Рішення від 26 березня 2026 р. у справі №524/1584/26 — Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 524/1584/26

Провадження №2-а/524/32/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.03.2026 року Автозаводський районний суд міста Кременчука в складі: головуючого - судді Нестеренка С.Г., за участі секретаря судового засідання Бельченко Н.Л., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кременчук Полтавської області адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ДПП НП про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року до суду звернулася ОСОБА_1 з адміністративним позовом до ДПП НП, в якому просила скасувати постанову старшого інспектора ВБДР батальйону патрульної поліції в місті Кременчук управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Білоконя Едуарда Олексійовича від 16.02.2026 р., серії ЕНА № 6674684 у справі про адміністративне правопорушення про притягнення її, позивача ОСОБА_1 , до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 127-3 КУпАП та застосування стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500,00 грн., за те, що за те, що вона, позивач, нібито цього дня, близько 10 год. 25 хв., на транспортному засобі FORD FIESTA, д.н.з. НОМЕР_1 , по вулиці Університетська, 25, у м. Кременчуці, будучи самозайнятою особою здійснила проведення практичної підготовки (перепідготовки) водіїв транспортних засобів, а саме гр. ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 використовуючи власний транспортний засіб FORD FIESTA, номерний знак НОМЕР_1 , не маючи чинного документу (атестата спеціаліста), на право здійснення підготовки (перепідготовки) водіїв транспортних засобів, чим порушила п. 24.5 ПДР України, п.5 Постанови КМУ 487 від 20.05.2009р., а також ст. 15 Закону України «Про дорожній рух».

Не заперечуючи факт керування транспортним засобом за обставин та часу наведених у постанові, вважала постанову про притягнення її до адміністративної відповідальності протиправною, оскільки вона була ухвалена відповідачем з порушенням норм права, зокрема, що проступок не вчиняла, мала місце незаконна зупинка транспортного засобу.

Ухвалою судді від 04 березня 2026 року було відкрито провадження у справі, залучено сторін, а саме позивача, відповідачем - ДПП НП, постановлено розглядати справу у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, витребувано документи та запропоновано відповідачу подати відзив на позов.

06 та 10 березня 2026 року від відповідача надійшли витребувані судом документи та відзив на позов, в якому зазначено про незгоду з позовом з посиланням на факт вчинення позивачем проступку.

13 березня 2026 року розгляд справи було відкладено для надання можливості позивачу реалізації виконання договору про правничу допомогу, який було укладено між позивачем та адвокатом.

Будь-які інші клопотання сторін у справі до суду не надходили.

Суд, вивчивши матеріали справи, оглянувши та дослідивши відеозапис наданого відповідачем, оцінюючи зібрані і надані докази в їх сукупності, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 2 цього Кодексу передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з п.1 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

У п. 1 ч. 1 ст. 19 згаданого Кодексу України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Судом достовірно встановлено, що постановою старшого інспектора ВБДР батальйону патрульної поліції в місті Кременчук управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Білоконя Едуарда Олексійовича від 16.02.2026 р., серії ЕНА № 6674684, у справі про адміністративне правопорушення позивача ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ст. 127-3 КУпАП та застосовано стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500,00 грн., за те, що позивач, цього дня, близько 10 год. 25 хв., на транспортному засобі FORD FIESTA, д.н.з. НОМЕР_1 , по вулиці Університетська, 25, у м. Кременчуці, будучи самозайнятою особою здійснила проведення практичної підготовки (перепідготовки) водіїв транспортних засобів, а саме гр. ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 використовуючи власний транспортний засіб FORD FIESTA, номерний знак НОМЕР_1 , не маючи чинного документу (атестата спеціаліста), на право здійснення підготовки (перепідготовки) водіїв транспортних засобів, чим порушила п. 24.5 ПДР України, п.5 Постанови КМУ 487 від 20.05.2009р., а також ст. 15 Закону України «Про дорожній рух».

Дана постанова була ухвалена співробітником патрульної поліції з дотриманням вимог ст. 245, 251, 268, 276, 279, 280, 283-285 КУпАП.

Доводи відповідача щодо позову наведених у відзиві на позов, з врахуванням та з врахуванням наданих суду матеріалів справи про адміністративне правопорушення, дають підстави суду вважати їх достовірними. При цьому суд виходить з наступного.

Пунктом 24.5 ПДР України визначено, що навчальна їзда на дорогах дозволяється тільки в присутності спеціаліста з підготовки водіїв і за достатніх початкових навичок водіння у того, хто навчається.

Згідно з п. 5 Постанови № 487 КМУ «Про затвердження Порядку підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів» для забезпечення підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв заклади повинні мати спеціалістів, атестованих у встановленому порядку, приміщення (кабінети, класи), обладнані відповідними технічними засобами, навчальними матеріалами та наочним приладдям (у разі потреби), споруди та/або земельні ділянки (майданчики для навчання з початкового керування), транспортні засоби, що відповідають вимогам, встановленим МВС за погодженням із МОН, Мінінфраструктури і Мінекономіки.

Відповідно до п. 5 Постанови № 490 КМУ «Про затвердження Порядку державної акредитації закладів, що проводять підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, та атестації їх спеціалістів» підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації водіїв проводяться спеціалістами закладу, що пройшли атестацію, за результатами якої отримали атестат спеціаліста, форма якого наведена в додатку 1. Атестація спеціалістів закладу проводиться не рідше ніж один раз на п`ять років.

Статтею 15 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів здійснюються в акредитованих закладах незалежно від форми власності та підпорядкування, які за результатами акредитації отримали відповідний сертифікат. Підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації водіїв здійснюються спеціалістами, які відповідають визначеним кваліфікаційним вимогам центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я. Перелік вимог до закладів, кваліфікаційні вимоги до спеціалістів, які здійснюють таку підготовку, визначаються Міністерством внутрішніх справ України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах освіти і науки, транспорту та охорони праці.

У ст. 52 цього Закону визначено, що органи здійснюють контроль у сфері безпеки дорожнього руху. Контроль у сфері безпеки дорожнього руху здійснюється Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, Національною поліцією, іншими спеціально уповноваженими на те державними органами (державний контроль), а також міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади (відомчий контроль).

Відповідальність за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 127-3 КУпАП настає, зокрема, в разі порушення посадовими особами закладів, їх філій чи інших відокремлених підрозділів, фізичними особами - підприємцями встановленого порядку підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, а саме:, здійснення підготовки, перепідготовки водіїв транспортних засобів особою, яка не має чинного документа спеціаліста з підготовки водіїв транспортних засобів, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі від п`ятисот до вісімсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Позивач у позовній заяві не заперечує обставини та факт здійснення нею навчання та керуванню транспортним засобом гр. ОСОБА_2 з використанням автомобіля FORD FIESTA, д.н.з. НОМЕР_1 , обладнаного як навчальний транспортний засіб, без чинного документа спеціаліста (атестата спеціаліста) з підготовки водіїв транспортних засобів.

Одночасно позивач намагається поставити під сумнів законність зупинки транспортного засобу та процедуру встановлення цих обставин, що не спростовує самого факту вчинення правопорушення.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Аргументи позивача щодо нібито незаконності зупинки транспортного засобу не спростовують наявності складу адміністративного правопорушення. Працівниками поліції було повідомлено, що транспортний засіб був зупинений з метою перевірки інформації щодо наявності чинного протоколу обов`язкового технічного контролю. Навіть у випадку встановлення інших обставин під час такої перевірки, працівники поліції зобов`язані реагувати на виявлені правопорушення в межах наданих повноважень.

Відповідно до ст.127-3 КУпАП адміністративна відповідальність настає за порушення встановлених законодавством вимог щодо підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів. Згідно з пунктом 24.5 Правил дорожнього руху України навчання керуванню транспортними засобами повинно здійснюватися особами, які мають відповідний документ спеціаліста (атестат спеціаліста) на право підготовки водіїв транспортних засобів.

Крім того, пунктом 5 Постанови Кабінету Міністрів України № 487 від 20.05.2009 року встановлено, що практична підготовка водіїв транспортних засобів здійснюється спеціалістами з підготовки водіїв, які мають відповідний атестат. Відсутність такого документа позбавляє особу права здійснювати підготовку водіїв транспортних засобів незалежно від того, здійснюється така діяльність систематично чи одноразово.

Суд звертає увагу, погоджуючись з доводами відповідача, що позивач фактично здійснювала практичне навчання та керування транспортним засобом гр. ОСОБА_2 , використовуючи транспортний засіб FORD FIESTA, номерний знак НОМЕР_2 , обладнаний як навчальний автомобіль, при цьому не маючи чинного атестату спеціаліста з підготовки водіїв транспортних засобів.

Доводи позивача про відсутність доказів є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи. Зокрема, факт здійснення практичного навчання керуванню транспортним засобом був зафіксований на відеозаписах з нагрудних відеореєстраторів працівників поліції.

Крім того, в матеріалах справи наявні письмові пояснення особи, яка проходила навчання - керуванню транспортним засобом гр. ОСОБА_2 , яка зазначила наступне «16.02.2026 року по рекомендації знайомих я вирішила взяти додаткові заняття з водіння. За те, що у інструктора немає атестату, я не знала.»

Таким чином, ОСОБА_2 підтвердила факт проходження нею додаткових занять з водіння у позивача, що безпосередньо свідчить про здійснення позивачем практичної підготовки водія транспортного засобу.

Твердження позивача про те, що оскаржувана постанова є єдиним доказом правопорушення, не відповідає дійсності. Обставини правопорушення підтверджуються сукупністю доказів, а саме відеофіксацією з нагрудних камер працівників поліції, поясненнями особи, яка проходила навчання керуванню транспортним засобом, а також встановленим фактом відсутності у позивача чинного атестату спеціаліста з підготовки водіїв транспортних засобів.

Посилання позивача на відсутність у її діях складу правопорушення у зв`язку з тим, що вона не здійснювала підприємницької діяльності, ґрунтуються на помилковому тлумаченні положень статті 127-3 КУпАП. Аналіз змісту цієї норми свідчить, що законодавець встановив відповідальність за порушення вимог щодо підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів для осіб, які фактично здійснюють таку діяльність без дотримання встановлених законодавством вимог, зокрема без наявності чинного атестату спеціаліста з підготовки водіїв транспортних засобів.

Водночас підготовка водіїв транспортних засобів відповідно до законодавства може здійснюватися виключно або в межах діяльності закладів, які надають послуги з підготовки водіїв, через відповідних спеціалістів, або фізичними особами-підприємцями, які мають право на здійснення такої діяльності. Отже, особа, яка фактично здійснює практичну підготовку водія транспортного засобу, не маючи статусу інструктора відповідного закладу або фізичної особи-підприємця та не маючи чинного атестату спеціаліста, не може уникнути відповідальності лише з підстав відсутності формального статусу.

Інше тлумачення положень статті 127-3 КУпАП створювало б правові передумови для уникнення відповідальності особами, які, не будучи інструкторами відповідних закладів і не маючи статусу фізичної особи-підприємця, фактично здійснюють навчання керуванню транспортними засобами без будь-якого контролю та без наявності передбачених законодавством документів. За таких умов сама відсутність у позивача статусу посадової особи закладу або фізичної особи-підприємця не спростовує факту здійснення нею практичної підготовки водія транспортного засобу та не виключає наявності у її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 127-3 КУпАП.

Крім того, під час перевірки обставин події було встановлено, що позивач не є працівником жодного закладу, який надає послуги з підготовки водіїв транспортних засобів, та не здійснює таку діяльність як фізична особа-підприємець. Попри це, позивач фактично проводила практичне навчання керуванню транспортним засобом гр. ОСОБА_2 , використовуючи транспортний засіб FORD FIESTA номерний знак НОМЕР_2 , обладнаний як навчальний автомобіль, при цьому не маючи чинного атестату спеціаліста з підготовки водіїв транспортних засобів. Таким чином позивач здійснювала підготовку водія транспортного засобу з порушенням встановлених законодавством вимог щодо наявності відповідного права на здійснення такої діяльності.

З урахуванням викладеного, сукупність встановлених обставин свідчить про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.127-3 КУпАП, а доводи позивача спрямовані виключно на уникнення адміністративної відповідальності та не спростовують встановлених фактів.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як визначено у ч. 4 ст. 161 КАС України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. При цьому позивач всупереч ч. 4 ст. 161 КАС України не додає до позовної заяви належних і допустимих доказів в підтвердження доводів, наведених в адміністративному позові.

Твердження позивача викладені в адміністративному позові, стосовно відсутності будь-яких доказів не відповідає дійсним обставинам справи та спростовується відеозаписом з портативного відеореєстратора, що закріплений на одязі поліцейського, не звільняє позивача від адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 127-3 КУпАП та є спробою та способом уникнути адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст. 251 КУпАП України доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Поліцейський в своїй діяльності керується «Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі» (надалі - Інструкція), затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року № 1395.

Згідно з п. 9, 10 розділу ІІІ зазначеної Інструкції розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складення протоколу передбачається КУпАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання.

Поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою: запобігання правопорушенню, виявлення або фіксування правопорушення, охорони та захисту публічної безпеки, особистої безпеки осіб і власності від протиправних посягань; забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Статтею 31 Закону України «Про Національну поліцію» зазначено, що поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення. Таким чином, вимога зупинити транспортний засіб є правомірною.

16.02.2026 року під час здійснення контролю у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху працівниками поліції був виявлений навчальний транспортний засіб марки FORD моделі FIESTA, номерний знак НОМЕР_1 , на якому позивач проводила підготовку водія громадянки ОСОБА_2 та який в подальшому було зупинено.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі "О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року, будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов`язки.

Отже, водій при керуванні автомобілем зобов`язаний в першу чергу дотримуватись вимог ПДР України.

На місці зупинки транспортного засобу, в порядку статті 279 КУпАП, інспектор представився та повідомив позивача про причину зупинки, а саме про відсутність у базі даних «НАІС ДДАІ» МВС України інформації щодо проходження транспортним засобом обов`язкового технічного контролю.

Під час з`ясування фактичних обставин позивач повідомила, що обов`язковий технічний контроль транспортного засобу був пройдений своєчасно. Разом з тим, у ході перевірки документів та надання усних пояснень позивач повідомила працівникам поліції про відсутність у неї атестату спеціаліста з підготовки водіїв транспортних засобів, а також про те, що вона не є працівником закладу, який здійснює підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, і не має статусу фізичної особи-підприємця. Водночас позивач не заперечувала, що фактично проводила практичне навчання водінню гр. ОСОБА_2 на навчальному транспортному засобі.

Таким чином, усні пояснення позивача лише підтверджували факт вчиненого правопорушення, тому працівником поліції було повідомлено, що за вказане правопорушення передбачено адміністративну відповідальність за ст. 127-3 КУпАП.

Водієві було повідомлено про розгляд справи, роз`яснено вимоги ст. 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП, право знайомитися з матеріалами справи, надавати докази, клопотання, пояснення, користуватися юридичною допомогою, порядок оскарження постанови про адміністративне правопорушення, строки та порядок сплати адміністративного штрафу.

Будь-яких доказів, в порядку ст. 268 КУпАП, на підтвердження дотримання Правил дорожнього руху позивач на місці розгляду справи не надала.

Таким чином, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення працівником поліції було з`ясовано всі фактичні обставини, враховано пояснення позивача, які відповідно до ст. 251 КУпАП є належними та допустимими доказами у справі про адміністративне правопорушення, встановлено наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, дотримано порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Розгляд справи про адміністративне правопорушення проведено в присутності позивача. Після розгляду справи позивач відмовилась від отримання копії постанови, про що у пункті 9 Постанови здійснено відповідний запис про відмову від отримання копії постанови.

Постанова про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА № 6674684 від 16.02.2026 року містить відомості, встановлені ч. 3 ст. 283 КУпАП, а саме: відомості про дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснювалась фото-відео фіксація; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження, відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу, права особи яка притягується до адміністративної відповідальності.

Отже, постанова у справі про адміністративне правопорушення складена відповідачем у відповідності до вимог ст.283 КУпАП, а також форми та бланку, визначених «Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2015 року № 1395.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Згідно зі ст. 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення про порушення правил дорожнього руху (зокрема, передбачені ст. 127-3КУпАП).

Відповідно до висновків Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 14.02.2018 року по справі № 536/583/17, у визначених законодавством випадках допускається скорочене провадження у справах про адміністративні правопорушення, яке передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладення адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо місці його вчинення. Застосування процедури скороченого провадження у випадках, визначених законом, не призводить до порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених в Кодексі України про адміністративні правопорушення.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

У ч. 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, вказане не можна розуміти таким чином, що позивач взагалі звільнений від обов`язку доказування своїх вимог, тому обов`язок доказування розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.

Вищевикладене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного суду від 14.02.2018 року по справі № 536/583/17 та від 14.03.2018 року по справі № 760/2846/17.

Позивачем як при розгляді справи про адміністративне правопорушення, так і у позовній заяві, а також під час розгляду адміністративної справи, не було надано жодних безспірних та достовірних, належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Сама незгода позивача з її притягненням до адміністративної відповідальності за ст. 127-3 КУпАП не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та звільнення правопорушника від адміністративної відповідальності.

Згідно з ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Суд також констатує, що співробітники патрульної поліції, а також інші службові особи відповідача – ДПП НП не вчиняли будь-які неправомірні дії стосовно позивача при здійсненні зупинки автомобіля під керуванням позивача, при розгляді справи про адміністративне правопорушення.

За таких обставин, суд вважає, що позов є необґрунтованим, безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню, а постанову інспектора поліції необхідно залишити без змін.

Вирішуючи питання щодо судових витрат, суд зазначає, що позивач не сплачувала судовий збір за подання даного позову, оскільки як особа, що має інвалідність 2-ої групи відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» є звільненою від сплати судового збору.

Сторони не заявляли про понесення ними інших судових витрат.

Строк оскарження постанови, який встановлено у ст. 289 КУпАП, позивачем не було пропущено, оскільки позовна заява була подана позивачем до суду 27 лютого 2026 р., в межах 10-денного строку встановленого для оскарження постанови, копію якої позивач отримала 19 лютого 2026 р.

Керуючись ст. 287 - 289 КУпАП, ст. 2, 5, 6, 9, 14, 72-78, 132, 134, 139, 241-246, 250, 255, 286, 293-295 КАС України,

суд, -

У Х В А Л И В :

Залишити без задоволення позов ОСОБА_1 до ДПП НП про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Залишити без змін постанову старшого інспектора ВБДР батальйону патрульної поліції в місті Кременчук управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Білоконя Едуарда Олексійовича від 16.02.2026 р., серії ЕНА № 6674684, у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ст. 127-3 КУпАП та застосування стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500,00 грн.

Повний текст рішення виготовлено 27 березня 2026 року. Рішення може бути оскаржено до Другого Апеляційного Адміністративного суду протягом десяти днів з дня виготовлення (проголошення). Рішення набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги або розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не скасовано.

Суддя: