Постанова від 15 березня 2026 р. у справі №531/1717/20 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 531/1717/20 Номер провадження 22-ц/814/135/26Головуючий у 1-й інстанції Герцов О.М. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді Бутенко С. Б.

Суддів Дряниці Ю. В., Обідіної О. І.

за участю секретаря: Ракович Д. Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 07 жовтня 2024 року у складі судді Герцова О. М.

у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

У вересні 2020 року представник АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з вказаним позовом, в якому посилаючись на факт прострочення боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № б/н від 18.04.2011 та наявність заборгованості, яка виникла станом на 21.09.2020 у сумі 91 201,79 грн і складається із: заборгованості за тілом кредиту - 61 217,15 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом - 4 367,28 грн, заборгованості за процентами, нарахованими на прострочений кредит, просив про стягнення з відповідача вказаної заборгованості з покладенням на нього понесених по справі судових витрат у розмірі 2 102 грн.

Позов мотивовано тим, що 18.04.2011 між сторонами укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. За умовами цього договору позичальник отримав кредит у вигляді відновлювального кредитного ліміту на платіжну картку. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на офіційному сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг. Проте, своїх зобов`язань за кредитним договором відповідач належним чином не виконувала, внаслідок чого утворилась вказана заборгованість.

Рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 07 жовтня 2024 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 18.04.2011 у розмірі 61 217,15 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В порядку розподілу судових витрат стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 410,86 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач порушила зобов`язання, що є підставою для стягнення заборгованості відповідно до умов укладеного між сторонами кредитного договору.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу та вважаючи рішення суду помилковим, таким, що винесене з порушенням норм матеріального права, просила рішення скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що кредитними коштами з її карткового рахунку заволоділи невстановлені особи внаслідок вчинення шахрайський дій.

При виявленні факту зняття грошових коштів невідомими особами, вона одразу звернулася до відділення АТ КБ «ПриватБанк», де заблокувала свої картки та подала заявку на повернення коштів на рахунок. Працівникам банку повідомила, що не вчиняла будь-яких розпоряджень на списання грошових коштів та не передавала третім особам свої картки, ПІН-коди, постійний пароль, одноразові паролі і контрольну інформацію.

За даним фактом правоохоронними органами було заведено кримінальне провадження № 12018170180000085, внесене в ЄРДР та надано до суду витяг з усіма матеріалами кримінальної справи, що судом помилково не взято до уваги.

Посилаючись на Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затверджене постановою правління Національного банку України № 705 від 05.11.2014, вказує, що користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, що позивачем по справі доведено не було.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Колегія суддів Полтавського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

По справі встановлено, що 18.04.2011 шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку між сторонами було укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач ОСОБА_1 одержала кредит у виді поновлювальної кредитної лінії на картковий рахунок, відкритий у АТ КБ «ПриватБанк», із встановленням кредитного ліміту, який неодноразово змінювався.

Із виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 за договором № б/н за період з 11.12.2017 по 01.03.2020 вбачається, що відповідач користувалася кредитними коштами, знімаючи готівку, здійснюючи покупки в магазинах, аптеках тощо, та вносила кошти у часткове погашення кредиту.

Заперечуючи проти вимог АТ «КБ «ПриватБанк» в суді першої інстанції відповідач стверджувала, що вказаний кредитний договір не укладала та не підписувала, кредитні кошти не отримувала, а цими коштами заволоділи невстановлені особи шляхом вчинення шахрайських дій, у підтвердження чого надала суду витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань та протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення або таке, що готується, з якого вбачається, що 09.02.2018 ОСОБА_1 звернулася до Карлівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області із заявою, що 14.12.2017 невідома особа з р/р НОМЕР_1 , що належить заявниці, шахрайським способом заволоділа грошовими коштами в сумі 50 000 грн. За даною заявою було порушено кримінальне провадження № 12018170180000085 за частиною першої статті 190 КК України та розпочато досудове розслідування.

Відхиляючи такі доводи відповідача, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з їх недоведеності та встановлення факту підписання ОСОБА_1 анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку з додатковою інформацією (обов`язковою до заповнення для отримання кредиту/кредитної картки) від 18.04.2011, що підтверджується висновком експерта № 1892 від 26.07.2024 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи по матеріалам цивільної справи № 531/1717/20, а, отже, укладення між сторонами спірного кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Правовідносини у сфері функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, проведення переказу коштів, відповідальності суб`єктів переказу, а також загального порядку здійснення нагляду за платіжними системами регулюються, зокрема, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах затвердженою постановою Національного банку від 12.11.2003, № 492, Положенням про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 (далі - Положення № 705) та Положенням про діяльність в Україні внутрішньодержавних і міжнародних платіжних систем затвердженим постановою Правління Національного банку України від 25.09.2007 року № 348.

У статті 39 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», що діяв на час виникнення спірних правовідносин, вказано, що суб`єкти переказу зобов`язані виконувати встановлені законодавством України та правилами платіжних систем вимоги щодо захисту інформації, яка обробляється за допомогою цих платіжних систем. Правила платіжних систем мають передбачати відповідальність за порушення цих вимог з урахуванням вимог законодавства України.

Згідно з пунктом 14.12. статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та пунктом 1 розділу VI Положення № 705 користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.

Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов`язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення держателем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів (пункт 14.16 статті 14 Закону № 2346-III).

Матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем АТ «КБ «ПриватБанк» про втрату електронного платіжного засобу, а спірна заборгованість по кредиту станом на 17.08.2020 утворилась за рахунок щомісячних платежів по 2 414,88 грн за послугою «Миттєва розстрочка» у період з 14.01.2018 по 14.10.2018, про що правоохоронні органи відповідач також не повідомляла.

Таким чином, відповідальність за здійснення операцій за картковим рахунком з використанням електронного платіжного засобу несе користувач ОСОБА_1 , а доводи апеляційної скарги щодо вчинення таких операцій третіми особами внаслідок шахрайських дій не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 2 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та диспозитивності.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша, друга статті 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Пунктом 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, було встановлено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Такого ж змісту норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Даючи оцінку наданим по справі доказами, у тому числі, виписці по картковому рахунку відповідача, суд першої інстанції не звернув уваги, що до суми заборгованості за кредитом банком безпідставно включено також пеню за прострочку за кредитом за рахунок кредитних коштів загальною сумою 37 746,17 грн, яка сторонами при укладенні договору погоджена не була, що суд встановив, мотивувавши свої висновки у рішенні, яке в цій частині сторонами не оскаржується, тому сума стягнутої з відповідача заборгованості за тілом кредиту підлягає зменшенню до 23 470,98 грн.

В іншій частині доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, апелянтом по справі не надано, а доводи та обставини, на які посилається в апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та відповідні ним правовідносини, вірно застосував норми матеріального права та дотримався вимог процесуального права, проте, припустився помилки при визначенні суми заборгованості ОСОБА_1 за спірним кредитним договором, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає зміні зі зменшенням суми стягнутої заборгованості.

Відповідно до вимог частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України змінюючи рішення, апеляційний суд відповідно змінює розподіл судових витрат, які покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовільнити частково.

Рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 07 жовтня 2024 року в частини стягнення заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг від 18.04.2011 змінити, зменшивши суму стягнення з 61 217,15 грн до 23 470,98 грн.

Змінити розподіл судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 541,05 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2 341,42 грн.

Зобов`язати Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» сплатити ОСОБА_1 різницю у розмірі 1 800,37 грн судового збору, звільнивши сторони від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. Б. Бутенко

Судді Ю. В. Дряниця

О. І. Обідіна