Постанова від 22 березня 2026 р. у справі №367/6856/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №367/6856/25 Головуючий у 1-й інст. Лось Л. В.

Категорія 39 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Коломієць О.С.

суддів Талько О.Б., Григорусь Н.Й.

з участю секретаря

судового засідання Драч Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Житомирі цивільну справу №367/6856/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс»

на рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 29 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Лось Л.В.

встановив:

У червні 2025 року ТОВ «Він Фінанс» звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з відповідача на його користь збитки за несвоєчасне виконання рішення суду у справі №367/8236/13-ц у розмірі – 90 990,14 грн, з яких 64 476,52 грн інфляційних та 26 513,63 грн 3% річних.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що ОСОБА_2 допустила прострочення виконання платежів по виконанню рішення суду, ухваленого 20.12.2013 Ірпінським міським судом Київської області у справі №367/8236/13-ц.

Позивач вказував, що за вказаним рішенням з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» стягнуто заборгованість за кредитним договором №11370028000 від 10.07.2008 у розмірі 29 4865,12 грн.

Наголошував, що кредитний договір №11370028000 від 10.07.2008 був укладений між АКБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , який в подальшому відступило право вимоги за кредитним договором ПАТ «Дельта Банк».

18.09.2019 на підставі договору №1930/К купівлі-продажу прав вимоги ПАТ «Дельта Банк» передало право вимоги до боржників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (нині ТОВ «Він Фінанс»), в тому числі за кредитним договором №11370028000 від 10.07.2008.

Зазначав, що набуття такого права окрім договору купівлі-продажу прав вимоги підтверджується також рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 28.11.2019 у справі №367/8236/13.

Крім того, з часу набрання рішенням законної сили, за яким стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №11370028000 від 10.07.2008 у розмірі 29 4865,12 грн, вчинялись дії щодо примусового виконання рішення, однак рішення суду не виконано в розумінні чинного законодавства, а саме рішення, яке виніс Ірпінський міський суд Київської області не виконане відповідачем у період з 23.02.2019 до 23.02.2022.

Відтак, зважаючи на набуття прав вимоги за кредитним договором та внаслідок невиконання відповідачем рішення суду у період з 23.02.2019 до 23.02.2022, позивач заявляє до стягнення інфляційні втрати і 3% річних за кожен день місяця з часу порушення грошового зобов`язання, що у загальному розмірі становить 90 990,14 грн, з яких: 64 476,52 грн – інфляційні втрати; 26 513,63 грн – 3% річних (штрафні санкції).

Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 29 жовтня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ТОВ «Він Фінанс» звернулось до суду з апеляційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що висновок суду першої інстанції про ненадання належних доказів на підтвердження обґрунтованості вимог позивача через надання до суду знеособлених копій судових рішень із ЄДРСР є помилковим. Так у постанові Касаційного цивільного суду Верховного суду у справі № 752/8103/15-ц від 24.10.24 року суд зазначає наступне: «У статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» зазначено, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання.

Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

З наведеного убачається, що суд апеляційної інстанції не позбавлений можливості самостійно перевірити відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є відкритими, зокрема, судові рішення у справах».

Разом з тим, відповідно до рішення Ірпінського міського суду Київської області у справі №367/8236/13-ц від 20 грудня 2013 року сума заборгованості складає 297813,77 грн. До цього відповідно розмір заборгованості був встановлений позивачем ПАТ «Дельта Банк» та підтверджений судовим рішенням, а тому ТОВ «Він Фінанс» не вбачає за доцільне з огляду на норму законодавства, закріплену в п.4 ст.82 ЦПК України, підтверджувати факт, встановлений в суді.

Звертає увагу, що закон не містить жодних застережень, що індексація та проценти обмежуються лише «тілом» основного боргу. Навпаки, правова природа зазначених нарахувань полягає у компенсації кредитору втрат від знецінення коштів та недоотримання вигоди внаслідок несвоєчасного виконання зобов`язання.

Наголошує, що відповідач у своїх поясненнях посилається на те, що про існування рішення Ірпінського міського суду Київської області № 367/8236/13-ц від 20 грудня 2013 року вона дізналася лише після звернення ТОВ «Він Фінанс». Вважає, що наведений аргумент не відповідає фактичним обставинам справи та спростовується матеріалами справи й нормами чинного законодавства.

З матеріалів справи та тексту рішення, а також відповідної ухвали суду вбачається, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи. Цей факт підтверджено самим судом у процесуальних документах. Таким чином, твердження відповідача про необізнаність із процесом є безпідставними.

Крім того, відповідачу було відомо про рішення, що підтверджується приписом до рішення про стягнення заборгованості в ЄДРСР. Там зазначається: «Результат оскарження 15.04.2021 Київський апеляційний суд: відмовлено у відкритті провадження».

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Березанська Ю.О., заперечує проти вимог апеляційної скарги ТОВ «Він Фінанс» та вважає, що рішення є законним, обґрунтованим та ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На думку відповідача, суд першої інстанції обґрунтовано встановив відсутність належних і допустимих доказів вчинення позивачем дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду від 20.12.2013, що унеможливило встановлення факту неприпинення зобов`язання та його невиконання відповідачем, зокрема у період з 23.02.2019 по 23.02.2022. Також матеріали справи не містять доказів видачі виконавчих листів чи досягнення сторонами домовленостей про добровільне виконання рішення суду.

З огляду на належну оцінку доказів з точки зору їх допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «Він Фінанс» щодо стягнення заборгованості.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом під час розгляду справи встановлено, що 10.07.2008 між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладений договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11370028000 (а.с.42-46).

Відповідно до додатку №1 до договору про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11370028000 від 10.07.2008 визначений графік погашення кредиту (а.с.46, зворот - 47).

Згідно із графіком платежів, визначення сукупної вартості кредиту, що є додатком №2 до договору визначено дату платежу, суму платежу за розрахунковий період, проценти за користування кредитом, комісію за надання кредиту, платежі за надані супутні послуги на користь третіх осіб, пов`язані із страхуванням (а.с.49-50).

Додатком №3 «Тарифи Банку» до кредитного договору про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11370028000 від 10.07.2008 визначено тарифи, порядок нарахування та сплати комісії за надання кредиту та за управління кредитом (а.с.48).

За даними позивача право вимоги за кредитним договором №11370028000 від 10.07.2008 від Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» перейшло до ПАТ «Дельта Банк».

Так рішення Ірпінського міського суду Київської області від 20.12.2013 у справі №367/8236/13-ц стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором №11370028000 від 10.07.2008 в сумі 294 865,12 грн.

18.09.2019 між ПАТ «Дельта Банк» (продавець) та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (покупець) укладений договір №1930/К купівлі-продажу прав вимоги, згідно із яким продавець передає у власність покупцеві, а покупець приймає у власність права вимоги, які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому та які включають право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, які виникли за укладеними договорами (а.с.9-10).

Згідно ухвали Ірпінського міського суду Київської області від 28 листопада 2019 року, заяву ТОВ «Довіра та Гарантія» про заміну стягувача було задоволено та замінено сторону виконавчого провадження, а саме стягувача – ПАТ «Дельта Банк» на правонаступника – ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» у виконавчих ластах № 367/8236/13-ц щодо стягнення з ОСОБА_4 ) заборгованості за кредитним договором №11370028000 від 10.07.2008 в сумі 294 865,12 грн.

При цьому колегія суддів вважає за можливе долучити дані копії судових рішень до матеріалів справи, оскільки з урахуванням положень частин першої та третьої статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

25.07.2024 загальними зборами учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ЄДРПОУ 38750239) було прийнято рішення №1706 про зміну найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «Він Фінанс» (ЄДРПОУ 38750239) про що відповідно до наказу №55 від 25.07.2024 внесено зміни про перейменування до облікових та інших документів товариства (а.с.11-12).

Звертаючись з позовом до суду позивач зазначав, що з часу набрання рішенням законної сили, за яким стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №11370028000 від 10.07.2008 у розмірі 294 865,12 грн, вчинялись дії щодо його примусового виконання, однак рішення Ірпінського міський суд Київської області не виконане відповідачем у період з 23.02.2019 до 23.02.2022.

Згідно наданого розрахунку, проведеного позивача на підставі ст. 625 ЦК України, сума інфляційних втрат і 3% річних, які просить стягнути з відповідача на свою користь, становить 90 990,14 грн, з яких: 64 476,52 грн – інфляційні втрати; 26 513,63 грн – 3% річних (штрафні санкції)

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав доказів щодо вчинення дій, направлених на примусове виконання рішення суду від 20.12.2013, що позбавило суд можливості встановити, що зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та фактичного виконання ним грошового зобов`язання не відбулось, зокрема, у період з 23.02.2019 до 23.02.2022. Разом з тим, матеріали справи не містять належних, достатніх та допустимих доказів того, що на виконання рішення суду були видані виконавчі листи та те, що між сторонами існувала домовленість щодо добровільного виконання рішення суду.

Такий висновок суду є вірним, виходячи з наступного.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За змістом цієї норми зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Так, підстави виникнення цивільних прав та обов`язків наведені в частині другій статті 11 ЦК України, серед яких законодавець розрізняє:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду (частина п`ята статті 11 ЦК України). Тобто на підставі рішення суду цивільні права та обов`язки можуть виникати лише в конкретних випадках, визначених актами цивільного законодавства. Водночас, за загальним правилом, цивільні права та обов`язки виникають з юридичних фактів, найпоширенішими з яких є правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Сторони укладають правочин з метою врегулювання певних правовідносин, що визначає виникнення у них цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом статей 524, 533–535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Такі висновки викладено у постановах Великої палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15 (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15 (провадження № 14-16цс18).

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) [частина перша статті 530 ЦК України].

У главі 50 ЦК України визначено підстави припинення зобов`язання, а в частині першій статті 598 цієї глави обумовлено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Підстави припинення зобов`язання визначені, зокрема, в статтях 599, 600, 601, 604–609 ЦК України.

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в статті 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання (частина друга статті 615 ЦК України).

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

З аналізу глави 50 ЦК України, яка врегульовує питання припинення зобов`язання, слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 64 постанови від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження 12-302гс18).

У випадку порушення учасником правовідносин умов правочину внаслідок невиконання взятих на себе обов`язків інша сторона має можливість захистити свої права (зокрема, у судовому порядку), а регулятивні правовідносини трансформуються в охоронні, тобто такі, що захищені судовим рішенням.

При цьому факт ухвалення судового рішення щодо прав та обов`язків учасників зобов`язальних (регулятивних) правовідносин не змінює самого зобов`язання та не припиняє його.

У пункті 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 369/13444/20 (провадження № 14-52цс25) зазначено, що ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов`язання за договором – новим зобов`язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов`язків сторін зобов`язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов`язання у процедурах виконавчого провадження. Пункт 98 цієї постанови подібний до змісту пункту 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження 12-302гс18) про те, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з ухваленням судового рішення щодо нього чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність актів правосуддя про стягнення заборгованості не припиняє зобов`язань сторін.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18) здійснив тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України та дійшов висновку про те, що:

– натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном;

– конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;

кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Такий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23.

У правовідносинах з неналежного виконання грошового зобов`язання права та інтереси кредитора забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі за №127/15672/16-ц вказала, що, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц зазначено, що за змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Разом з тим, відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч. 1, 2, 4 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

За ч. 1 ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Згідно зі ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголосила на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

У постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц міститься висновок, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Звернувшись до суду із вказаним позовом з посиланнями на частину 2 статті 625 ЦК України, позивач посилався на те, що у зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання, він має право на стягнення 3% річних та інфляційних витрат за невиконання судового рішення за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року.

На підтвердження своїх вимог позивачем було надано: розрахунок суми 3% річних та інфляційних витрат за період з 25 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року (а.с.2, зворот - 4), загальний розмір яких становить 90 990,14 грн (26 513,63 грн +64 476,52 грн).

Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач не надає доказів щодо вчинення дій, направлений на примусове виконання рішення суду від 20.12.2013, що позбавило суд можливості встановити, що зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та фактичного виконання ним грошового зобов`язання не відбулось, зокрема, у період з 23.02.2019 до 23.02.2022.

Таким чином, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення і, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суду було надано достатньо доказів, щоб отримати право на стягнення заборгованості, апеляційний суд сприймає критично, оскільки така позиція позивача суперечить нормам ст.12, 81 ЦПК України, а також «стандарту доказування» як такому.

«Стандарт доказування» використовується для позначення рівня ймовірності, до якого обставина повинна бути підтверджена доказами, щоб вважатись дійсною. Нині у системі вітчизняного права існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» або «перевага доказів» та «поза розумним сумнівом». На безпідставність застосування стандарту доведеності «поза розумним сумнівом» під час вирішення цивільних справ вказує постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 липня 2018 року у справі № 668/9918/13-ц. Тому, саме стандарт «баланс імовірностей» має застосовуватися під час вирішення цивільної справи. Це означає, що суд повинен вирішити, чи являється ймовірність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника вимога цього заявника заслуговує довіри. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

Обов`язки сторін з доказування розподіляються таким чином: позивач повинен довести факти, що свідчать про існування правовідносин, з приводу яких виник спір, і про порушення відповідачем прав і законних інтересів позивача; відповідач же повинен довести ті факти, на які він посилається, обґрунтовуючи свої заперечення проти позову.

Зокрема, позивачем не надано суду жодних доказів на підставі яких можна було б встановити обставини перебування рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором на примусовому виконанні, виконання рішення суду відповідачами та період його виконання, сплата відповідача коштів на виконання рішення суду та період їх сплати.

Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що матеріали справи не містять доказів того, що на виконання рішення суду були видані виконавчі листи та те, що між сторонами існувала домовленість щодо добровільного виконання рішення суду.

Враховуючи викладене, можна зробити висновок, що стандарт доказування позивачем не виконано, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог позивача.

З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Крім цього, інші наведені в апеляційній скарзі доводи, які на думку скаржника, є підставою для скасування рішення суду, є тотожними із його поясненнями на обґрунтування позовних вимог, ці доводи були предметом судового розгляду в суді першої інстанції, яким суд надав ґрунтовну оцінку, яка узгоджується з вимогами закону і з якою у суду апеляційної інстанції відсутні підстави не погодитися.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» залишити без задоволення, а рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 29 жовтня 2025 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 27 березня 2026 року.

Головуючий Судді