що ОСОБА_3 , є військовослужбовцем ЗСУ, та на даний час перебуває на службі, встановити особу правопорушника виявилось неможливим. (а.с.98)

29.04.2025 року згідно талону-повідомлення єдиного обліку №4098 про прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію (а.с.6) від ОСОБА_1 до чергової частини відділення поліції №1 ОРУП№2 ГУНП в Одеській області надійшло повідомлення через оператора 102 з приводу неправомірних дій колишнього чоловіка. (а.с.6)

Відповідно довідки про результати розгляду повідомлення №4098 від 29.04.2025 року, на місце події було направлено наряд СРПП ВнП№1 ОРУП №2 в ході відпрацювання, та опитування мешканців будинку було встановлено що ОСОБА_3 , є військовослужбовцем ЗСУ, та на даний час перебуває на службі встановити особу правопорушника виявилось неможливим. (а.с.103)

В судових засіданнях ОСОБА_1 зазначила, що її колишній чоловік слідкує за нею через камеру відео спостереження яка встановлена в загальному дворі багатоквартирного будинку. Як з`ясувалось під час розгляду справи встановлення даної камери відбулось за ініціативою мешканців вказаного багатоквартирного будинку, питання щодо демонтажу вказаної камери співвласниками багатоквартирного будинку не вирішувалось. Відповідно до оглянутих відеозаписів з вказаної камери вона здійснює відео фіксацію території загального подвір`я багатоквартирного будинку, в тому числі під`їзду в якому проживає ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 на питання суду пояснила, що у співвласників даного багатоквартирного будинку відсутня єдина позиція з приводи демонтажу, або необхідності подальшої роботи вказаної відеокамери. Крім того зазначила, що ОСОБА_3 , постійно за нею стежить здійснює тиск на її друзів та подруг, переслідує її на автомобілі примусово зупиняє її під час керування транспортним засобом, закидує в її вікна недопалки від цигарок, а також замовив місцевим журналістам репортаж про неї, у зв`язку з чим вона перебуває під постійним психологічним тиском та в небезпеці. Всі ці дії ОСОБА_3 , вчиняє під час відпусток.

Не зважаючи на те, що під час розгляду вказаної справи судом було проведено 4 судових засідання, ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження вказаних у заяві обставин. Крім того, ОСОБА_1 просила суд залишити без розгляду її клопотання про виклик до суду та допит свідків.

Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

За пунктом 7 частини першої статті 1 Закону обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

За пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, ОСОБА_1 посилалась на те, що її колишній чоловік вчиняв неодноразово щодо неї психологічне та фізичне насильство, з приводу чого вона неодноразово зверталась до правоохоронних органів.

Наслідком вказаних звернень стало притягнення ОСОБА_3 , 10.12.2024 року до адміністративної відповідальності Овідіопольським районним судом Одеської області за ч.1 ст.173-2 КУпАП.

Після 10.12.2024 року ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності не притягувався.

Сам факт неодноразового звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів з підстав вчинення щодо неї психологічного та фізичного домашнього насильства свідчить про наявність тривалого конфлікту між заявником та заінтересованою особою, але не підтверджує факт того, що ОСОБА_3 , після 10.12.2024 року вчинив щодо неї домашнє насильство, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», оскільки обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність.

Наразі ОСОБА_3 , проходить службу в Збройних Силах України. Звернення ОСОБА_1 були прийняті та перевірені правоохоронними органами, причетність ОСОБА_3 до подій зазначених у вказаних повідомленнях не встановлена.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Одночасно, суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Отже, враховуючи приписи статей 12, 81 ЦПК України, суд зазначає, що ОСОБА_1 не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення заінтересованою особою щодо неї психологічного чи фізичного насильства, так само як і ризиків настання такого насильства у майбутньому.

За таких обставин суд дійшов висновку про недоведеність вимог ОСОБА_1 .

Крім того, суд звертає увагу, що заявниця просить видати обмежувальний припис, відповідно якого ОСОБА_3 буде позбавлений можливістю користуватись житлом яке він вже тривалий час орендує, та яке є його постійним місцем проживання оскільки він проживає з заявницею в одному багатоповерховому будинку.

Судом враховано, що застосування обмежувального припису являє собою істотне втручання у зміст права на повагу до приватного життя та права на житло. Отже застосування таких заходів слід оцінювати в контексті відповідності їх принципу нагальної необхідності таких заходів у демократичному суспільстві (легітимність мети та пропорційність). Зміст принципу пропорційності полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла та до приватного життя, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар.

У справі № 640/23804/18 Верховний Суд у своїй постанові від 29 серпня 2019 року, підтримуючи висновки судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису, вказав, що звернення заявника до органів поліції не підтверджує факт вчинення заінтересованою особою домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом про запобігання домашньому насильству.

Відповідно до практики ЄСПЛ будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, зокрема, заходи втручання мають бути передбачені національним законодавством (дивитись, наприклад, рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» («Shchokin v. Ukraine», заяви № 23759/03 та № 37943/06, п.п. 50-51). При цьому таке втручання має забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (дивитись, наприклад, рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» («Seryavin and Others v. Ukraine», заява № 4909/04, п. 39).

Відповідно до частини першої статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Саме на захист людини, її життя і здоров`я, недоторканості та безпеки спрямоване обґрунтоване застосування обмежувального припису. В свою чергу, згідно із частиною четвертою статті 13 Конституції України держава взяла на себе зобов`язання забезпечувати захист прав усіх суб`єктів права власності. Однак частина перша статті 63 Конституції України передбачає, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Відповідно, враховуючи що найвища соціальна цінність, закріплена у статті 3 Конституції України, переважає над конституційним правом особи, передбаченим частиною четвертою статті 13 Конституції України, що відповідає загальному інтересу суспільства, допускається обмеження останнього на користь першого в межах правил, встановлених законом.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до статті 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 4 статті 311 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що тимчасове обмеження права користування житлом з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», може бути легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосування такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність втручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.

Разом із тим, в межах даної справи заявницею не доведено наявності підстав для застосування заходу втручання у право на мирне користування майном і обмеження права заінтересованої особи на житло, оскільки не доведено необхідності забезпечення безпеки шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», так і не доведено, що таке втручання в права і свободи особи є пропорційним.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що обставини спірних правовідносин не дають підстав для висновку про обґрунтованість тверджень заявниці про систематичність вчинення заінтересованою особою відносно неї психологічного насильства, об`єктивності настання негативних наслідків внаслідок таких дій, а також реальності ризиків настання такого насильства у майбутньому, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», внаслідок чого вимоги про застосування заходів обмежувального припису не підлягають задоволенню.

Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що стороною заявника не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають.

Посилання скаржника на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи є узагальненими та не підтверджені належними і допустимими доказами у розумінні ст. 12, 81 ЦПК України. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, самі по собі твердження про наявність психологічного чи фізичного насильства, без надання належної доказової бази (медичних документів, висновків, належно зафіксованих звернень, доказів систематичності), не можуть бути покладені в основу судового рішення.

Посилання заявника на факт проживання за конкретною адресою, стан здоров`я та наявність інвалідності ІІ групи не є юридично значимими обставинами для вирішення питання про наявність підстав для застосування заходів, передбачених законодавством щодо протидії домашньому насильству, та самі по собі не доводять факту вчинення щодо неї насильства саме заінтересованою особою.

Щодо доводів про систематичне вчинення ОСОБА_3 домашнього насильства та притягнення його до відповідальності, слід зазначити, що наявність окремих випадків притягнення до відповідальності не свідчить автоматично про існування на момент розгляду справи реальної та доведеної загрози, яка б вимагала застосування відповідних обмежувальних заходів. Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із необхідності встановлення саме актуальності небезпеки та належного підтвердження систематичності протиправної поведінки. Самі лише посилання заявника на конфліктні відносини, попереднє притягнення до відповідальності чи суб`єктивне відчуття страху без належного доказового підтвердження не можуть бути підставою для задоволення заяви про застосування заходів протидії домашньому насильству.

Доводи скаржника про встановлення відеокамер, переслідування та розповсюдження відео також не підтверджені належними доказами, які б беззаперечно свідчили про протиправність таких дій, їх спрямованість саме на порушення прав скаржника та наявність реальної загрози її безпеці. Належні докази незаконності встановлення технічних засобів спостереження (відповідні висновки, акти перевірок, рішення компетентних органів) у матеріалах справи відсутні.

Посилання на нібито погрози фізичною розправою, у тому числі із застосуванням гранати, також не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами (зокрема, відсутні вироки суду, повідомлення про підозру, матеріали кримінального провадження, які б підтверджували реальність таких погроз), у зв`язку з чим суд першої інстанції обґрунтовано не поклав їх в основу рішення.

Крім того, доводи апеляційної скарги щодо відсутності у ОСОБА_3 договору оренди житла та посилання на наявність у нього іншого місця проживання не спростовують висновків суду першої інстанції. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, під час розгляду справи у суді першої інстанції сторони не заперечували факту проживання ОСОБА_3 за адресою спільного домоволодіння, а відтак зазначена обставина вважалася визнаною та не потребувала додаткового доказування.

За таких обставин, посилання скаржника на відсутність договору оренди є формальними та спрямовані на переоцінку встановлених судом фактичних обставин, що саме по собі не є підставою для скасування судового рішення.

Більше того, навіть за умови наявності у ОСОБА_3 іншого зареєстрованого місця проживання, це не виключає фактичного проживання за іншою адресою та не впливає на правильність висновків суду, оскільки вирішальним у даній категорії справ є не формальний статус житла, а доведеність обставин вчинення домашнього насильства та наявність підстав для застосування відповідних заходів, які, як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, належними доказами підтверджені не були.

Таким чином, зазначені доводи апеляційної скарги не спростовують законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення.

Твердження про нібито ухилення від відповідальності у зв`язку зі статусом військовослужбовця є припущеннями та не підтверджені жодними доказами, а відтак не можуть бути враховані судом.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність заявлених вимог, належним чином оцінив надані докази у їх сукупності та правильно застосував норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим підстави для скасування або зміни оскаржуваного рішення відсутні.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оскаржуваним рішенням та посилання які містяться не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Наведені в апеляційній скарзі доводи які були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги не впливають на правильність судового рішення, не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 08 липня 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді В.А. Коновалова

Ю.П. Лозко